09 липня 2025 року
м. Харків
справа № 644/6486/24
провадження № 22-ц/818/3304/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»
відповідачі - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 березня 2025 року у складі судді Черняка В.Г.,-
У серпні 2024 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 74 425,87 грн, з яких: 68 643,80 грн - плата за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.04.2013 року по 30.06.2024 року; 735,00 грн - абонентська плата за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.06.2024; 656,81 грн плата за послугу з постачання гарячої води за період з 01.04.2013 по 30.06.2024 ; 426,00 грн - абонентська плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.06.2024 ; 842,16 грн - плата за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 року по 30.06.2024 року; 273,84 грн - плата за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 30.06.2024 ; інфляційні втрати в сумі 2 061,74 грн та три відсотки річних в сумі 786,52 грн. Також просило стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що КП «ХТМ» надає послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води мешканцям багатоквартирних будинків м. Харкова, відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830, Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1182. Постачання теплової енергії на потреби опалення у багатоквартирні будинки м. Харкова КП «ХТМ» здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання протягом року. Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг позивача, однак свої обов'язки щодо сплати коштів за послуги, що надаються КП «Харківські теплові мережі», в повному обсязі не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 березня 2025 року позов задоволено частково.
З урахуванням застосованих строків позовної давності, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»» заборгованість в розмірі 57 705,87 грн, з яких: 51 923,80 грн за послугу з постачання теплової енергії за період з 12.03.2017 року по 30.06.2024 року; 735,00 грн за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 року по 30.06.2024 року; 656,81 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 12.03.2017 по 30.06.2024 ; 426,00 грн за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.06.2024 ; 842,16 грн за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 по 30.06.2024; 273,84 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 30.06.2024 ; інфляційні втрати в сумі 2 061,74 грн, три відсотки річних в сумі 786,52 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що відповідач належним чином свої зобов'язання зі сплати отриманих послуг з опалення та теплопостачання не виконував, плату за надані послуги з теплопостачання не вносив, внаслідок чого у відповідачів перед позивачем наявна заборгованість.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги застосувавши строки позовної давності та надати розстрочку виконання рішення строком на один рік.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд в супереч вимог закону щодо забезпечення рівності прав сторін у справі, прийняв додаткові пояснення позивача у справі, що не були направлені до суду через Електроний кабінет та копія яких не була направлена на адресу відповідача. Справу розглянуто за відсутності відповідача та його представника, з зазначенням, що вони не з'явився у судове засідання, що не відповідає дійсності. Відповідач та його представник з'явилися на виклик суду, що підтверджується даними повістки з відповідною відміткю. Крім цього, суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. А саме, не взяв до уваги що публічний договір діє з 01.07.2022 тому підстави для стягнення коштів за надані позивачем послуги існують з цієї дати. Також суд безпідставно взяв до уваги розрахунки відповідача зроблені ним у межах строку позовної давності та не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, що сам факт дії «воєнного стану не зупиняє процесуальних строків та у пункті 47 постанови вказує, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 756/10191/20 та стосується застосування процесуального строку під час дії карантину. Проте суд зазначені правові позиції не врахував та оцінку тому що позивач не надав суду жодних доказів відсутності у нього можливості звернутися до суду протягом з 2020 по 2023 роки суду не надав.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Позивач звернувся до суду 06 серпня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи ( а.с. 1 - 2)
Ухвалою від 07 серпня 2024 року було відкрито провадження, розгляд справи було призначено на 13 листопада 2024 року об 11:30 годині ( а.с.15).
05.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву та у справу вступив представник, про дату та час судового засідання у справі призначеного на 25.03.2025 о 10: 30 годині ОСОБА_1 був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується даними розписки ( а.с. 60).
Згідно даних судової повістки, явка відповідача у судове засідання від 25.03.2025 о 10:30 підтверджена секретарем судового засідання Юр'євим Є.Д. ( а.с.79) та даними вступної частини рішення суду, що оскаржується ( а.с 62- 68).
Проте, за змістом зазначеного рішення та довідки суду від 25.03.2025 справу розглянуто за відсутності відповідача та його представника, фіксування судового процесу не здійснювалися ( а.с. 61, 62 - 68).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
За змістом статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1статті 5 ЦПК України).
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд гарантованого ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. При цьому принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується процесуальна справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece», заява № 54111/07).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Матеріали справи свідчать, що в супереч вимог ЦПК щодо здійснення провадження у справі, суд розглянув справу за відсутності відповідача, який з'явився на судове засідання у справі, що свідчить про неналежне виконання судом обов'язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.
За змістом п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені обставини порушення судом встановленої законом процедури розгляду справи по суті за участю сторони у справі, що призвело до обмеження її права на участь у судовому розгляді є достатньою підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті спору.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 з 31.05.1995 та є споживачем послуг з теплопостачання, які надає КП «ХТМ» ( а.с. 6).
Як убачається з наданої позивачем відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, за вказаною адресою КП «ХТМ» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я відповідача ОСОБА_1 . Заборгованість відповідача за послуги, які надає КП «ХТМ», за період з 01.04.2013 по 30.06.2024 у сумі 74 425,87 грн ( а.с. 11).
КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1182.
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово - комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій статті 19 Закону № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
3 1 грудня 2021 року на підставі частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII ( надалі Закон № 2189-VIII)у багатоквартирних будинках набрали чинності індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання та опубліковані на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 31 жовтня 2021 року (далі - Індивідуальні договори).
Відповідно до п. 4 Індивідуальних договорів фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.
Згідно з п. 5 Індивідуальних договорів Виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу.
Розрахунковим періодом відповідно до п. 32 Індивідуальних договорів є календарний місяць.
Згідно з п. 34 Індивідуальних договорів споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Пунктами 51, 52 Індивідуальних договорів передбачено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 51). Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний період (п. 52).
Виходячи з положень п. 4 Індивідуальних договорів датою їх акцептування є 01.12.2021, тобто факт отримання послуг.
Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього договору ( п. 38 Індивідуальних договорів)
За приписами частини 5 статті 13 Закону № 2189-VIII плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 №1186 «Про визначення виконавців послуг у житловому фонді міста Харкова» КП "Харківські теплові мережі" є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
У період з березня 2007 року по червень 2022 року КП "Харківські теплові мережі" здійснювало технічне та аварійне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення та гарячого водопостачання житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Харкова на підставі укладеного договору з балансоутримувачем зазначеного житлового фонду КП "Жилкомсервіс".
З 1 липня 2022 року набрали чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності та публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, які опубліковані на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 01 червня 2022 року (далі - Публічні договори). Зазначені договори укладені з урахуванням ст.ст. 11, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 2 Публічних договорів вони вважаються укладеними між виконавцем та споживачами багатоквартирного будинку через 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті виконавця (https://www.hts.kharkov.ua), якщо протягом цього періоду власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, не повідомили виконавця про свою відмову від укладення договору.
Відповідно до п. 4 Публічних договорів фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.
Відповідно до п. 5 Публічних договорів виконавець зобов'язується надати споживачу послуги з технічного (у тому числі аварійного) обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно і в повному обсязі оплатити виконавцю надані послуги за затвердженою вартістю в строки та умовах, визначених цим договором.
Пунктами 13, 14, 15 Публічних договорів передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць (п. 13). Плата за послугу включається до єдиного рахунку на оплату послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (п. 14). Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за отримані послуги (п. 15).
Згідно з пунктами 30, 31 Публічних договорів договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 30). Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, цей договір вважається продовженим на черговий однорічний термін (п. 31).
Виходячи з положень статті 4 зазначених Публічних договорів датою їх акцептування є 01.07.2022, тобто факт отримання послуг.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши, що КП «ХТМ» з 2013 року фактично надавало відповідачу послуги з централізованого опалення у АДРЕСА_1 , а у період з 01.07.2021 відповідач отримував зазначені послуги на підстави публічного договору, проте доказів належної оплати наданих позивачем послуг суду першої та апеляційної інстанції не надав, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуг.
Наданий відповідачем контррозрахунок не може бути взятий судом до уваги, оскільки він зроблений з помилковим застосуванням строку позовної давності.
У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.
Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб'єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).
Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 ЦК України.
Як свідчать матеріали справи, датою звернення КП «Харківські теплові мережі» із позовною заявою у дійсній справі є травень 2023 року, а період нарахування заборгованості становить 01.05.2014 по 31.01.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, строк позовної давності щодо платежів за період з 01.04.2017 по 30.06.2024 включно позивачем не пропущено.
Разом з тим, 24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було неодноразово продовжено та який триває до теперішнього часу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681,728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду у період з березня 2019 року в силу приписів пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії воєнного стану.
Посилання апелянта на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду судова колегія до уваги не бере, оскільки такі правові інститути як позовна давність та строки встановлені законом для вчинення процесуальних дій не є тотожними, тому наведена відповідачем судова практика не є релевантною до спірних правовідносин.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку щодо обґрунтованості висновків суду про стягнення з відповідача в межах строку позовної давності за період з 12 березня 2017 по 30 червня 2024 заборгованості за послуги в сумі 57 705,87 , з яких: 51 923,80 за послугу з постачання теплової енергії за період з 12.03.2017 року по 30.06.2024 року; 735,00 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.06.2024 ; 656,81 за послугу з постачання гарячої води за період з 12.03.2017 по 30.06.2024; 426,00 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 року по 30.06.2024 року; 842,16 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 по 30.06.2024 ; 273,84 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 30.06.2024; інфляційні втрати в сумі 2 061,74 грн, три відсотки річних в сумі 786,52 за період з березня 2019 по листопад 2021 року.
Відповідно до ч.1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом),встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка - спосіб виконання зобов'язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.
Закон пов'язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб. Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. Тобто, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. В той же час, згідно з ч.5 ст.435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду. Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов'язань залишається незмінною.
Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 року у справі №916/190/18.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 1ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до положень ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду заявлене у відзиві на позовну заяву ( а.с. 41 - 43) та в апеляційній скарзі належним чином не мотивовано, обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим відповідачем не наведені та відповідні докази їх існування суду не надані.
Тому клопотання відповідача про надання розстрочки виконання судового рішення не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене правове обґрунтування та встановлені у справі обставини апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати по справі судом визначаються відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, особи з інвалідністю I та II груп звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією посвідчення, останній підлягає звільненню від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Таким чином, оскільки позовні вимоги КП задоволені на 77,53%, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2347,75 грн підлягають компенсації за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 374 , 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 березня 2025 року -скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»» заборгованість в розмірі 57 705,87 9 грн., з яких: 51 923,80 грн. за послугу з постачання теплової енергії за період з 12.03.2017 року по 30.06.2024 року; 735,00 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 року по 30.06.2024 року; 656,81 грн. за послугу з постачання гарячої води за період з 12.03.2017 року по 30.06.2024 року; 426,00 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 року по 30.06.2024 року; 842,16 грн. за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 року по 30.06.2024 року; 273,84 грн. за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 року по 30.06.2024 року; інфляційні втрати в сумі 2 061,74 грн., три відсотки річних в сумі 786,52 грн.
Компенсувати Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» за рахунок держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2347(дві тисячі триста сорок сім) грн 75 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09.07.2025
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина