Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 липня 2025 року Справа№200/3181/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Галатіної О.О. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, суд -
На адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №056650010810 від 18.04.2025 р. про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 10.04.2025 р. яка подана протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку та призначити пенсію за віком з 10.03.2025 р. громадянці України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зарахувавши до трудового та страхового стажу для права на призначення пенсії не враховані періоди: з 18.07.1989 р. по 28.02.1999 р., з 01.06.1999 р. по 30.06.1999 р., з 01.11.1999 р. по 21.02.2000 р., з 11.03.2000 р. по 31.03.2000 р., з 15.04.2000 р. по 30.07.2000 р., з 01.01.2001 р. по 16.03.2001 р., з 01.06.2001 р. по 30.06.2001 р., з 11.01.2002 р. по 12.06.2002 р., з 01.02.2003 р. по 19.07.2003 р.
Позовна заява обгрунтована тим, що позивачка звернулась через портал Пенсійного фонду України 10.04.2025 із заявою про призначення пенсії. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №056650010810 від 18.04.2025 р. відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки. До трудового та страхового стажу не зараховано певні періоди роботи позивачки. Вважає таке рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, у зв'язку з чим звернулась до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 09 травня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву. Відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Витребувати від Відповідача:
- матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Станом на день винесення даного рішення витребуваних доказів до суду надано не було.
Разом з тим, відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 КАС України).
Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження із визначенням п'ятнадцятиденного строку для подання відзиву, отримана відповідачем 09 травня 2025 року через систему «Електронний суд», що підтверджується відомостями, що містяться в матеріалах справи та станом на день винесення даного рішення відзив з боку УПФ не надійшов, суд кваліфікує це, як визнання позову відповідачем.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 10.04.2025 звернулсь через портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, що підтверджується матеріалами справи.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №056650010810 від 18.04.2025.
Згідно вищезазначеного рішення, дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 10.04.2025. Вік заявниці 60 років 1 місяць 01 день.
Страховий стаж особи становить 18 років 08 місяців 13 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 23.05.1986 р, оскільки запис про дату народження особи на титульній сторінці внесено не повністю, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58;
- не зараховано період роботи за 1985-1987, та 1989-1994 (колгоспний стаж) згідно архівних довідок. Вказані відомості не враховані при обчисленні стажу, оскільки прізвище, ім'я, по батькові вказано зі скороченням.
Згідно даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (СПОВ) частково зараховано період з 01.01.1999.
Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки.
Відповідно до розрахунку стажу (форма РС право) до стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію, не зараховано наступні спірні періоди роботи:
18.07.1989 по 28.02.1999,
01.06.1999 по 30.06.1999,
01.11.1999 по 21.02.2000,
11.03.2000 по 31.03.2000,
15.04.2000 по 30.07.2000,
01.01.2001 по 16.03.2001,
01.06.2001 по 30.06.2001,
11.01.2002 по 12.06.2002,
01.02.2003 по 19.07.2003.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 (в частині спірних періодів), Позивач:
- 28.05.1985 прийнята в члени колгоспу імені Мічуріна (запис 1);
- 01.08.1987 переведена на посаду вихователя дитячого садочку «Сонечко» (запис 2);
- 01.08.1989 переведена дояркою колгоспу ім. Мічуріна (запис 3);
- 04.05.1992 переведена на роботу в Золотоколодезянську сільську Раду зав. Золотоколодезянської сільської бібліотеки (запис 4);
- 04.05.1992 прийнята на посаду бібліотекаря Новотроїцької бібліотеки філі. №18 Добропільської ЦРБ (запис 5);
- 28.02.1998 звільнена з роботи згідно ст. 38 КЗпП України (запис 6);
- 29.03.1998 Прийнята в КСП ім. Мічуріна на різні роботи (запис 7);
- 21.02.2000 у зв'язку з реорганізацією КСП ім. Мічуріна виключена з членів КСП (запис 8);
- 11.03.2000 прийнята членом СТОВ «Новотроїцьке» у зв'язку з реформуванням КСП ім. Мічуріна на посаду різноробоча згідно договору (запис 9);
- 30.11.2001 звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно ст.36 п.2 КЗпП України (запис 10);
- 11.01.2002 Добропільський міський центр зайнятості виплата допомоги по безробіттю (запис 11);
- 12.06.2002 припинена виплата допомоги по безробіттю (запис 12);
- 13.06.2002 прийнята в члени СТОВ Новотроїцьке в якості різноробочої (запис 13);
- 17.12.2002 звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно ст.36 п.2 КЗпП України (запис 14);
- 25.12.2002 Добропільський міський центр зайнятості виплата допомоги по безробіттю (запис 15);
- 19.07.2003 припинена виплата допомоги по безробіттю (запис 16).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення».
Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2статті 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Згідно п.2 Розділу Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 100 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлений порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, згідно якої особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається, чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначено судом вище, відповідно до розрахунку стажу (форма РС право) до стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію, не зараховано наступні спірні періоди роботи:
18.07.1989 по 28.02.1999,
01.06.1999 по 30.06.1999,
01.11.1999 по 21.02.2000,
11.03.2000 по 31.03.2000,
15.04.2000 по 30.07.2000,
01.01.2001 по 16.03.2001,
01.06.2001 по 30.06.2001,
11.01.2002 по 12.06.2002,
01.02.2003 по 19.07.2003.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 (в частині спірних періодів), Позивач:
- 28.05.1985 прийнята в члени колгоспу імені Мічуріна (запис 1);
- 01.08.1987 переведена на посаду вихователя дитячого садочку «Сонечко» (запис 2);
- 01.08.1989 переведена дояркою колгоспу ім. Мічуріна (запис 3);
- 04.05.1992 переведена на роботу в Золотоколодезянську сільську Раду зав. Золотоколодезянської сільської бібліотеки (запис 4);
- 04.05.1992 прийнята на посаду бібліотекаря Новотроїцької бібліотеки філі. №18 Добропільської ЦРБ (запис 5);
- 28.02.1998 звільнена з роботи згідно ст. 38 КЗпП України (запис 6);
- 29.03.1998 Прийнята в КСП ім. Мічуріна на різні роботи (запис 7);
- 21.02.2000 у зв'язку з реорганізацією КСП ім. Мічуріна виключена з членів КСП (запис 8);
- 11.03.2000 прийнята членом СТОВ «Новотроїцьке» у зв'язку з реформуванням КСП ім. Мічуріна на посаду різноробоча згідно договору (запис 9);
- 30.11.2001 звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно ст.36 п.2 КЗпП України (запис 10);
- 11.01.2002 Добропільський міський центр зайнятості виплата допомоги по безробіттю (запис 11);
- 12.06.2002 припинена виплата допомоги по безробіттю (запис 12);
- 13.06.2002 прийнята в члени СТОВ Новотроїцьке в якості різноробочої (запис 13);
- 17.12.2002 звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно ст.36 п.2 КЗпП України (запис 14);
- 25.12.2002 Добропільський міський центр зайнятості виплата допомоги по безробіттю (запис 15);
- 19.07.2003 припинена виплата допомоги по безробіттю (запис 16).
Судом встановлено, відповідно до спірного рішення Відповідача, до страхового стажу Позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 23.05.1986 р, оскільки запис про дату народження особи на титульній сторінці внесено не повністю та спірні періоди роботи у колгоспі, оскільки в архівних довідках зазначено прізвище, ім'я, по батькові зі скороченням.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 56 Закону України №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, які чинні на час розгляду справи (далі - Основні положення).
Відповідно до пункту 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 “Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 по справі №677/277/17 провадження № К/9901/1298/17.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12 березня 2019 року по справі № 2а/349/28/16 провадження № К/9901/30494/18.
Отже, суд не приймає посилання відповідача, що записи трудової книжки НОМЕР_2 про дату народження особи на титульній сторінці внесено не повністю, оскільки працівник не несе відповідальність за невірне оформлення трудової книжки та такі недоліки не повинні перешкоджати працівнику для зарахування його страхового стажу.
Також, суд звертає увагу, що певні недоліки щодо заповнення архівних довідок не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 30 листопада 2018 року у справі №235/4179/17.
Таким чином, періоди роботи позивача з 18.07.1989 по 28.02.1998, з 29.03.1998 по 28.02.1999; з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.11.1999 по 21.02.2000, з 11.03.2000 по 31.03.2000, з 15.04.2000 по 30.07.2000, з 01.01.2001 по 16.03.2001, з 01.06.2001 по 30.06.2001, підлягають зарахуванню до страхового та трудового стажу позивача.
Спірний період з 01.03.1998 по 28.03.1998 не підлягає зарахуванню до стажу позивача, оскільки до суду не надано доказів, щодо підтвердження роботи позивача у вказаний період.
Крім того, відповідно до підпункту «е» пункту 2.19 Інструкції №58, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи, зокрема, безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю - заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року №803-XII (у редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, зареєстрованим на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані у встановленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менше 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів.
Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного (підпункти «а» пункту 1 статті 30 цього Закону).
Судом встановлено, в зазначеній трудовій книжці (в частині спірнних періодів) наявні записи про початок отримання позивачем допомоги по безробіттю та записи про дату припинення такої допомоги, а саме з 11.01.2002 по 12.06.2002 (запис 11, 12) та з 25.12.2002 по 19.07.2003 (запис 15, 16).
Доказів протилежного відповідачем не надано та не доведено.
Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень скористався таким правом.
У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача та передчасні висновки про недостатність у позивача страхового стажу для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при оформленні підтверджуючих документів.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно не зараховано позивачу в зарахуванні до його страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю у спірні періоди з 11.01.2002 по 12.06.2002 та з 01.02.2003 по 19.07.2003.
Незарахування спірних періодів стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення №056650010810 від 18.04.2025.
З огляду на зазначене, оскільки факт отримання позивачем допомоги по безробіттю та перебування на роботах, що дають право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці, суд констатує, що рішення №056650010810 від 18.04.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, після скасування судом рішення, саме відповідач зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу позивача спірні періоди.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).
«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2025 про призначення пенсії, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 18.07.1989 по 28.02.1998, з 29.03.1998 по 28.02.1999; з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.11.1999 по 21.02.2000, з 11.03.2000 по 31.03.2000, з 15.04.2000 по 30.07.2000, з 01.01.2001 по 16.03.2001, з 01.06.2001 по 30.06.2001 та періодів отримання допомоги по безробіттю з 11.01.2002 по 12.06.2002 та з 01.02.2003 по 19.07.2003, з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що фактично, позовні вимоги задоволені, оскільки дії Відповідача визнані протиправними, а саме, в контексті спірного рішення відповідача, а зобов'язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області №056650010810 від 18.04.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2025 про призначення пенсії, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 18.07.1989 по 28.02.1998, з 29.03.1998 по 28.02.1999; з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.11.1999 по 21.02.2000, з 11.03.2000 по 31.03.2000, з 15.04.2000 по 30.07.2000, з 01.01.2001 по 16.03.2001, з 01.06.2001 по 30.06.2001 та періодів отримання допомоги по безробіттю з 11.01.2002 по 12.06.2002 та з 01.02.2003 по 19.07.2003, з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн., 96 коп.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.О. Галатіна