08 липня 2025 року м. Київ № 320/48883/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправним та скасування наказу,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11.12.2023 №120-дп про застосування до ОСОБА_1 , начальника Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11.12.2023 № 120-дп про накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани є протиправним, оскільки виданий із порушенням процедури та без належної оцінки наданих ним пояснень і документів. На думку позивача, вказані в наказі порушення були допущені не ним, а державним виконавцем, тоді як він як керівник належним чином реагував на звернення, надавав відповіді та контролював документообіг. Зазначає, що дисциплінарна комісія проігнорувала його докази, а сам наказ не містить конкретного обґрунтування вини.
У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
Відповідач у відзиві та в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вказуючи, що позивач, як керівник відділу, не забезпечив належного контролю за розглядом скарги та дотриманням вимог законодавства щодо ведення виконавчого провадження. За твердженням відповідача, дисциплінарне стягнення було накладено обґрунтовано, з дотриманням усіх вимог процедури, а встановлені недоліки у роботі відділу свідчать про неналежне виконання позивачем посадових обов'язків.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 24.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, та вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
За результатом автоматизованого розподілу, у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади справу №320/48883/23 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.
Ухвалою суду від 18.03.2025 адміністративну справу №320/48883/23 прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 15.04.2025.
15.04.2025 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив закінчити підготовче судове засідання та перейти до розгляду справи по суті, призначено судове засідання на 02.06.2025.
02.06.2025 у судове засідання прибули сторони. У зв'язку з вичерпаним часом для розгляду справи, суд на місці ухвалив, оголосити перерву до 03.07.2025 для дослідження доказів, пояснення.
03.07.2025 у судове засідання прибули сторони. Вислухавши думку сторін, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 (далі - позивач) з 11 жовтня 2021 року обіймає посаду начальника Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
30 березня 2023 року до Вишневого відділу надійшла заява начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Тернопіль про відкриття виконавчого провадження. На підставі цієї заяви 8 травня 2023 року державним виконавцем Стебловською Ю.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 71718284, а також інші постанови, пов'язані з виконанням судового рішення.
15 червня 2023 року Вишневим відділом було зареєстровано запит від Квартирно-експлуатаційного відділу щодо вжитих заходів у виконавчому провадженні. У відповідь на цей запит, 23 червня 2023 року було підготовлено лист, в якому повідомлялося про направлення копії постанови та надавався ідентифікатор доступу до автоматизованої системи.
19 червня 2023 року начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль звернувся зі скаргою на бездіяльність державного виконавця. Цю скаргу було зареєстровано у Вишневому відділі 4 липня 2023 року. 18 липня 2023 року підготовлено повторного листа-відповідь, аналогічного за змістом попередньому.
У серпні 2023 року Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області проведено перевірку виконавчого провадження. За її результатами надано клопотання про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника Вишневого відділу ОСОБА_1
31 жовтня 2023 року видано наказ про відкриття дисциплінарного провадження. В межах провадження у позивача було витребувано пояснення, а також службову характеристику. За результатами розгляду матеріалів дисциплінарною комісією підготовлено подання щодо застосування дисциплінарного стягнення.
11 грудня 2023 року наказом № 120-дп до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків.
Позивач вважає цей наказ таким, що прийнятий без урахування його пояснень та наданих документів, за відсутності належних підстав і з порушенням процедури дисциплінарного провадження, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 889-VIII державний службовець зобов'язаний, зокрема: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; виконувати рішення державних органів, накази розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
У пункті 1 частини першої статті 61 Закону № 889-VIII зазначено, що службова дисципліна забезпечується шляхом дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 62 Закону № 889-VIII державний службовець зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця та виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців.
За правилами частини першої статті 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Як передбачено частиною першою статті 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Згідно з пунктом 12 частини другої вказаної статті дисциплінарним проступком є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до частини першої статті 66 Закону № 889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
Частиною п'ятою статті 66 Закону № 889-VIII передбачено, що звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
У частині шостій статті 66 Закону № 889-VIII встановлено, що дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої вказаної статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії.
При цьому, частиною першою статті 74 Закону № 889-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Частиною 1 статті 69 Закону № 889-VIII обумовлено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 71 Закону № 889-VIII).
За змістом статті 73 Закону № 889-VIII з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень;6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та/або акт про відмову від надання таких пояснень; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 12) пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності;13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.
Процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців визначає Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1039 (далі - Порядок № 1039).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1039 процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає: прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; формування дисциплінарної комісії та її склад; визначення повноважень дисциплінарної комісії; визначення основних засад роботи дисциплінарної комісії; формування дисциплінарної справи; прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1039 рішення про порушення дисциплінарного провадження приймає: 1) міністр - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; 2) суб'єкт призначення - стосовно інших державних службовців: Кабінет Міністрів України - щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії А; голова місцевої держадміністрації - щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії Б та здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах; керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - щодо інших державних службовців, які займають посади державної служби категорій Б і В.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1039 дисциплінарне провадження розпочинається з моменту прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження та завершується прийняттям рішення про накладення на державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження (далі - державний службовець), дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Згідно п. 31 Порядку № 1039 комісія, дисциплінарна комісія запрошує державного службовця на своє засідання для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та пропонує надати таке пояснення у письмовому вигляді. Пояснення надається в паперовій або електронній формі особисто чи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу відповідного державного органу із накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Державний службовець має право: бути присутнім на засіданні Комісії, дисциплінарної комісії для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; знайомитися з матеріалами дисциплінарної справи відповідно до статті 76 Закону, у тому числі в установленому законом порядку запитувати та отримувати відповідні документи, їх копії; надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються; заявляти клопотання про необхідність одержання і долучення до матеріалів дисциплінарної справи нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, яким можуть бути відомі обставини справи; користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.
Згідно п. 32 Порядку № 1039 про дату, час і місце та спосіб проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії державному службовцю повідомляється шляхом вручення інформації чи документів або надсилання їх поштою за адресою місця проживання/перебування чи на його адресу електронної пошти, або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Таке повідомлення здійснюється не менш як за п'ять календарних днів до дня проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії.
У разі прийняття Комісією, дисциплінарною комісією рішення про проведення засідання дистанційно в режимі відеоконференції Комісія, дисциплінарна комісія повідомляє про це державному службовцю відповідно до абзаців першого і другого цього пункту.
Відсутність державного службовця на засіданні Комісії, дисциплінарної комісії не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження.
Відповідно до пункт 33 Порядку № 1039 комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Відповідно до пункту 34 Порядку № 34 результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії.
Пропозиція (подання) готується Комісією, дисциплінарною комісією після прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи та підписується усіма її членами, які брали участь у голосуванні.
Як зазначено в частині 11 статті 69 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
За змістом частин 1-5 статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
Дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.
Відповідно до статті 75 Закону № 889-VIII перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення (ч. 1); пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі (ч. 2); відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення (ч. 3).
VI. Оцінка суду
Відповідно до частини першої статті 64 Закону України «Про державну службу», підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні посадових обов'язків та інших вимог, встановлених законом. Частина друга статті 65 цього ж Закону визначає перелік конкретних дій, які можуть розцінюватися як дисциплінарні проступки, зокрема п. 5 - невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів чи доручень керівництва.
Водночас, відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта. Суд при вирішенні спорів щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності перевіряє не лише наявність ознак дисциплінарного проступку, а й дотримання процедури його встановлення та застосування стягнення, передбаченої статтями 66- 69 Закону України «Про державну службу».
Позивач у позовній заяві заперечує наявність у його діях складу дисциплінарного проступку. Зазначає, що усі дії у виконавчому провадженні № 71718284 здійснювалися безпосередньо державним виконавцем, а він як керівник лише організовував роботу відділу. На його думку, відсутність реєстрації вихідних листів у системі не може свідчити про порушення, а скарга, на яку посилається дисциплінарна комісія, фактично не залишалась без відповіді.
Відповідач не погоджується з цією позицією, посилаючись на вимоги пункту 2 розділу V Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби, згідно з яким контроль за виконанням документів, що надходять до відділу, покладається саме на керівника. У відзиві також зазначено, що у справі відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт належного реагування на скаргу або направлення відповіді.
З матеріалів справи вбачається, що дисциплінарне стягнення до позивача застосовано на підставі пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», яким передбачено відповідальність за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів чи доручень керівництва. Дисциплінарна комісія, як випливає з подання та супровідних матеріалів, кваліфікувала дії позивача як неналежне виконання обов'язку забезпечити контроль за документообігом та реагуванням на скарги.
Суд критично оцінює доводи позивача про відсутність його відповідальності, оскільки, виходячи з функціонального змісту посади начальника відділу, до його компетенції входило не лише загальне управління, а й безпосередній контроль за своєчасністю та повнотою дій підлеглих, включно з реєстрацією та надсиланням кореспонденції. Пояснення про технічну несправність або кадрові зміни не підтверджені жодними документами та не спростовують обов'язку організації належної роботи підрозділу.
Схожий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 826/6211/18, у якій зазначено, що «неналежне виконання обов'язків керівником, який допустив безконтрольність дій підлеглих, у тому числі в частині документообігу, може утворювати склад дисциплінарного проступку за пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України “Про державну службу»».
Крім того, у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 560/523/20 викладено правову позицію, згідно з якою наявність вини є обов'язковою ознакою дисциплінарного проступку, однак її необережна форма не виключає можливості застосування дисциплінарного стягнення.
З огляду на викладене, суд вважає, що наведене відповідачем порушення охоплюється ознаками дисциплінарного проступку в розумінні пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», а позивач як керівник несе особисту відповідальність за належне функціонування підпорядкованого відділу, зокрема за контроль за своєчасною реєстрацією та розглядом звернень.
Оцінюючи зв'язок між встановленими порушеннями та поведінкою позивача, суд бере до уваги характер його посадових обов'язків, надані пояснення та обсяг вжитих ним заходів щодо реагування на ситуацію.
Позивач у позовній заяві заперечує наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу». В обґрунтування цієї позиції він посилається на те, що дії, які стали предметом дисциплінарного реагування, були вчинені державним виконавцем, а не ним особисто. При цьому позивач стверджує, що його функції як начальника зводилися до загального управління, а виявлені порушення не можуть бути йому інкриміновані в межах особистої відповідальності.
Вказані доводи спростовуються змістом матеріалів справи. Як випливає з висновку дисциплінарної комісії, який став підставою для видання наказу № 120-дп, позивач не забезпечив належного контролю за документообігом у відділі, не організував належного реагування на скаргу стягувача, допустив порушення строків службової кореспонденції та не забезпечив реєстрацію офіційних листів. Жодних внутрішніх заходів з метою усунення виявлених порушень або пояснень з боку відповідальних осіб ініційовано не було.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», дисциплінарним проступком визнається, зокрема, неналежне виконання посадових обов'язків. Посадова інструкція начальника відділу державної виконавчої служби передбачає персональну відповідальність за організацію контролю, розгляд звернень, функціонування системи діловодства та забезпечення відповідності діяльності вимогам профільного законодавства, зокрема Закону України «Про виконавче провадження».
Спроба перекласти відповідальність на підлеглого виконавця без доведення здійснення керівником належних контрольних заходів є юридично неспроможною. Відповідальність керівника не залежить від безпосереднього виконання дій, а полягає у забезпеченні функціонального порядку в роботі підрозділу. Такий підхід підтверджується сталою практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 06.04.2023 у справі № 826/6211/18 суд зазначив, що неналежна організація роботи структурного підрозділу, яка призводить до порушень, є самостійною підставою для дисциплінарної відповідальності керівника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 09.06.2022 у справі № 560/523/20.
Формальне посилання позивача на те, що окремі дії були вчинені підлеглими, не звільняє його від відповідальності, оскільки у діях наявний об'єктивний склад дисциплінарного проступку. Суб'єктивна сторона виражається у недбалому ставленні до службових обов'язків, що проявилося у бездіяльності щодо належної організації роботи відділу.
Ураховуючи викладене, суд констатує, що дисциплінарне стягнення застосовано з посиланням на обґрунтовану правову підставу - пункт 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу». Виявлені у ході перевірки порушення охоплюються змістом цієї норми, а доводи позивача щодо відсутності складу дисциплінарного проступку є безпідставними.
Оцінюючи правомірність наказу як індивідуального акта, суд не може обмежитись лише аналізом правової підстави для застосування дисциплінарного стягнення, а зобов'язаний також перевірити, чи дотримано встановленої законом процедури його прийняття.
Позивач у позовній заяві посилається на порушення процедури дисциплінарного провадження, зокрема - на відсутність належного повідомлення про його відкриття, ігнорування поданих пояснень, відсутність належного мотивування в наказі та необґрунтованість висновків дисциплінарної комісії. За твердженням позивача, подані ним документи та письмові пояснення не були враховані, що свідчить про упередженість підходу до розгляду справи.
Відповідач заперечує проти цієї позиції, зазначаючи, що дисциплінарне провадження було відкрито наказом від 31.10.2023 № 92-дп на підставі клопотання керівника вищого підрозділу, наданого 15.08.2023. Позивача було залучено до провадження, він був ознайомлений із матеріалами справи, подав пояснення, на підставі яких дисциплінарна комісія сформувала остаточний висновок.
З аналізу долучених до справи матеріалів убачається, що строки притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлені пунктом 4 частини другої статті 66 Закону України «Про державну службу», були дотримані. З моменту виявлення порушення до початку провадження не минуло п'ятнадцяти календарних днів, а остаточний наказ від 11.12.2023 винесено в межах шестимісячного строку. Докази зворотного позивачем не надані.
Також наявні письмові пояснення позивача, які витребувані в межах дисциплінарної процедури. У матеріалах комісії наявна службова характеристика, додаткові довідки, а також документи, на які посилався сам позивач. Хоча в наказі № 120-дп не наведено докладного аналізу кожного документа, його зміст містить посилання на основні факти, які стали підставою для дисциплінарного реагування.
Суд відзначає, що відсутність формалізованої оцінки кожного пояснення в тексті наказу сама по собі не є підставою для визнання дисциплінарного стягнення незаконним. Такої правової вимоги ані Закон України «Про державну службу», ані підзаконні акти не передбачають. Водночас відсутність мотивування була б істотним порушенням лише за умови, якщо позивач не мав змоги реалізувати право на захист або комісія взагалі не розглядала подані пояснення, чого у цій справі не встановлено.
Правова позиція щодо допустимості загального формату викладення мотивів у наказі викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 420/10506/19, де зазначено: «Суд не може підміняти дисциплінарний орган у визначенні належності оцінки пояснень, якщо немає ознак порушення права на захист чи очевидного формалізму».
З урахуванням наведеного, підстав вважати процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача такою, що була істотно порушена або позбавила його процесуальних гарантій, суд не вбачає. Жодних ознак формального чи упередженого підходу з боку відповідача в межах цього провадження не встановлено.
У межах повноважень суду з перевірки правомірності дисциплінарного акта, окремій оцінці підлягає відповідність обраного виду стягнення характеру встановленого порушення, а також обставинам, що могли вплинути на його міру.
Позивач вважає, що навіть у разі наявності порушень, які стали предметом дисциплінарного реагування, обраний захід - догана - є надмірним, з огляду на відсутність спричинених наслідків, одноразовий характер недоліків та загалом позитивні результати службової діяльності. Як стверджує позивач, ситуація мала технічний характер, стягнення не відповідає тяжкості проступку та не враховує його пояснень.
Відповідач заперечує проти такого підходу, наголошуючи, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани є найменш суворим з передбачених законом заходів. Дисциплінарна комісія, на думку відповідача, діяла в межах дискреції, передбаченої статтею 66 Закону України «Про державну службу», врахувала відсутність обставин, які пом'якшують або виключають відповідальність, та обрала міру впливу, співмірну порушенню.
З наданої до матеріалів справи службової характеристики вбачається, що позивач загалом характеризується позитивно, має належний рівень фахової підготовки та досвід. Водночас матеріали дисциплінарного провадження не містять будь-яких об'єктивних обставин, які могли б розцінюватися як такі, що пом'якшують відповідальність, або виключають наявність вини. Рішення про накладення догани ґрунтується на висновку про порушення, яке, хоча і не спричинило тяжких наслідків, було допущене у сфері, що вимагає підвищеного рівня службової дисципліни - організації примусового виконання судових рішень.
Суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.10.2020 у справі № 826/7076/17, відповідно до якої «визначення виду дисциплінарного стягнення є прерогативою суб'єкта владних повноважень за умови, що таке рішення ухвалене в межах закону, із дотриманням процедури, та є обґрунтованим і пропорційним вчиненому проступку».
Догана не тягне за собою звільнення з посади, не позбавляє особу права обіймати посаду державної служби, не виключає можливість участі у конкурсах, однак є офіційною реакцією на виявлену недбалість. Ураховуючи обсяг порушених обов'язків, ієрархічну позицію позивача в структурі органу виконавчої служби та характер допущених порушень, суд не встановив ознак очевидної диспропорційності між вчиненим і обраною санкцією.
Таким чином, за змістом, мотивами та формою застосування, наказ № 120-дп не виходить за межі дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень, ухвалений у межах компетенції, з дотриманням процедури, передбаченої законом, та не вбачається таким, що є непропорційним або очевидно надмірним. Обраний захід дисциплінарного впливу відповідає характеру вчиненого порушення, статусу особи, яка його допустила, і не порушує балансу між інтересами служби та особистими правами державного службовця.
Оцінивши обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», підтверджується наявними у справі доказами. Позивач як начальник структурного підрозділу не забезпечив належного контролю за документообігом, допустив неналежне реагування на службову скаргу, чим порушив вимоги службової дисципліни та посадових обов'язків.
Процедура притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлена статтями 66- 68 Закону України «Про державну службу», відповідачем дотримана. Позивач був залучений до дисциплінарного провадження, мав можливість подати пояснення, а строки, визначені законом, порушені не були. Формат мотивування рішення дисциплінарного органу не свідчить про формалізм чи упередженість, а підстав для висновку про істотне порушення права на захист суд не встановив.
Обраний захід дисциплінарного впливу у вигляді догани є помірним, застосований у межах компетенції відповідача, відповідає характеру порушення та не є явно непропорційним. Позивач не навів переконливих доказів того, що оскаржуваний наказ порушує принципи законності, обґрунтованості або співмірності дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими.
VІI. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.