Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 липня 2025 року Справа№640/12328/20
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМСУ) та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач-2, ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області) у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області № 804 від 29 листопада 2019 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 51-20 від 25.03.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України в особі Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Палестини ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначено таке.
Позивач є громадянином Палестини та маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою конфлікту та систематичного порушення прав людини звернувся до відповідача-2 із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
03 грудня 2019 року позивач отримав повідомлення № 340 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Це рішення прийнято на підставі наказу відповідача-2 від 29.11.2019 № 804. Відмову вмотивовано очевидною безпідставністю доводів заявника, а саме відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства тощо.
За результатами адміністративного оскарження до ДМСУ, скарга заявника на рішення відповідача-2 була відхилена.
Уважаючи вказані рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 відкрито провадження у справі розгляд визначено проводити у порядку письмового провадження.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/12328/20 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2025 адміністративну справу №640/12328/20 прийнято до провадження.
Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 КАС України.
Наявні у матеріалах справи відзиви, які є подібними за змістом свідчать про незгоду відповідачів із доводами позивача та містять прохання у позові відмовити, з огляду на те, що твердження позивача про існування загрози його життю, безпеці чи свободі на Батьківщині, наведені у заяві та скарзі є необґрунтованими, суперечливими та носять характер зловживання з метою легалізації перебування на території України.
На виконання вимог ухвали суду від 13.05.2025 відповідачем-2 надано такі пояснення у справі.
Особа без громадянства - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 востаннє документувався 09.12.2021 довідкою про звернення за захистом в Україні № 013830 зі строком дії до 09.03.2022.
Після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні за її продовженням позивач до відповідача-2 не звертався.
Відповідно до відомостей інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» позивач покинув територію України 28.02.2022. Про намір покинути Україну відповідача-2 не повідомляв.
Станом на теперішній час місце перебування позивача невідоме.
У зв'язку із викладеним, відповідач-2 просить у позові відмовити повністю.
Судом установлено такі фактичні обставини у справі.
Альхамаіда ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство Палестина, паспорт № НОМЕР_1 , виданий 01.03.2016, дійсний до 28.02.2021.
ОСОБА_1 11.11.2019 звернувся до ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області із заявою анкетою № 294 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист, де просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29 листопада 2019 року ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області прийнято наказ № 804 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист, де просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким наказано відмовити ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Того ж дня ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області складено повідомлення №340, яким позивача повідомлено про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із очевидною необґрунтованістю заяви, а саме відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства та недоведеністю загрози життю, безпеці чи свободі у. країні походження через побоювання застосування смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Також 29.11.2019 відповідачем складено висновок щодо прийняття рішення про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25 березня 2020 року ДМСУ прийнято рішення № 51-20 про відхилення скарги ОСОБА_3 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки вказане рішення прийнято на підставі повного і всебічного вивчення обставин, наявних у матеріалах справи, та є правомірним і обґрунтованим.
Того ж дня ДМСУ затверджено висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16 квітня 2020 року ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області складено повідомлення № 119 про відхилення його скарги ДМСУ на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
09 грудня 2021 року ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області позивачу видано Довідку № 013830 про звернення за захистом в Україні з терміном дії до 09.03.2022.
Відповідно до відомостей інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» позивач покинув територію України 28.02.2022. Про намір покинути Україну відповідача-2 не повідомляв. Станом на теперішній час місце перебування позивача невідоме.
Правова позиція суду обґрунтована таким.
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671 у редакції, чинній на момент спірних правовідносин)
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;
Стаття 5. Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
1. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стаття 6. Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
1. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Стаття 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
1. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
12. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;
заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Стаття 8. Порядок попереднього розгляду заяв
1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім'єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.
2. За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.
3. Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
4. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
6. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
7. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
8. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Висновки суду.
Наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать, що підставою для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є очевидна необґрунтованість заяви, а саме відсутність дійсних підстав для побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства та недоведеністю загрози життю, безпеці чи свободі у країні походження через побоювання застосування смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Суд з такими висновками погоджується та звертає увагу на відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про реальність наведених позивачем побоювань.
Натомість позивач зазначив, що хотів би легально працювати в Україні перукарем.
Суд звертає увагу, що п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців надає визначення відмінностей між біженцем і економічним мігрантом, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну аби поселитися в іншому місці. Така особа керується у своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними чи іншими особистими причинами.
Якщо особа виїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
У зв'язку із цим, правовідносини, пов'язані з в'їздом іноземців в Україну для вирішення особистих питань є сферою регулювання ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію» з набуттям відповідного статусу, а не ЗУ «Про правовий статус біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту».
Водночас, наявність збройного конфлікту у країні громадянської належності позивача не може бути винятковою підставою для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у відповідності до Директиви Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29.04.2004 статті 15 (с) особи, котрі піддаються «серйозній особистій загрозі їх цивільному життю чи особі, з причин не диференційного насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту» не підпадають під додатковий захист у відповідності до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Подібна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 05.04.2018 у справі № 815/170/17 та у постанові від 05.12.2019 у справі №520/2352/19.
Крім того, суд бере до уваги наведені відповідачем-2 у додаткових поясненнях обставини про те, що позивач покинув територію України 28.02.2022. Про намір покинути Україну відповідача-2 не повідомляв. Станом на теперішній час місце перебування позивача невідоме.
Вказане, на думку суду, свідчить про втрату інтересу позивача до правовідносин, що склалися у цій справі та про відсутність дійсного наміру набути статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні.
На підставі викладеного суд уважає, що у позові належить відмовити повністю.
Підстави для розподілу судового збору - відсутні.
Керуючись статями 9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк та порядок, встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 08.07.2025.
Суддя І.В. Буряк