09 липня 2025 рокум. Ужгород№ 260/2618/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (03.06.2024) грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі; 2) Стягнути із НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 03.06.2024 по 06.12.2024 року (за шість місяців), в розмірі 227 187,82 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Водночас, вказує, що відповідачем не проведено з ним своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено в повному обсязі грошове забезпечення. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що по військовослужбовцях, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.06.2024 року № 411-ОС, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 260/4917/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні у період із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року із врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищевказаного судового рішення 18.03.2025 року відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення у загальній сумі 196 603,19 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 03.06.2024 року.
На виконання рішення суду, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахував та виплатив грошове забезпечення 18.03.2025 року у сумі 196 603,19 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки грошове забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Поряд з цим, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, як на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 04.06.2024 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 17.03.2025 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).
Водночас, враховуючи приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022 року, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в період з 04.06.2024 року по 04.12.2024 року, тривалістю 183 календарних дні.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л» пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
З довідки Військової частини НОМЕР_1 № 09/130 вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у квітні 2024 року 37 579,03 грн., у травні 2024 року 37 579,03 грн.
Кількість календарних днів служби позивача у квітні 2024 року - травні 2024 року становила 61 день.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1 232,10 грн. (37 579,03 грн. + 37 579,03 грн.) / 61 день.
Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.
Сума, середнього заробітку позивача за шість місяців затримки розрахунку при звільнені, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 1 232,10 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 183 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 225 474,30 грн.
За таких обставин, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 225 474,30 грн., як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а не 227 187,82 грн., як зазначає позивач, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд враховує п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Таким чином, суд вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 225 474,30 грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2024 року по 04.12.2024 року.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2024 року по 04.12.2024 року у розмірі 225 474,30 грн. (двісті двадцять п'ять тисяч чотириста сімдесят чотири гривні тридцять копійок).
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька