Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 643/1810/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до 1) Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104" (61111, м. Харків, вул. Владислава Зубенко, 58-А), 2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
про визнання рішення протиправним та його скасування
за участю :
позивачки - ОСОБА_1 ;
представника відповідача 1 - Бондаренко О.В.;
відповідачки 2 - не з'явилась,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Автогаражного кооперативу "Автолюбитель - 104" та ОСОБА_2 з позовом, в якому (з урахуванням уточнень позовних вимог від 16.09.2019) просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення правління Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104" від 17.01.2019 про відмову в прийнятті її до членів кооперативу замість померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її рідного батька - ОСОБА_3 ;
- визнати ОСОБА_2 такою, що не є членом Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104".
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2023 року, залишеним без змін Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 643/1810/19 касаційну скаргу позивача задоволено частково; рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 травня 2024 року скасовано; провадження у справі № 643/1810/19 закрито; повідомлено позивача, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Верховного суду від 19.02.2025 справу № 161/14986/18 за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104", ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення правління автогаражного кооперативу, визнання особи такою, що не є членом автогаражного кооперативу, передано для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.03.2025 прийнято справу до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09 квітня 2025 року о 15:15.
23.04.2025 представником відповідача 1 надано докази, які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
23.04.2025 позивачкою надано докази, які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.04.2025 зобов'язано Харківське районне управління поліції № 2 ГУ НП в Харківській області надати до суду Інформацію про результати розслідування кримінального провадження №12018220470003462 (з копіями процесуальних рішень), внесеного до ЄРДР 19.06.2018 Московським відділом поліції ГУ НП в Харківській області за ст. 357 ч.1 КК України.
07.05.2025 Харківське районне управління поліції № 2 ГУ НП в Харківській області надало витребувані документи, які були досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
14.05.2025 позивачкою надано докази, які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
03.06.2025 позивачкою надано докази, які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02 липня 2025 року о 15:00.
Позивачка в судовому засіданні 02.07.2025 підтримала позов, просила його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні 02.07.2025 підтримала свій відзив, проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі.
Відповідачка 2 в судове засідання 02.07.2025 не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, вислухавши пояснення сторін, суд установив такі обставини.
ОСОБА_1 (надалі - позивачка) є дочькою ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 був членом Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104" (надалі - відповідач 1, Кооператив).
Автогаражний кооператив "Автолюбитель-104" створено рішенням загальних зборів від 25 червня 1969 року, та на підставі рішень Виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих від 30 липня 1969 року № 349-21, виконкому Московської районної ради депутатів трудящих м. Харкова від 07 жовтня 1969 року № 170, та зареєстровано виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів м. Харкова (розпорядження № 428 від 15 травня 1995 року).
Кооператив знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на земельній ділянці, що була передана Кооперативу у безстрокове користування.
Згідно з розділом 2 Статуту АГК "Автолюбитель-104", затвердженого загальними зборами (протокол № 21 від 15 січня 1995 року), членство в кооперативі є добровільним, прийняття громадян до членів кооперативу здійснюється за письмовою заявою за рішенням загальних зборів, кількість членів кооперативу не може перевищувати кількості гаражних боксів та місць на відкритій стоянці кооперативу.
Гаражний бокс є приватною власністю членів кооперативу (пункт 3.2. Статуту кооперативу в редакції 1995 року)
Відповідно до пункту 4.1. Статуту в редакції 1995 року член кооперативу має право, зокрема розпоряджатися гаражним боксом на свій розсуд: продавати, обмінювати, передавати родичу чи іншій особі у тимчасове користування у встановленому порядку, добровільно вибувати із членів кооперативу, заявник вважається таким, що вибув із членів кооперативу, з дня прийняття зборами рішення про це.
Згідно з копією заяви ОСОБА_3 від 06 вересня 2004 на адресу голови АГК "Автолюбитель-104" він ( ОСОБА_5 ), у зв'язку з тяжкою хворобою, відмовився від гаражу №63 на користь доньки ОСОБА_4 (надалі - відповідачка 2).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Позивачка звернулась з заявою від 14 січня 2019 року до голови АГК "Автолюбитель-104", повідомила про смерть батька ОСОБА_3 та, посилаючись на переважне право на вступ до кооперативу як спадкоємець, просила прийняти її до членів кооперативу та закріпити в її користуванні гаражний бокс № НОМЕР_1 , затвердивши дане рішення на загальних зборах Кооперативу.
17.01.2019 Правлінням Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104" було прийнято рішення, оформлене протоколом № 1, яким зокрема відмовлено позивачці в прийнятті її до членів Кооперативу замість померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; доручено ОСОБА_6 надати письмову відповідь ОСОБА_1 .
Листом від 24 січня 2019 за підписом голови АГК "Автолюбитель-104" ОСОБА_6 позивачку повідомлено про те, що ОСОБА_3 станом на 09 червня 2018 року не був членом кооперативу, що унеможливлює вступ до членів кооперативу позивачки як спадкоємця. Також зазначено, що ОСОБА_3 був членом кооперативу за гаражним боксом № НОМЕР_1 , але заявою від 06 вересня 2004 року передав свій пайовий внесок - гаражний бокс № НОМЕР_1 дочці ОСОБА_4 та на підставі цієї заяви добровільно припинив своє членство в кооперативі, а відповідачка 2 прийнята у члени кооперативу за гаражним боксом № НОМЕР_1 і з грудня 2005 року є дійсним членом кооперативу.
Позивачка вважає, що рішення Правління Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104" в частині відмови в прийнятті її до членів кооперативу замість померлого ОСОБА_3 є незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки:
- дата 17.01.2019 в протоколі № 1 засідання Правління проставлена "заднім" числом, а в дійсності Правління засідало після 24.01.2019;
- Правління Кооперативу не було уповноважено приймати таке рішення, оскільки розгляд спірних питань, які виникли між членами кооперативу та органами управління, а також прийняття рішень щодо володіння, розпорядження майна кооперативу, належить до компетенції Загальних зборів, а не Правління.
Крім того, позивачка зазначає, що є підстави для визнання ОСОБА_4 такою, що не є членом Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104", оскільки:
- відсутні заява про прийняття відповідачки 2 в члени та її членська книжка, а також рішення Загальних зборів з цього приводу;
- при розлученні між батьками існувала домовленість про те, що оскільки пайовий внесок належить їм обом, є об'єктом права спільної сумісної власності і такий внесок трансформований в неподільну річ, зокрема в об'єкт у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_1 , то формально членом АГК залишиться батько і в наступному цей гараж залишиться позивачці та її брату - ОСОБА_7 , як дітям від того шлюбу, в період якого цей гараж будувався;
- примусового, в судовому порядку, розподілу майна подружжя не було, оскільки між батьками існувала мирна угода і право матері на гараж не порушувалось, тобто був відсутній спір і не було підстав для звернення до суду;
- при розгляді даної справи повинно застосовуватись ще й шлюбно-сімейне законодавство (ст. 22 КпШС УРСР), відповідно до якого батькові належало лише 1/2 частина пайового внеску, тому без згоди матері він не міг одноособово розпоряджатись гаражем в повному обсязі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За змістом положень cт. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.
Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (ст. 93 ГК України).
Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (ст. 94 ГК України).
Зазначені норми кореспондуються із нормами ст. 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".
За змістом положень ст. 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (ст. 2, 23 Закону України "Про кооперацію").
Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
Згідно з положеннями ст. 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
Для визнання недійсним рішення правління товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства. Також слід з'ясувати дотримання порядку скликання та проведення засідання правління товариства.
Підставами для визнання недійсними рішень правління можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення засідання правління товариства; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням правління. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення засідання правління господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об'єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.
У статті 16 Закону України "Про кооперацію" вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.
Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.
Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.
Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п'ять років.
Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.
Спірне рішення Правління Автогаражного кооперативу "Автолюбитель - 104", оформлене протоколом № 1, було прийнято 17.01.2019, отже, для дослідження його правомірності підлягає застосуванню статут АГК "Автолюбитель-104" в редакції від 01.10.2017, який був чинний на той час.
В пункті 12.6. Статуту АГК "Автолюбитель-104" (в редакції від 01.10.2017) закріплені основні права та обов'язки виконавчого органу (Правління) Кооперативу:
- розробляє угоди між Кооперативом та іншими юридичними та фізичними особами. Вносить пропозиції щодо штату та заробітної плати найманих працівників;
- розробляє та погоджує Правила, Положення га інші документи щодо обліку, господарської та фінансової діяльності Кооперативу, контролює їх виконання;
- організовує, у разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок;
- готує, згідно з положеннями та вимогами цього Статуту та чинного законодавства України звіти перед Вищим органом управління, контролюючими органами Кооперативу, державної влади та органами місцевого самоврядування;
- розробляє пропозиції для затвердження Вищим органом управління Кооперативу щодо поліпшення роботи Кооперативу, в тому числі у питаннях поточного або термінового перерозподілу чи додаткового залучення коштів;
- відповідно до статутних вимог веде поточну роботу з членами Кооперативу. Згідно з встановленими в Кооперативі Правил та Положеннями розглядає заяви членів Кооперативу та звітує перед ними або передає не вирішені питання на розгляд Вищому органу управління Кооперативу;
- організує підготовку та скликає Загальні збори (збори Уповноважених) членів Кооперативу;
- приймає рішення щодо інших питань діяльності Кооперативу, крім тих, які віднесені до виключної компетенції Загальних зборів (зборів Уповноважених) членів Кооперативу.
Таким чином, Правління може приймати рішення щодо інших питань діяльності Кооперативу, крім тих, які віднесені до виключної компетенції Загальних зборів (зборів Уповноважених) членів Кооперативу.
При цьому, згідно з 1 абз. п. 11.4. Статуту АГК "Автолюбитель-104" (в редакції від 01.10.2017) до виключної компетенції Загальних зборів членів Кооперативу належить:
- затвердження нової редакції Статуту Кооперативу та внесення до нього змін;
- прийняття рішень про ліквідацію та реорганізацію Кооперативу.
Отже, Правління може приймати рішення щодо інших питань діяльності Кооперативу, крім питань щодо затвердження нової редакції Статуту Кооперативу (внесення до нього змін) та прийняття рішень про ліквідацію та реорганізацію Кооперативу.
Відповідно до 2 абз. п. 11.4. Статуту АГК "Автолюбитель-104" (в редакції від 01.10.2017) до компетенції Загальних зборів Кооперативу, а також до компетенції зборів Уповноважених членів Кооперативу належить:
- прийняття рішень, що стосуються діяльності Кооперативу;
- утворення органів управління та органів контролю за діяльністю Кооперативу, інших органів Кооперативу, обрання та відкликання їх членів, обрання та звільнення Голови Кооперативу;
- заслуховування звітів його органів управління і органів контролю;
- визначення розмірів вступного, членського, цільового внесків, паїв, додаткових паїв та штрафних санкцій за несвоєчасну у повному обсязі їх сплату;
- визначення розміру плати за користування інфраструктурою Кооперативу;
- визначення розмірів, порядку формування та використання фондів Кооперативу;
- визначення розмірів оплати праці Голови та інших працівників Кооперативу, а також кошторису на господарську діяльність Кооперативу на поточний фінансовий рік;
- затвердження річного фінансового звіту та балансу Кооперативу, розподіл доходів та покриття збитків;
- затвердження рішень Правління про прийняття нових членів або припинення членства;
- прийняття рішень щодо володіння, розпорядження та розподілу майна Кооперативу;
- утворення спеціальних комісій із залученням сторонніх (найманих) фахівців як консультантів тощо;
- прийняття рішень про створення та участь Кооперативу у діяльності інших юридичних осіб, яка не суперечить цьому Статуту;
- прийняття при необхідності рішень з усіх питань діяльності Кооперативу, які відносяться до компетенції Правління Кооперативу, а також розгляд спірних питань, які виникли між членами Кооперативу та органами управління чи контролю Кооперативу.
Позивачка, посилаючись на п. 11.4. Статуту Автогаражного кооперативу "Автолюбитель - 104" (в редакції від 01.10.2017), зазначає, що до компетенції Загальних зборів, а не Правління, належить розгляд спірних питань, які виникли між членами Кооперативу та органами управління, а також прийняття рішень щодо володіння, розпорядження майна кооперативу.
Водночас, як вже було зазначено, Правління може приймати рішення щодо інших питань діяльності Кооперативу, крім тих, які віднесені до виключної компетенції Загальних зборів (зборів Уповноважених) членів Кооперативу.
Розгляд спірних питань, які виникли між членами кооперативу та органами управління, не належить до виключної компетенції Загальних зборів членів Кооперативу, а тому ці питання могли бути предметом розгляду під час проведення засідання Правління Кооперативу.
Крім того, відмова позивачці в прийнятті її до членів кооперативу не є спірним питанням, що виникло між членом кооперативу та органом управління, оскільки вона (позивачка) не була членом Кооперативу на момент прийняття спірного рішення.
Також відповідно до п. 8.3. Статуту Автогаражного кооперативу "Автолюбитель - 104" (в редакції від 01.10.2017) майно Кооперативу складається з будівель і споруд, що розташовані на земельній ділянці Кооперативу, грошових коштів. Гаражі та інші приміщення, які члени Кооперативу побудували господарським або придбали іншим способом на території Кооперативу за власні кошти, не є майном Кооперативу і ними розпоряджаються виключно ці члени Кооперативу на правах приватної власності та у відповідності до положень цього Статуту.
Отже, на засіданні Правління Кооперативу від 17.01.2019 не приймалось рішення щодо володіння, розпорядження та розподілу майна Кооперативу.
Враховуючи викладене, Правління Кооперативу під час прийняття рішення про відмову позивачці в прийнятті її до членів Кооперативу діяло в межах наданих йому повноважень.
Відповідно до п. 12.10. Статуту АГК "Автолюбитель-104" (в редакції від 01.10.2017) засідання Правління Кооперативу проводяться по необхідності, але не рідше 1 (одного) разу в квартал. Рішення приймається більшістю голосів за наявності не менше як 2/3 складу членів Правління Кооперативу. У випадку рівності голосів вирішальним є голос Голови Кооперативу.
Відповідно до протоколу засідання Правління Кооперативу від 17.01.2019 № 1, загальна кількість членів правління - 6 осіб, присутні - 5 осіб. На засіданні зокрема розглядалась заява позивачки на членство в кооперативі, досліджувались наявні документи, положення Статуту кооперативу в редакції 1995 року та в редакції 2017 року. Одноголосно Правлінням прийняті рішення не виносити заяву ОСОБА_1 на затвердження загальними зборами та надати відповідь ОСОБА_1 про неможливість її вступу до АГК "Аволюбитель-104", як спадкоємця померлого ОСОБА_3 , доручити ОСОБА_6 надати письмову відповідь ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що рішення Правління Кооперативу, оформлене протоколом №1 від 17.01.2019, щодо відмови у прийнятті позивачки до членів кооперативу та невинесенні її заяви від 14.01.2019 на розгляд і затвердження загальними зборами, прийняті правомочним складом Правління, відповідно до повноважень та з урахуванням положень Закону України "Про кооперацію" та Статуту Кооперативу.
Щодо тверджень позивачки про те, що дата в протоколі № 1 засідання Правління (17.01.2019) проставлена "заднім" числом, а в дійсності Правління засідало після 24.01.2019, суд зазначає, що ці твердження ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені жодним доказом. Водночас допитані у судовому засіданні свідки підтвердили проведення засідання Правління Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104" 17.01.2019 правомочним складом та розгляд на цьому засіданні заяви позивачки, прийняті правлінням за результатами розгляду заяви рішення, а також правильність відображення у протоколі засідання правління від 17.01.2019 ходу засідання та прийнятих рішень.
Суд також враховує, що Верховний Суд неодноразово зауважував, що для визнання недійсними рішень загальних зборів кооперативу повинен бути доведеним факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів члена кооперативу (позивача).
Як вже було зазначено судом, станом на момент прийняття спірного рішення позивачка не була членом Кооперативу, а тому в даному випадку відсутній факт порушення цим рішенням корпоративних прав ОСОБА_1 , що також є підставою для відмови в позові в частині визнання протиправним та скасування рішення Правління Кооперативу від 17.01.2019.
Щодо вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що не є членом Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104", суд зазначає таке.
Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Також, аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
З аналізу вищевикладеного слідує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
В розрізі зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:
- належність доказів спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Так, принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Передбачений же статтею 79 ГПК України стандарт доказування вірогідність доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд установив, що протоколи загальних зборів Кооперативу за 2005 рік, у тому числі про припинення членства ОСОБА_3 в Кооперативі та прийняття до членів Кооперативу ОСОБА_4 , відповідні заяви вказаних осіб в Кооперативі відсутні, так як не були передані колишнім головою кооперативу ОСОБА_8 .
Факт перебування документації Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104" у ОСОБА_8 підтверджується постановою слідчого СВ Московського відділу поліції ГУ НП в Харківській області про закриття кримінального провадження від 12.06.2019, в якій встановлено, що сам ОСОБА_8 не заперечує перебування у нього документації кооперативу "Автолюбитель-104" оскільки факт його відсторонення з займаної посади він вважає незаконним та оскаржує його в порядку касаційного провадження в межах цивільного судочинства.
Таким чином, сам по собі факт відсутності протоколів загальних зборів Кооперативу за 2005 рік, у тому числі про припинення членства ОСОБА_3 в Кооперативі та прийняття до членів Кооперативу ОСОБА_4 , не може бути підставою для висновку, що відповідачка 2 не була прийнята в грудні 2005 року до членів Кооперативу.
Відповідно до Статуту Кооперативу обов'язок сплати членських внесків покладено саме на членів Кооперативу.
Матеріали справи містять докази того, що з грудня 2005 року по грудень 2019 року членські внески до Кооперативу сплачувала саме відповідачка 2.
Крім того, в списках членів АГК "Автолюбитель-104" станом на 01.01.2013 відповідачка 2 значиться дійсним членом Кооперативу під номером 35.
Також 10.04.2017 відповідачка 2 подала заяву до Кооперативу, в якій просила перевести її в асоційовані члени Кооперативу. На вказаній заяві є резолюція голови Правління про те, що відповідачку 2 переведено в асоційовані члени Кооперативу рішенням Загальних зборів 22.04.2017. При цьому відповідачка 2 приймала особисту участь у Загальних зборах членів Кооперативу, про що свідчить її власний підпис у списках від 22.04.2017.
Щодо тверджень відповідачки 2 про існування домовленостей між ОСОБА_3 та його першою дружиною ( ОСОБА_9 ) про те, що ОСОБА_3 формально буде членом Кооперативу, а в наступному цей гараж залишиться позивачці та її брату - ОСОБА_7 , суд зазначає, що ці твердження ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені жодним доказом.
При цьому суд враховує, що 29 вересня 1977 року шлюб ОСОБА_3 було розірвано. Водночас з моменту розірвання шлюбу та до моменту розгляду даної справи (більше 40 років) колишня дружина не вчиняла жодних дій, які б свідчили про те, що вона претендує на частину пайового внеску або на частину спірного гаражу. Лише в травні 2025 року ОСОБА_9 звернулась до Кооперативу з вимогою про повернення їй 1/2 частини пайового внеску.
Отже, суд установив, що надані відповідачами докази в підтвердження факту перебування відповідачки 2 з грудня 2005 року членом Кооперативу мають перевагу як більш вагомі докази, тобто існування стверджуваної останніми обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (заявлений позивачкою), у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність фактичних та правових підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що не є членом Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104".
Суд також звертає увагу, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 р. у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті ). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
У даному випадку позивачка просить визнати ОСОБА_2 такою, що не є членом Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104", з метою створити підстави для подальшого її вступу до Кооперативу, отже задоволення вказаної позовної вимоги не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для прийняття позивачки до Кооперативу.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28), від 15.03.2024 у cправі № 916/1621/22 (пункт 8.6 )).
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог як в частині визнання протиправним та скасування рішення Правління Кооперативу, так і в частині визнання ОСОБА_2 такою, що не є членом Автогаражного кооперативу "Автолюбитель-104".
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на позивачку.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241,247 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачкою.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_2 ).
Відповідач 1 - Автогаражний кооператив "Автолюбитель-104" (61111, м. Харків, вул. Владислава Зубенко, 58-А; ідент. код 22711084),
Відповідач 2 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідент. код НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складено 09.07.2025.
Суддя І.В. Трофімов