Постанова від 10.06.2025 по справі 761/4325/22

справа № 761/4325/22

провадження № 22-ц/824/7452/2025

головуючий у суді І інстанції Аббасова Н.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська пересувна механізована колона - 2" на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська пересувна механізована колона - 2" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека", ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ченцова Наталія Аркадіївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ялова Наталія Олександрівна про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2022 року ТОВ "Київська пересувна механізована колона - 2" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ "Ваша аптека", треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ченцова Н.А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ялова Н.О. про визнання договорів недійсними, у якому просило суд:

- визнати недійсним з моменту його укладання договір дарування, серія та номер: 311 від 05 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Наталією Аркадіївною) щодо нежилих приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним з моменту його укладання договір іпотеки, серія та номер: 1504, виданий 11.03.2021, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Ваша аптека" (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яловою Наталією Олександрівною) щодо нежилих приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 05 березня 2021 року, індексний номер 56958897, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 11 березня 2021 року, індексні номери 57031558 та 57032068, якими зареєстровано право іпотеки ТОВ "Ваша аптека" на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 , та заборона на зазначене нерухоме майно;

- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 7 серпня 2009 року між АКБ "Київ" та ПрАТ "Київська пересувна механізована колона - 2", правонаступником якого є ТОВ "Київська пересувна механізована колона - 2", укладено договір міни, за умовами якого у власність позивача перейшло право на майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під номером 62 на першому поверсі у будинку по АДРЕСА_1 .

В той же час, забудовник ТОВ "Екобуд", на підставі інвестиційного контракту від 11 липня 2006 року, зазначені нежитлові приміщення відчужив на користь ОСОБА_3 , яка 9 вересня 2010 року, відповідно до договору купівлі-продажу продала вказане нежитлове приміщення ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у справі №761/35475/18-ц, визнано за ПрАТ "Київська пересувна механізована колона - 2" право власності на нежитлові приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв.м, які знаходяться в будинку по АДРЕСА_1 ; витребувано у ОСОБА_2 на користь ПрАТ "Київська пересувна механізована колона - 2" зазначені нежитлові приміщення.

Постановою Верховного Суду від 8 грудня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року в частині задоволення позовних вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння на користь ПрАТ "Київська пересувна механізована колона - 2" залишено в силі; в частині позовних вимог щодо визнання права власності на нежитлові приміщення, відмовлено.

Попри наявність вказаного судового рішення, позивач не зміг зареєструвати за собою право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, оскільки 5 березня 2021 року зазначені нежитлові приміщення вибули з власності ОСОБА_2 .

Позивач зазначав, що 5 березня 2021 року на підставі договору дарування, серія та номер 311, нежитлові приміщення були подаровані ОСОБА_2 його доньці - ОСОБА_1 .

А вже 11 березня 2021 року, на підставі договору іпотеки, серія та номер 1504, нежитлові приміщення передано в іпотеку ТОВ "Ваша аптека", в зв'язку з чим накладено заборону на це нерухоме майно.

Оскільки право власності на нежитлові приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 , фактичний власник нежитлових приміщень - ТОВ "Київська пересувна механізована колона - 2" позбавлений можливості володіти, користуватись і розпоряджатись цим майном.

Згідно відомостей з ЄДР, бенефіціарами ТОВ "Ваша аптека", а також особами, які мають право вчиняти будь-які дії від імені цього товариства є: ОСОБА_2 та ОСОБА_7.

На думку позивача, зазначені відомості свідчать про те, що фактично вказані нежитлові приміщення залишились в розпорядженні тієї ж особи, набуте право власності якої визнано незаконним. А договори дарування та іпотеки укладені з метою уникнення правової відповідальності внаслідок прийняття судом рішення та унеможливлення виконання такого судового рішення.

Позивач вважав, що договір дарування та договір іпотеки були вчинені на шкоду дійсному власнику нежитлових приміщень, тобто на шкоду позивачу, оскільки такі договори містять ознаки фраудаторних договорів, в зв'язку з чим просить визнати їх недійсними.

Також, посилаючись на положення статей 16, 21, 391 ЦК України та статей 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_1 , а також право іпотеки ТОВ "Ваша аптека" на нежитлові приміщення та заборону на нерухоме майно.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ "Київська пересувна механізована колона - 2" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на помилковий висновок суду першої інстанції щодо відсутності будь-якої пов'язаності між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , при цьому вони є батько та донька, а також те, що одним із бенефіціарів ТОВ "Ваша аптека" є ОСОБА_2 , а також, що указана обставина не може безумовно свідчити про те, що останні вступили у змову між собою з метою вчинення дій, спрямованих на шкоду позивачеві. Відповідний висновок суду в оскаржуваному рішенні не відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 5 січня 2024 року у справі №761/40240/21 в питанні кваліфікації безоплатного договору як такого, що вчинений на шкоду кредитору.

Звертає увагу, що через 13 днів після оприлюднення ухвали про зупинення Верховним Судом провадження у справі № 761/35475/18, 5 березня 2021 року ОСОБА_2 уклав договір дарування нежилих приміщень зі своєю дочкою ОСОБА_1 ; а 11 березня 2021 року ОСОБА_1 передала ці приміщення в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека", уповноваженою особою юридичної особи є Писарчук В.І., ОСОБА_2. та ОСОБА_7. Через 6 днів ОСОБА_1. уклала договір позики з ТОВ "Ваша аптека", виконання якого забезпечила договором іпотеки під гарантії спірних нежилих приміщень із обтяженням заставного майна. Обтяження існує по теперішній час.

Також звертає увагу, що маючи на меті продовжувати перешкоджати виконанню рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року, ОСОБА_2 вже як фізична особа-підприємець став орендатором спірних нежитлових приміщень, які 1 січня 2022 року передав в суборенду ТОВ "СМАРТ ЕКСИМ" (договір суборенди № СМ2-04/01-22).

Вказує, що насправді ОСОБА_2 ніколи не втрачав право на спірні нежитлові приміщення, а ОСОБА_1 ніколи не була їх власником. Договором іпотеки і обтяженням заставного майна обмежувалось право відповідачки на його розпорядження, вона ніколи ним не користувалась, оскільки фактично зразу ж передала його в оренду своєму батьку, який, в свою чергу, передав його у суборенду, від якої сам отримує дохід.

Зазначає, що ще однією підставою відмови в задоволенні позову суд першої інстанції визначив той факт, що на час укладення оспорюваного договору дарування від 5 травня 2021 року та договору іпотеки від 11 березня 2021 року були відсутні обмеження щодо розпорядження нежитловими приміщеннями, які були предметом договорів. З цього приводу в постанові від 8 січня 2025 року у справі № 760/21831/18 ВС зазначив, що відсутність обтяжень у державному реєстрі не означає автоматичну правомірність дій щодо відчуження майна.

Звертає увагу, що незаконність набуття права власності ОСОБА_2 на спірні нежитлові приміщення встановлено не постановою Верховного Суду від 8 грудня 2021 року, а рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року, а своєю постановою у цій справі Верховний Суд підтвердив правильність висновків суду першої інстанції.

Вважає, що приймаючи рішення суд не виконав своєї процесуальної функції і дійшов помилкового висновку, що при розгляді справи позивачем не доведена і судом не встановлена фіктивність договорів, тобто вони є реальними, а тому не фраудоторними.

4 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Єфімова О.М., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що оскільки правовою підставою позову у справі, що розглядається, апелянт визначив визнання правочину недійсним саме як фіктивного (ст.234 ЦК України), а відповідачами кілька разів подавалися клопотання про уточнення підстав позову, які суд відхиляв, представник відповідача клопотанням від 30 жовтня 2024 року просив суд відкласти судове засідання для розгляду справи по суті та надати позивачу можливість уточнити правову підставу його позову. Усі заявлені клопотання апелянт відхиляв і наполягав саме на фіктивності оспорюваних договорів, чим сам унеможливив дії суду на обрання іншої правової підстави для задоволення позову. Отже, апелянт ще на стадії підготовчого провадження та судового розгляду справи не міг не усвідомлювати помилкове обрання ним правової підстави позову, враховуючи, що йому про це багато разів ставилося до відома іншими учасниками справи.

Звертає увагу, що з дня постановлення ухвали про залучення співвідповідачем у справі ОСОБА_2 він перебуває одночасно у статусі відповідача та у статусі третьої особи в одній справі і може реалізовувати свої процесуальні права, які можуть суперечити одне одному, що неприпустимо за нормами ЦПК України.

Вказує, що рішення Шевченківського суду у справі №761/35475/18 не може слугувати підставою позову у справі № 761/4325/22 і не може встановлювати преюдиційні обставини для справи № 761/4325/22, оскільки ухвалою Київськогоапеляційного суду від 12 грудня 2023 року у справі №761/35475/18 апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 було закрито, оскільки вона не була учасником справи.

Звертає увагу, що на дату укладення спірних договорів рішення у справі №761/35457/18, яке апелянт вважає підставою свого позову, було скасовано вже понад 8 місяців, а постанова Верховного Суду, відповідно до якої воно було частково "відновлено", набрала сили лише через 9 місяців після укладення оспорюваних договорів дарування та іпотеки. У такій ситуації не існувало жодного судового рішення, від виконання якого могли ухилитися відповідачі.

12 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Р.М., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження належності майнових прав на нежитлове приміщення № 62 ТОВ "Центробуд-трейд" в момент укладення Договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 1 березня 2007 року не надано ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2". TOB "Центробуд-трейд" не виконало у належний спосіб взятих на себе зобов'язань перед ТОВ "ЛК "Техбудлізинг" згідно умов Інвестиційного договору № 2 від 21 квітня 2005 року, не сплатило коштів за майнові права на нерухомість останньому, а тому і не мало права в подальшому відчужувати майнові права на нежитлове приміщення № 62 ПАТ "АКБ "КИЇВ". Отже, ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2" не довело належними та допустимими доказами факт набуття майнових прав на нежитлове приміщення № 62, що знаходиться на 1 поверсі у будинку по АДРЕСА_1 , а, отже, його права не порушені відповідачами, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що жодних обтяжень на момент укладення оспорюваних договорів дарування та іпотеки не існувало, про судовий спір по справі N9 761/35475/18 ОСОБА_1 не знала та не була його учасником.

Звертає увагу на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав та інтересу, оскільки предметом позову є дві вимоги ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2" немайнового характеру: 1 щодо визнання недійсним договору дарування, який за твердженням самого ж позивача є черговим договором у відповідному ланцюгу правочинів щодо незаконного відчуження нерухомого майна, що належить ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2"; 2 щодо визнання недійсним договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед ТОВ "Ваша аптека"; сам же позивач не є стороною відповідного правочину.

Вважає, що позовні вимоги в частині визнання договору іпотеки, укладеного між відповідачами, недійсним є способом захисту прав ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2", а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує сам позивач. Натомість інтерес ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2" у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання відсутності права іпотеки до іпотекодержателя - ТОВ "Ваша аптека".

У судовому засіданні представники ТОВ "Київська пересувна механізована колона - 2" - адвокат Горбайчук Л.В. та Карпухін Я.В. просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.

3 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_2 - адвоката Єфімова О.М. про відкладення розгляду справи на іншу дату.

В обґрунтування клопотання представник вказує на те, що є доцентом кафедри приватного права Київського Національного університету імені Вадима Гетьмана і на вказану дату його призначено екзаменатором з дисципліни "Цивільне процесуальне право". Екзамен призначено на 10 год. 00 хв. і він має закінчитись орієнтовно о 12 год. 45 хв. Також надає скріншоти з офіційного сайту КНЕУ на підтвердження зазначеної інформації та вказує, що інформація про призначення екзамену на вказану дату з'явилась на офіційному сайті КНЕУ, а отже стала відомою 1 червня 2025 року, тобто після призначення судового засідання.

Розглянувши відповідне клопотання колегія апеляційного суду не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частини перша, друга та п'ята статті 12 ЦПК України).

Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 ЦПК України (частина третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до статті 128 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час апеляційного перегляду справи) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, матеріалами справи встановлено, що сторона відповідача повідомлялась Київським апеляційним судом належним чином про призначення розгляду справи на 10 червня 2025 року, про що свідчить звіт про доставку вихідної кореспонденції від 29 травня 2025 року. Отже, сторона відповідача була повідомлена про дату засідання за 11 днів.

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29 червня 2023 року № 3200-IX для учасників судового процесу визначена обов'язкова реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС.

18 жовтня 2023 року було введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами".

Отже, реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС є обов'язковими для адвокатів, нотаріусів, державних та приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які беруть участь у судових процесах у господарських, цивільних та адміністративних справах з 19 жовтня 2023 року.

У матеріалах справи наявні відомості про доставку електронного листа направленого до електронного кабінету у ЄСІТС на адресу Єфімова О.М. про розгляд справи на 10 червня 2025 року та дату його отримання останнім, а саме 29 травня 2025 року о 12:50 год.

Таким чином, сторона відповідача була повідомлена про розгляд справи призначеної на 10 червня 2025 року завчасно.

Доводи про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника відповідача на екзамені колегія суддів вважає необґрунтованими, з урахуванням повідомлення сторони відповідача про розгляд справи за 11 днів до судового засідання, Обставини, на які посилається сторона відповідача, були виявлені вже після узгодження дати судового засідання. Таким чином, стороною відповідача було наведено суб'єктивну причину, а саме, надання переваги щодо участі на екзамені, та не наведено жодної об'єктивної причини, що незалежно від волі представника перешкоджала участі в судовому засіданні. Відтак, наведена причина не може бути визнана поважною.

Також, 9 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Р.М. про відкладення розгляду справи на іншу дату.

В обґрунтування клопотання представник вказує на те, що перебуває на лікарняному.

В той же час, посилаючись на вказані обставини, сторона відповідача не подає суду відповідні докази, а тому таке клопотання також підлягає відхиленню.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Так, апеляційним судом враховано тривалий розгляд цієї справи в суді, а саме з лютого 2022 року, тобто, 3 роки.

Апеляційним судом також враховано, що сторонами відповідачів викладено свої доводи і міркування щодо оскаржуваного судового рішення та щодо незгоди з доводами апеляційної скарги у апеляційному суді у відзивах на апеляційну скаргу. Ні в відзиві на апеляційну скаргу, ні в клопотаннях про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторін відповідачів.

Також не наведено обставин, за яких самі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не можуть з'явитись в судове засідання.

Враховуючи наведене, клопотання не можуть бути визнаними обґрунтованими, тому вони не підлягають задоволенню.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Сторонами відповідачів не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за відсутності відповідачів та їх представників.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення враховуючи таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні ознаки фраудаторного правочину щодо укладеного договору дарування та договору іпотеки, оскільки стороною позивача не було обґрунтовано та підтверджено належними доказами наведені у позовній заяві доводи.

Також суд вказав на те, що вимоги позовної заяви щодо скасування рішень про державну реєстрацію договорів також не можуть бути задоволені, з урахуванням тих обставин, що суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання договорів недійсними.

Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у справі №761/35475/18-ц визнано за ПрАТ "Київська пересувна механізована колона - 2" право власності на нежитлові приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв.м, які знаходяться в будинку по АДРЕСА_1 ; витребувано у ОСОБА_2 на користь ПрАТ "Київська пересувна механізована колона - 2" зазначені нежитлові приміщення.

В подальшому справа неодноразово переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у частині визнання права власності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено; рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у частині витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та закрито провадження у справі у цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Київська пересувна механізована колона - 2".

Постановою Верховного Суду від 8 грудня 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано і в цій частині позовних вимог залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року; у іншій частині позовних вимог постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишено без змін.

У наведеній справі №761/35475/18-ц було встановлено, що 25 квітня 2002 року між ТОВ "Екобуд" та ТОВ "ЛК "Техбудлізинг" було укладено угоду № 2, відповідно до умов якої ТОВ "Екобуд" (забудовник) зобов'язалося за рахунок ТОВ "ЛК "Техбудлізинг" (інвестор) виконати дії, пов'язані із забезпеченням зведення житлового будинку з гаражами

і офісними приміщеннями по АДРЕСА_1 , 21 квітня 2005 року між ТОВ "ЛК "Техбудлізинг" (організатор) та ТОВ "Центробуд-трейд" (інвестор) було укладено інвестиційний договір № 2, відповідно до умов якого останнє зобов'язалося профінансувати будівництво нежитлових приміщень (офісів) загальною площею 544,38 кв. м по АДРЕСА_1 (а. с. 21-27, т. 1).

Відповідно до додаткової угоди від 01 листопада 2006 року № 3 до договору від 21 квітня 2005 року № 2 у зв'язку із зміною проектної документації, а саме: зміни планування першого поверху - об'єктом інвестиційної діяльності за цим договором визначено 4 нежитлових приміщень, загальною площею 544,38 кв. м, фінансування яких здійснює інвестор. Перелік нежитлових приміщень доведено в додаток № 1 до цього договору, а саме: № 2 вісь 1-5 ряд Б-Г блок А, площею 112,05 кв. м; № 4 вісь 1-5 ряд ОА-Б блок А, площею 122,04 кв. м; № 5 вісь 5/1-9/1 блок Б, площею 130,51 кв. м; № 6 вісь 2/2-5/1 блок Б, площею 179,78 кв. м.

01 березня 2007 року ТОВ "Центробуд-трейд", на підставі відповідного договору купівлі-продажу майнових прав, передало АКБ "Київ" майнові права на 4 нежитлові приміщення (офіси), загальною площею 544,38 кв. м, фінансування яких здійснює інвестор. Перелік нежитлових приміщень доведено в додаток № 1 до цього договору, а саме: № 2 вісь 1-5 ряд Б-Г блок А, площею 112,05 кв. м; № 4 вісь 1-5 ряд ОА-Б блок А, площею

122,04 кв. м; № 5 вісь 5/1-9/1 блок Б, площею 130,51 кв. м; № 6 вісь 2/2-5/1 блок Б, площею 179,78 кв. м.

Згідно з пунктом 1.4 цього договору шляхом підписання акта приймання-передачі майнових прав сторони за договором підтвердили передачу продавцем майнових прав на об'єкт покупцю у зв'язку із здійсненням останнім 100 % їх оплати (а. с. 28-30, т. 1).

ТОВ "Центробуд-трейд" надало АКБ "Київ" довідку про оплату загальної вартості майнових прав на об'єкт.

Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2008 року № 454 присвоєно новозбудованому блоку А житлового будинку Кудрявський узвіз, 3 поштову адресу: АДРЕСА_2 .

05 січня 2009 року між АКБ "Київ" та ТОВ "Центробуд-трейд" була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав, якою, у зв'язку з проведенням технічної інвентаризації нежитлових приміщень (офісів), сторони уточнили характеристики нежитлових приміщень на які були передані майнові права. За цією редакцією продавець продав, а покупець купив майнові права на 4 нежитлові приміщення (офіси) (об'єкт), загальною площею 551,90 кв. м, які будуються в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Характеристика об'єкта (Експлуатація наведена в додатку № 1 до цього договору): на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 181,90 кв. м (а. с. 32 т. 1).

07 серпня 2009 року між АКБ "Київ" та ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" укладено договір міни, за умовами якого у власність останнього перейшло право власності на майнові права на нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 156,60 кв. м під номером 62 на першому поверсі в будинку АДРЕСА_1 . На виконання вимог цього договору між сторонами був підписаний акт приймання-передачі, за яким АКБ "Київ" передав ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" у власність майнові права на нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 156,60 кв. м під номером 62 на першому поверсі в будинку АДРЕСА_1 (а. с. 33-40 т. 1).

Листами від 13 серпня 2009 року та від 09 листопада 2009 року ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" повідомило ТОВ "Екобуд" і ТОВ "ЛК "Техбудлізинг" про набуття права власності на спірні нежитлові приміщення та просило внести відповідні зміни до реєстру власників майнових прав на нерухоме майно в будинку, що будується та оформити відповідні додаткові угоди до угоди від 25 квітня 2002 року та інвестиційного договору від 21 квітня 2005 року із зазначенням власником майнових прав на нежитлові приміщення ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" (а. с. 43-44, 46-47 т. 1).

Листом від 29 вересня 2009 року, за підписом заступника генерального директора ОСОБА_3 , ТОВ "Екобуд" повідомило ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" про відсутність між ними договірних відносин та неможливість надати інформацію з приводу порушених у його зверненні питань (а. с. 45 т. 1).

Листом від 13 листопада 2009 року ТОВ "Центробуд-трейд" підтвердив ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" стовідсоткову оплату АКБ "Київ" майнових прав та перехід до нього права власності на ці права.

11 липня 2006 між ТОВ "Екобуд" та ОСОБА_3 було укладено інвестиційний контракт, відповідно до умов якого товариство своїми силами і засобами, за рахунок залучених від інвесторів коштів, зобов'язалося збудувати і передати ОСОБА_3 нежитлове приміщення №62 офісного приміщення 3 (секція А), АДРЕСА_4 , загальною площею 156,60 кв. м (а. с. 48-49 т. 1).

16 серпня 2010 року між ТОВ "Екобуд" та ОСОБА_3 було підписано акт приймання-передачі об'єкта у власність інвестора (а. с. 66 т. 1).

16 серпня 2010 року Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видало ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення з номерами від 1 до 8 (групи приміщень № 62) офіс, загальною площею 119,60 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_5 (а. с. 70 т. 1).

09 вересня 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за яким до останнього перейшло право власності на нежилі приміщення з номерами від 1 до 8 (групи приміщень № 62) офіс, загальною площею 119,60 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_5 (а. с. 71-73 т. 1).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року у справі № 761/23860/15-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року, визнано недійсним інвестиційний контракт від 11 липня 2006 року №030231, укладений між ТОВ "Екобуд" і ОСОБА_3 (а. с. 95-116 т. 1).

Під час розгляду цієї справи було встановлено, що інвестор ТОВ "Лізингова компанія "Техбудлізинг" повністю виконало свої зобов'язання за договором, а саме: сплатило кошти у розмірі повної вартості виділених їй площ об'єкту, у зв'язку із цим забудовник ТОВ "Екобуд" втратило право розпоряджатися об'єктом інвестування.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року у справі № 761/28426/17, яке залишено без змін в цій частині постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , що видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва 16 серпня 2010 року на ім'я ОСОБА_3 , скасовано державну реєстрацію комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 31 серпня 2010 року права власності ОСОБА_3 за реєстраційним номером: 31367036, номер запису 9575-П у книзі 192п-230 (а. с. 248-258 т. 1).

Під час розгляду цієї справи було встановлено, що предметом оспорюваної інвестиційної угоди були ті самі нежитлові приміщення, які належать ОСОБА_2 . Також було встановлено виконання інвестором своїх зобов'язань.

Нежитлові приміщення № 62 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 119,6кв. м, які позначені у "Технічному паспорті на нежитловий будинок (приміщення АДРЕСА_6 , 63, 64", складеному КП "Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 18 січня 2010 року, інвентаризаційна справа № 33729/69796, є такими самими приміщеннями, які позначені у проектній документації як приміщення - "1-5 ряд Б-Г", Блок - "А", загальною проектною площею 112,5 кв. м, що підтверджується листом публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" від 30 серпня 2017 року № 01-933.

За наслідком розгляду справи №761/35475/18-ц суд першої інстанції, встановивши, що у зв'язку з повним виконанням взятих на себе зобов'язань за угодою від 25 квітня 2002 року № 2 ТОВ "ЛК "Техбудлізинг" та ТОВ "Центробуд-трейд" виконавши умови інвестиційного договору від 21 квітня 2005 року № 2 набули право власності на результати і об'єкти інвестицій (спірні нежитлові приміщення) та будучи власником цих результатів і об'єктів інвестицій відчужило їх АКБ "Київ", а останнє в свою чергу ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2", дійшов правильного висновку про те, що у ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" виникло право власності на майнові права на об'єкт інвестування приміщення з № 1 по № 8 групи приміщень № 62 - офіс будинку АДРЕСА_5 узвіз, загальною площею 119,6 кв. м.

Верховний Суд у наведеній справі не указав на неповноту чи неправильність встановлення обставин, однак вважав помилковим висновок про те, що порушено право власності позивача, а не його майнові права, оскільки право власності на об'єкт інвестування виникає не раніше ніж з часу введення в експлуатацію.

Разом з тим, Верховний Суд визнав правильними висновки суду першої інстанції як такі, що відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна встановивши, що у ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" виникло право на об'єкт інвестування з моменту завершення будівництва, тому воно має право на його витребування.

При цьому судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача ОСОБА_2 на користь ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2".

Верховний Суд уже надавав оцінку тому, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. У спорах про витребування майна з чужого незаконного володіння замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію права за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. (див, як приклад, постанову від 9 листопада 2021 року №466/8649/16ц).

Отже, ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2", правонаступником якого є ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2" є набувачем права на спірні приміщення, законність якого визнано судовим рішенням.

Як встановлено матеріалами справи, 6 вересня 2022 року приватним нотаріусом КМНО Каравай Н.В. прийнято рішення №64707306 щодо державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення за позивачем.

Проте, наказом Міністерства юстиції України №5700/5 від 19 грудня 2022 року задоволено скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення від 6 вересня 2022 року №64707306, прийняте приватним нотаріусом КМНО Каравай Н.В.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 7 червня 2023 року у справі №910/2033/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Київська пересувна механізована колона - 2" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №5700/5 від 19 грудня 2022 року.

Підставою для ухвалення указаного судового рішення було встановлення обставин наявності на час реєстрації права на спірні приміщення у реєстрі прав іншого суб'єкта - ОСОБА_1 на той самий об'єкт.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, та обставин, які були установлені у справі №910/2033/23, 05.03.2021 між ОСОБА_2 (даруватель) та ОСОБА_1 (обдаровувана) було укладено договір дарування будівлі, за умовами п.1.1 якого даруватель передає нежилі приміщення з №1 по №8 групи приміщень №62 в літері А, загальною площею 119,6 кв. м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 у власність обдаровуваної безоплатно.

Одночасно, згідно змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, 11.03.2021 до реєстру було внесено запис №409333535 про обтяження іпотекою нежилих приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотекодавцем визначено ОСОБА_1 , а іпотедкодерждателем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека".

Отже, підтвердженими є фактичні обставини, на які посилається позивач в обгрунтування цього позову, що позивач не може реалізувати виконання ухваленого на його користь судового рішення, а саме реалізувати своє право щодо здійснення реєстрації права на спірні приміщення у державному реєстрі внаслідок наявності у реєстрі іншого зареєстрованого права та обтяжень на спірні приміщення.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою, пунктами 1 та 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та визнання правочину недійсним.

Колегія апеляційного суду виходить з того, що вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду із цим позовом, сторона позивача, обґрунтовуючи вимоги, вказувала на ту обставину, що договір дарування від 5 березня 2021 року та договір іпотеки від 11 березня 2021 року вчинені на шкоду власнику нежитлових приміщень, тобто позивачу, з метою уникнення правової відповідальності внаслідок прийняття судом рішення та унеможливлення виконання такого судового рішення. На думку позивача, такі договори мають ознаки фраудаторних договорів.

Як підставу для задоволення позову посилається на положення норм ст. 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Також, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У оскаржуваному судовому рішенні, що є предметом цього апеляційного перегляду, суд першої інстанції вважав недоведеними позивачем підстави для визнання недійсним оспорюваних договорів, оскільки судове рішення, згідно якого набуте право власності ОСОБА_2 на спірні нежитлові приміщення, визнано незаконним (постанова Верховного Суду від 8 грудня 2021 року), ухвалено судом більше ніж через пів року після того, як ОСОБА_2 подарував вказані нежитлові приміщення відповідачу ОСОБА_1 .

Також, суд першої інстанції вважав, що на час укладення оспорюваного договору дарування від 5 березня 2021 року та договору іпотеки від 11 березня 2021 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були відсутні обмеження щодо розпорядженням нежитловими приміщеннями, які були предметом договорів.

Відповідні обставини, на переконання апеляційного суду, не є підставою для визнання доведеності чи недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не було заявлено як підставу позову факт розпорядження відповідачами майном під час дії обмеження щодо розпорядження таким майном, що є предметом доведення за ст. 228 ЦК України, а обґрунтовано позов учиненням спірних правочинів на шкоду кредитору.

Правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Суд першої інстанції урахувавши той факт, що ОСОБА_1 не приймала участь у судових справах, які розглядались відносно спірних нежитлових приміщень, про існування яких вказує позивач у позові, дійшов висновку, що витребування майна з чужого незаконного володіння на користь позивача у справі № 761/35478/18-ц, не вирішує питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі у цій справі.

При цьому, обов'язковість судового рішення відповідно до п. ст. 129 Конституції України є однією із основних засад судочинства.

Судове рішення згідно із ст. 129-1 Конституції України є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В той же час положеннями ч 5 наведеної статті передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як слідує із змісту судових рішень у судовій справі №761/35478/18-ц були встановлені обставини стосовно певних осіб, зокрема стосовно особи позивача і відповідача ОСОБА_2 . Відтак, обставини, встановлені стосовно наведених осіб не доказуються при розгляді цієї справи цими особами знову. Наслідком того, що ОСОБА_1 не приймала участь у судовій справі №761/35478/18-ц, може бути підставою для спростування нею у загальному порядку фактичних обставин, але аж ніяк визнання остаточного рішення у наведеній справі таким, що є необов'язковим для ОСОБА_1 чи суду у цій справі.

Суд першої інстанції також вважав, що позивачем не доведено факту ухилення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від виконання будь-яких зобов'язань перед позивачем на час укладення оспорюваних договорів дарування та іпотеки нежитлових приміщень, що також не можна визнати таким, що доводить відповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що за наслідком розгляду справи №761/35478/18-ц було визнано позивача ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2", правонаступником якого є ТОВ "Київська пересувна механізована колона-2" (позивач у цій справі), набувачем права на спірні приміщення, та законність його вимоги про витребування у ОСОБА_2 на користь ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2" нежитлових приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції жодної оцінки поведінці ОСОБА_2 щодо відчуження спірного майна до закінчення касаційного перегляду у справі №761/35478/18-ц на користь його доньки на безоплатній основі не надав.

Не дав оцінки так само тій обставині, що укладення оспорюваних правочинів про перехід прав на спірні приміщення до відповідачки ОСОБА_1 та щодо обтяження спірних приміщень у забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 перед відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека", унеможливлюють виконання судового рішення у справі №761/35478/18-ц в частині витребування спірних приміщень на користь позивача шляхом здійснення реєстрації права власності на витребуване майно.

Жодних висновків, які свідчать про добросовісність відповідних дій ОСОБА_2 у оскаржуваному рішенні немає.

Колегія апеляційного суду також не може визнати такі дії відповідача ОСОБА_2 добросовісними, оскільки відповідач розпорядився майном, стосовно якого на час його відчуження існував судовий спір. Жодних доводів у спростування освідомлення негативних наслідків таких дій відповідача його представником не наведено.

У позовній заяві позивач наводить обставини у підтвердження направленості усіх дій відповідача на унеможливлення виконання судового рішення на шкоду кредитору, при цьому, хоч відповідач ОСОБА_2 і відчужив право власності на спірне майно доньці ОСОБА_1 , однак фактично продовжує використання спірного майна на підставі укладеного з донькою договору оренди приміщень.

Позивач також звертав увагу суду першої інстанції на хронологію подій, із якої вбачається, що укладення оспорюваного договору дарування від 05.03.2021 року відбулось через 13 днів після оприлюднення ухвали суду касаційної інстанції про зупинення розгляду справи №761/35478/18-ц, тобто до її завершення, а через 6 днів - 11.03.2021 року ОСОБА_1 передає ці приміщення в іпотеку відповідачеві ТОВ "Ваша аптека", уповноваженою особою якого, серед інших, є відповідач ОСОБА_2 . У подальшому, а саме, 01.01.2022 року відповідач ОСОБА_2 у якості орендаря спірних приміщень передав їх у суборенду ТОВ "Смарт Ексим".

Жодних доводів у спростування обставин, що всі ці дії вчинені з метою недопущення виконання судового рішення, відповідачі не навели.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правочин, як приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення, що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Саме такі висновки щодо необхідності надання оцінки меті укладеного правочину викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження №61-1272св20).

Так не спростованим є факт, що унаслідок розгляду спору у справі №761/35478/18-ц належним володільцем спірного майна та особою, на користь якого підлягає витребуванню спірне майно, визнано позивача. Відповідача ОСОБА_2 визнано таким, що не має законного права на спірне майно. Відповідач ОСОБА_2 був стороною у вказаній справі, обізнаний з результатом розгляду справи.

За оцінкою апеляційного суду укладення відповідачем оспорюваного договору дарування свідомо направлено на шкоду позивачеві, призвело до негативних наслідків для позивача.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати, зокрема, у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, у даному випадку на доньку на безоплатній основі.

Відтак хоч метою згідно умов укладення договору дарування і було досягнення переходу права власності на доньку, однак негативним наслідком укладення такого договору стала неможливість реєстрації права власності за позивачем. Так само, негативним наслідком укладення іпотечного договору між відповідачами ОСОБА_1 та товариством стала реєстрація обтяження щодо відповідних об'єктів нерухомості, яка в свою чергу також унеможливлює здійснення дій щодо реєстрації права власності позивача на ці об'єкти.

Не можна також погодитись із висновками суду про не доведення факту ухилення ОСОБА_1 від виконання будь-яких зобов'язань перед позивачем на час укладення оспорюваних договорів дарування та іпотеки нежитлових приміщень, оскільки вона не спростовує сам обов'язок її батька виконати судове рішення, за яким спірне приміщення підлягає поверненню у власність позивачеві, а свідомо оспорює таке зобов'язання, не погоджується із обов'язковістю судового рішення, яке набрало чинності.

При цьому, жодного іншого судового рішення, яким було визнано законним набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірні приміщення, матеріали справи не містять.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Також Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".

Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Отже, чинна судова практика не визначає підстав, які розмежовують підстави для визнання оспорюваного правочину фраудаторним чи фіктивним, а допускає кваліфікацію фраудаторного правочину як фіктивного відповідно до ст. 234 ЦК України; чи фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом відповідно до ст. 3, 13 ЦК України; чи фраудаторного правочину як такого, що порушує публічний порядок відповідно до ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України.

Тому апеляційний суд відхиляє доводи відповідачів щодо необхідності розмежування позивачем підстави для заявленого позову саме як фіктивного чи фраудаторного, оскільки у відповіді на відзив ОСОБА_2 позивачем указано на обставини, які на переконання позивача свідчать про фраудаторність оспорюваних договорів (а.с. 134, Т3) як таких, що вчинені всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом відповідно до ст. 3, 13 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції не надає оцінку доводам представника Єфімова О.О. , який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , з приводу незгоди із залученням ОСОБА_2 до участі у справі у якості співвідповідача, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч. 1 ст. 353 ЦПК України визначено ухвали суду першої інстанції, які окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, до яких оскарження ухвали про залучення до участі у справі співвідповідача не віднесено. Положеннями ч. 2 наведеної статті процесуального закону передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідач з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, до якої могли бути включені відповідні заперечення, не звертався, та у самому відзиві просив залишити оскаржуване позивачем судове рішення без змін з підстав додержання судом як норм матеріального, так і норм процесуального права.

Апеляційний суд також не може визнати обґрунтованими заперечення на апеляційну скаргу представника Єфімова О.О. , який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , та представника Поліщука Р.М. , який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , з приводу того, що обставини, встановлені у справі №761/35475/18 не є преюдиційними для відповідача ОСОБА_1 , оскільки у даному спорі ОСОБА_1 не спростовані відповідні обставини, тому підлягає врахуванню результат вирішення спору, який в силу прямої норми Конституції України є обов'язковим та підлягає визнанню і виконанню.

Не можуть бути також враховані заперечення на апеляційну скаргу представника Єфімова О.О. , який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , з приводу того, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11.02.2025 року у справі №761/1882/23 було задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська пересувна механізована колона - 2", Товариства з обмеженою відповідальністю "Центробуд-трейд", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ", 3-і особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Техбудлізинг", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грек Анжеліка Василівна про визнання правочинів недійсними в частині та визнано недійсним договір №1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007, укладений між ТОВ "Центробуд-трейд" і АКБ "КИЇВ", в частині майнових прав на приміщення №62, що знаходиться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнано недійсним пункт 1.3.20. Договору міни від 07.08.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" та Акціонерним товариством "Київська пересувна механізована колона -2", посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек Анжелікою Василівною, зареєстрованого в реєстрі за №2242.

На час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції рішення у справі №761/1882/23 не набрало чинності.

Апеляційний суд також не може визнати обґрунтованими заперечення на апеляційну скаргу представника Поліщука Р.М. , який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , з приводу того, що позивачем не правильно обраний спосіб захисту.

Так, колегія апеляційного суду не може визнати обґрунтованими доводи відзиву про те, що належним способом захисту у разі, коли право власності зареєстровано за іншою особою, має бути виключно віндикаційний спосіб, оскільки за обставинами цієї справи встановлено, що питання витребування майна з чужого незаконного володіння вже було вирішено, а підставами цього позову було доведення тих обставин, що перехід права власності відбувся від невласника всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, а саме з метою недопустити виконання судового рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Крім того, судом першої інстанції було відмовлено у задоволені позовних вимог з інших підстав, що відповідачами не було оспорено.

Аналогічно апеляційний суд відхиляє заперечення представника Поліщука Р.М. , який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , з приводу не правильно обраного способу захисту в частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки, за яким предмет іпотеки передано у забезпечення вимог перед іпотекодержателем ТОВ "Ваша аптека".

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, який набрав чинності 30 березня 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" (Artico c. Italie), заява № 6694/74, від 13 травня 1980).

Стаття 13. Право на ефективний засіб юридичного захисту передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Захист права - це використання передбачених законом способів (можливостей, інструментів) для поновлення свого порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК). Ефективність - відношення корисного ефекту (результату) до витрат на його одержання. Це властивість певного процесу, яка зумовлена його якістю та кількістю засобів, що беруть участь у процесі, а також конкретною ситуацією. Ефективність уможливлює виконання певної задачі; характеризується певним співвідношенням між отримуваним сумарним ефектом та сумарними витратами на створення і використання засобів, що беруть участь у процесі, його організацію та здійснення.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року по справі № 910/3009/18: - Ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Одне право має захищатися одним позовом.

Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. "Один спір - один процес" - це правило, якого Верховний Суд намагається дотримуватися і забезпечувати його через ухвалені правові висновки щодо юрисдикційності спорів.

Так, вимоги про визнання недійсним договору визначені як спосіб захисту у п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Ефективним способом захисту у правовідносинах між сторонами спору, що виникли у зв'язку з укладенням договору іпотеки особою, право власності якої на відповідне нерухоме майно спростоване в судовому порядку, є визнання недійсним договору іпотеки (як основна вимога) і скасування державної реєстрації обтяження (як похідна вимога).

Задоволення відповідних вимог призведе до усунення перешкод для позивача в частині реєстрації за ним права, яке було визнане за ним судовим рішенням, яким було також задоволено вимоги про витребування від відповідача майна з незаконного володіння.

Тобто, визнання недійсними фраудаторних правочинів в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси позивача "через можливість доступу до спірного майна", оскільки за судовим рішенням спірне майно присуджено позивачеві, жодних обставин, за яких позивач позбавлений права на майно не встановлено, однак позивач не може завершити оформлення свого права внаслідок недобросовісних дій відповідачів.

Відповідно до усталеної судової практики вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння не потребує заявлення вимоги про реєстрацію права власності за позивачем чи скасування державної реєстрації права власності за відповідачем. Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (Постанова ВПВС від 9 листопада 2021 року у справі №466/8649/16ц).

Тобто, у справі №761/35475/18 задоволення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є самостійною підставою для здійснення належного запису про державну реєстрацію права власності позивача.

Однак, відповідач ОСОБА_2 на шкоду виконання указаного судового рішення уклав фраудаторний правочин, на підставі якого були внесені зміни до реєстру прав власності стосовно інших осіб. Обставина щодо відсутності у ОСОБА_2 прав на спірне майно була встановлена ще у справі №761/35475/18. У відзиві на позов та апеляційну скаргу у цій справі ОСОБА_2 не доводить своє право на спірне майно.

На переконання апеляційного суду, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації права власності та обтяжень щодо спірного майна передбачений законом та у повній мірі відновлює права позивача та усуває перешкоди для реалізації права щодо реєстрації права власності на спірне майно.

Колегія апеляційного суду відхиляє заперечення відповідачів щодо необхідності застосування способу захисту, визначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20, яка не є релевантною до обставин цієї справи. Так, у справі №910/12525/20 указано на такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України, що означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункти 54-56).

У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

У даному спорі, що є предметом цього судового розгляду, між позивачем та відповідачами не існує боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою. Метою цього позову є усунення перешкод, які чинять відповідачі, щодо оформлення позивачеві права власності, правомірність набуття якого визнана судовим рішенням.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач ТОВ "Ваша аптека", будучи належно повідомленим про розгляд справи, ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції не з'являвся, письмових заперечень на захист своїх прав як іпотекодержателя не навів.

Ураховуючи наведене, колегія апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та безпідставність заперечень відповідачів, унаслідок чого визнала доведеними підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Під час звернення з позовом до суду позивачем було правильно сплачено судовий збір в розмірі 9 924 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Під час звернення з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду позивачем було також правильно сплачено судовий збір в розмірі 11 908,80 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір".

Оскільки позовна заява та апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача в розмірі 21 832,80 грн (9 924 грн+11 908,80 грн), а саме по 7 277,60 грн з кожного відповідача.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська пересувна механізована колона - 2" задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 311 від 05 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Наталією Аркадіївною) щодо нежилих приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір іпотеки, серія та номер: 1504, виданий 11 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Ваша аптека" (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яловою Наталією Олександрівною) щодо нежилих приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію від 05 березня 2021 року, індексний номер 56958897, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію від 11 березня 2021 року, індексні номери 57031558 та 57032068, якими зареєстровано право іпотеки ТОВ "Ваша аптека" на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62), (в літ. А), загальною площею 119,6 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 , та заборона на зазначене нерухоме майно.

Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" (код ЄДРПОУ 30952834) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська пересувна механізована колона - 2" (код ЄДРПОУ 00858473) судовий збір в розмірі по 7 277 (сім тисяч двісті сімдесят сім) грн 60 коп. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба