(про відмову у відстроченні чи розстроченні виконання рішення суду,
зміні чи встановленні способу і порядку виконання судового рішення)
09 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/24095/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про відстрочення виконання рішення суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)",
встановив:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні та щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення.
Зобов'язано Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати у період з 06.05.2021 по 01.09.2022 включно несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, за період з 06.05.2021 по день фактичної виплати - 19.11.2024.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 травня рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 залишено без змін.
17 червня 2025 року через систему «Електронний суд» представником відповідача подано до суду заяву про відстрочення виконання судового рішення. В обґрунтування заяви зазначає, що своєчасне виконання рішення залежить від фактичного надходження бюджетних коштів від розпорядника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, оскільки Державна установа "Житомирська виправна колонія (№4)" є нижчим розпорядником бюджетних коштів. Необхідність звернення для виділення бюджетних асигнувань на виконання рішення зумовлює певну затримку в часі, та, як наслідок, накладення виконавчим органом штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення.
08 липня 2025 року через систему «Електронний суд» представником позивача подано до суду заперечення на заяву, обґрунтовану тим, що відповідно до листа ДУ «Житомирська виправна колонія №4» від 02.06.2025 року №5/4/15-219 залишок кошторисних призначень за кодом програмної класифікації видатків 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України» по коду економічної класифікації видатків 2800 «Інші поточні видатки» становить 158,5 тисяч грн у загальному фонді та 628,4 тисяч грн у спеціальному фонді. На думку представника позивача, відповідач, маючи кошти для виконання судових рішень щодо нарахування і виплати грошового забезпечення, умисно та протиправно не здійснює будь-яких заходів для виконання судових рішень.
Представник позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно частини дев'ятої статті 205, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та заяву про відстрочення виконання рішення суду, судом встановлено наступне.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, суд зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон України № 1404-VIIІ) за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення із обґрунтуванням наявності поважних причин неможливості виконання судового рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).
Вказана норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини.
При цьому, питання розстрочення або відстрочення рішення суду знаходиться в площині процесуального права.
Здійснюючи розгляд заяви щодо розстрочення виконання судового рішення, необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, таке розстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
У постанові від 06 грудня 2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2020 року у справі №819/150/17, оцінюючи доводи заяви про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
У рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
У рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Матеріалами справи встановлено, що до заяви про відстрочення виконання рішення суду заявником долучено копію балансу Державної установи «Житомирська виправна колонія №4» станом на 01.10.2024, відповідь на адвокатський запит представника позивача, листи до начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань для виділення коштів, інформацію про уточнену потребу в коштах на виконання судових рішень.
Натомість, заявником не надано до суду безумовних доказів на підтвердження обставин, що перешкоджають виконанню рішення суду.
Суд зазначає, що надані докази не звільняють відповідача від обов'язку виплатити нараховані суми, навіть якщо такий обумовлений вчиненням дій іншими суб'єктами. Суд у рішенні зобов'язав відповідача не тільки нарахувати спірні суми, а й виплатити їх, тому, на переконання суду, заява відповідача про відстрочення виконання рішення позбавляє позивача права на отримання таких коштів.
Суд також звертає увагу, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов віднайти можливість та вжити заходів для найшвидшого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання даного рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.
Окрім того, заява про відстрочення виконання рішення суду не містить доказів та не дає підстав вважати, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян.
Аналізуючи вищевказане, суд доходить висновку, що заява Державної установи «Житомирська виправна колонія №4» про відстрочення виконання рішення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви Державної установи «Житомирська виправна колонія №4» про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в адміністративній справі №240/24095/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Т.О. Шувалова