ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.07.2025Справа № 910/4391/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕКТОР ПЛЮС М»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма Інжінірінг»
про стягнення коштів у розмірі 611 536,80 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “ВЕКТОР ПЛЮС М» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма Інжінірінг» з вимогою про стягнення неустойки у розмірі 611 536,80 грн. за договором поставки обладнання № 72394 від 05.07.2024 року. Також просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором, не здійснив поставку продукції у встановлені строки.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.04.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.05.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити частково, а саме зменшити розмір штрафних санкцій на 95% до 30 576,84 грн.
26.05.2025 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.
03.06.2025 відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких проти викладених позивачем у відповіді на відзив обставинах заперечував. Також просив зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 1 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
05.07.2024 між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) укладено договір поставки обладнання № 72394, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю обладнання системи електроживлення і комплектуючі до них або інше обладнання згідно специфікацій в додатках до цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до умов п.п 2.2.1. у вартість обладнання включаються вартість тари, упаковки, маркування, митні витрати та гарантійне обслуговування обладнання.
Згідно п. 4.1. Договору постачальник зобов'язується здійснювати поставку Обладнання в строки та за адресами об'єктів Покупця, узгоджені Сторонами у відповідній Специфікації.
Пунктом 4.2. Договору Поставки встановлено, що передача Обладнання по кількості та асортименту здійснюється на об'єкті Покупця шляхом підписання Сторонами накладних на передачу/актом приймання-передачі Обладнання.
Згідно умов п. 7.2. Договору Поставки за порушення Постачальником строків поставки Обладнання, встановлених у відповідних Специфікаціях, Постачальник на письмову вимогу Покупця, зобов'язаний сплатити останньому за кожний день прострочення поставки Обладнання пеню в розмірі 2 % від вартості непоставленого Обладнання та/ або вартості робіт.
Згідно п. 1 Додатка № 1 до Договору Поставки (Специфікація № 1 на Обладнання та/ або матеріали, що поставляються Товариством з обмеженою відповідальністю “Оптіма Інжінірінг» на адресу: с. Белогородка, вул. Чорнобильська, 17) (далі - Додаток № 1) встановлена загальна вартість Обладнання та матеріалів, що поставляються в розмірі 1 832 873,40 грн. (Один мільйон вісімсот тридцять дві тисячі вісімсот сімдесят три гривні 40 копійок) з ПДВ, в тому числі 305 478,90 грн. (Триста п'ять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 90 копійок).
Відповідно до вимог п.п. 2.1. Додатку № 1 до Договору Поставки, передплата 100 % від вартості Договору, на протязі 5 робочих діб від дня підписання Договору.
Згідно вимог п. 3 Додатку № 1 до Договору Поставки встановлено, що термін поставки Обладнання та/або матеріалів становить 20-ть календарних днів після передоплати.
Відповідно до п.1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договором відповідно до ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно наявних у матеріалах справи платіжних інструкцій №№ 570 від 11.07.2024, 573 від 12.07.2024 позивач здійснив попередню оплату на користь відповідача у розмірі 1 832 873,40 грн.
Враховуючи визначений специфікацією 20 денний строк з моменту перерахування попередньої оплати, поставка продукції має бути здійснена до 01.08.2024.
Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується відповідачем останнім було передано, а позивачем прийнято обумовлений договором товар з простроченням встановленого сторонами строку поставки.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що відповідач порушив договірні зобов'язання в частині своєчасної поставки товару, у зв'язку з цим наявні правові підстави для стягнення з відповідача 611 536,80 грн. пені.
Відповідач у відзиві позовні вимоги визнає частково, а саме у розмірі 5% від заявлених штрафних санкцій. Враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником; причини та тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95%. До 30 576,84 грн.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (3).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно умов п. 7.2. Договору Поставки за порушення Постачальником строків поставки Обладнання, встановлених у відповідних Специфікаціях, Постачальник на письмову вимогу Покупця, зобов'язаний сплатити останньому за кожний день прострочення поставки Обладнання пеню в розмірі 2 % від вартості непоставленого Обладнання та/ або вартості робіт.
Здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем 611 536,80 грн. пені суд задовольняються вказані вимоги, оскільки вказані розрахунки є вірними.
Відповідач у відзиві на позовну заяву завив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст. 233 Господарського кодексу України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає, наступне: відповідачем зобов'язання за Контрактом виконано в повному обсязі; жодних претензій до якості Товару по договору, що є предметом спору позивачем не заявлялося; тривалість прострочення є незначною, а тому позивач не поніс жодних майнових збитків.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний контракт із строком поставки відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.
Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".
Судом також враховано, що розмір пені визначений в договорі відповідає розміру пені, що передбачена в ст. 231 ГРК України.
Розмір пені, про стягнення якої просить позивач, не є надмірно високою в порівнянні із загально вартістю Товару за договором.
За таких обставин, суд відмовляє у зменшенні розміру штрафних санкцій на 95%.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 611 536,80 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того позивачем заявлено клопотання про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: додаток 1 до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2025, акт виконаних робіт про надання правничої допомоги від 23.05.2025, платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 1075 від 04.04.2025.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст. 131-2 Конституції України, ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 123, ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач подав заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 1 000 грн., посилаючись на неспівмірність понесених витрат.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи викладене суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 40 000 грн. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 000 грн. не є співмірними із складністю предмету спору, у зв'язку з чим витрачання часу на надання послуг не є виправданим, суд, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості, розумності, справедливості та пропорційності доходить висновку про зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу до 20 000 грн.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма Інжінірінг» (04107, місто Київ, вулиця Ромоданова Академіка, будинок, 9, код 40739408) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕКТОР ПЛЮС М» (03026, місто Київ, вулиця Фестивальна, будинок, 59-А, код 43444656) 611 536 (шістсот одинадцять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. пені, 7 338 (сім тисяч триста тридцять вісім) грн. 44 коп. судового збору, 20 000 (двадцять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак