09 липня 2025 року Справа № 160/12081/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіРищенко А. Ю.
за участі секретаря судового засіданняДидочкиної О.А
за участі:
представника позивача: представника відповідача: Карпенко С.С. Фіцай Я.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший кооперативний елеватор" (вул. Будівельників, 60А, с-ще Васильківка, Дніпропетровська область, 52600, код ЄДРПОУ 39548143) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
25.04.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший кооперативний елеватор» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0146550712 від 19.03.2025, №0146530712 від 19.03.2025, №0146580712 від 19.03.2025, №0146560712 від 19.03.2025.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними, оскільки висновки відповідача, викладені в актах планової №96/04-36-07-12/39548143 від 14.01.2025 та позапланової №1078/04-36-07-12/39548143 від 12.03.2025 перевірок, не відповідають фактичним обставинам та нормам чинного законодавства. Зокрема, позивач вказує на безпідставне невизнання відповідачем витрат на амортизацію основних засобів, витрат на електроенергію та газ, а також неправомірність висновків щодо необхідності віднесення пайового внеску до вартості капітального будівництва замість витрат періоду.
Відповідач, запречує проти задоволення позову та зазначав, що позивач неправомірно занизив об'єкт оподаткування податком на прибуток. На думку контролюючого органу, позивачем було безпідставно включено до витрат суми амортизації на тимчасово непрацюючі основні засоби, вартість електроенергії та газу, використання яких у господарській діяльності не підтверджено документально, а також суму пайового внеску на розвиток інфраструктури, що підлягала капіталізації, а не списанню на витрати періоду.
Суд розглянув справу в порядку загального позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (відповідач) було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший кооперативний елеватор» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 30.09.2024, за результатами якої складено акт №96/04-36-07-12/39548143 від 14.01.2025. Після подання позивачем заперечень на вказаний акт, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку, за результатами якої складено акт №1078/04-36-07-12/39548143 від 12.03.2025.
За результатами проведених перевірок відповідачем було встановлено заниження податку на прибуток через неправомірне, включення до складу витрат сум нарахованої амортизації основних засобів. Витрати на амортизацію основних засобів (транспорт, лабораторне обладнання) були визнані безпідставними, оскільки позивач не виробляв продукцію, а також у зв'язку з тим, що у певні періоди ці активи не експлуатувалися (перебували у простої).
Крім того відповідача вважав, що позивачем було завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на вартість послуг з електропостачання та газопостачання через те, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували розподіл електроенергії та напрями використання газу саме в господарській діяльності, що дало відповідачу підстави вважати їх використаними в операціях не пов'язаних з господарською діяльністю позивача. Вказані обставини призвели до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та нереєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податкових зобов'язань з ПДВ.
Відповідачем також було встановлено неправомірне віднесення до складу витрат суми пайового внеску на розвиток інфраструктури, що, на думку відповідача, підлягала капіталізації. Сума пайового внеску, сплаченого Васильківській селищній раді, на думку відповідача, мала бути включена до собівартості будівництва об'єкта (капіталізована), а не віднесена до витрат звітного періоду.
На підставі висновків, викладених у зазначених актах перевірок, відповідачем 19.03.2025 було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:
№0146530712, яким зменшено від'ємне значення з податку на прибуток на 7205496 грн;
№0146550712, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 109947,50 грн (в т.ч. 87958 грн основного платежу та 21989,50 грн штрафної санкції);
№0146560712, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 765468,75 грн (в т.ч. 612 375 грн основного платежу та 153093,75 грн штрафу);
№0146580712, яким застосовано штрафну санкцію з ПДВ у розмірі 23800 грн.
Підставою для збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування слугували висновки відповідача, викладені в актах перевірки від 14.01.2025 та 12.03.2025.
Зокрема, відповідач дійшов висновку, що позивачем у порушення пп. 138.3.2 ст. 138 ПК України безпідставно віднесено до складу витрат суми нарахованої амортизації основних засобів (транспортних засобів, лабораторного обладнання) на загальну суму 7232658,55 грн.
В обґрунтування цього висновку відповідач посилається на те, що у періоді, що перевірявся, позивач не виробляв власну продукцію, а здійснював операції з реалізації сільськогосподарської продукції не власного виробництва та надання послуг. На думку відповідача, це свідчить про те, що витрати на амортизацію основних фондів не могли бути віднесені до собівартості реалізованої готової продукції (рахунок 901), оскільки такої продукції підприємство не мало. На період тимчасового невикористання виробничих основних засобів та відсутності їх експлуатації амортизація на такі основні засоби нараховуватися не повинна. Відповідач вважає, що для цілей оподаткування амортизація нараховується лише у разі безпосередньої експлуатації активів у господарській діяльності.
Надаючи правову оцінку вказаним висновкам відповідача, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 138.3.1 ст. 138 ПК України, розрахунок амортизації основних засобів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому податковим законодавством встановлено єдину пряму заборону на нарахування амортизації: за період невикористання (експлуатації) основних засобів у господарській діяльності у зв'язку з їх консервацією. Позивач не здійснював консервацію своїх основних засобів, а відповідачем не надано жодних доказів зворотного.
Правила бухгалтерського обліку, зокрема НП(С)БО 7 «Основні засоби», також не передбачають припинення нарахування амортизації на основні засоби, що тимчасово не використовуються. Призупинення амортизації відбувається лише на період їх реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Таким чином, тимчасовий простій активу не є підставою для припинення нарахування амортизації, оскільки процес фізичного та морального зносу є безперервним.
Для надання послуг з перевезення вантажів та послуг з лабораторного аналізу зерна позивачем використовуються власні основні засоби, а саме: напівпричіп-самоскид "BODEX" (номер державної реєстрації НОМЕР_1 ), сідельний тягач Renault C440 (номер державної реєстрації НОМЕР_2 ), напівпричіп-самоскид "BODEX" (номер державної реєстрації НОМЕР_3 ), сідельний тягач Renault C440 (номер державної реєстрації НОМЕР_4 ), Інфрачервоний аналізатор PERTEN DA7250, ЯМР-аналізатор настільного типу Spinlock SLK-200, вологомір, а також інші основні засоби загальновиробничого призначення.
На думку суду вказані засоби не відносяться до невиробничих основних засобів визначених підпунктом 138.3.2 п.138.2 ст.138 ПК України, адже для віднесення до невиробничих основних засобів визначальним є призначення активу, а не факт безперервної експлуатації.
Позивачем надано докази на підтвердження фактичного використання основних засобів у господарській діяльності зокрема товаро-транспортні накладні та картки аналізу зерна.
Крім того на думку суду доводи відповідача щодо невірного відображення амортизаційних відрахувань на субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» замість 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг» формальними та такими що не впливають на фінансовий результат позивача. Обидва субрахунки є складовими синтетичного рахунку 90 «Собівартість реалізації». Віднесення витрат на один субрахунок замість іншого в межах одного синтетичного рахунку не призводить до спотворення фінансового результату до оподаткування, який є базою для розрахунку податку на прибуток.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач правомірно нараховував амортизацію на виробничі основні засоби, які були призначені та використовувались у його господарській діяльності, та правомірно включав ці суми до складу витрат. Висновки відповідача про заниження податку на прибуток з цієї підстави є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами.
В Акті планової перевірки від 14.01.2025 відповідач стверджує, що позивачем безпідставно віднесено до собівартості реалізованої готової продукції суму нарахованих послуг електропостачання та газопостачання.
На думку відповідача, до перевірки не надано підтверджуючих документів щодо розподілу електроенергії, виходячи з потужності електроприладів, розташованих у приміщеннях, а також фактичного часу роботи цих приладів, і не надано документів щодо використання природного газу в господарській діяльності.
В Акті позапланової перевірки від 12.03.2025 відповідач стверджує, що позивач здійснював операції з реалізації сільськогосподарської продукції в асортименті (насіння соняшника, кукурудзи, ячменю тощо не власного виробництва), реалізації послуг з перевезення вантажів, послуг з технічного випробування й аналізу тощо, що обліковувалися на бухгалтерських рахунках 702 «Дохід від продажу товарів», 703 «Дохід від реалізації послуг».
Собівартість реалізованих товарів відображена на рахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів», а собівартість реалізованих робіт і послуг - на рахунку 93 «Витрати на збут».
У перевіряємому періоді з 01.01.2018 по 30.09.2024 ТОВ «ПКЕ» не виробляло продукцію, а здійснювало операції з реалізації сільськогосподарської продукції невласного виробництва.
Виходячи з викладеного, ТОВ «ПКЕ» безпідставно віднесло до собівартості реалізованої готової продукції суму нарахованих послуг електропостачання та газопостачання.
На думку відповідача, з наданих первинних документів неможливо пов'язати витрати на електро- та газопостачання з господарською діяльністю - неможливо встановити, як ці послуги використовувалися в межах господарської діяльності позивача та чи використовувалися взагалі.
Посилаючись на це, відповідач дійшов висновку, що позивач занизив рядок 02 декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» на загальну суму 2 974 969,58 грн.
Факт встановленого порушення, за висновками відповідача, вплинув на механізм формування об'єктів оподаткування та податку на додану вартість.
Тому відповідач дійшов висновку, що операції зі списання електроенергії та газу на собівартість готової продукції не підтверджено їх використанням у межах господарської діяльності, через відсутність документального підтвердження причин такого списання та напряму використання, що в свою чергу призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ - у порушення п. 189.1 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 612 373,51 грн.
Суд вважає зазначені висновки відповідача такими, що ґрунтуються на припущеннях та є наслідком надмірного формалізму, виходячи з наступного.
Витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші комунальні послуги для утримання виробничих приміщень, згідно з п. 16 НП(С)БО 16 «Витрати», належать до загальновиробничих витрат, які, у свою чергу, формують собівартість реалізованих робіт (послуг). Такі витрати є невід'ємною частиною забезпечення господарської діяльності підприємства. Відповідач не надав жодних доказів того, що електроенергія та газ, які постачалися на об'єкти позивача, використовувались поза межами його господарської діяльності, наприклад, для особистих потреб третіх осіб. Споживання цих ресурсів підтверджується актами приймання-передачі від постачальників, які були надані відповідачу.
Вимоги відповідача надати специфічні документи, як то наказ по підприємству щодо розподілу електроенергії чи документальне підтвердження фактичного часу роботи кожного електроприладу, є неправомірними. Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік на підставі первинних документів, ведення яких передбачено законодавством. Чинне законодавство не зобов'язує підприємства вести такий деталізований облік, якого вимагає відповідач.
Позивачем надано вичерпне обґрунтування використання природного газу. Згідно з листом постачальника обладнання ТОВ "Зернові комплекси та системи", для збереження гарантійних зобов'язань та підтримання зерносушарки Strahl 7000FR6 в робочому стані необхідно здійснювати її періодичний технологічний запуск. Такі дії, спрямовані на підтримання об'єкта в робочому стані та одержання майбутніх економічних вигод, згідно з п. 15 НП(С)БО 7 «Основні засоби», включаються до складу витрат звітного періоду. Факт проведення таких запусків підтверджується відповідними актами (від 30.09.2021 р., 31.10.2021 р. тощо), наданими позивачем.
Отже, суд приходить до висновків, що витрати на електроенергію та природний газ безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відповідні висновки відповідача є необґрунтованими.
Оскільки висновок суду про господарський характер використання енергоресурсів спростовує головну передумову відповідача, то й похідні від нього висновки щодо ПДВ є неправомірними. Підстави для застосування пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України відсутні, оскільки не було факту використання товарів/послуг в операціях, що не є господарською діяльністю. Відповідно, у позивача не виникало обов'язку нараховувати компенсуючі податкові зобов'язання з ПДВ, а отже, донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним.
Як вбачається з актів перевірки, відповідач дійшов висновку, що позивачем було неправомірно віднесено до витрат періоду грошові кошти в сумі 929 535,08 грн., сплачені на підставі Договору від 21.04.2017 №1/2017 про пайову участь у розвитку інфраструктури населених пунктів Васильківської селищної ради. На думку контролюючого органу, ці витрати підлягали капіталізації, тобто мали включатися до собівартості будівництва та відображатися за дебетом субрахунку 151 «Капітальне будівництво». Неправомірне, на думку відповідача, віднесення цієї суми до витрат призвело до заниження фінансового результату до оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Тобто, для виконання покладеного зазначеним Законом обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, замовник зобов'язаний звернутися до органу місцевої влади для укладення договору та надати документи про вартість будівництва об'єкта, необхідні для розрахунку органом влади розміру пайової участі.
Згідно із пп. 134.1 Податкового кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств».
При цьому не передбачено різниці щодо операцій з виплати у вигляді пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначені операції повинні відображатися згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Згідно із п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999 р. №318, у бухгалтерському обліку витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому їх було здійснено.
Віднесення до витрат грошових коштів, сплачених на підставі Договору від 21.04.2017 №1/2017 про пайову участь у розвитку інфраструктури населених пунктів Васильківської селищної ради у сумі 929 535,08 грн, є цілком правомірним. Оскільки віднесення пайового внеску до витрат є правомірним, то донарахування податку на прибуток на цій підставі є протиправним.
Зазначений правовий висновок також міститься у Постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №460/3206/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 30280,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3014 від 17.04.2025, і ця сума підлягає стягненню з відповідача.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Відповідно до наданих позивачем договору №04/2 від 04.02.2025 про надання правової допомоги між позивачем та адвокатським об'єднанням «ФОРТЕКС» останнє повинно було надавати позивачу юридичні послуги пов'язану з веденням у суді даної адміністративної справи. Пункт 1.2.6 вказаного договору передбачає надання виконавцем актів про виконання робіт.
В той же час, в матеріалах адміністративної справи не містяться акти про виконання робіт за договором №04/2 від 04.02.2025.
Крім того в матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги від 23.05.2025 укладеного між адвокатським об'єднанням «ФОРТЕКС» (Замовник) та Адвокатом Карпенко С.С. (Виконавець) щодо надання правничої допомоги у справі за позовом позивача. Відповідно до п.4.1 вказаного договору надання правничої допомоги та її вартість фіксується актом наданих послуг, що підписується сторонами. Проте вказані акти також не були надані до матеріалів справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 134 КАСУ, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
З огляду на те, що позивачем не надано доказів, які б встановлювали беззаперечний зв'язок між коштами, сплаченими позивачем на користь адвокатського об'єднання, та послугами, фактично наданими саме цим адвокатом у даній справі, та відсутністю актів виконаних робіт які б підтверджували факт надання таких послуг, суд позбавлений можливості перевірити дійсність та співмірність понесених витрат.
Таким чином, оскільки позивачем не доведено належними доказами обсяг наданих послуг з правничої допомоги та їх вартість, вимоги про стягнення відповідних витрат задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 139, 241 - 246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший кооперативний елеватор» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0146550712 від 19.03.2025.
Визнати визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0146530712 від 19.03.2025.
Визнати визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0146580712 від 19.03.2025.
Визнати визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0146560712 від 19.03.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший кооперативний елеватор» (код ЄДРПОУ 39548143) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 09 липня 2025 року.
Суддя А. Ю. Рищенко