79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
02.07.2025 Справа № 914/1069/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Бондаренко А.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн», смт. Ставище, Київська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ», с. Ставчани, Львівська область
про стягнення заборгованості за договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 року у розмірі 387020,87 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» про стягнення заборгованості за договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 року у розмірі 387020,87 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025, справу №914/1069/25 передано на розгляд судді Гоменюк З. П..
Ухвалою від 04.04.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлений строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
14.04.2025 загальним відділом діловодства суду зареєстровано клопотання позивача про усунення недоліків (вх.№9595/25). Одночасно, разом із раніше згаданим клопотанням, позивач скерував на адресу суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№1588/25 від 14.04.2025).
Ухвалою суду від 16.05.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та призначено підготовче засідання на 21.05.2025. Крім того, згаданою ухвалою суд також прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн» від 14.04.2025 за вх.№1588/25 про зменшення позовних вимог у справі №914/1069/25 та ухвалив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням такої.
Судове засідання 21.05.2025 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Гоменюк З.П. на листку непрацездатності з 20.05.2025 по 23.05.2025 включно.
Ухвалою від 26.05.2025 суд призначив підготовче засідання у справі на 11.06.2025.
Ухвалою від 11.06.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 11.06.2025, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.07.2025.
У судове засідання 02.07.2025 позивач не з'явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, від позивача до суду не надходило.
У судове засідання 02.07.2025 відповідач не з'явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
У судовому засіданні 02.07.2025 суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 02.07.2025 суд відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення та повідомив про орієнтований час складення повного рішення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні заявлених позовних вимог (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх.№1588/25 від 14.04.2025) позивач повідомляє про те, що між ним та відповідачем укладено договір поставки №030123/04П від 03.01.2023 року.
На виконання умов вище згаданого договору позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товар відповідно до наданих відповідачем замовлень. У свою чергу, відповідач зобов'язувався прийняти відповідний товар та оплатити його у відповідності до умов, визначених договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 року.
Відтак, позивач наголосив на тому, що на виконання умов договору поставки №030123/04П від 03.01.2023 року ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2063501,88 грн, який прийнято відповідачем без зауважень щодо якості, кількості та асортименту такого товару. Однак, як повідомив позивач у своїй позовній заяві, відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого позивачем йому товару на суму 1676481,01 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих.№14/02/25 від 14.02.2025 щодо розрахунку за договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 року. Проте, згадана претензія була отримана відповідачем 18.02.2025 та залишена без розгляду та реагування з його сторони.
Позивач також наголосив на тому, що навесні 2024 року він вже звертався до Господарського суду Львівської області щодо стягнення заборгованості з відповідача за цим же договором, однак після проведених перемовин між сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн» відкликало свій позов та продовжило відвантаження товару на умовах, визначених договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 року.
Зважаючи на те, що позивач виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 року, а відповідачем такі не виконані у повному обсязі щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем йому товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн» просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» на свою користь 387020,87 грн заборгованості, що наявна станом на 20.03.2025 рік.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 16.04.2025 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не подав.
18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».
Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов'язковому порядку зобов'язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Згідно з відповіддю №8681539 від 03.04.2025 про наявність зареєстрованого кабінету ЄСІІТС, відповідач має такий кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС від 23.01.2024 року.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Цією ж нормою закону врегулювано, насамперед, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З довідки про доставку електронного листа судом вбачається, що відповідач отримав ухвалу від 16.04.2025 про відкриття провадження у своєму електронному кабінеті 16.04.2025 о 20:04 год.
Таким чином, суд зазначає про те, що ухвала від 16.04.2025 про відкриття провадження вручена відповідачу 17.04.2025, а відтак, останній мав строк для подання відзиву до 02.05.2024 включно.
Окрім того, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
03.01.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки №030123/04П (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар, далі «товар», на умовах цього договору.
Найменування, асортимент і ціна товару, що поставляється, вказується в додатку №1 «специфікація», який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2.договору).
Пунктом 1.3. договору сторони передбачили, що вартість договору складається з вартості товарів, придбаних покупцем за даним договором.
Згідно з п. 2.1. договору, товар поставляється постачальником окремими партіями відповідно до замовлень на поставку. Постачальник зобов'язується приймати від покупця замовлення на поставку товару та здійснювати поставку товару за адресами, в кількості і на дату, зазначені в замовленні, своїми транспортними засобами і за свій рахунок. У разі підписання сторонами додатка №7 «графік поставок», терміни поставки визначаються відповідно до підписаного додатку №7.
Пунктом 6.1. договору визначено, що ціна на товар визначається на підставі узгодженої сторонами специфікації та може бути змінена виключно за попереднім погодженням з покупцем не більше, ніж один раз на місяць і не більше, ніж на 5% від поточної ціни. Постачальник зобов'язаний скерувати покупцю пропозицію про зміну ціни з 14 календарних днів до моменту зміни. Нова ціна починає діяти з дати, зазначеної в специфікації. У разі збільшення закупівельної ціни покупець має право відмовитися від подальших закупівель товару.
Відповідно до додатку №9 до договору, між сторонами підписано протокол розбіжностей до договору, а відтак, п. 6.1. договору відповідно до протоколу розбіжностей викладено у наступній редакції. Ціна на товар визначається на підставі узгодженої сторонами специфікації та може бути змінена виключно за попереднім погодженням з покупцем не більше, ніж один раз на місяць. Постачальний зобов'язаний скерувати покупцю пропозицію про зміну ціни за 14 календарних днів до моменту зміни. Нова ціна починає діяти з дати, зазначеної в специфікації. У разі збільшення закупівельної ціни покупець має право відмовитися від подальших закупівель товару.
У разі, якщо супровідні документи на товар, видаткова накладна або рахунок постачальника містять вказівки на ціну товарів вище, ніж ціна, зазначена в узгодженій сторонами специфікації, то діє ціна, зазначена в узгодженій специфікації. Розрахунки за поставлений товар здійснюються виключно на підставі цін, зазначених у специфікації (п. 6.2. договору).
Згідно з п. 6.5. договору оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Оплата товару, що поставляється в нову торгову точку покупця, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом ______ (_________) календарних днів з дня першої поставки товару в нову торгову точку або РЦ.
Пунктом 6.5.1. договору сторони також передбачили, що у випадку, якщо строк оплати за товар припадає на вихідний чи не робочий день, то такий платіж здійснюється у наступний за встановленим строком оплати робочий розрахунковий день. При цьому така оплата не вважається порушенням покупцем строків оплати.
Пунктом 6.8. договору передбачено, що сторони проводять звірку розрахунків по здійснених поставках товару, для чого покупець готує проект акта звірки і направляє його постачальнику. У разі ненадходження від постачальника узгодженого акта звірки протягом 10 календарних днів з дати направлення або мотивованих заперечень в той же термін, акт звірки вважається узгодженим постачальником, а суми розрахунків - підтвердженими. Постачальник зобов'язаний щомісяця проводити звірку по товару і щоквартально по штрафам. Акти звірки по товару і штрафах передаються по електронній пошті, вказаній в додатку №4/1 до договору або за допомогою системи EDI. У разі безпідставної відмови, в тому числі у вигляді мовчазної бездіяльності постачальника від підписання акту протягом 10-ти календарних днів з моменту надання документів спрямовані покупцем на електронну постачальника акти вважаються підписаними з обох сторін.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних, а саме:
- №7512 від 14.08.2024 на суму 49529,04 грн з ПДВ;
- №7725 від 20.08.2024 на суму 39630,96 грн з ПДВ;
- №7972 від 27.08.2024 на суму 24987,84 грн з ПДВ;
- №8505 від 11.09.2024 на суму 21450,24 грн з ПДВ;
- №8692 від 17.09.2024 на суму 22014,12 грн з ПДВ;
- №8918 від 24.09.2024 на суму 16573,92 грн з ПДВ;
- №9163 від 01.10.2024 на суму 12285,60 грн з ПДВ;
- №9414 від 08.10.2024 на суму 7834,08 грн з ПДВ;
- №9994 від 24.10.2024 на суму 17772,96 грн з ПДВ;
- №10356 від 06.11.2024 на суму 13916,16 грн з ПДВ;
- №10726 від 19.11.2024 на суму 28887,42 грн з ПДВ;
- №10966 від 26.11.2024 на суму 29789,46 грн з ПДВ.
Згадані видаткові накладні підписані уповноваженими особами постачальника та покупця. Крім того, кожна вище перелічена видаткова накладна містить відтиск печатки юридичних осіб позивача та відповідача.
Разом з тим позивач також долучив копії товарно-транспортних накладних: №7512 від 14.08.2024; №7725 від 20.08.2024; №7972 від 27.08.2024; №8505 від 11.09.2024; №8692 від 17.09.2024; №100140925590430 від 25.09.2024; №100141001600200 від 02.10.2024; №100141008676090 від 09.10.2024; №9994 від 24.10.2024; №100141106116460 від 06.11.2024; №10726 від 19.11.2024; №10966 від 26.11.2024.
Відтак, позивач поставив відповідачу товар за усіма вище згаданими видатковим накладними на загальну суму 284671,80 грн.
У позовні заяві позивач зазначив про те, що у відповідача була наявна заборгованість у розмірі 417533,35 грн з березня 2024 по 01.08.2024, і як наголосив позивач, лише з серпня 2024 відповідач почав сплачувати товар за новими поставками (як було усно погоджено), але які йшли на погашення попередніх поставок та погашення вже давно існуючого боргу.
Згідно акта звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 - 31.05.2024 між позивачем та відповідачем за договором №030123/04П від 03.01.2023, згідно якого у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість у розмірі 417533,35 грн. Згаданий акт підписано уповноваженими представниками сторін, шляхом накладення електронного підпису.
У матеріалах справи наявний акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.08.2024 - 31.06.2024 між позивачем та відповідачем за договором №030123/04П від 03.01.2023, згідно якого у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість у розмірі 393533,11 грн. Згаданий акт підписано уповноваженими представниками сторін, шляхом накладення електронного підпису.
До позовної заяви позивачем також долучено акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2024 - 31.12.2024 між позивачем та відповідачем за договором №030123/04П від 03.01.2023, згідно якого у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 387020,87 грн. Згаданий акт підписано уповноваженими представниками сторін, шляхом накладення електронного підпису.
Позивач також долучає до матеріалів позовної заяви копію претензії за вих.№14/02/25 від 14.02.2025 на суму 387020,87 грн, що скеровувалась позивачем на адресу відповідача, у якій Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн» вимагало від Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» оплатити борг у повному обсязі протягом 5 банківських днів. Докази надіслання претензії позивача на адресу відповідача містяться у матеріалах справи.
Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 387020,87 грн основної заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтю 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання на підставі укладеного договору поставки №030123/04П від 03.01.2023 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах цього договору.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнути згоди.
Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконання у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Судом встановлено, що за умовами договору поставки №030123/04П від 03.01.2023 року позивач поставив відповідачу товар у період з 14.08.2024 по 26.11.2024 відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних та товаро-транспортних накладних на загальну суму 284671,80 грн.
Згідно з положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вже було встановлено судом, сторонами погоджено пункт 6.5. договору, згідно якого оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Оплата товару, що поставляється в нову торгову точку покупця, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом ______ (_________) календарних днів з дня першої поставки товару в нову торгову точку або РЦ.
Пунктом 6.5.1. договору сторони також передбачили що у випадку, якщо строк оплати за товар припадає на вихідний час не робочий день, то такий платіж здійснюється у наступний за встановленим строком оплати робочий розрахунковий день. При цьому така оплата не вважається порушенням покупцем строків оплати.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач заперечень щодо заявлених позовних вимог та доказів погашення заборгованості суду не надав.
Щодо наданого позивачем акта звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2024 - 31.12.2024 між позивачем та відповідачем за договором №030123/04П від 03.01.2023, у якому зазначено про наявність заборгованості відповідача перед позивачем на момент підписання цього акта у розмірі 387020,87 грн суд повідомляє наступне.
Пунктом 6.8. договору передбачено, що сторони проводять звірку розрахунків по здійснених поставках товару, для чого покупець готує проект акта звірки і направляє його постачальнику. У разі ненадходження від постачальника узгодженого акта звірки протягом 10 календарних днів з дати направлення або мотивованих заперечень в той же термін, акт звірки вважається узгодженим постачальником, а суми розрахунків - підтвердженими. Постачальник зобов'язаний щомісяця проводити звірку по товару і щоквартально по штрафам. Акти звірки по товару і штрафах передаються по електронній пошті, вказаній в додатку №4/1 до договору або за допомогою системи EDI. У разі безпідставної відмови, в тому числі у вигляді мовчазної бездіяльності постачальника від підписання акту протягом 10-ти календарних днів з моменту надання документів спрямовані покупцем на електронну постачальника акти вважаються підписаними з обох сторін.
Так, за положеннями процесуального законодавства належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості, є первинні документи.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у визначенні прав та обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява №16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути первинні документи, зокрема такі, як товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг.
З урахуванням наведеного, позивач повинен, зі своєї сторони, надати первинні документи, на підтвердження виконання свого обов'язку щодо передання (поставки) на користь покупця товару, та, відповідно, невиконання покупцем свого зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар.
Відтак, єдиним належним доказом на підтвердження наявності заборгованості за договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 є первинні документи, а саме, у даному випадку, видаткові накладні.
Так, суд зауважує про те, що акт звірки розрахунків в будь-якому випадку не є первинним обліковим документом, виконує в бухгалтерському обліку допоміжну функцію для спрощення взаємних розрахунків за договорами і звірки фактів сплати коштів, використовується виключно в бухгалтерських службах і підлягає оцінці та перевірці судом нарівні з іншими документами у справі.
Верховним Судом у постанові від 11.09.2019 по справі №902/1260/15 зазначено, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним документам, а відтак не є належним та допустимим доказом, з якого можливо встановити беззаперечну заборгованість. Акт звіряння взаєморозрахунків може лише опосередковано свідчити про наявність боргу за договором, однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та, може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.
Втім, як встановлено судом, позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять первинних документів (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних тощо) на підтвердження наявності у відповідача заборгованості, яка відображена в акті звірки взаєморозрахунків у розмірі 387020,87 грн.
З огляду на що, акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, за відсутності первинних документів, не може бути належним та допустимими доказом на підтвердження заборгованості за договором поставки №030123/04П від 03.01.2023.
З огляду на вищевказані обставини, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 387020,87 грн обґрунтованими частково, з огляду на те, що матеріалами справи та наданими позивачем доказами - видатковими накладними підтверджено факт передачі позивачем у власність відповідача товар згідно видаткових накладних: №7512 від 14.08.2024 на суму 49529,04 грн з ПДВ; №7725 від 20.08.2024 на суму 39630,96 грн з ПДВ; №7972 від 27.08.2024 на суму 24987,84 грн з ПДВ; №8505 від 11.09.2024 на суму 21450,24 грн з ПДВ; №8692 від 17.09.2024 на суму 22014,12 грн з ПДВ; №8918 від 24.09.2024 на суму 16573,92 грн з ПДВ; №9163 від 01.10.2024 на суму 12285,60 грн з ПДВ; №9414 від 08.10.2024 на суму 7834,08 грн з ПДВ; №9994 від 24.10.2024 на суму 17772,96 грн з ПДВ; №10356 від 06.11.2024 на суму 13916,16 грн з ПДВ; №10726 від 19.11.2024 на суму 28887,42 грн з ПДВ; №10966 від 26.11.2024 на суму 29789,46 грн з ПДВ лише на суму 284671,80 грн.
Відтак, суд вважає, що позивачем не доведено факту передачі відповідачу решти товару на суму 102349,07 грн. З огляду на викладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні цієї частини позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості основної заборгованості у зв'язку із її недоведеністю.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний доказ у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п.2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав,- на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 7489,68 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №13787 від 20.03.2025.
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягає до стягнення 4270,08 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Зважаючи на те, що позивачем відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх.№1588/25 від 14.04.2025), яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 16.04.2024, зменшено розмір заявлених позовних вимог з 474255,52 до 387020,87 грн, а відтак, позивачем внесення судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом (7489,68 грн - 5805,31 грн = 1684,37 грн). З огляду на викладене, позивачу за його клопотанням підлягатиме поверненню з Державного бюджету України 1684,37 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАРТ СМ» (81118, Львівська область, село Ставчани, вулиця Шевченка, будинок 9А; ідентифікаційний код 43023513) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб'юшн» (09400, Київська обалсть, смт. Ставище, вулиця Цимбала С., будинок 8/1; ідентифікаційний код 36405099) 284671,80 грн основної заборгованості за договором поставки №030123/04П від 03.01.2023 року та 4270,08 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 09.07.2025.
Суддя Гоменюк З.П.