79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
08.07.2025 Справа № 914/3170/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркетинг і Комунікації»
про: стягнення 537 685,15грн.
представники:
позивача: Тимощук О.О.,
відповідача: не з'явився,
24.12.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркетинг і Комунікації» про стягнення 537 685,15 грн.
30.12.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 22.01.2025р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов'язковою.
Дана ухвала суду була надіслана позивачу в його електронний кабінет, про отримання котрої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.
Відповідачу ухвала суду надіслана на адресу місцезнаходження, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вказана кореспонденція, направлена на адресу відповідача, була повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду із позначкою «за закінченням терміну зберігання».
За змістом ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, враховуючи, що ухвала суду була направлена відповідачу на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження останнього, матеріали справи не містять доказів повідомлення іншої адреси перебування відповідача, з огляду на приписи ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що вищевказаний процесуальний документ по справі вважається таким, що був вручений відповідачу.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Таким чином, судом було вчинено всі можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
Крім того, із 18.10.2023р. введено в дію Закон України № 3200-IX від 29.06.2023р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами». Наведеним Законом внесено відповідні зміни до Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Отже, чинна редакція Господарського процесуального кодексу України зобов'язує юридичних осіб/адвокатів та рекомендує іншим особам зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку та встановлює наслідки невиконання таких вимог-фактичне повернення/не врахування поданих учасниками (що не зареєстрували електронний кабінет в ЄСІТС) заяв по суті спору.
Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.
22.01.2025р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№1755/25).
11.06.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення інформації щодо зміни місцезнаходження (юридичної адреси) відповідача у даній справі (вх.№15594/25). Крім того, позивач повідомив про те, що повторно надіслав на нову юридичну адресу відповідача позовні матеріали та долучив відповідні докази надіслання таких.
Відтак, відповідачу кореспонденція суду надсилалась на нову адресу місцезнаходження, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує що 14.07.2021р. між Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, правонаступником якого у спірних правовідносинах є Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (далі позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркетинг і Комунікації» (далі- відповідач, виконавець) укладено договір №17 П/Т (далі договір №17 П/Т), за умовами п. 1.2 якого замовник надає виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів на вул.Куліша, площею парко-місць 402, 5 кв.м. згідно з планом майданчика для паркування.
Як зазначає позивач, договір №17 П/Т було розірвано на підставі пунктів 3.3 та 3.3.1 договору з 15.04.2023р. в односторонньому порядку, проте відповідачем не було здійснено передбачених договором платежів, у зв'язку із чим, у відповідача утворився основний борг у розмірі 443 307,83 грн.
Оскільки, станом на момент подання позову відповідач не оплатив заборгованість за договором №17 П/Т, позивач здійснив також нарахування 3 % річних та інфляційних втрат згідно статті 625 ЦК України, у сумі 18 832,39 грн. та 75 544,93 відповідно.
Відповідач участі представника у судових засіданнях не забезпечив, відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості не надав.
За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
14.07.2021р. між Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (замовник) та ТзОВ «Маркетинг і комунікацію (виконавець) укладено договір №17 П/Т про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення платного паркування транспортних засобів, за умовами п. 1.2 якого замовник надає виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів на вул.Куліша, площею 402, 5 кв.м. згідно з планом майданчика для паркування.
Пунктом 2.1.1. договору надано відповідачу у користування спеціально визначену земельну ділянку для обслуговування майданчика для паркування на вул.Куліша, на 35 парко-місць, площею 402, 5 кв.м.
Відповідно до пункту 2.2.1 договору, починаючи з 15.08.2021 року, відповідач зобов'язався організувати роботу майданчика для паркування транспортних засобів на вул. Куліша. Додатковим договором № 1/21 П/Т до договору № 17 П/Т передбачено зміни в організації роботи майданчика для паркування транспортних засобів на вул. Куліша, а саме: починаючи з 04.10.2021 року.
Додатковим Договором № 1/134 П/Т до договору № 17 П/Т передбачено зміни в забезпеченні у 2022 році сплати збору за місця для паркування транспортних засобів у бюджет Львівської міської територіальної громади, а саме: у розмірі 1 158,63 грн. за кожен день провадження діяльності, у строки, визначені для квартального звітного періоду, при цьому сплачуючи щомісячні авансові внески в сумі 24 331,13 грн.
Договір користування спеціально визначеною земельною ділянкою для забезпечення паркування транспортних засобів на вул.Куліша, площею 402,5 кв.м. на 35 парко-місць був розірваний позивачем, відповідно до п. 3.3 та п. 3.3.1 договору, з 15.04.2023 року в односторонньому порядку у зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань.
Судом встановлено, що у період користування спеціально визначеною земельною ділянкою за договором №17 П/Т, ТзОВ «Маркетинг і Комунікації» не здійснило відповідної оплати збору за місця для паркування транспортних засобів, у зв'язку із чим у нього утворився борг на суму 443 307,83 грн.
Вказані обставини стверджуються матеріалами справи.
На думку позивача, наведене свідчить про порушення його прав та є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом. Крім стягнення основного боргу в розмірі 443 307, 83 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних в розмірі 18 832,39 грн та інфляційні втрати в розмірі 75 544,93 грн.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регулюють Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1342 із змінами та доповненнями (надалі - Правила). Правила поширюються на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, а також на суб'єктів господарювання, які утримують такі майданчики (п.2 Правил).
Відповідно до Правил, спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху (п. 4 Правил). Згідно з п. 6 Правил, контроль за їх виконанням здійснює Державтоінспекція МВС у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування та посадові особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у частині контролю за станом благоустрою та утримання майданчиків для паркування (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування). Майданчики для паркування є об'єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів (п. 7 Правил).
Ухвалою Львівської міської ради від 27.01.2011р. №120 Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова, затверджено: ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м. Львова; перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування; межі зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів.
Додатком №1 до ухвали, встановлено ставки збору за місця для паркування транспортних засобів за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів (у грн) за 1 кв. м площі земельної ділянки, визначеної для організації та провадження такої діяльності відповідно до зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів.
Згідно з додатком № 2 до ухвали, встановлено перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місцезнаходження та кількості місць для паркування.
Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про дорожній рух», до компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху належить: прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.
Згідно з п.4 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, прийняття рішень про організацію стоянок та майданчиків для паркування.
Оскільки до матеріалів справи відповідачем не долучені докази сплати заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 443 307,83 грн підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення 75 544,93 грн інфляційних втрат та 18 832,39 грн 3 % річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд здійснивши перевірку розрахунку позивача щодо сум інфляційних втрат та 3% річних, вважає що він є обґрунтованим та правильним, з огляду на що, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 75 544,93 грн. та 3 % річних у розмірі 18 832,39 грн. грн підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Долученими до матеріалів справи доказами позивачем підтверджено факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо сплати збору за місця для паркування транспортних засобів у міський бюджет міста Львова, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили про належне виконання умов договору щодо здійснення вказаної оплати, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №461 від 01.07.2024р. на суму 9 393,85 грн.
Водночас, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо можливості повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Так, відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Отже, за подання позовної заяви з одною вимогою майнового характеру позивач мав сплатити 8 065,28 грн, а сплатив 9 393,85 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у розмірі 1 328,57 грн.
Відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи, а саме, 8 065,28 грн. судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, необхідно покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркетинг і Комунікації» (місцезнаходження: 79000, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Кульпарківська, будинок, 226А; ідентифікаційний код: 36808496) на користь Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, Україна, Львівська обл., місто Львів, площа Ринок, будинок, 1; ідентифікаційний код: 04055896) заборгованість по сплаті збору за місця для паркування транспортних засобів за договором у розмірі 443 307,83 грн., інфляційні втрати у розмірі 75 544,93 грн., 3% річних у розмірі 18 832,39 грн. та 8 065,28 грн. судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 09.07.25 р.
Суддя Король М.Р.