про залишення позовної заяви без руху
08 липня 2025 року Київ № 320/34003/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Білоноженко М.А.,
розглянувши позовну заяву в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
доБоярської міської ради Київського області Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста долина» Бучанської районної державної адміністрації Київської області
провизнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень
Третя особа:
- Державна інспекція архітектури та містобудування України;
встановив:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Боярської міської ради Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста долина», Бучанської районної державної адміністрації Київської області, в якому просили суд:
- визнати незаконним та скасувати Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.04.2019 № 230, яким затверджено детальний план для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води площею 3,9786 га в адміністративних межах Тарасівської сільської рали Києво-Святошинського району Київської області.
- визнати незаконним та скасувати Дозвіл на виконання будівельних робіт ІУ012240715554 від 16 липня 2024 року виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України для ТОВ «Чиста долина» на будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 5000 м3/добу, за адресою: Україна. Київська область, Фастівський район, Боярська територіальна громада.
Згідно з частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною четвертою статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи позивач просить скасувати Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.04.2019 № 230 та дозвіл на виконання будівельних робіт ІУ012240715554 від 16 липня 2024 року.
В той же час, звернення до суду з даною позовною заявою мало місце 04 липня 2025 року, тобто більше ніж через шість років з моменту винесення оскаржуваного розпорядження.
Представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі №320/56356/24 від 12 червня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу, у зв'язку з не виконанням позивачем вимог ухвали від 16.12.2024.
Позивачем наголошено на тому, що останній вчасно звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою 09 листопада 2024.
Дослідивши надані представником позивачів пояснення, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зауважує, що в позовній заяві, представник позивачів наголошує на тому, що позивачу дізнались про порушення власних прав у 2018 році, з початком робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486600:04:004:5615, проте протиправні дії ТОВ «Чиста долина» були зупинені.
В подальшому, ТОВ «Чиста долина» отримала дозвіл на виконання будівельних робіт на підставі Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.04.2019 № 230, що є предметом оскарження у даній справі.
В той же час, суд зауважує, що первинне звернення до суду 09 листопада 2024 було з порушенням строку звернення до суду, а саме: поза межами шестимісячного строку, встановленого КАС України щодо оскарження протиправних дій суб'єкта владних повноважень щодо прийняття Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.04.2019 № 230.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тому позивачу необхідно надати до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в якому зазначити інші (відмінні) причини пропуску строку та надати відповідні докази в підтвердження даного факту.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
У контексті наведеного суд наголошує, що позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Позивачем в якості відповідача зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Чиста долина», в той же час, вказана юридична особа не є суб'єктом владних повноважень, а тому не може бути відповідачем у розумінні КАС України, при зверненні з позовними заявами фізичних осіб щодо захисту власних прав, порушених суб'єктами владних повноважень.
Тому позивачу необхідно уточнити коло відповідачів у даній справі шляхом надання позовної заяви у новій редакції, враховуючи вимоги частини першої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як зазначено у статті 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до завдання, яке сформульоване у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство спрямовано на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Термін “публічно правові - відносини», який міститься у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тісно пов'язаний з терміном “публічне право» (публічний віл лат. Publicus - суспільний, народний) - сукупність галузей права, що регулюють відносини, які забезпечують загальнодержавні інтереси домінуючої частини суспільства. На відміну від інших галузей права, що захищають приватні інтереси (приватне право), у публічному праві однією із сторін є орган держави.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, що однак, не передбачає застосування заходів захисту щодо від можливих (гіпотетичних, заснованих на гіпотезі) порушень з боку відповідача у майбутньому.
Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище, або ж виходячи з помилкового уявлення про наявний власний інтерес, заснованого (уявлення) на гіпотезі щодо порушення прав чи інтересів позивача у відносинах іншої особи із суб'єктом владних повноважень.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.
При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Висновки аналогічного змісту наведені у постанові Верховного Суду України від 07.02.2017 по справі №21-3072а16, постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року по справі №826/15551/18.
Суд зауважує, що звернення позивачів до органів виконавчої влади щодо отриманні публічної інформації не свідчить про наявність порушеного права щодо прийняття оскаржуваних розпорядження та дозволу.
Тому, позивачами не обгрунтовано яким чином оскаржувані розпорядження та дозвіл на виконання будівельних робіт порушують їх права з посиланням на докази та наданням суду таких доказів.
Згідно з частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позову до адміністративного суду немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що трьома позивачами заявлено дві вимогу немайнового характеру.
Згідно з абзацом 2 частини 7 статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Отже, сума судового збору, яка підлягає сплаті складає 2422,40 грн кожним із позивачів.
Позивачами долучено квитанцію від 07.11.2024 на суму 2422,40, сплаченого представником позивачів.
Враховуючи викладене, позивачам в порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати до суду документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону або докази сплати судового збору в сумі 2422,40 грн на рахунок Київського окружного адміністративного суду, який сплачено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Суд звертає увагу позивача на те, що інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду є загальнодоступною, оприлюднена на офіційному веб-порталі «Судова влада України» за інтернет-адресою http://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/gromadyanam/tax/, а також розміщена на інформаційних стендах Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна заява не відповідає вищевказаним вимогам положень статті 161 КАС України і позивачу належить усунути вищевказані недоліки.
Керуючись статтями 5, 160, 161, 169, 248, Кодексу адміністративного судочинства України суддя Київського окружного адміністративного суду-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з моменту отримання ухвали.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
5. Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Білоноженко М.А.