Справа № 521/10631/20
Провадження № 6/521/366/25
02 липня 2025 року Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Мазун І.А.
за участю секретаря судового засідання -Гриневич І.Г..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі подання старшого державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміля О.О. про звернення стягнення на майно боржника,
В провадженні Малиновського (нині Хаджибейського) районного суду міста Одеси знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця.
01.07.2025 року на адресу Хаджибейського районного суду міста Одеси надійшло вказане подання, в якому старший державний виконавець просить здійснити звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та належить боржнику на праві власності на підставі дублікату договору дарування № 2317 від 23.12.2015 року в якій зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою погашення заборгованості по виконавчому провадженню № 72974600.
Подання мотивоване тим, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 72974600 з примусового виконання виконавчого листа № 521/10631/20 від 02.10.2023 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 595 357,96 грн.. 18.10.2023 року державним виконавцем відділу винесено постанову про відкрито виконавче провадження та надіслано запит до РСЦ МВС України в Одеській області, щодо зареєстрованих транспортних засобів на боржником. Згідно відповіді у боржника відступне рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення. 18.10.2023 року державним виконавцем відділу винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження підставі ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження". 18.10.2023 року державним виконавцем відділу винесено постанову про стягнення виконавчого збору на підставі ст. 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження". 18.10.2023 року державним виконавцем відділу винесено постанову про арешт коштів боржника. 15.11.2023 року державним виконавцем відділу винесено постанову про арешт майна боржника. 13.03.2024 року державним виконавцем відділу надіслано запит до КП «БТІ» щодо надання технічної документації на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 . На адресу відділу надіслано технічний паспорт на об?єкт реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме 1/2 частину квартири, яка на праві власності знаходиться у боржника. 04.03.2024 року державним виконавцем виходом за адресою АДРЕСА_2 здійснено опис та арешт майна боржника, а саме: частина квартирири.
Відповідно до відповіді ЦНАП в Одеській області від 04.12.2024 року у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані особи: - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ухиляється від виконання його, не вживає заходів щодо виконання рішення.
Державним виконавцем відділу надіслано запит до Відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, яка листом №59/01-20 від 06.01.2025 року відмовила у наданні дозволу на реалізацію 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Отже, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду у цьому виконавчому провадженні, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають малолітня виникла необхідність звернутися до суду для отримання дозволу на звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до ч.11 ст.440 ЦПК України суд негайно розглядає подання приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Перевіривши матеріали подання, суд приходить до висновку, що подання не підлягає до задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розписки) від 06 січня 2018 року у розмірі 16 000,00 доларів США у межах успадкованого майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду України від 29 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року залишено без змін.
З матеріалів подання вбачається, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 72974600 з примусового виконання виконавчого листа № 521/10631/20 від 02.10.2023 року виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 595 357,96 грн..
18.10.2023 року державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження".
Встановлено, що частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності боржнику ОСОБА_2 ..
У квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № М1-240542-ю/о від 21.10.2024 року.
Вбачається, що у вищевказаній квартирі зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Перед зверненням до суду із вказаним поданням, державним виконавцем відділу надіслано запит до Відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради із запитом щодо надання дозволу на реалізацію частки квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Листом Хаджибейської районної адміністраї Одеської міської ради № 59/01-20 від 06.01.2025 року відмовлено у наданні дозволу на реалізацію частки квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У пункті 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п'ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині шостій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), яким визначено перелік документів (в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
У частині другій статті 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
Відповідно до частин другої, третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Таким чином, беззаперечним є те, що, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (див. постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-7501св18)).
Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.
Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.
Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов'язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов'язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) вказано, що «для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування».
Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 925/362/20.
З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку статті 435 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22)).
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Відповідно до частин першої, четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Згідно з абзацом 5 статті 3 та частинами першою, десятою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Під час розгляду подання, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні: чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення: чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання: чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання: яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (див. постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 925/362/20).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 №760/14086/21-ц.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Обов'язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладається в даному випаду на орган виконавчої служби, який звертається до суду із відповідним поданням.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
У такому випадку виконавцю потрібно надати докази, які підтверджують, що боржник фактично є володільцем майна. Такими доказами можуть бути: свідоцтво про право на спадщину, договір купівлі-продажу нерухомого майна, рішення суду, рішення місцевої ради про передачу земельної ділянки у приватну власність, а також інші документи, які підтверджують володіння нерухомими майном.
Окрім зазначених документів виконавцю обов'язково потрібно довести факт того, що у боржника недостатньо грошових коштів або рухомого майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача. Дане обумовлено тим, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено черговість звернення стягнення на майно боржника, відповідно до якої стягнення на нерухоме майно звертається у останню чергу.
Судом встановлено, що приватним виконавцем не подано достатньо доказів наявності чи відсутності в боржника майна чи інших цінностей достатніх для задоволення вимог стягувача, суду подано тільки докази наявності виконавчого провадження на примусовому виконанні, копію постанови про відкриття виконавчого провадження, проте суду не подано достатньо доказів вжиття приватним виконавцем всіх необхідних заходів для встановлення інформації наявності чи відсутності у боржника коштів чи іншого майна достатніх для задоволення вимог стягувача.
Звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, може бути застосоване у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Слід зазначити, що право виконавця на звернення з поданням до суду про звернення стягнення на нерухоме майно, виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного/приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно.
Державним виконавцем не надано доказів здійснення виходу за адресою зареєстрованого місця проживання боржника, з метою перевірки майнового стану, про що зазначається в самому поданні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за вказаним поданням приватний виконавець звернувся не провівши належним чином перевірку майнового стану боржника. Зокрема щодо наявності у боржника коштів на рахунках в банках, техніки та іншого майна, яке може бути піддано опису й арешту. Тому приватним виконавцем не доведено факт того, що у боржника на час звернення до суду, недостатньо грошових коштів або іншого майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача.
Крім того, якщо з поданих виконавцем доказів неможливо безумовно/безспірно дійти висновку, що право власності на нерухоме майно, назване виконавцем, фактично належить боржнику, і не надано доказів на спростування тієї обставини, що спірне нерухоме майно може належати іншій фізичній особі, то відсутні підстави для задоволення подання виконавця про вирішення питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, у зв'язку з недоведеністю обставин, на які посилався приватний виконавець.
Зважаючи на наявність відмови органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має малолітня дитина, до подання не долучено відомостей, які є необхідними для вирішення подання, тому суд вважає за недоцільним надавати оцінку добросовісністю дій боржника ОСОБА_2 , з приводу наступних питань: чи є спірне приміщення єдиним місцем постійного проживання малолітньої дитини; чи наявне інше приміщення, як в дитини так і в її батьків; який ступінь споріднення між дитиною та боржником та інші обставини.
Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення подання приватного виконавця.
Керуючись ст. ст.259,260,353,440 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,-
В задоволенні подання старшого державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміля О.О. про звернення стягнення на майно боржника відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в п'ятнадцятиденний строк апеляційної скарги.
Суддя І.А.Мазун