11 червня 2025 року Справа № 160/699/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіТурлакової Н.В.
за участі секретаря судового засіданняЗонової Л.В.
за участі:
представників відповідача Булах Є.Ю., Малєжик Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити певні дії
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Дніпропетровської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати повідомлення від 10.10.2024 року №07-24 Головного управління ДМС у Дніпропетровській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області №151 від 10.10.2024 року "Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" відносно ОСОБА_1 та її дитини ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянкою Казахстану. Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 зазнавала психологічного та фізичного впливу. Після народження дитини сім'я чоловіка погрожували їх відібранням дитини, у зв'язку з чим змушена була виїхати без відома чоловіка до України. В подальшому позивача було затримано співробітниками правоохоронних органів, від яких вона дізналась про її перебування у міжнародному розшуку. Старша дитини позивачки проживає з нею в Україні з 1 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась друга дитина, проте з батьком дитини зв'язок відсутній. Також ОСОБА_1 доглядає за хворою матір'ю та наразі очікує на третю дитину. Зважаючи на те, що у позивачки змінились умови для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, остання звернулась до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 по справі №160/28528/23 прийнято заяву позивача, на яку вподальшому отримано повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивача вважає протиправним повідомлення та наказ відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним та таким, що підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 07.02.2025 року позовну заяву прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позивач вперше звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 04.01.2018р. За результатом розгляду якої прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні. Позивач скористалась правом на оскарження та звернулась до суду (в задоволенні позовної заяви відмовлено). 22.11.2021 ОСОБА_1 вдруге звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 10.12.2021 №127 у зв'язку з тим, що заява носить характер зловживання, а саме заява подана особою, якій було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та зазначені умови не змінились. Позивач скористалась правом на оскарження та звернулась до суду (постановою ТААС відмовлено в задоволенні позовних вимог). 17.07.2023 ОСОБА_1 втретє звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відповідачем було прийнято рішення про відмову в прийняті заяви. Постановою ТААС задоволено позовну заяву ОСОБА_1 та зобов'язано відповідача прийняти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На виконання постанови ТААС від 04.09.2024 відповідачем прийнято заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та при розгляді якої встановлено, що умови, на наявність яких посилається ОСОБА_1 в обґрунтування заяви аналогічні тим умовам, які зазначені в минулих заявах. Враховуючи зазначене було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою суду від 07.04.2025 року призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування повідомлення (наказу), зобов'язання вчинити певні дії до розгляду в порядку загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача, у зв'язку із народженням дитини та необхідність постійного догляду за нею.
Від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.
У судовому засіданні представники відповідача проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з урахуванням позиції викладеної у відзиві на позов.
За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Останнім днем для складання повного тексту рішення суду по даній справі є 21.06.2025, що припадає на вихідний день (субота), а також на час перебування судді у щорічній відпустці, у зв'язку з чим, повний текст рішення складено першим робочим днем - 30.06.2025р.
Заслухавши представників відповідача, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилась в м.Актюбінськ, Казахстан є громадянкою Казахстану, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 (строк дії якого закінчився).
В березні 2011 року було зареєстровано шлюб між позивачем та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно копії свідоцтва про народження, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_2 (донька позивача).
В Україну прибула у вересні 2014 року. 04.01.2018 ОСОБА_1 вперше звернулась до ГУДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання її та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20.07.2022р., ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 (син позивача).
21.07.2023 року ОСОБА_1 отримано довідку про звернення за захистом в України №003613, терміном дії до 23.01.2025р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року у справі №804/4287/18, вирішено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення залишено без задоволення.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №804/4287/18, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 року в адміністративній справі №804/4287/18 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 року в адміністративній справі №804/4287/18 залишено без змін.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі №160/13757/22 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, а саме вирішено:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 127 від 10.12.2021 року “Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління ДМС у Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, буд. 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) прийняти стосовно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія № НОМЕР_3 , виданий Міністерством Юстиції Республіки Казахстан від 04.03.2013 року, довідка про звернення за захистом в Україні №003270 від 22.11.2021 року) рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року у справі №160/13757/22 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 в адміністративній справі № 160/13757/22 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі №160/28528/23 вирішено в позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровської області (49000, м. Дніпро, вул. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №160/28528/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 в адміністративній справі №160/28528/23 скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області № 78 від 17.07.2023 року «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 разом з її неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 ». Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою для звернення із заявами про визнання позивача та її доньки біженцями або особами, що потребують додаткового захисту як в 2018 році, 2021 році, 2024 році слугували побоювання позивача власного колишнього чоловіка, якій на її думку, хоче забрати в неї дитину, здійснював у відношенні неї насильство та приниження на релігійному підґрунті, хоче позбавити позивача волі та має для цього відповідні зв'язки.
Листом від 17.09.2024 №1201.3.3-12466/12.3-24 ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 запрошено до ГУ ДМС у Дніпропетровській області для прийняття заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №160/28528/23.
23.09.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додатково захисту №07-24, згідно якої просить визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки її життю та життю її дітей загрожує колишній чоловік. Він та його родина написали на неї заяву про крадіжку коштів. Вона цього не робила, але з'ясовувати це ніхто не буде, її хочуть екстрадувати. Якщо це відбудеться, то її вб'ють в Казахстані. Її діти залишаться тут в кращому випадку, нікому не потрібні, будуть порушені їх права. Діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
23.09.2024 ОСОБА_1 було ознайомлено з Протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; із датою проведення співбесіди.
26.09.2024 року складено Протокол співбесіди за справою №2024DP0007, згідно якого позивачем були надані відповіді на запитання представника міграційного органу.
10.10.2024 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за справою №2024DP0007.
Наказом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 10.10.2024 №151 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" наказано відділу з питань шукачів захисту та соціального інтеграції на підставі письмового висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.10.2024 справа №2024DP0007 відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянці Республіки Казахстан ОСОБА_1 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що підстави у заяві, яку подано особою, якій було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачений для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону, відповідно до частини 6 статті 8 цього Закону, не змінились, тобто заява носить характер зловживання.
Повідомленням про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.10.2024 №07-24, відповідно до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" повідомлено ОСОБА_1 , що їй та її дитині ОСОБА_2 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підстава: наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від "__" жовтня 2024 року.
23.10.2024 року позивачем подано до ДМС України скаргу на відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (вх.№Є-11385-24 від 31.10.2024).
16.12.2024 складено Висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту справа №2024DP0007.
16.12.2024 ДМС України прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №15-24
Повідомленням про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.01.2025 року №01-25 повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ДМС прийнято рішення від 16.12.2024 №15-35 про відхилення скарги громадянки Республіка Казахстан ОСОБА_1 та її дитини ОСОБА_2 на наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 10.10.2024 №151 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки ОСОБА_1 та її дитини ОСОБА_2 .
Також судом досліджено особову справу №2024DP0007 447315_9403 " ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з неповнолітньою дитиною: ОСОБА_2 15.07.2013р. Республіка Казахстан" оформлену Відділом з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, лист Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 25.09.2024 №1201.3.3-12795/000393-24 адресованого Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Дніпропетровській обл., лист ГУ НП в Дніпропетровській області від 07.10.2024 №15984/1/1201-24, лист Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 26.09.2024 №1201.3.3/33205-24 адресованого ГУ (У) ДМС України в областях та ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області, лист ГУ ДМС України у Львівській обл. від 01.10.2024 №4601.06/26050-24, лист Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській обл. від 01.10.2024 №8010.7.1/85797-24, лист ГУ ДМС України в Донецькій обл. від 30.09.2024 №1401.3.2/45916-24 та ін.
Не погоджуючись з відмовою відповідача в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 3 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.
Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно зі статтею 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно ч. 12 ст. 7 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім'єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 ст.8).
Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
Згідно з ч.8 ст.9 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Частина 3 статті 10 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачає, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.
Частиною 5 статті 10 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту встановлено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом МВС України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила №649).
Згідно з п.4.1 Правил №649, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Пунктом 4.3 Правил №649 передбачено, що на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до підпункту е пункту 5.1. Правил №649, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 20).
Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Той факт, що заявник вже був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов'язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Таким чином, зі змісту наведених вище правових приписів вбачається, що попередній розгляд заяви територіальним органом ДМС проводиться протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви та передбачає: проведення співбесіди із заявником і оформлення її результатів відповідним протоколом співбесіди; розгляд відомостей, наведених заявником у заяві та доданих до неї документів; витребування додаткових відомостей; підготовка письмового висновку щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За результатами таких дій органи міграційної служби приймають рішення про оформлення документів або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом територіального органу ДМС.
Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначає наступні етапи щодо заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту:
- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч.6 ст. 5 Закону №3671-VI);
- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону №3671-VI);
- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону № 3671-VI).
Так, статтею 8 вказаного Закону передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На цьому етапі, згідно з частиною 6 статті 8 зазначеного Закону, фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону №3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу особу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Встановлені обставини справи свідчать, що позивач вже зверталась із заявою про визнання її біженцем, однак їй було відмовлено в наданні статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.
04 січня 2018 року позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до Висновку від 23 квітня 2018 року працівника ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом аналізу суб'єктивних і об'єктивних елементів заяви, зроблено висновок, що умови передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового тимчасового захисту в Україні» (далі - Закону) пунктом 1 частини 1 статті 1, а саме обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у заявника відсутні, відповідно до п. 13 ч.1 ст. 1 Закону, заявник не надала обґрунтовані докази щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань, у зв'язку з чим відмовлено у визнанні біженцем в Україні громадянці Казахстану ОСОБА_1 , разом з її неповнолітньою дитиною громадянкою Казахстану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням ДМС України від 23 травня 2018 року за № 171-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 з її неповнолітньою дитиною громадянкою Казахстану ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону відсутні.
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача 13.06.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України № 171-18.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 року у справі № 804/4287/18, яке набрало законної сили 21.07.2021 року, Дніпропетровським окружним адміністративним судом адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 року у справі №804/4287/18 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 року в адміністративній справі № 804/4287/18 залишено без змін.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі №160/28528/23 вирішено в позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровської області (49000, м. Дніпро, вул. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №160/28528/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 в адміністративній справі №160/28528/23 скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області № 78 від 17.07.2023 року «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 разом з її неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 ». Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З урахуванням попередньої відмови в надання відповідного статусу їй та її дитині, відмова на стадії попереднього розгляду заяви, без оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірною, адже як видно з наданих відповідачем копій заяв анкет позивача відомості, зазначені як обставини у зв'язку з якими позивач зверталась із відповідною заявою у 2018 році та відомості зазначені позивачем при зверненні із заявою про визнання її та її дитини біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту в 2021 році є фактично ідентичними. Те саме підтверджується й копіями протоколів співбесіди.
Так, підставою для звернення із заявами про визнання позивача та її доньки біженцями або особами, що потребують додаткового захисту як в 2018 році, 2021 році, 2024 році слугували побоювання позивача власного колишнього чоловіка, якій на її думку, хоче забрати в неї дитину, здійснював у відношенні неї насильство та приниження на релігійному підґрунті, хоче позбавити позивача волі та має для цього відповідні зв'язки.
Зазначені обставини були предметом розгляду в 2018 році як органів ДМС, так в подальшому і судових органів, їм була надана правова оцінка, як відповідач так і суди дійшли висновку, що вказані обставини не зумовлюють підстав для визнання позивача та її дитини біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зазначене позивачем під час розгляду справи не спростовано.
З огляду на наведені правові приписи, з урахуванням того, що позивач вже зверталась з аналогічною заявою та ОСОБА_1 вже було відмовлено в її задоволенні, суд приходить до висновку, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем із дотриманням вимог Закону.
Суд звертає увагу, що згідно із частиною 5 статті 14 Закону України «Про біженців», на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем. Але цих фактів позивач не надала.
Суд зазначає, що факти народження позивачем в 2022 році дитини від громадянина України та очікування третьої дитини (станом на час звернення позивача в 2024 році за отриманням нею та її дочкою статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а також станом на час прийняття рішення про відмову в наданні статусу ОСОБА_1 ще не народила третю дитину) не були покладені в основу звернення позивача до органів ДМС, їм не була надана оцінка при прийнятті рішення, що оскаржується, відтак народження позивачем дитини від громадянина України, як підстави для надання їй та її доньці певного статусу, не може враховуватись і судом під час розгляду цієї справи.
З урахуванням встановлених фактів, суд зробив висновок, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання їй статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. Відповідач діяв в межах Закону України "Про біженців", прийняв рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх дій.
Згідно із частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст.241-250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , довідка №003613 від 21.07.2023) до Головного управління ДМС у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 37806243, 49000, Україна, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця В. Липинського, будинок, 7) про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складений 30 червня 2025 року.
Суддя Н.В. Турлакова