65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"04" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1882/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.
секретар судового засідання Чуйко О.О.
при розгляді справи за позовом: Міського комунального підприємства “Херсонтеплоенерго» (Острівське шосе, 1, м. Херсон, 73003)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЦ Україна» (вул. Джонса Ґарета, 8, м. Київ, 04119)
про стягнення 197849,44 грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Міське комунальне підприємство “Херсонтеплоенерго» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЦ Україна», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 197849,44 грн, з яких: основний борг в сумі 121693,82 грн; пеня в сумі 22236,24 грн; 3% річних в сумі 8169,78 грн; інфляційні втрати в сумі 37231,03 грн; штраф в сумі 8518,57 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору про постачання теплової енергії від 01.10.2012 № 1253 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг у період з листопада 2021 року по березень 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2025 позовну заяву Міського комунального підприємства “Херсонтеплоенерго» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1882/25; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено у справі судове засідання для розгляду справи по суті на 27 червня 2025 року об 11:30.
При розгляді справи 27.06.2025 суд протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 04 липня 2025 року о 10:10, при цьому судом було поставлено на обговорення питання щодо необхідності зупинення провадження у цій справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі № 908/1162/23 у касаційному порядку об'єднаною палатою КГС у складі Верховного Суду.
04.07.2025 представники сторін у засідання суду не з'явились, при цьому, позивачем були подані до суду письмові пояснення, з урахуванням висновків Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених в ухвалі від 17.01.2025 у справі № 908/1162/23. Так, у цих поясненнях позивач наголошує про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі, зазначаючи про таке: позивач не здійснював переміщення товарів, робіт або послуг з території України, підконтрольної останній, на окуповану територію України у місто Херсон, адже теплова енергія вироблялась, транспортувалась та подавалась трубопроводом на теплоносії споживача виключно в межах самого міста Херсон; спеціальні нормативні акти про порядок обліку теплової енергії, одночасно виробленої, поставленої та спожитої на окупованих територіях під час воєнного стану, на відміну від інших енергоносіїв, наприклад електроенергії, повноважними органами з початку повномасштабної агресії не приймались; до процедури обліку теплової енергії та розрахунків за неї повинні застосовуватись діючі нормативні акти України; у будинку №23 по вулиці Святих Кирила та Мефодія у місті Херсоні, де розташовані нежитлові приміщення відповідача, встановлено прилад комерційного обліку спожитої теплової енергії на будинок в цілому та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку надано показники фактичного обсягу спожитих послуг, про що складено відповідні акти, копії яких надано у матеріали справи; дата закінчення опалювального періоду 2021-2022 років була встановлена рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради №117 від 25.03.2022; на законодавчому рівні місту Херсон було надано статус окупованої території лише у квітні 2022 року, без визначення дати початку окупації, при цьому дату початку окупації - 01.03.2022, було встановлено лише у грудні 2022 року, відповідно, підприємства у м. Херсон у березні 2022 року повинні були керуватись у своїй діяльності тими нормативними актами, які були чинні та діяли у часі саме у період вчинення дій або ведення господарської діяльності цими підприємствами; позивач посилається на положення Закону України «Про теплопостачання», яким визначено, що у разі введення надзвичайного стану та особливого періоду відповідно до законів України "Про надзвичайний стан", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" теплогенеруючі та теплопостачальні організації, які розташовані у місцевості, на якій введено особливий період або надзвичайний стан, зобов'язані виконувати розпорядження органів, які здійснюють заходи надзвичайного стану або особливого періоду на відповідній території, щодо постачання теплової енергії споживачам незалежно від договору.
Отже, вирішуючи питання щодо подальшого розгляду цієї справи, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Отже, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон), в редакції станом на час надання послуг до 07.05.2022, тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, в редакції з 07.05.2022 та чинній на цей час, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону, в редакції з 20.03.2022, дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
За умовами ч. 3 ст. 1 Закону, в редакції з 03.12.2022, дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону, в чинній редакції, дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Статтею 2 Закону передбачено, що цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 21.11.2021, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 20.03.2022, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
За змістом ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 07.05.2022, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 03.12.2022, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону, в чинній редакції, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону, в редакції з 21.11.2021, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, в редакції з 20.03.2022, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону, в редакції з 21.11.2021, під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території. На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону, в редакції з 20.03.2022, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 13-1 Закону, в редакції з 21.11.2021, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Контроль в'їзду - виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території поза межами контрольних пунктів в'їзду - виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13-1 Закону, в редакції з 20.03.2022, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону, в редакції з 21.11.2021, фізичним особам дозволяється переміщення на тимчасово окуповану територію та з такої території особистих речей у ручній поклажі та супроводжуваному багажі. Перелік і обсяги (вартість/вага/кількість) обмежених або заборонених до переміщення через адміністративну межу, а також товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.
Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону, в редакції з 20.03.2022, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Контроль в'їзду - виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території поза межами контрольних пунктів в'їзду - виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону, в чинній редакції з 07.05.2022, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Вказаний указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України від 24.02.2022 №2102-IX. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Згідно з постановою від 06.12.2022 № 1364 у чинній редакції, перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством розвитку громад та територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» територію Херсонської міської територіальної громади віднесено: з 01.03.2022 до 11.11.2022 - до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України; з 11.11.2022 до 01.05.2023 - до території можливих бойових дій; з 01.05.2023 - до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, а також затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Щодо Херсонської міської територіальної громади перелік містить ідентичні дані з тими, які вказані у переліку, затвердженому наказом від 22.12.2022 № 309.
Згідно з ч. 1-5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, у постанові від 07 березня 2024 року у cправі № 910/9680/23 Верховний Суд дійшов висновку, що позивач, місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 по вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополь Запорізької області, з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, у зв'язку з окупацією міста Мелітополь з 26.02.2022. При цьому, Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов'язаних з їх недійсністю), з урахуванням положень ст. 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Між цим, суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що вказані норми права не підлягали застосуванню до спірних правовідносин з огляду на положення пункту 3 частини першої статті 3 Закону та з урахуванням яких, на думку скаржника, офіційною датою окупації міста Мелітополь є 22.12.2022 (момент прийняття наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309; далі - наказ № 309), оскільки наказ № 309 був винесений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Про Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» і у вказаному наказі визначені саме дати початку тимчасової окупації, зокрема, визначено 25.02.2022 датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади. Як наголосив Верховний Суд у вищевказаній постанові, у наказі № 309 визначені офіційні дати тимчасової окупації відповідних територій України, а тому дата винесення самого наказу № 309 не може бути офіційною датою тимчасової окупації окремих територій України вказаної у ньому.
В цей же час, у провадженні об'єднаної палати КГС у складі Верховного Суду знаходиться справа № 908/1162/23, яка була передана на розгляд об'єднаної палати у зв'язку з тим, що колегія суддів вважає, що є необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", а також наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» територія Херсонської міської територіальної громади перебувала під тимчасовою окупацією з 01.03.2022 до 11.11.2022.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість з оплати вартості виготовленої позивачем та поставленої відповідачу на території Херсонської міської територіальної громади теплової енергії на підставі договору про постачання теплової енергії від 01.10.2012 № 1253 у загальному періоді з листопада 2021 року по березень 2024 року, при цьому, період постачання теплової енергії частково охоплює період тимчасової окупації міста Херсона, зокрема, березень 2022 року.
В цей же час, як зазначалось судом, наразі на розгляді об'єднаної палати КГС ВС перебуває справа, за результатом вирішення якої буде зроблений висновок щодо поширення норм статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані починаючи з 24.02.2022, за обставин наявності/відсутності окремого рішення КМУ щодо таких територій, передбаченого частинами першими зазначених статей.
Отже, приймаючи до уваги, що предметом позову позивача у цій справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, з періодом надання цих послуг, зокрема, у березні 2022 року, тобто частково під час періоду тимчасової окупації м. Херсон, а об'єднаною палатою КГС у складі Верховного Суду переглядається справа № 908/1162/23, в якій буде надана оцінка правовідносинам подібним з тими, що розглядаються в межах даної справи, суд вважає, що наразі існує необхідність у зупиненні провадження цієї справи до перегляду судового рішення у справі № 908/1162/23.
Щодо викладеної позивачем у поданих суду письмових пояснень, в яких останній заперечує необхідність зупинення провадження у цій справі, суд наголошує, що: зі змісту постанови від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, від висновків якої вважає необхідним відступити КГС ВС в ухвалі від 27.03.2024 у справі № 908/1162/23, надано оцінку правовідносинам, в яких аналогічно з правовідносинами цієї справи виробництво енергії здійснювалось на території, яка перебувала у тимчасовій окупації; за результатом розгляду справи № 908/1162/23 буде зроблений висновок щодо застосування положень норм статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; позивач посилається на положення Закону України «Про теплопостачання» у співвідношенні з положеннями Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", в цей же час, суд наголошує, що відповідні норми законів регулюють питання здійснення діяльності теплопостачальної організації, у тому числі, під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, проте не встановлюють порядку дій відповідного суб'єкту господарювання саме під час тимчасової окупації території, на якій здійснюється виробництво та постачання теплової енергії.
При цьому суд вважає, що зупинення провадження у цій справі є цілком виправданим, оскільки врахуванням висновків об'єднаної палати КГС у складі Верховного Суду сприятиме в ухваленні судом за результатами вирішення спору у цій справі законного і обґрунтованого судового рішення, з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства.
Керуючись п. 7 ч.1 ст.228, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі № 916/1882/25 зупинити до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі № 908/1162/23 у касаційному порядку об'єднаною палатою КГС у складі Верховного Суду.
Повну ухвалу складено 09.07.2025.
Ухвала набирає законної сили 09.07.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Суддя Д.О. Бездоля