09 липня 2025 року
м. Харків
справа № 641/153/22
провадження № 22-ц/818/3321/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів -Пилипчук Н.П., Мальований Ю.М.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 березня 2025 року у складі судді Карімова І.В.
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі по тексту -ДТП).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 27 червня 2021 року за адресою: м. Харків, Нетеченська набережна, буд.15 сталася ДТП за участю транспортних засобів Ford Fusion реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу Renault Megane реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , та транспортного засобу Volkswagen Passat реєстраційний номер НОМЕР_3 , автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.07.2021 року по справі №639/4346/21 ОСОБА_2 визнано винною у ДТП, що сталася 27.06.2021 року. Внаслідок вказаної ДТП транспортний засіб Renault Megane реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження, загальна сума відновлювального ремонту згідно виставленого рахунку-фактури № ЗРЕН0052940 від 25 вересня 2021 року становить 163 815,00 грн. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на транспортний засіб Ford Fusion реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 204628939 у ПрАТ «СК «Український страховий стандарт», яке здійснило виплату потерпілому ОСОБА_1 у розмірі 44500 грн., що не покриває реальної суми завданої матеріальної шкоди. ОСОБА_1 з метою досудового врегулювання спору звертався до ОСОБА_2 з вимогою здійснити йому відшкодування збитків, завданих внаслідок вказаної ДТП, для відновлюваного ремонту транспортного засобу в розмірі 119 315 грн. різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою), понесені витрати на послуги адвоката, які на той момент складали 5000 грн., спричинену моральну шкоду в розмірі 30 000 грн., однак відповіді на ці вимоги не отримав. При цьому позивачем зазначено, що відповідно до висновку експертного дослідження № ЕД-19/121-21/14856-АВ від 22.07.2021 року вартість матеріального збитку складає 64288,79 грн., проте позивач висуває вимоги відповідно до рахунку - фактури № ЗРЕН0052940 від 25.09.2021 року, так як вирахуваної суми експертним дослідженням недостатньо для здійснення повного відновлення пошкодженого транспортного засобу. Позивач також посилається на те, що внаслідок пошкодження його автомобіля він отримав стрес, внаслідок якого його самопочуття погіршилось, також він був позбавлений можливості користуватися автомобілем, пересувався громадським транспортом, витрачав час на пошуки адвоката для отримання правової допомоги, сервісів для здійснення оцінки заподіяної шкоди та вартості відновлюваного ремонту. У зв'язку з чим вважає, що відповідачка повинна компенсувати йому спричинену моральну шкоду в розмірі 30 000 грн та витрати, понесені ним на правову допомогу в розмірі 12 000 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Чугуївського міського суду м. Харкова від 19 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , у відшкодування матеріальної шкоди- 19 788, 79 гривень; у відшкодування моральної шкоди - 5000 гривень, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 197, 89 гривень та витрати напрофесійну правничу(правову) допомогу в сумі 5000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 , в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень.
Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення на її користь з ОСОБА_1 витрат на надання правової (правничої) допомоги в розмірі 35 000 гривень.
Рішення обгурнтовано тим, що ОСОБА_2 як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов'язана сплатити ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою в розмірі 19788,79 грн (64288,79 грн. - 44 500 грн =19788,79 грн.). Відшкодуванню позивачу підлягає моральна шкода, завдана в результаті вищевказаної ДТП, у розмірі 5000, 00 грн., який є достатнім для розумного задоволення позовних вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди і не призводить до його збагачення. Вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення на його користь понесені ним витрати на оплату правничої допомоги в сумі 13 500 грн. є завищеними, а тому підлягають задоволенню частково в розмірі 5000 грн. Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_2 , яке міститься у відзиві на позовну заяву, про стягнення з ОСОБА_1 витрат, понесених нею на правничу допомогу в розмірі 35 000 грн., оскільки останньою не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також не подано заяву відповідно до вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу 35 000, 00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи містять інформації про те, що позивач не звертився до страхової компанії ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» адже цивільньно-правова відповідальність відповідача була застрахована. Позивач зазначає, що сума збитків, які не відшкодовані на дату подання позову становить 163 815,00 грн. Вказана сума є значно завищена і не відповідає дійсності. Разом з тим, відповідно до наявного в матеріалах справи звіту про оцінки ТЗ та вартість відновлювального ремонту, вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу позивача становить 64 288,79 грн. Також матеріали справи не містять рецензій на висновок експертного дослідження від 22.07.2021 №ЕД-19/121/21/148856-АВ, яка була б виготовлена на замовлення позивача. Тому є підстави вважати, що позивачем було прийнято та погоджено вказану суму стархового відшкодування, що була повністю виплачена страховою компанією відповідача. Позивачем не було заявлено позовних вимог до страховика, що є підставою для відмови у задоволенні позову. З матеріалів справи позовної заяви, позивачем в своїх розрахунках взагалі ніде не враховується коефіцінту фізичного зносу автомобіля. Тому незрозумілим стає питання яка вартість фактичного ремонту автомобіля та чи покривають виплати страхової компанії на відшкодування ремонту та чи є виеонавець ремонту автомобіля платником ПДВ. Позивачем не надано доказів глибини фізичних та душевних страждань. Зазначив, що в матеріалах справи відсутній попередній розрахунок судових витрат, а тому відсутні підстави для їх задоволення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.07.2021 року (справа №639/4346/21, провадження №3/639/1485/21) ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в дохід держави (а.с. 14).
В суді першої інстанції факт ДТП, вина відповідачки та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 44500 грн не оспорювалась ОСОБА_2 та її представником адвокатом Аніщенко К.М.
Відповідно до Висновку експертного дослідження № ЕД-19/121-21/14856-АВ від 22.07.2021 року вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Renault Megane, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті ДТП, яка сталася 27.06.2021 року, з урахуванням фізичного зносу КТЗ становить 64 288,79 грн. Даний висновок експертного дослідження складено за заявою ОСОБА_1 експертом Харківського науково-дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України Є.О. Царинним, який має вищу економічну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз за експертною спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», присвоєну Експертно-кваліфікаційною комісією МВС (свідоцтво від 22.02.2021 № 18019), строк експертної роботи з 2018 року. Як зазначено у Висновку технічний огляд КТЗ проводився 21.07.2021 за участю власника КТЗ ОСОБА_1 , другого учасника ДТП ОСОБА_4 та представника страхової компанії ОСОБА_5 на території СТО «Автосервіс на Нетеченській», які будь-які заперечення чи незгоду з діями експерта не надали (а.с. 18-36).
У силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом положень ст. 1188 ч. 1 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно - правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правилстатті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів натериторії України регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин - Закон № 1961-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1961-IV для цілей цього закону потерпілі це юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Згідно пунктів 9.1., 9.2., 9.4. статті 9 Закону № 1961-IV страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкода, заподіяна в результаті дорожньо - транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 28 Закону № 1961-IV).
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 09 квітня 2019 року № 538 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яке набрало чинності 21 вересня 2019 року, встановлено страхові суми за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 130 000 гривень на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, у розмірі 260 000 гривень на одного потерпілого.
Відповідно до пункту 36.1 страховик (у випадках, передбачених статтею 41Закону № 1961-IV, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до вимог пункту 36.4.статті 36 Закону № 1961-IV, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування).
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176цс18) Велика Палата Верховного суду сформулювала правові висновки щодо забезпечення дієвості інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV№ 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV ). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Відповідно до статті 29 Закону №1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з положенням пункту 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 Закону № 1961-IV, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Пунктом 32.7 частини 1 статті 32 Закону встановлено, що шкоду, пов'язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Таким чином за правилами ст.ст. 9, 12, 29, 32 Закону № 1961-IV при визначенні розміру страхового відшкодування при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю потерпілих, страховиком не відшкодовується франшиза, якщо інше не передбачено договором та витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Згідно з пунктом 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до пункту 2.4 зазначеної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 2.3 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану колісного транспортного засобу унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості колісного транспортного засобу, що виникає в процесі його експлуатації.
Тому при визначені розміру страхового відшкодування страховик зобов'язаний врахувати коефіцієнт фізичного зносу, у зв'язку із чим страховик обмежений щодо виплати розміру страхового відшкодування, зокрема, вирахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Системний аналіз пункту 32.7 частини 1 статті 32 Закону, статті 22, абзацу 3 пункту 3 частини 1 статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у розмірі коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу, що замінюються, повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №420/998/18 (провадження №61-11714св19).
Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 зі справи № 3-50гс15, у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справи № 910/1272/18, у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18).
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Судом встановлено та сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача у виникненні зазначеної ДТП та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 44500 грн.
Предметом спору є сума відшкодування майнової шкоди, яка не покриває витрати для відновлення пошкодженого майна, з урахуванням виплаченого страхового відшкодування.
Даними висновку експертного дослідження від 22.07.2021, складеного на за заявою ОСОБА_1 , за результатами проведеного траспортно - товарознавчого дослідження підтверджується, що вартість матеріального збитку, завданого позивачу дорівнює 64288,79 грн, а вартість відновлювального ремонту 132819,50 грн. Різниця зазначених сум зумовлена застосуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі, що дорівнює 68530,71 грн (а.с. 19-36).
Враховуючи положення наведених вище нормативно правових актів щодо відсутності у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодуванні без урахування коефіцієнту зносу, страховик повинен був сплатити ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 64 288,79 грн. Проте як стверджує позивач, не заперечує відповідач та підтверджується матеріалами справи ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» виплатило позивачу лише 44500 грн.
У своїй постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц Велика Палата Верховного суду підтверджує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц та формулює наступні правові висновки: « У Законі «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Вказаний Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески. Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик.
Матеріали справи не містять даних, що позивач узгоджував зі страховиком суму страхового відшкодування, яке би мало бути доплаченим.
Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 погодився з розміром страхового відшкодування, отримав таке відшкодування, не звертався до ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» з вимогою про виплату недоотриманої суми страхового відшкодування та не оскаржив рішення страховика в судовому порядку.
Відтак, судова колегія вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування завданого позивачу матеріального збитку у розмірі 19788,79 ( 64 288,79 ( сума визначеного експертизою матеріального збитку) за винятком 44 500 ( отримана страхова виплата) грн.
Зазначена грошова сума знаходиться у межах ліміту страхового відшкодування і могла бути отримана потерпілим особою від страховика відповідача.
Разом з тим, стягнута судом сума відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 19 788,79 грн знаходиться у межах суми 68530,71 , що визначена експертом як розмір коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу, що замінюються та відповідно до наведеного вище правового обґрунтування та усталеної судової практики повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не обґрунтовував позов наявністю підстав для стягнення з відповідача коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого ТЗ спростовуються змістом позовних вимог про стягнення завданих матеріальних збіитків у розмірі 119315 грн.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21 викладено правило заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius). Так, принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом- tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції.
Оскільки рішенням суду позов про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково, позивач зазначене рішення не оскаржив, судова колегія не може погіршити становище відповідача та стягнути з нього суму більшу, ніж визначено судом у розмірі 19788,79 грн, проте зазначена сума підлягає стягненню з мотивів викладених у дійсній постанові.
Щодо відшкодування моральної шкоди, судова колегія зазначає наступне.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Таким чином, причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду, що відшкодування позивачу підлягає моральна шкода, завдана в результаті вищевказаної ДТП, у розмірі 5000, 00 грн, який є достатнім для розумного задоволення позовних вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди і не призводить до його збагачення.
Щодо витрат на правничу допомогу судова колегія зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.
Для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.
У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц зазначено, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання -передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц, провадження № 61-15221св20 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Згідно висновків Верховного Суду, які викладені в його постановах у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18, та за № 648/1102/19 від 12.02.2020року про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження витрат на правничу допомогу понесений ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_6 надав до суду: договір про надання правової допомоги №15/09 від 15.09.2021 (а.с. 44-46), свідоцтво про право на зайняття адвокатською дільністю (а.с. 47), ордер (а.с. 48), завдання-доручення від 21.10.2021 року, в якому зазначено перелік адвокатських послуг ( надання консультацій, вивчення судової практики, складання та надіслання заяви до страхової компанії, складання позовної заяви до суду, участь к судових засіданнях) та розмір цих послуг з урахуванням часу на їх виконання (а.с.164). Загальна сума винагороди (гонорару) за надані послуги (без врахування участі у судових засіданнях) визначена у розмірі 13 500 грн. Також сторонами визначено порядок оплати ОСОБА_1 гонорару адвокату на розрахунковий рахунок адвокатського бюро, та розмір авансового внеску із зазначенням, що частина ІІ цього завдання-доручення є актом виконаних робіт.
Частиною ч.2 ст.141 ЦПК Українипередбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи що позивачем надані налені жокази понесення витрат на правничу допомогу, судова колегія погоджується з висновком суду про наявність підстав для їх стягнення з ОСОБА_2 . При цьоому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений позивачем розмір 13 500 грн є завищеними та півдлягає зменшенню. Проте враховуючи що позов задоволено частково - у розмірі 16,6 %, судові витрати на правничу допомогу розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2?241 грн.
Оскільки рішення суду підлягає зміні його мотивувальної частини, тому відсутні правові підстави для задоволення заявленої відповідачем вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За змістом частини четвертоїстатті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 березня 2025 року змінити в частині задоволених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та судового збору..
Викласти мотивувальну частину рішення в частинні задоволених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди в редакції цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 витрати напрофесійну правничу (правову) допомогу в сумі 2 241 (дві тисячі двісті сорок одна) грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 09.07.2025 року
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді Н.П. Пилипчук
Ю.М. Мальований