(про відмову у забезпеченні позову)
09 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/17348/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся представник ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та комісії із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №29 від 03.07.2025, щодо відмови ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п.1 ч.3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з врахуванням висновків суду.
Ухвалою судді від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі.
Відповідно до ухвали суду від 07.07.2025 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенка Анатолія Вікторовича про забезпечення позову відмовлено.
09.07.2025 представник позивача повторно подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 , його відділам, зокрема 5-му відділу, в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням прийнятим у даній справі.
В обґрунтування поданої заяви представник стверджує, що має намір скористатися своїм право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як здобувач вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Додатково пояснює, що протоколом від 03.07.2025 року №29 позивачу відмовлено у наданні відстрочки про що повідомлено листом від 03.07.2025 за №5/4779 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 . Цього ж дня позивачу вручено повістку №4286367 про виклик його на 09.00 годину 07.07.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Після прибуття у встановлені дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачу видано направлення на ВЛК №4320136 для визначення придатності до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення. Роз'яснено, що ВЛК необхідно пройти протягом чотирьох днів та одночасно вручено повістку про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 о 09.00 годині 14.07.2025 з результатами проходження медичного огляду. Звертає увагу суду, що відносно ОСОБА_1 можуть бути завершені мобілізаційні заходи і заявника може бути призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, відтак він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення судом наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, з викладених норм слідує, що забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності обставин визначених ч.2 ст.150 КАС України, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Зокрема, варто зазначити, що розглядати заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому що існує реальна загроза істотного ускладнення виконання чи невиконання рішення суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Застосований судом захід забезпечення позову має відповідати вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Ознайомившись із заявою про забезпечення позову, судом встановлено, що фактично зміст вимог зводиться до незгоди з рішенням комісії п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №29 від 03.07.2025 щодо відмови ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п.1 ч.3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яке на думку позивача та його представника ймовірно призведе до набуття позивачем юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку.
Крім того, представник посилається на видачу позивачу направлення на ВЛК №4320136 для визначення придатності до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення та отримання повістки, яка свідчить про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 о 09.00 годині 14.07.2025 з результатами проходження медичного огляду.
Однак як видно зі змісту повістки 14.07.2025 о 09:00 позивачу необхідно з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 лише для уточнення даних. Повістка №4320170 видана позивачу з метою уточнення даних та оновлення інформації про склад сім'ї, стан здоров'я військовозобов'язаних, місце роботи, тощо. Таким чином, вказана повістка не є мобілізаційним розпорядженням, яке вручається військовозобов'язаним особам, котрі пройшли медичну комісію та визнані придатними до несення військової служби.
З огляду на, що суд дійшов висновку про відсутність відповідності способу забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією позивача із заявленими вимогами, які зводяться до незгоди з прийнятим суб'єктом владних повноважень рішенням.
Забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов'язані мобілізацією у адміністративних справах з приводу оскарження правового акта індивідуальної дії (в даному випадку рішення про відмову у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) фактично свідчить про прийняття рішення по суті спору без розгляду справи та дослідження усіх необхідних доказів, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заявником не доведено обґрунтованими доказами існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення по адміністративній справі, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами (в даному випадку такі відсутні).
При цьому, слід відмітити, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Вказана позиція викладена у постанові від 28.03.2018 Великої Палати Верховного Суду у справі № 800/521/17.
Разом із тим, сам факт подання позову не вказує про наявність ознак очевидної протиправності рішення відповідача, а тому не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Оцінити вказані підстави суд може під час розгляду справи.
У той же час, представник позивача не надав доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
В даному випадку висновок щодо очевидності протиправності оскаржуваного рішення може бути зроблений судом лише за результатами розгляду справи по суті.
А тому, у контексті наведеного слід відмітити, що забезпечення позову шляхом вказаним позивачем у поданій заяві, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Суд звертає увагу на те, що застосування такого заходу забезпечення позову, який просить позивач, є неможливим без дослідження усіх обставин справи, що в свою чергу, входить до предмету доказування у даній адміністративній справі.
Враховуючи співвідношення інтересу заявника із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб, суд дійшов висновку, що обрані ним заходи забезпечення позову не є співмірними із вимогами, які висуває до відповідача.
Тобто, висновок суду про правомірність чи протиправність дій відповідача, може бути викладено тільки у рішенні, прийнятому за наслідками розгляду справи.
Отже, під час розгляду заяви про забезпечення позову не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених ч.2 ст.150 КАС України, як підстав для забезпечення позову.
Виходячи з наведеного, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.В. Єфіменко