79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
02.07.2025 Справа № 914/745/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Бондаренко А.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології», місто Тернопіль, Тернопільська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унітрейд», місто Львів, Львівська область
про стягнення заборгованості у розмірі 408840,18 грн
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унітрейд» про стягнення заборгованості у розмірі 408840,18 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025, справу №914/745/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Ухвалою від 20.03.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
У межах наданого судом строку від представника позивача через систему «Електронний суд» (документ сформовано 24.03.2025) надійшла заява (вх.№7552/25 від 24.03.2025), у якій зазначено запитувані судом відомості та до якої надано відповідні докази. Одночасно, згаданою заявою представник позивача також уточнив суму заборгованості, яку він просить стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою від 25.03.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та призначено підготовче засідання на 23.04.2025.
11.04.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 11.04.2025) від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 23.04.2025 об 11:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№9491/25).
Ухвалою від 14.04.2025 суд задовольнив заяву представника позивача про участь у судовому засіданні у справі №914/745/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 23.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 23.04.2025, суд відклав підготовче засідання на 21.05.2025.
25.04.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 25.04.2025) від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№10718/25).
12.05.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 12.05.2025) від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, що призначено на 21.05.2025 о 13:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№12302/25).
Ухвалою від 13.05.2025 суд задовольнив заяву представника позивача про участь у судовому засіданні у справі №914/745/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Судове засідання 21.05.2025 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Гоменюк З.П. на листку непрацездатності з 20.05.2025 по 23.05.2025 включно.
Ухвалою від 26.05.2025 суд призначив підготовче засідання у справі на 11.06.2025.
28.05.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 28.05.2025) від представника позивача надійшло клопотання про участь в усіх судових засіданнях у цій справі та, безпосередньо, у судовому засіданні, що призначено на 11.06.2025 о 15:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№14179/25).
Ухвалою від 11.06.2025, занесеною до протоколу судового засіданні від 11.06.2025, суд відмовив у задоволенні клопотання Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» від 25.04.2025 за вх.№10718/25 про витребування доказів, закрив підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 02.07.2025. Одночасно, згаданою ухвалою суд також задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у справі №914/745/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
25.06.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 25.06.2025) від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16988/25).
У судове засідання 02.07.2025 позивач не з'явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи до суду не скерував.
У судове засідання 02.07.2025 відповідач не з'явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Відзив на позовну заяву, заяви, клопотання від відповідача до суду не надходили.
Одночасно суд вважає за потрібне зазначити щодо клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи (вх.№16988/25 від 25.06.2025).
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи, що позивач не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, а не з'явлення у судове засіданні позивача та не забезпечення явки представника учасника справи, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду такої у судовому засіданні.
З огляду на те, що судом належним чином було повідомлено позивача та представника позивача про дату, час і місце судового засідання для розгляду справи по суті, що відкладено судом на 02.07.2025 року, про що у матеріалах справи містяться відповідні докази, суд не вбачав підстав для задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та здійснює розгляд справи №914/745/25 по суті 02.07.2025 з прийняттям відповідного рішення.
У судовому засіданні 02.07.2025 суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 02.07.2025, суд ухвалив рішення та відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив скорочене судове рішення, повідомивши про орієнтований час складення його повного тексту.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що у серпні 2022 року між Приватним підприємством «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» в особі директора Іскерського Івана Станіславовича та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унітрейд» в особі директора Пилипенка Іова Миколайовича укладено усний договір поставки.
Відтак, на виконання цього договору позивач зобов'язувався виготовити продукцію - борошно (вищого та першого ґатунку). Позивач наголосив на тому, що ним було передано відповідачу відповідну продукцію на загальну суму 821120,18 грн, а відповідачем, у свою чергу, був отриманий цей товар відповідно до накладних. Крім того, позивач зазначив про те, що відповідач частково здійснив оплату поставленого позивачем товару на загальну суму 412280,00 грн, а несплаченою сумою залишається заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 408840,18 грн.
Позивач також наголосив на тому, що факт часткової оплати підтверджує, що між позивачем та відповідачем укладався договір поставки в усній формі, а відмова відповідача від сплати поставленого позивачем товару свідчить лише про неналежне виконання взято на себе зобов'язання зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унітрейд».
Як відзначає позивач, ним здійснювались заходи досудового врегулювання спору шляхом надсилання претензії на адресу відповідача з вимогою оплатити суму боргу, однак така претензія була отримана відповідачем і залишена ним без розгляду та реагування.
Зважаючи на усе вище згадане, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 408840,18 грн заборгованості, що виникла на підставі усного договору поставки.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 25.03.2025 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів.
Уся поштова кореспонденція у справі скеровувалась відповідачу на юридичну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (79020, місто Львів, проспект Чорновола В., будинок 63, офіс 809).
Поштова кореспонденція, надіслана відповідачу, була повернута на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові конверти з довідкою Ф.20
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).
З вище наведених норм слід вважати, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».
Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов'язковому порядку зобов'язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, відповідач, як юридична особа, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Проте, як встановлено судом, станом на дату подання позовної заяви даний обов'язок відповідачем не було виконано, що підтверджується долученою до матеріалів справи відповіддю №8146131 від 18.03.2025 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС юридичної особи (ЄДРПОУ 44055661).
Одночасно, суд враховує приписи частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Ухвалою від 25.03.2025 року про відкриття провадження суд зобов'язував відповідача зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
У серпні 2022 року між Приватним підприємством «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» (надалі - позивач, продавець) в особі директора ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унітрейд» (надалі - відповідач, покупець) в особі директора Пилипенка Іова Миколайовича укладено усний договір поставки.
На підтвердження повноважень директора Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» Іскерського Івана Станіславовича станом на серпень 2022 року позивачем надано копію протоколу №15 зборів засновників Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» від 22.12.2021 року (надалі - Протокол №15 від 22.12.2021).
Згідно порядку денного, визначеного у Протоколі №15 від 22.12.2021, зборами засновників підприємства вирішувалось питання щодо призначення директора цієї юридичної особи.
Відтак, зборами засновників Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» було вирішено призначити з 23.12.2021 по 22.12.2022 директором підприємства ОСОБА_1 .
Наказом №58 Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» від 22.12.2021, що виданий на виконання рішення зборів засновників підприємства від 22.12.2021, оформленого Протоколом №15, ОСОБА_1 прийнято на посаду директора підприємства за сумісництвом з 23.12.2021 терміном на один рік.
Відповідно до відповіді №1205321 від 18.03.2025, отриманої судом з а допомогою системи «Електронний суд», з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є керівником юридичної особи відповідача, про що 01.02.2021 внесено відповідний реєстраційний запис. Крім того, ОСОБА_2 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унітрейд» з часткою у статутному капіталі юридичної особи у розмірі 100% та є кінцевим бенефіціарним власником відповідача з типом володіння: прямий вирішальний вплив.
За умовами укладеного договору позивач зобов'язувався виготовити продукцію - борошно (вищого та першого ґатунку) та поставити товар відповідачу.
У свою чергу, відповідач зобов'язувався прийняти виготовлений позивачем товар (борошно вищого та першого ґатунку) та оплатити отриману від позивача продукцію.
На виконання цього договору позивач поставив відповідачу товар (борошно вищого та першого ґатунку), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних:
- №РН-0000230 від 15.08.2022 на суму 200500,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №РН-0000370 від 03.10.2022 на суму 203940,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №РН-0000393 від 19.10.2022 на суму 208340,09 грн з урахуванням ПДВ;
- №РН-0000394 від 25.10.2022 на суму 208340,09 грн з урахуванням ПДВ.
Згадані вище видаткові накладні підписані в односторонньому порядку зі сторони позивача та скріплені відтиском печатки юридичної особи позивача.
Крім того, у матеріалах справи містяться зареєстровані в органах ДПС податкові накладні згідно здійснених позивачем чотирьох поставок товару відповідачу:
- податкова накладна №43 від 15.08.2022 на суму 200500,00 грн та квитанція про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 200500,00 грн, з яких вбачається, що продавцем є позивач, а покупцем - відповідач;
- податкова накладна №63 від 03.10.2022 на суму 203940,00 грн та квитанція про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 203940,00 грн, з яких вбачається, що продавцем є позивач, а покупцем - відповідач;
- податкова накладна №116 від 19.10.2022 на суму 208340,09 грн та квитанція про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 208340,09 грн, з яких вбачається, що продавцем є позивач, а покупцем - відповідач;
- податкова накладна №117 від 25.10.2022 на суму 208340,09 грн та квитанція про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 208340,09 грн, з яких вбачається, що продавцем є позивач, а покупцем - відповідач.
З вище наведеного вбачається, що позивач поставив відповідачу товар (борошно вищого та першого ґатунку) на загальну суму 821120,18 грн.
До матеріалів позовної заяви позивачем долучені копії виписок по особовому рахунку позивача: за 03.11.2022, з 15.11.2022 по 16.11.2022.
З наданих виписок вбачається, що відповідачем здійснювалась часткова оплата поставленого позивачем йому товару на загальну суму 412280,00 грн:
- платіжне доручення №380 від 03.11.2022 року на суму 203940,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за борошно в/г зг. рах.-фак. СФ-0000690 від 03.10.2022 в т.ч. ПДВ 20% 33990,00 грн»;
- платіжне доручення №390 від 15.11.2020 на суму 58340,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за борошно в/г зг. дог. б/н від 12.08.2022 в т.ч. ПДВ 20% 9723,33 грн»;
- платіжне доручення №391 від 16.11.2022 на суму 150000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за борошно в/г зг. дог. б/н від 12.08.2022 в т.ч. ПДВ 20% 25000,00 грн».
05.12.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій просив останнього погасити заборгованість у розмірі 412280,00 грн не пізніше місячного строку. Докази надіслання такої містяться у матеріалах справи.
09.12.2024 відповідна претензія була отримана відповідачем особисто, однак залишена ним без розгляду та реагування.
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як встановив суд, за видатковою накладною №РН-0000230 від 15.08.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 200500,00 грн, за видатковою накладною №РН-0000370 від 03.10.2022 - товар на суму 203940,00 грн, за видатковою накладною №РН-0000393 від 19.10.2022 - товар на суму 208340,09 грн та за видатковою накладною №РН-0000394 від 25.10.2022 - товар на суму 208340,09 грн, що разом становить 821120,18 грн (вказані видаткові накладні підписані представником позивача та містять відтиск печатки Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології», проте згадані видаткові накладні не підписані відповідачем).
Разом з тим, суд зауважує, що у матеріалах справи містяться копії виписок з особового рахунку позивача за 03.11.2022 та з 15.11.2022 по 16.11.2022, згідно яких судом було встановлено наявність проведених відповідачем платежів на рахунок позивача в рахунок оплати поставленого товару, а саме: платіжне доручення №380 від 03.11.2022 року на суму 203940,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за борошно в/г зг. рах.-фак. СФ-0000690 від 03.10.2022 в т.ч. ПДВ 20% 33990,00 грн»; платіжне доручення №390 від 15.11.2020 на суму 58340,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за борошно в/г зг. дог. б/н від 12.08.2022 в т.ч. ПДВ 20% 9723,33 грн»; платіжне доручення №391 від 16.11.2022 на суму 150000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за борошно в/г зг. дог. б/н від 12.08.2022 в т.ч. ПДВ 20% 25000,00 грн».
Суд у розгляді даного спору враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця.
Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Суд наголошує на тому, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі.
Дійсність господарських операцій підтверджується зареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних, податковими накладними, складеними за результатом здійснених господарських операцій позивача з відповідачем: податкова накладна №43 від 15.08.2022, податкова накладна №63 від 03.10.2022; податкова накладна №116 від 19.10.2022; податкова накладна №117 від 25.10.2022. Вказані податкові накладні містять зазначення сторін, сум та товару.
Зважаючи на усе вище наведене, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.
Таким чином, позивач шляхом поставки товару, а відповідач шляхом його прийняття створили певні права та обов'язки, які аналогічні цивільним правам та обов'язкам сторін за договором поставки, встановленим статтею 712 Цивільного кодексу України, зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у відповідача виник обов'язок його оплатити.
Відповідно до норм ст. ст. 202, 205 Цивільного кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Згідно з приписами ч. ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суд зазначає, що нормою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив позивачу грошові кошти у сумі 412280,00 грн (відповідно до банківських виписок по особовому рахунку позивача, які мають вказівку на відповідні платіжні інструкції), а відтак суд відзначає про те, що часткова оплата відповідачем поставленого йому товару свідчить про визнання ним основного боргу за договором та безспірність вимог позивача в частині основного боргу.
Беручи до уваги наявну у відповідача заборгованість у сумі 408840,18 грн, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, загальна заборгованість відповідача з оплати товару на користь позивача становить 408840,18 грн.
Таким чином, господарський суд, керуючись принципом вірогідності доказування, приходить до висновку, що поставка товару у період з 15.08.2022 по 25.10.2022 відповідачу підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, а також відповідачем не надано будь-яких заперечень стосовно встановлених обставин, з огляду на що суд вважає, що відповідач зобов'язаний погасити наявну перед позивачем заборгованість щодо поставленого товару.
Зважаючи на усе вище наведене, у зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 408840,18 грн, яка підлягає стягненню у примусовому порядку, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 408840,18 грн станом на дату розгляд справи у суді відповідачем суду не надано, а відтак заявлені позовні вимоги Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» підлягають до задоволення у повному обсязі.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною другою статті 74 Господарського кодексу України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 6182,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №105 від 16.01.2025 року та здійснив доплату у розмірі 2,00 грн відповідно до платіжної інструкції №220 від 29.01.2025 року.
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено у повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 6132,60 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Зважаючи на те, що позивачем відповідно до заяви про усунення недоліків (вх.№7552/25 від 24.03.2025) було уточнено розмір заявлених позовних вимог, а відтак, позивачем внесення судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (6184,20 грн - 6132,60 грн = 51,60 грн). З огляду на викладене, позивачу за його клопотанням підлягатиме поверненню з Державного бюджету України 51,60 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унітрейд» (79020, Львівська область, місто Львів, проспект Чорновола В., будинок 63, офіс 809; ідентифікаційний код 44055661) на користь Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Енергоощадні технології» (46011, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Глиняна, будинок 27; ідентифікаційний код 35308407) 408840,18 грн заборгованості та 6132,60 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене та підписане 09.07.2025.
Суддя Гоменюк З.П.