09 липня 2025 рокусправа № 380/9578/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І,Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.04.2025 №134450023645 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 23.05.2023 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 14.04.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.04.2025 №134450023645 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. У рішенні про відмову відповідач посилається на п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058, згідно з яким пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботі із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років жінок, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2. Позивач із рішенням про відмову не погоджується, вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним, порушує її права, оскільки таке винесене без врахування висновків рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020. З таких підстав просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача.
Ухвалою від 16.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 26.05.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, справа № 1-5/2018 (746/15), за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 № 213 VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» суд вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788 - XII зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213 - VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 № 213 - VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 № 1788 - XII “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213 - VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Таким чином, існує колізія в законодавстві, оскільки є неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами та протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, прийнятими з одного і того ж питання. У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 30.05.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що положення ст. 13 Закону № 1788-XII, на які посилається позивач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки з 11.10.2017 положення Закону № 1788-XII в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь-які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону № 1058-IV. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, відповідно до якої для призначення пенсії позивачу необхідно досягнути 55-річного віку. Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України “Про внесення змін до деякий законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213, якими вносились зміни до Закону № 1788-XII. Проте, станом на момент виникнення спірних правовідносин (на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії), положення Закону № 1788-XII не застосовувались при призначенні пенсій на пільгових умовах. Єдиним законом, який регулював питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах був Закон № 1058-IV. Відтак, у Головного управління був відсутній вибір між положеннями п. “б» ст. 13 Закону № 1788-XII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, а отже дії Головного управління, які полягають у застосуванні до позивача положень Закону № 1058-IV, є правомірними, такими що відповідають законодавству та Конституції України.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_2 .
14.04.2025 позивач після досягнення 50 річного віку звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та пакетом документів для розгляду такої.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення від 21.04.2025 №134450023645, яким вирішено відмовити позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням заявницею пенсійного віку згідно чинного законодавства. У рішенні вказано наступне: Пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( далі-Закон) становить 55 років. Вік заявниці 51 рік. Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону становить 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону (Список № 2) становить 10 років. Страховий стаж заявниці становить 36 років 10 місяців Пільговий стаж заявниці за Списком № 2 становить 23 роки 13 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. До пільгового стажу зараховано всі періоди. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 134450023645 від 21.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із недосягненням пенсійного віку -55 років.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі по тексту - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі по тексту - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Суд звертає увагу, що у цій справі наявність у позивача станом на момент звернення до органів Пенсійного фонду України віку більше 50 років, страхового стажу 36 років 10 місяців, з яких пільговий стаж становить 23 роки 13 днів встановлено доказами, наявними у матеріалах справи. Окрім того, вказані обставини відповідачами не заперечуються.
Водночас спірною є достатність віку, якого досягла позивач для призначення пенсії за віком.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції чинній до прийняття Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
До внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 (далі Закон - №2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017, доповнено розділом XIV-1 Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян Закон №1058-IV.
Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом б частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішенням Конституційного Суду України за №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, існувала колізія.
Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, відносини у якій є аналогічними тим спірним у цій справі відносинам, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
В рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».
Суд звертає увагу, що на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (14.04.2025) позивачу виповнився 51 рік, що підтверджується копією паспорта громадянина України та не заперечується відповідачами.
З огляду на встановлені судом обставини справи та подання позивачем відповідачу, в тому числі, разом із заявою від 14.04.2025 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивачка не може бути позбавлена гарантованого Державою Україна права на пенсійне забезпечення.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) ЄСПЛ вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 21.04.2025 №134450023645 прийнято Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 ( далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу 1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку.
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає/перераховує пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого позивачу у перерахунку пенсії за віком. Тож, дії зобов'язального характеру щодо розгляду заяви про переведення позивача на пенсію за віком як державного службовця має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а не Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Щодо дати, з якої позивачу належить призначити пенсію суд зазначає, що відповідно до пункту «а» частини першої статті 83 Закону №1788-ХІІ, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку, зокрема, пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Подібні за змістом норми викладено у пункті 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, згідно з яким, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач досягла пенсійного віку у 50 років 09 квітня 2024 року, проте до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком звернулась лише 14 квітня 2025 року, тобто пізніше трьох місяців з моменту досягнення пенсійного віку. За таких умов пенсія позивачу підлягає призначенню саме з дати звернення, тобто з 14.04.2025, а не з 23.05.2023, як просить позивач.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивачки, окрім судового, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав у цій справі суду необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років з 14.04.2025.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст.139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 21.04.2025 №134450023645 про відмову в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) призначити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років з 14.04.2025 - дати звернення за призначенням пенсії.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна