09 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/5524/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., за участю секретаря Бородулі В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу
за позовомІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
до третя особа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Хлопонін Олексій Вікторович
про визнання протиправними дій та зобов'язання скасувати постанову
ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення штрафу від 05.05.2025 ВП №77858401 за невиконання рішення суду.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що судове рішення виконане НОМЕР_2 прикордонним загоном у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України, законами України, а тому накладення відповідачем штрафу спірною постановою є необґрунтованим.
Ухвалою судді від 16.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 21.05.2025 до участі у справі залучено ОСОБА_1 як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, надав відзив на позов, у якому зазначив, що спірна постанова винесена правомірно, у зв'язку із невиконанням боржником рішення суду без поважних причин. Розгляд справи просить проводити без його участі.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому порядку.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
З огляду на матеріали справи, 18.04.2025 відповідачем, на підставі заяви стягувача від 04.04.2025, відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/4934/24 (а.с. 29, 33-34).
Відповідно до змісту виконавчого документу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) зобов'язано повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.03.2024 р. з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов'язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення (а.с. 30-31).
22.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) листом №10/5405-25 повідомив відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що 25.03.2025 на виконання рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2025 на засіданні атестаційної комісії було повторно проведено розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення в запас у зв'язку з сімейними обставинами. На підтвердження добровільного виконання рішення суду надано витяг з протоколу засідання атестаційної комісії від 25.03.2025 №7 (а.с. 40, 41).
05.05.2025 головним державним виконавцем проведено перевірку виконання рішення та встановлено, що боржником не враховано висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині судового рішення, що не свідчить про виконання рішення суду станом на 05.05.2025 (а.с. 49-50).
Зважаючи на встановлені обставини, відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу в сумі 5100,00 грн (а.с. 52-54).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Пунктами 1, 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України “Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Так, на виконання ухвали суду позивач надав копію пояснення від 19.04.2025 старшого офіцеру відділення проходження служби особового складу відділу кадрів ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до яких рапорт ОСОБА_1 було повторно розглянуто на засіданні атестаційної комісії та прийнято рішення відмовити у зв'язку з наявністю законного представника (опікуна) дитини-інваліда, ОСОБА_2 , яка зобов'язана її виховувати (а.с. 60).
Водночас, вирішуючи питання щодо добровільного виконання рішення суду, слід надати оцінку самому рішенню, примусове виконання якого здійснюється відповідачем.
Так, в резолютивній частині постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі №260/4934/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.03.2024 р. з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов'язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.
Своєю чергою у мотивувальній частині постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, колегія суддів звернула увагу апелянта, що до 18.05.2024 положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачали таку самостійну підставу для звільнення військовослужбовця з військової служби як вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. Будь-яких застережень щодо відсутності інших осіб, зобов'язаних здійснювати догляд за такою дитиною, вказане положення не містило.
Поряд з цим, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024р. №3633-IX (далі Закон №3633), до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» внесені зміни, відповідно до яких під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Вказана законодавча норма набрала чинності з 18 травня 2024 року.
Тобто, саме на підставі зазначеної законодавчої норми (в редакції, чинній з 18 травня 2024 року) відповідач прийняв рішення про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.
Аналіз змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачає, що законодавець не передбачив спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі, а тому вони застосовуються до правовідносин за загальними правилами, тобто з дня набуття ними чинності 18.05.2024.
Отже, суд констатує, що мотивувальна частина судового рішення чітко обумовлює редакцію законодавчої норми, яку відповідач мав застосовувати при повторному розгляді рапорту військовослужбовця, в той час як з наданого пояснення відповідача про підстави відмови, вбачається застосування нормативно-правового акту, що діяв на момент прийняття рішення про відмову у звільненні в запас за сімейними обставинами.
З урахуванням наведеного та враховуючи встановлені обставини невиконання рішення суду, державний виконавець приймаючи оскаржувану постанову про накладення штрафу діяв на підставі та в межах повноважень встановлених законом.
Таким чином, посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні “Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
За таких обставин, відповідачем було правомірно винесено постанову від 05.05.2025 про накладення на ІНФОРМАЦІЯ_1 штрафу у виконавчому провадженні № 77858401, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення штрафу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 . .
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, просп. Миру, 43, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 43316700.
Третя особа: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дата складення повного рішення суду - 09.07.2025.
Суддя Ю. О. Скалозуб