Справа № 509/574/25
07 липня 2025 року с-ще Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панасенка Є.М.,
за участю секретаря судового засідання: Осадченко С.В.,
представника позивача Ватан О.С.,
представник відповідача Тимофієнко О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/574/25 за позовною заявою Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів внаслідок користування земельною ділянкою,
В лютому 2025 року представник Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області Ватан О.С. звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти внаслідок користування земельною ділянкою за період часу з 01.10.2018 до 01.12.2024 у розмірі 106214,42 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 2422,00 грн.
Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 5123755800:01:002:0277, площею 0,04 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області та знаходиться у комунальній власності. На вказаній земельній ділянці відповідачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля «Магазин-бар», загальною площею 521,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з цим, між позивачем та відповідачем не існує договірних правовідносин щодо земельної ділянки, тому, відповідач користується земельною ділянкою без будь-яких правовстановлюючих документів не сплачуючи відповідну орендну плату.
У зв'язку із викладеним представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 11.02.2025 року відкрито провадження по справі, постановлено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
08.04.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав ухилення позивача укладення договору оренди та необґрунтованого розміру орендної ставки.
У судовому засіданні представник позивача доводи позовної заяви підтримав, вказав, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, та зобов'язаний виплатити власнику земельної ділянки ці кошти.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на необґрунтованість тверджень позивача, у зв'язку з тим що, відповідач на протязі тривалого часу вчиняв належні дії спрямовані на оформлення права користування земельною ділянкою, однак фактично позивач з формальних причин та не передбачених Земельним кодексом України ухилявся від передачі земельної ділянки в користування та укладання договору оренди. Також, представник відповідача зазначила, що позивач не довів розмір орендної ставки - 3% при розрахунку заборгованості, у зв'язку не наданням відповідного рішення сесії щодо встановлення орендної ставки.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіжу складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Судом встановлено, що відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки за кадастровим номером № 5123755800:01:002:0277, а тому не є платником земельного податку, таким чином єдиною можливою формою здійснення плати за землю для неї є орендна плата.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - нежитлова будівля « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 521,1 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці за кадастровим номером № 5123755800:01:002:0277.
При цьому, ОСОБА_1 не укладав договорів оренди земельної ділянки за кадастровим номером № 5123755800:01:002:0277 з Таїровською селищною радою та державної реєстрації такого права, відтак відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
За таких обставин, ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач ухилявся від укладення договору оренди, з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом частини 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
У пункті 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Статями 123, 124 ЗК України регламентовано порядок передачі у користування та в оренду земельних ділянок.
Таким чином, враховуючи відсутність договору оренди та державної реєстрації такого права, або зареєстрованого за будь-якою особою права власності на земельну ділянку, її розташування в межах Таїровської територіальної громади, ця земельна ділянка відповідно до закону належить до комунальної власності Таїровської територіальної громади, представницьким органом якої Таїровська селищна рада.
Щодо визначення розміру орендної ставки - 3% при розрахунку заборгованості, суд зазначає наступне.
За розрахунком Управління економічного розвитку Таїровської селищної ради на підставі Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2010 та Витягу № НВ-5100549072023 від 06.06.2023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сума безпідставно збережених за відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 05.10.2018 по 31.12.2018 складає 3 168,14 грн.; з 01.01.2019 до 31.12.2019 складає 13 140,58 грн.; з 01.01.2020 до 31.12.2020 складає 13 140,58 грн.; 01.01.2021 до 31.12.2021 складає13 140,58 грн.; з 01.01.2022 до 31.12.2022 складає 14 454,64 грн.; 01.01.2023 до 31.12.2023 складає 25 042,95 грн.; з 01.01.2024 до 01.12.2024р. складає 24 126,80 грн. Загальна сума 106214,42 грн.
Відповідно до п. 289.1 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки).
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, якщо певні конкретні характеристики можуть підтверджуватися тільки визначеними законодавством доказами, то такі докази вважають допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спрощені доказами незалежно від конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.
З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість надання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей виплати орендної плати за допомогою витягу з Державного земельного кадастру, належними доказами на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, інші докази, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. Дані, що в них містяться, можуть використовуватися для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.
Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі №644/3932/18.
Отже, беручи до уваги Витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2010 та Витягу № НВ-5100549072023 від 06.06.2023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з відповідача підлягає стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 106214,42 грн.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, відповідач не надав доказів сплати орендної плати земельного податку або орендної плати за використання зазначеної земельної ділянки, не спростував належними та допустимими доказами здійснений позивачем розрахунок, не надав доказів на підтвердження особливих умов використовуваної земельної ділянки як підстави для застосування іншого коефіцієнта при визначенні орендної плати, не надав свого обґрунтованого та підтвердженого відповідними доказами контррозрахунку суми безпідставно збережених коштів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 без достатньо правової підстави за період часу з 05.10.2018 по 01.12.2024 зберіг за рахунок Таїровської селищної ради грошові кошти у розмірі 106214,42 грн як несплачену орендну плату, оскільки користувалася земельною ділянкою комунальної власності без оформлення та реєстрації права користування нею, тому зобов'язаний повернути грошові кошти у зазначеному розмірі територіальній громаді в особі Таїровської селищної ради.
Суд зазначає, що відновлення порушених прав селищної ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Таїровської селищної ради безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки у розмірі 106214,42 грн.
Крім суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, з відповідача на користь позивача, в порядку ст. 141 ЦПК України - підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11, ч. 4 ст. 19,76-83,95, п.3 ч.8 ст.128, 133, 141, 174, 213, 228, 229, 241, 246, 258, 259, 263, 268, 272, 273, ч. 5 ст. 279, 280, 283 ЦПК України, ст. 11, 16, 207, 525, 526, 530, 549, 551, 625, 626, 628, 629, 633, 634, 638, ч.1 ст.903 ЦК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області на рахунок UA668999980334179812000015600 (код доходів - 18010600), назва банку - Казначейство України (ел. адм. подат.), код отримувача - 37607526, назва отримувача - ГУК в Одеській області, безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки комунальної власності у розмірі 106214 (сто шість тисяч двісті чотирнадцять) грн. 42 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. на рахунок Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області за наступними реквізитами: отримувач коштів Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 05582159, рахунок отримувача: UA668201720344250003000036305.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 09.07.2025 року.
Головуючий: Є. М. Панасенко