ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.07.2025Справа № 910/5028/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТИМУС БУД"
до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
про визнання права власності на транспортний засіб
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гарашко Т.В.
Представники сторін:
від позивача - Котик С.Ю.,
від відповідача - Іванченко В.С.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптимус Буд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання права власності на транспортний засіб - автомобіль марки Haval, модель - Р6, серійний номер (VIN) - НОМЕР_1 , pік виробництва - 2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 було відкрито провадження у справі №910/5028/25, розгляд справи призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.05.2025.
02.05.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у кому останній заперечив проти вимог позову, оскільки вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, відсутній спір про право між відповідачем, банк не є належним відповідачем у цій справі.
17.05.2025 позивач подав відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 28.05.2025 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.06.2025.
24.06.2025 позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 25.06.2025 розгляд справи по суті відкладено на 07.07.2025.
В судовому засіданні 07.07.2025 представник позивача підтримав позовну заяву, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.02.2022 між позивачем як лізингоодержувачем та відповідачем як банком було укладено договір фінансового лізингу № VFYOFLOWXIQ9K-1 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору Банк зобов'язується набути у власність у ТОВ БОГДАН-АВТО ЛУЦЬК, місцезнаходження: 43020, УКРАЇНА, ОБЛ. ВОЛИНСЬКА, М.ЛУЦЬК, ВУЛ. РІВНЕНСЬКА , Б. 100, код в ЄДРПОУ 37706964, (далі -"Продавець") майно, спеціально придбане у Продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем Специфікації (-й) (Додаток №1) та умов (далі -" Майно " або "Предмет лізингу"), та передати його у володіння та користування Лізингоодержувачу на визначений строк (строк лізингу), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Майно та сплатити Банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим Договором.
За умовами п. 1.2 Договору строк Лізингу - 36 місяців, що обчислюється з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі Майна, та який не може бути меншим одного року з моменту передачі Майна Лізингоодержувачу.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що вартість Майна за цим Договором становить 759567 грн, ПДВ 151913,4 грн, усього 911480,4 грн.
Відповідно до п. 2.1.1 Договору вартість Майна за цим Договором складається з :
2.1.1.1 суми авансового платежу Лізингоодержувача в рахунок викупу Майна, що становить 216661,75 грн та підлягає сплаті протягом 1 (один) робочих днів з моменту підписання цього Договору;
2.1.1.2 загальної суми лізингових платежів у рахунок викупу переданого в лізинг Майна, що сплачується Лізингоодержувачем згідно з Додатком № 2 до цього Договору, зокрема:
• залишку суми вартості переданого Лізингоодержувачу Майна у розмірі 649986,25 грн,
• вартості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування під час першої державної реєстрації легкових автомобілів у розмірі 43332,4 грн на дату укладання цього Договору,
• вартості оформлення Майна в органах державної реєстрації у розмірі 1500 грн.
Відповідно до Додатку 1 до Договору специфікації майна, відповідач передає позивачу у лізинг транспортний засіб: Автомобіль марки Haval, модель - Н6, серійний номер LGWFF6A58MH962373, вартістю 866648 грн.
Відповідно до пункту 4.1 Договору протягом усього строку цього Договору майно є власністю банка. Майно переходить у майно переходить у власність лізингоодержувача після сплати банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим договором, але не раніще одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу.
За умовами п. 4.2 Договору цей договір є належною і достатньою підставою для переходу Майна (його відповідної частини) у власність Лізингоодержувача після сплати на користь Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим Договором. Укладення додаткових договорів тощо для переходу Майна у власність Лізингоодержувача не вимагається. Разом з цим, за домовленістю Сторін можуть оформлюватись (виготовлятись, складатись) відповідні документи, що підтверджуватимуть перехід до Лізингоодержувача права власності на Майно/його відповідну частину.
Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за ним.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу - це договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу.
Згідно з ч. 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання перед банком за Договором і здійснив на користь відповідача передбачені Договором платежі, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 13.11.2024.
Також сторони склали акт прийому-передачі транспортного засобу від 13.11.2024, за яким банк передав позивачу вищевказаний автомобіль, а також надано пакет документів для переоформлення автомобіля на позивача.
Наказом АТ КБ "Приватбанк" № VFY0FLOWXIQ9K-1 від 13.11.2024 відповідач вирішив провести перереєстрацію транспортного засобу, зняти його з балансу банку та доручити перереєстрацію директору позивача - Лозицькому Ю.І. У зв'язку з цим банком була видана довіреність від 13.11.2024, якою директор позивача був уповноважений на зняття автомобіля з обліку та постановку на облік на ім'я позивача.
Позивач зазначає, що звернувшись до Регіонального сервісного центру ГСЦМВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) в особі територіального сервісного центру МВС № 0741 (ТСЦ МВС № 0741) з питанням перереєстрації автомобіля на ім'я позивача, отримав відмову з посиланням на те, що в Єдиному реєстрі боржників міститься запис про боржника - АТ КБ "ПриватБанк".
Таким чином позивачу було відмовлено у постановці на облік придбаного ним автомобіля з причин, які від нього не залежали.
Отже, як встановлено судом, наявність пакету документів, переданого відповідачем, не призвела до зняття автомобіля з реєстраційного обліку та проведення такої реєстрації за позивачем. На переконання позивача неможливість зареєструвати автомобіль за собою через включення банку до реєстру боржників порушує його право власності, внаслідок чого товариство не може в повній мірі розпоряджатись своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.
Згідно зі ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до першого-четвертого абзаців пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів № № 1388 від 07.09.1998 (далі - Порядок) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
У той же час, відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про дорожній рух", у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов'язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.
Також відповідно до абзацу дев'ятого пункту 15 Порядку у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли: перереєстрація транспортного засобу не пов'язана з його відчуженням; транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження"; транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження"; транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ № 985 від 11.07.2002.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку судом встановлено, що банк передав транспортний засіб позивачу у власність, втім, означена передача не призвела до реєстрації автомобіля за позивачем, що обмежує останнього у користуванні своїм правом, передбаченим законом, оскільки за даними реєстрів МВС власником вказаного автомобіля є відповідач-боржник.
Враховуючи викладене, суд вважає, що існують перешкоди з боку банку у реалізації позивачем свого права власності, таке право позивача фактично не визнається відповідачем.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що він не порушував прав позивача, адже не відмовляв останньому у реєстрації транспортного засобу, натомість, порушення права власності позивача було спричинено діями центру МВС. У даному випадку суд зазначає, що сервісний центр діяв як особа, покликана на виконання функцій держави стосовно контролю за дотриманням закону, а не як особа приватного права, що порушила права позивача. При цьому сервісні центри МВС наділені повноваженнями проводити лише реєстраційні дії щодо обліку транспортних засобів та не є органами, що визнають право власності, а тому не можуть здійснювати операції на підставі документів, що не передбачені Порядком.
Отже за висновком суду сервісний центр МВС діяв відповідно до приписів пункту 15 Порядку, відтак, доводи відповідача про те, що АТ КБ "Приватбанк" є неналежним відповідачем у справі є безпідставними, тоді як саме перебування банку в реєстрі боржників стало підставою для відмови в реєстрації права власності на автомобіль за позивачем.
При цьому суд враховує, що згідно з п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
За змістом ч. 1, 5, 7 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
За інформацію з Єдиного реєстру боржників, відповідно до якої станом на час розгляду справи щодо АТ КБ "Приватбанк" в реєстрі боржників містяться записи по виконавчих провадженнях, де банк виступає боржником.
Тому на підставі наведеного не виключається можливості того, що на транспортний засіб, за який позивачем сплачено грошові кошти за договором лізингу, може бути звернуто стягнення в рамках виконавчих проваджень відповідача.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання йото права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом наведеної норми позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Згідно зі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Таким чином, оскільки наявність інформації про банк у реєстрі боржників стала підставою для відмови у реєстрації автомобіля за позивачем та відповідачем фактично здійснюються перешкоди у користуванні правом власності позивача, суд вважає, що позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
За приписами частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Із наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40).
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
На підставі наведеного та враховуючи приписи статей 319, 321, 392, 386 ЦК України, суд вважає, що позивач обрав належний та ефективний спосіб захисту свого порушеного права, який призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даному випадку, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов про визнання права власності, підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптимус буд" (43023, м. Луцьк, вул. Промислова, буд. 1/3, каб. 342; ідентифікаційний код 43286996) право власності на транспортний засіб автомобіль марки - Haval, модель - Р6, серійний номер (VIN) - НОМЕР_1 , pік виробництва - 2021.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТИМУС БУД" (43023, м. Луцьк, вул. Промислова, буд. 1/3, кабінет 342; ідентифікаційний код 43286996) судовий збір у сумі 12999 (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 72 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 09.07.2025.
Суддя Р.Б. Сташків