09 липня 2025 року № 320/5509/24
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий/податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003024021 форма «ПС», складене ГУ ДПС у м. Києві;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003224021 форми «Р», складене ГУ ДПС у м. Києві;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003124021 форми «Р», складене ГУ ДПС у м. Києві;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003424021 форми «Р», складене ГУ ДПС у м. Києві;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 0003524021 форми «С», складене ГУ ДПС у м. Києві;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003324021 форми «Н», складене ГУ ДПС у м. Києві.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність висновків Акта перевірки, на підставі яких контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки, на думку позивача, оскільки Акт перевірки не містить чіткого викладу змісту податкових правопорушень з посиланням на конкретні обставини, документи та положення законодавчих актів, які порушено платником податків. Окрім того, вказано, що в Акті перевірки не зазначено з яких саме розрахунків та підстав контролюючий орган дійшов висновку про існування розбіжностей та обставин обґрунтування свої висновків.
Позивачем наголошено на безпідставності висновків контролюючого органу з приводу того, що платником податків ФОП ОСОБА_1 не нараховано податкові зобов'язання по операціях з придбання товарів, що не використовувались в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, відповідно до отриманих податкових накладних, оскільки такі основні засоби, як шафа морозильна, камера морозильна, слайсер, тістоміс (прилади для зберігання продуктів харчування, нарізки, приготування тістечок) були використані в господарській діяльності, про що повідомлено податковий орган у поданих письмових поясненнях.
За посиланням позивача, контролюючим органом на було проведено аналіз та не перевірено природу залишків товарно-матеріальних цінностей, що знаходилися на реалізації у позивача, а використано виключно інформацію, надану ФОП ОСОБА_1 . На переконання позивача, висновки Акта перевірки в цій частині сформовані без проведення відповідачем ґрунтованого аналізу вищевказаних обставин із зазначенням переліку первинних документів, які підтверджують відповідні порушення, тобто базуються на припущеннях. Наголошено, що для застосування положення нарахування податкових зобов'язань, визначено єдиний порядок встановлення відсутності товарів шляхом проведення інвентаризації, однак під час перевірки така інвентаризація не проводилася, відсутність залишків ТМЦ інвентаризацією не встановлювалось, що, на думку позивача, є безумовною підставою незаконності нарахування податкових зобов'язань з ПДВ.
Щодо здійснення розрахункових операцій у сфері готівкого та безготівкового обігу позивачем зазначено, що під час перевірки податковому органу надавались всі первинні документи, що підтверджують факт придбання товарів широкого вжитку (м'ясо, овочі, фрукти, яйця, молочні продукти, тістечка), натомість контролюючим органом сформовано протилежні висновки стосовно підтвердження придбання товарів широкого вжитку.
Крім того, позивачем вказано на суперечливі висновки Акта перевірки в частині прийнятого податкового повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003524021, оскільки у вказаному податковому повідомленні-рішенні відповідачем встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг», однак у висновках Акта перевірки такі порушення відсутні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про правомірність висновків Акта перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення з огляду на те, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 - 2022 роки, враховуючи по чекову інформацію реєстраторів розрахункових операцій з СЗЗД РРО в розрізі номенклатури та ціни товару за період з 01.01.2017 по 31.12.2022, банківські виписки, акти виконаних робіт/наданих послуг, видаткові накладні, встановлено їх завищення на загальну суму 378 611,36 грн, в т.ч.: за 2017 рік - на 24 651,59 грн, за 2018 рік - на 23 837,45 грн, за 2019 рік на 64 375,36 грн, за 2020 рік - на 49 751,86 грн, за 2021 рік - на 77 571,90 грн, за 2022 рік - на 138 423,20 грн. Разом з тим, за результатами перевірки та внаслідок допущених порушень, а саме заниження податкових зобов'язань з ПДВ протягом 2017-2022 років, платником податків ОСОБА_1 не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 1 122 826,53 грн. Також у платника податків ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 по 31.12.2022 не вівся облік товарів, сума не облікованих ТМЦ за цінами реалізації складає 266 535,96 грн., чим порушено пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР.
Відповідачем подано до суду клопотання, до якого долучено дані щодо залишків ТМЦ, аналіз розбіжностей загального оподатковуваного доходу між даними Декларацій про майновий стан і доходи з додатковим Ф2 та даних обсягів РРО, результати співставлення обсягів придбаних товарів згідно ЄРПН, інформацію щодо зареєстрованих платником податків накладних у ЄРПН придбаних та реалізованих ТМЦ.
У поданій до суду відповіді на відзиві позивачем зазначено, що призначення перевірки ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2022 виходить за межі 1095 днів з дня початку проведення перевірки, що суперечить статті 102 ПК України, та відповідно є протиправним. При цьому, позивачем наголошено на неможливості застосувати до спірних правовідносин тимчасове зупинення перебігу строків позовної давності, введене законодавцем з метою убезпечення платників податків, які постраждали від негативних наслідків збройної агресії від застосування штрафів, у зв'язку із несвоєчасним поданням звітності, сплати податків тощо.
Разом з тим, позивачем зауважено, зокрема, про порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки (не застосування строків позовної давності та фактичне проведення невиїзної перевірки) ФОП ОСОБА_1 є самостійною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Позивач вважає наведені у відзиві на позовну заяву твердження контролюючого органу безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують доводи, викладені у позовній заяві.
Протокольною ухвалою суду від 11.03.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою від 20.03.2024 судом оголошено перерву, у зв'язку з наданням часу та можливості представнику позивача підготувати та надати додаткові докази (пояснення щодо нарахування амортизаційних витрат по основним засобам).
На виконання протокольної ухвали віл 20.03.2024 позивачем подано до суду письмові пояснення щодо використання основних засобів та розрахунок амортизаційних відрахувань, складений згідно з вимогами, передбаченими статтею 138 Податкового кодексу України.
У судовому засіданні 10.04.2024, заслухавши пояснення сторін, протокольною ухвалою судом було постановлено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 19.05.1998 в Деснянській районній державній адміністрації м. Києва (свідоцтво про державну реєстрацію №11092), перебуває на загальній системі оподаткування, є платником ПДВ відповідно до свідоцтва від 20.05.1998 №87636193, основний вид господарської діяльності - КВЕД 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
На підставі наказу від 01.11.2023 №5398-п, направлень від 07.11.2023 №20186/26-15-24-02-01 та №20185/26-15-24-02-01 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок платника податків на 2023 рік Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планої виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 , щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2022, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2022.
За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки податковим органом складено Акт від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/ НОМЕР_1 , відповідно до висновків якого встановлено порушення:
- пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України та Порядок №481 - не ведення обліку доходів і витрат за період 2017-2020 року (Книги обліку доходів та витрат ф. 10 відсутня, не зареєстровано в ДПІ);
- пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України - заниження суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 68 150, 06 грн, в тому числі: за 2017 рік - на 4 437,29 грн, за 2018 рік - на 4 290,74 грн, за 2019 рік - на 11 587,57 грн, за 2020 рік - на 8 955,34 грн, за 2021 рік - на 13 962,94 грн, за 2022 рік - на 24 916,18 грн;
- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - заниження суми податкових зобов'язань по військовому збору від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 5 679,17 грн, в тому числі: за 2017 рік - на 369,77 грн, за 2018 рік - на 357,56 грн, за 2019 рік - на 965,63 грн, за 2020 рік - на 746,28 грн, за 2021 рік - на 1 163,58 грн, за 2022 рік - 2 076,35 грн;
- пункту 184.7 статті 184, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме - платником податків ОСОБА_1 не зареєстровано податкові накладні в Єдиному ресстрі податкових накладних за перевіряємий період на загальну суму ПДВ 1 122 826,53 грн, у тому числі за липень 2021 в сумі 9 306 грн, за серпень 2021 в сумі 1 765 грн, за травень 2022 в сумі 49 550 грн, за липень 2022 в сумі 7 473 грн, за грудень 2022 в сумі 1 054 732,53 грн;
- пункту 184.7 статті 184, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, а саме - занижено податкові зобов'язання з ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету на загальну суму 1 039 646,53 грн, в тому числі за липень 2022 на суму 7 473,00 грн, за грудень 2022 на суму 1 032 173,53 грн;
- пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгіві, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями, а саме: не ведення обліку товарів за період 2017-2022 року, сума необлікованих ТМЦ за цінами реалізації складає 266 535,96 грн, в тому числі у 2017 році у розмірі 11 614,35 грн, у 2018 році у розмірі 33 981,98 грн, у 2019 році у розмірі 17 093,22 грн. у 2020 році у розмірі 18 545,23 грн, у 2021 році у розмірі 134 422,22 грн, у 2022 році у розмірі 50 878,96 грн;
- пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України - не ведення обліку в Книзі обліку доходів і витрат за період 2017-2022 роки, відсутність обліку записів ТМЦ.
На підставі висновків Акта перевірки від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/2051519624 контролюючим органом прийнято:
- податкове повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003024021, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1020,00 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003224021, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з військового збору у розмірі 7 908,96 грн, з яких основний платіж - 5 679,17 грн та 1 419,79 грн - штрафних (фінансових) санкцій; ???
- податкове повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003124021, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 85 187,58 грн, з яких основний платіж складає - 68150,06 грн та 17037,52 грн - штрафних (фінансових) санкцій;
- податкове повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003124021, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 299 558.16 грн, з яких основний платіж складає - 1 039 646,53 грн та 259 911,63 рн. штрафних (фінансових) санкцій;
- ???податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003524021, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 533 071,92 грн за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг; ????
- податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003324021, відповідно до якого застосовано штрафну санкцію у розмірі 561 413,27 грн через відсутність реєстрації в ЄРПН податкових накладних/розрахунків коригувань до податкових накладних.
Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Оцінюючи рішення суб'єкта владних повноважень з урахуванням вимог законодавства, якими регулюються спірні правовідносини та встановлених у справі обставин, суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За приписами абзаців 1 та 2 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Як зазначено позивачем. призначення перевірки ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2022 виходить за межі 1095 днів з дня початку проведення перевірки, що суперечить статті 102 ПК України.
Щодо періоду, який був охоплений перевіркою, з 01.01.2017 по 31.12.2022, та посилань позивача на недотримання строків, встановлених статтею 102 ПК України, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Отже, загальним строком, в межах якого контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, є 1095 днів.
Законом України від 17 березня 2020 року №533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)», який набрав чинності 18 березня 2020 року, до ПК України внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 та 52-5.
Відповідно до абзацу 10 п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 13.05.2022р. №591-ІХ до п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України внесені зміни, які набрали чинності 29 травня 2020 року.
Зокрема, згідно з внесеними змінами в абзаці 10 слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19)».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» від 27 червня 2023 року №651 на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-ІХ (набрав чинності з 17 березня 2022 року) ст.102 ПК України доповнено п.102.9 такого змісту: «На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».
Тобто, з дня набрання чинності Законом №2260-1Х замість положення п.52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, яким зупинено перебіг строків давності, передбачених ст.102 ПК України під час дії карантину, застосуванню підлягав п.102.9 ст.102 ПК України, яким зупинено перебіг строків давності, передбачених ст. 102 ПК України під час дії воєнного стану.
Тобто, перебіг строків давності (1095 днів) Законом №2260-ІХ поновлено не було.
У подальшому п.102.9 ст.102 ПК України виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» №3219-ІХ від 30 червня 2023 року, який набрав чинності 01 серпня 2023 року.
Отже, контролюючий орган мав право проводити перевірки за період, який перевищує 1095 днів, оскільки строки давності, визначені ст.102 ПК України, збільшуються на період починаючи з 18 березня 2020 року (дата початку дії карантинних обмежень) по 01 серпня 2023 року (виключення п. 102.9 ст.102 ПК України Законом №3219-ІХ від 30 червня 2023 року). Тобто, фактично весь цей період часу додається до перебігу 1095 днів.
Висновки суд узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові справа від 13.12.2023 по справі №240/34220/22.
Таким чином, під час документальної планової перевірки контролюючим органом правомірно охоплений період з 01.01.2017 по 31.12.2022, з урахуванням дати подання податкових декларацій до контролюючого органу, (в межах 1095 днів з урахуванням періоду зупинення перебігу строків давності).
Щодо порядку проведення відповідачем документальної виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , за наслідками якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд зазначає таке.
Як убачається з Акта документальної планової виїзної перевірки від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/2051519624, перевірка проведена в приміщенні Головного управління ДПС у м. Києві за адресою: м. Київ, вулиця Миколи Лєскова, 4.
У той же час, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Верховний Суд у постановах від 13.02.2024 у справі № 140/3135/19, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19 наголосив, що «…виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. У Податковому кодексу України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку…».
Аналогічний підхід до розуміння суті виїзної перевірки був сформульований Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, а також у постановах Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №823/2530/18, від 23.04.2020 у справі №826/20146/15, від 24.01.2019 у справі №805/1941/17-а, від 22.04.2021 у справі № 820/2993/16, від 16.05.2018 у справі №826/15718/14, від 10.06.2021 у справі № 808/881/16.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.09.2023 у справі № 440/1961/19, «…неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки з огляду на те, що для проведення будь-якого виду податкової перевірки необхідно дотримання умов прийняття наказу та повідомлення платника про відповідну перевірку.
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що у Податковому кодексі України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку, у тому числі у разі відмови у допуску до проведення перевірки.
При цьому проведення перевірки у встановленому законом порядку є передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень, а тому в разі недотримання встановлених вимог та, як наслідок, визнання перевірки протиправною, у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень.».
У постанові від 25 листопада 2021 року у справі №440/1961/19 Верховний Суд, досліджуючи питання правомірності проведення виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців у приміщені податкової інспекції та аналізуючи судову практику Верховного Суду з цього приводу, сформулював висновок про те, що сам факт проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи-підприємця у приміщенні контролюючого органу не є беззаперечною підставою вважати перевірку протиправною і такою, що тягне за собою скасування прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу. При цьому Верховний Суд зауважив, що у подібних до цієї справи правовідносинах перевірці підлягають обставини, які зумовили проведення призначених документальних виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців та/або фізичних осіб - платників податків у приміщенні контролюючого органу. Якщо зміна місця проведення перевірки відбулася безпідставно, без згоди на це платника податків та без забезпечення йому права на участь у проведенні такої перевірки, то така може бути визнана протиправною.
Суд зазначає, що, незважаючи на отримання позивачем письмових запитів про надання документів від 13.11.2023 №1, від 16.11.2023 №2 та від 30.11.2023 №3, в матеріалах справи відсутня заява про те, що позивач бажає, щоб перевірка проводилася в приміщенні контролюючого органу, у зв'язку з чим платник податків був позбавлений передбаченого ПК України права на подання пояснень та доказів безпосередньо під час проведення документальної виїзної перевірки, що свідчить про порушення процедури її проведення.
Окрім того, положеннями ПК України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції.
Пунктом 81.2 статті 81 ПК України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.
Отже, неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов'язана з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.05.2019 у справі №804/254/18, від 21.01.2021 у справі №822/2357/16.
Водночас матеріали справи не містять жодних доказів вчинення позивачем дій, направлених на недопуск посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки та складення ними відповідного акту, що має наслідком відсутність у відповідача підстав проведення виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу.
Матеріалами справи підтверджено подання позивачем письмових пояснень від 17.11.2023, однак відповідачем не прийнято до уваги жодних доводів, викладених позивачем у вказаних поясненнях, не здійснено заходів щодо проведення перевірки позивача за його місцезнаходженням з метою дослідження первинних документів, пов'язаних з господарською діяльністю за перевіряємий період.
Суд зауважує, що обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що було проаналізовано усі наведені обґрунтування та подані документи і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувався суб'єкт владних повноважень при прийнятті такого рішення.
Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про прийняття негативного для особи рішення з огляду на наслідки, які це потягне.
Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.11.2021 у справі №420/1878/19.
Як встановила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Враховуючи встановлені вище порушення порядку проведення перевірки позивача, суд вважає таке порушення вимог ПК України таким, що об'єктивно могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами перевірки позивача та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятих за результатами перевірки оскаржуваних рішень, оскільки наведені порушення призвели до порушення права позивача бути обізнаним у визначеному законом порядку з обставинами проведення його перевірки контролюючим органом та, відповідно, вживати визначених законом заходів у зв'язку з цим.
У даному контексті суд окремо звертає увагу на те, що у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Суд зауважує, що означене порушення відповідачем процедури проведення перевірки могло істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняте спірне рішення, оскільки відповідач дійшов висновків про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, заниження військового збору, відсутність реєстрації податкових накладних в ЄРПН, заниження ПДВ, як без дослідження первинних документів позивача за його місцезнаходженням так і без надання пояснень безпосередньо під час проведення перевірки.
Враховуючи означені вище обставини, суд дійшов висновку, що у сукупності вчинені відповідачем під час проведення перевірки процедурні порушення є істотними, тобто, є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, як такі, що не можуть вважатись правомірними.
Водночас, незважаючи на те, що вказані обставини є достатньою самостійною підставою для задоволення позову, суд, керуючись закріпленим в статті 9 КАС України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, також вважає за доцільне надати правовий висновок викладеним в акті перевірки твердженням контролюючого органу про порушення позивачем вимог ПК України.
Згідно з підпунктами 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
суми податків, зборів, пов'язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об'єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:
витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;
витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;
витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту;
документально не підтверджені витрати.
Згідно з підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів (крім поточного ремонту).
Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення поточного ремонту; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
Не підлягають амортизації такі основні засоби: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові автомобілі.
Як убачається з підпункту 2.1.3. Акта перевірки від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/2051519624, перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 - 2022 роки, враховуючи по чекову інформацію реєстраторів розрахункових операцій з СЗЗД РРО в розрізі номенклатури та ціни товару за період з 01.01.2017 по 31.12.2022, банківські виписки, акти виконаних робіт/наданих послуг, видаткові накладні, встановлено їх завищення на загальну суму - 378 611,36 грн, в т. ч.: за 2017 рік - на 24 651,59 грн, за 2018 рік - на 23 837,45 грн, за 2019 рік - на 64 375,36 грн, за 2020 рік - на 49 751,86 грн, за 2021 рік - на 77 571,90 грн, за 2022 рік - на 138 423,20 грн.
Завищення вартості валових витрат, зазначених у податкових деклараціях про майновий стан і доходи, в розмірі 378 611,36 грн виникло за рахунок:
- порушення пункту 177.4 статті 177 ПК України, а саме - віднесення до складу витрат за період господарської діяльності з 2017 року по 2022 рік вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, які не було реалізовано (куряче філе, молоко, яйця, тощо), та не отримано від їх реалізації дохід;
- порушення пункту 144.1 статті 144 ПК України, а саме - віднесення до складу витрат за 2022 рік амортизаційних витрат основних засобів (шафа холодильна, кутер, камера морозильна, слайсер, тістоміс), які не використовуються в господарській діяльності платника податків.
Щодо віднесення до складу витрат за період господарської діяльності з 2017 року по 2022 рік вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, які не було реалізовано, контролюючим органом вказано, що ним було здійснено співставлення декларації про майновий стан і доходи за 2017 - 2022 роки, подані позивачем, та чекову інформацію реєстраторів розрахункових операцій з СЗЗД РРО в розрізі номенклатури та ціни товару за період з 01.01.2017 по 31.12.2022, банківські виписки, акти виконаних робіт/наданих послуг, видаткові накладні, в результаті чого встановлено завищення витрат на загальну суму 378 611,36 грн.
Проте, суд звертає увагу, що відповідачем в Акті перевірки від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/2051519624 не деталізовано які саме товари придбані позивачем та є нереалізованими.
Так, перелік товарів, які, на думку контролюючого органу, були придбані та нереалізовані позивачем (куряче філе, молоко, яйця тощо), не є вичерпним, оскільки наведена відповідачем інформація не охоплює повний асортимент придбаних товарів, що унеможливлює об'єктивну та повну оцінку господарської діяльності позивача, а отже, ставить під сумнів обґрунтованість висновків, викладених у цій частині.
Суд зазначає, що детальне відображення в Акті змісту виявлених порушень є обов'язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення платника до податкової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника; факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №420/1878/19.
У той же час, в Акті перевірки від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/2051519624 відповідачем вказано, що платнику податків ОСОБА_1 було надано запит №3 від 30.11.2023 щодо надання пояснення про використання основних засобів в своїй господарській діяльності, амортизацію яких було віднесено до валових витрат в 2022 році (75 197,43 грн).
За результатами наданих пояснень контролюючим органом встановлено, що наступні основні засоби - шафа морозильна, камера морозильна, слайсер, тістоміс (прилади для зберігання продуктів харчування, нарізки, приготування тістечок) в господарській діяльності платника податків ОСОБА_1 не використовувались.
Суд з такими доводами не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до пояснень від 30.11.2023 позивач вказала, що в межах своєї господарської діяльності вона використовує основні засоби, а саме: мателоконструкцію (вхідна група, яка складається з вікон, дверей та пандуса для інвалідів в магазин по вул. Димитрова, 11Г; шафу морозильну та камеру морозильну, які використовуються для зберігання продуктів харчування; куттер, слайсер та тістоміс (прилади для зберігання продуктів харчування, нарізки ковбаси та сиру, приготування тістечок); ноутбук використовується для роботи з банком, для обліку діяльності та звіркою з кабінетом платника податків.
Також позивачем повідомлено, що в кафе працює бар по обслуговуванню алкогольними напоями та тютюновими виробами. Продаж страв здійснюється іншими юридичними особами, яким позивач здає в оренду приміщення. Виручка від оренди оподатковується ПДВ та входить до складу валових доходів.
Як встановлено судом, одним із видів діяльності позивача за КВЕД є 68.20 - Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Так, відповідно до договорів оренди від 10.07.2021 б/н, від 28.10.2021 б/н, від 25.07.2022 б/н, від 01.11.2022 б/н та актів прийому-передачі від 14.07.2021, від 30.10.2021, від 26.07.2022 та від 09.11.2022 позивачем надано в строкове платне користування приміщення кафе за адресою м. Київ, вулиця Димитрова, 11-Г разом з обладнанням: шафа морозильна; камера морозильна; куттер; слайсер; тістоміс.
Тобто, наведені вище основні засоби використовуються позивачем у своїй підприємницькій діяльності, а відтак, висновки контролюючого органу про неправомірне віднесення амортизаційних витрат до складу витрат за 2022 рік у розмірі 75 197,43 грн є безпідставними.
Разом з тим, відповідно до висновків Акта перевірки від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/2051519624 під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що платником податків ОСОБА_1 в порушення пункту 184.7 статті 184, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні за перевіряємий період на загальну суму ПДВ 1 122 826,53 грн., у тому числі за липень 2021 у сумі 9306 грн., за серпень 2021 в сумі 1765 грн, за травень 2022 у сумі 49 550 грн., за липень 2022 в сумі 7473 грн., грудень 2022 в сумі 1 054 732, 53 грн.
Вказаний висновок контролюючого органу зроблено на підставі того, що платником податків ОСОБА_1 не нараховано податкові зобов'язання по операціях з придбання товарів, що не використовувались в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, відповідно до отриманих податкових накладних.
Так, перелік товарів, відповідно до яких платник податків зобов'язаний нараховувати податкові зобов'язання включає в себе наступну номенклатуру: шафа холодильна NEO CONCEPT 1400Л CAFP-1602, куттер 6 Л NKN-CL6, камера морозильна (МК), камера морозильна (МК), слайсер 250 ММ NKN-HM250М, тістоміст на 30 л HKN-30SN2V.
По даному епізоду перевіркою встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період 2017-2022 роки в розмірі 68 094,34 грн.
Однак, як було встановлено судом, основні засоби такі як шафа морозильна, камера морозильна, куттер, слайсер, тістоміс, використовуються позивачем у своїй підприємницькій діяльності з огляду на що, висновки відповідача про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період 2017-2022 роки в розмірі 68 094,34 грн. не знайшли свого підтвердження.
Окремо варто вказати на протиріччя, які зафіксовані в Акті перевірки.
Так, на сторінці 33 Акта перевірки контролюючий орган вказує на те, що на запит ГУ ДПС у м. Києві від 13 листопада 2023 року №1 «Про надання документів та письмових пояснень» щодо інформації про наявність у платника податків залишків ТМЦ, ОСОБА_1 повідомила листом від 17 листом 2023 року (вх. № ДПС у м. Києві 113782/6 від 21 листопада 2023 року), що залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01 січня 2017 року склали 196148,83 грн., на кінець перевіряємого періоду (станом на 31 грудня 2022 року) платником податків інформацію про залишки товарно-матеріальних цінностей не надано.
Натомість, на сторінці 8 Акту перевірки вказано, що на той же самий запит та відповідно тим же листом ОСОБА_1 повідомила, що залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2017 склали 196148,83 грн., на кінець перевіряємого періоду (станом на 31.12.2022) залишки товарно-матеріальних цінностей складають 1 993 363,0 грн.
Тобто, контролюючим органом використано лише інформацію щодо початкових залишків на початок податкового періоду та залишок товарно-матеріальних цінностей на кінець відповідного податкового періоду за інформацією, яка надана безпосередньо позивачем. Тобто, фактично відповідачем не проведено аналіз та не перевірено природу залишків ТМЦ, що знаходилися на реалізації у позивача.
Отже, на переконання суду, висновки Акта перевірки в зазначеній частиі сформовані без проведення ґрунтованого аналізу вищевказаних обставин із зазначенням переліку первинних документів, які підтверджують відповідні порушення.
Щодо дотримання вимог законодавства з питань здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу, суд зазначає таке.
Перевіркою за результатами співставлення обсягів придбаних товарів згідно Єдиного реєстру податкових накладних, а також первинних документів, наданих до перевірки, з обсягами реалізованого товару відповідно до даних Системи зберігання і збору даних реєстраторів розрахункових операцій (СЗЗД РРО) встановлено не відповідність, а саме відсутність факту придбання товарів широкого вжитку (м'ясо, овочі, фрукти, яйця, молочні продукти, тістечка).
Відтак, контролюючий орган дійшов висновку, у платника податків ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 по 31.12.2022 не вівся облік товарів, сума необлікованих ТМЦ за цінами реалізації складає 266 535,96 грн., чим порушено пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування ресстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.
При цьому, суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Як зазначено позивачем, під час перевірки контролюючому органу надавалися первинні документи, що підтверджують факт придбання товарів широкого вжитку (м'ясто, овочі, фрукти, яйця, молочні продукти, тістечка). У свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на відмову платника податків надати первинні документи.
Так, на сторінці 15 Акта перевірки контролюючий орган вказує на те, що позивачем завищено вартість витрат за рахунок придбаних товарно-матеріальних цінностей, які не було реалізовано (куряче філе, молоко, яйця, тощо).
Натомість на сторінці 40 Акта перевірки, контролюючим органом було встановлено відсутність факту придбання товарів широкого вжитку (м'ясо, овочі, фрукти, яйця, молочні продукти, тістечка).
Вказане порушення стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003524021.
Так, в податковому повідомленні-рішенні від 02.01.2024 №0003524021 вказано, що на підставі Акта перевірки від 08.12.2023 №82028/ж5/26-15-24-02-01/2051519624 було встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування рестраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг».
Також, відповідно до вказаного податкового повідомлення-рішення відповідач встановив реалізацію алкогольних напоїв та тотонових виробів без придбання ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі тотоновими виробами та алкогольними напоями.
На підставі абзацу 5 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» було застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 533 071,92 грн.
Відповідно до абзацу 5 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової і роздрібної торгівлі: спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.
Однак, суд звертає увагу, що у висновках Акта перевірки такі порушення не встановлено та, більш того, у підпункті 2.9.1 зазначено, що порушень дотримання вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності, Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а також Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» не встановлено.
Таким чином, суд вважає, що висновки Акта перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та безпідставними, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачувала, оскільки є звільненою від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.01.2024 №0003024021 форма «ПС», складене ГУ ДПС у м. Києві.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003224021 форма «Р», складене ГУ ДПС у м. Києві.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003124021 форма «Р», складене ГУ ДПС у м. Києві.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003424021 форма «Р», складене ГУ ДПС у м. Києві.
Визнатипротиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 0003524021 форма «С», складене ГУ ДПС у м. Києві.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.01.2024 №0003324021 форма «Н», складене ГУ ДПС у м. Києві.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.