ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.06.2025Справа № 910/4859/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмак Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ;
ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО"
(04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, оф. 234;
ідентифікаційний код: 39423347)
про зобов'язання вчинити дії
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО" (далі-відповідач) про зобов'язання вчинити дії.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО" порушило вимоги законодавства та Статуту під час скликання загальних зборів учасників товариства та їх проведення, звільнило позивача під час його перебування на лікарняному та порушило процедуру дострокового звільнення позивача, з огляду на що позивач просить суд:
1. Визнати недійсним та скасувати рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО", оформлене Протоколом від 18.03.2025р. Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО", яким ОСОБА_1 звільнено з посади Генерального директора ТОВ "ДАРЕКС-ЕНЕРГО" з 24 березня 2025 року.
2. Визнати протиправним та скасувати Наказ заступника директора ТОВ "ДАРЕКСЕНЕРГО" ОСОБА_2 № ДЕ08-01 від 24.03.2024р., виданий на підставі Протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ДАРЕКС-ЕНЕРГО" від 18.03.2025р., яким ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п. 8.29 Статуту ТОВ "ДАРЕКС-ЕНЕРГО".
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО" та скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відомостях про керівника юридичної особи запис про ОСОБА_3 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.05.2025.
12.05.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАРЕКС-ЕНЕРГО" подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, вказує, що позивачем не доведено належними доказами підстави для визнання недійсним та скасування рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРЕКС-ЕНЕРГО», оформлене Протоколом від 18.03.2025р. Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРЕКС-ЕНЕРГО», яким позивача звільнено з посади Генерального директора ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» з 24 березня 2025 року, оскільки права позивача на участь у цих загальних зборах порушено не було.
29.05.2025 позивачем подано відповідь на відзив.
25.06.2025 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та за згодою сторін призначено справу до судового розгляду по суті на 25.06.2025.
В судове засідання, призначене на 25.06.2025 з'явились представники сторін. Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення. Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 25.06.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач - ОСОБА_1 Протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарекс-Енерго» від 03 жовтня 2024 року був призначений на новий термін Генеральним директором ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» з наданням повноважень згідно Статуту Товариства (витяг з ЄДР додається).
Відповідно до п. 8.28 Статуту, Генеральний директор та Заступник генерального директора товариства призначаються (обираються) Загальними зборами учасників товариства строком на 5 років. За рішенням учасників після закінчення цього терміну останні можуть бути призначені на новий термін. Протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» від 18.03.2025р. було вирішено питання про дострокове звільнення Позивача. В протоколі зазначений порядок денний, а саме: 1. Дострокове звільнення Генерального директора ОСОБА_1 . 2. Обрання членів колегіального виконавчого органу ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» - Дирекції у складі Генерального директора та Заступника Генерального директора. 3. Призначення та уповноваження відповідальних осіб ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» представляти інтереси ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» з питання державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо зміни керівника товариства.
Наказом № ДЕ08-01 від 24 березня 2025 року Позивач був звільнений посади Генерального директора із формулюванням «…через припинення повноважень посадової особи на підставі п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України…».
Позивач звертаючись до суду вважає, що звільнення його із займаної посади відбулося з порушенням норм КЗпП України, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», Конституції України, Статуту ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО».
Згідно з п. 8.11 Статуту Товариства, Загальні збори Учасників Товариства скликаються Генеральним директором або Головою Зборів у випадках, передбачених чинним законодавством та цим Статутом.
В пункті 8.12. Статуту зазначено, що Генеральний директор або Голова Зборів скликають Загальні збори Учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику Товариства, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій.
26 грудня 2024 року Учасник Товариства - ОСОБА_2 направив на адресу Генерального директора (Позивача) Вимогу про скликання Загальних зборів учасників ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО».
З матеріалів справи вбачається, що Вимога була отримана Генеральним директором 13.01.2025р. Вказана Вимога була задоволена Позивачем та скликано Загальні збори Учасників Товариства на 11 квітня 2025 року на 15 годину 00 хвилин за адресою фактичного місцезнаходження Товариства, а саме: АДРЕСА_2 , Одночасно з цим було запропоновано наступний порядок денний Загальних зборів Учасників: 1. Визначення прибутку Товариства станом на 01.04.2025 року. Розподіл чистого прибутку товариства, порядок та строки виплати дивідендів та їх розмір. 2. Затвердження звіту Генерального директора Товариства ОСОБА_1 за результатами його роботи на посаді Генерального директора Товариства. 3. Затвердження результатів роботи інвентаризаційної комісії товариства. 4. Розгляд заяви учасника Товариства ОСОБА_1 про продаж (відчудження) його частки в розмірі 49% в Статутному капіталі підприємства. 5. Звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО». Цим же листом, ОСОБА_2 було запропоновано надати свої пропозиції та внести зміни до порядку денного Загальних зборів.
На виконання вимог зазначеного у Статуті положення, Позивач, як Генеральний директор, 06 лютого 2025 року направив на адресу Учасника ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» ОСОБА_2 Повідомлення про скликання Загальних зборів Учасників ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» (вих. № 26 від 06.02.2025р., було отримано Учасником Товариства 08.02.2025р.), в якому зазначено, що Генеральний директор прийшов до висновку про задоволення вказаної Вимоги та скликання Загальних зборів Учасників Товариства на 11 квітня 2025 року на 15 годину 00 хвилин, яке буде проведено за адресою фактичного місцезнаходження Товариства, а саме: АДРЕСА_2 . Одночасно з цим було запропоновано порядок денний та роз'яснено право Учасника Товариства на надання своїх пропозицій та внесення змін до порядку денного Загальних зборів.
Повідомлення було спрямовано за адресою, вказаною ОСОБА_2 для листування, а саме: АДРЕСА_3 .
Пунктом 8.12. Статуту Генеральний директор або Голова Зборів скликають Загальні збори Учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику Товариства, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій. Враховуючи зазначену норму Статуту, копія листа була також спрямована Учаснику засобами електронного зв'язку за допомогою мессенджера Telegram, яким останній користується та вказаний лист був отриманий ОСОБА_2 та прочитаний.
За твердженнями Позивача, ним, як Генеральним директором ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» виконано всі необхідні та передбачені Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статутом дії, спрямовані на скликання Загальних зборів Учасників товариства та повідомлено ОСОБА_2 , як ініціатора про дату, час та місце проведення загальних зборів у листі № 26 від 06.02.205р.
У відповідності до п. 8.17 Статуту, Учасники Товариства, які володіють в сукупності більш, ніж 10 відсотків голосів, мають право вимагати скликання позачергових Загальних зборів Учасників в будь-який час та за будь-яким приводом, стосовно діяльності Товариства. Якщо протягом 25 днів Голова Товариства не виконає указаної вимоги, вони мають право скликати Загальні збори Учасників.
11 лютого 2025 року на адресу Позивача, як Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРЕКС-ЕНЕРГО», який володіє 29% Статутного капіталу Товариства та є Генеральним директором, від ОСОБА_2 надійшло Повідомлення про скликання Загальних зборів Учасників ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО», де, зокрема, зазначено про невиконання Головою Товариства вимоги Учасника Товариства ОСОБА_2 про скликання Загальних зборів від 26 грудня 2024 року, з огляду на що, останній вважав, що набув право на скликання Загальних зборів самостійно.
Листом № 41 від 24.02.2025р. Генеральний директор повторно повідомив ОСОБА_2 про скликання Загальних зборів та виконання всіх норм Закону і Статуту та зазначив, що намір про скликання Загальних зборів у не передбачений законом спосіб є незаконним та необґрунтованим.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказувала на те, що рішення загальних зборів учасників ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» (протокол від 18.03.2025), яким позивача звільнено з посади директора товариства, є незаконним, оскільки його було прийнято з порушенням порядку скликання та з істотним порушенням трудових прав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За змістом статей 2, 36, 40, 41 КЗпП України право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕПГО» 18 березня 2025 року було вирішено наступне:
По першому питанню: Керуючись п. 8.29 Статуту ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській обл. 04 квітня 2000 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків номер НОМЕР_1 ) з посади Генерального директора ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» з 24 березня 2025 року.
По другому питанню: Призначити на посаду Генерального директора ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 19 березня 1996 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) з 25 березня 2025 року. Залишити ОСОБА_2 на посаді Заступника генерального директора в складі колегіального виконавчого органу ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» - Дирекції.
По третьому питанню: Уповноважити новопризначеного Генерального директора ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 19 березня 1996 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) представляти інтереси ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» з питання державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо зміни Генерального директора Товариства.
24 березня 2025 року на підставі протоколу від 18 березня 2025 року було видано Наказ № ДЕ08-01 про звільнення ОСОБА_1 з посади Генерального директора 24 березня 2025 року, через припинення повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Того ж дня листом за вих. №50 від 24.03.2025 року копію Наказу було направлено Позивачу, який було отримано ним 26 березня 2025 року.
Щодо порядку ініціювання, скликання, проведення загальних зборів учасників ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» та прийняття рішень, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю», загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.
У відповідності до п. 8.17 Статуту ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО», Загальні збори Учасників мають збиратися також за вимогою виконавчого органу Товариства. Учасники Товариства, які володіють в сукупності більш ніж 10 відсотків голосів, мають право вимагати скликання позачергових Загальних зборів Учасників в будь-який час та за будь-яким приводом, стосовно діяльності Товариства.
Згідно ч. 5 ст. 31 ЗУ «Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю», вимога про скликання загальних зборів учасників подається виконавчому органу товариства в письмовій формі із зазначенням запропонованого порядку денного. У разі скликання загальних зборів учасників з ініціативи учасників товариства така вимога повинна містити інформацію про розмір часток у статутному капіталі товариства, що належать таким учасникам.
Частиною 8 ст. 31 ЗУ «Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що виконавчий орган товариства зобов'язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників у строк не пізніше 20 днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів.
За змістом ч. 9 ст. 31 ЗУ «Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю», у разі якщо протягом 10 днів з дня, коли товариство отримало чи мало отримати вимогу про скликання загальних зборів, учасники не отримали повідомлення про скликання загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлено статутом, особи, які ініціювали їх проведення, можуть скликати загальні збори учасників самостійно. У такому випадку обов'язки щодо скликання та підготовки проведення загальних зборів учасників, передбачені статтею 32 цього Закону, покладаються на учасників товариства, які ініціювали загальні збори учасників.
Пунктом 8.17 Статуту ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» встановлено інший строк для отримання учасником товариства, який ініціював скликання загальних зборів, повідомлення про скликання, а саме 25 днів.
Судом встановлено, що з доданих до відзиву копій документів та фактичних обставин справи вбачається, що учасником Товариства ОСОБА_2 було дотримано всі вищезазначені положення ЗУ «Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку ініціювання загальних зборів учасників та набуття права на їх самостійне скликання.
За змістом ч.ч. 2 - 4 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.
Відповідно до ч. 5 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.
Пунктом 8.17 Статуту ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» встановлено, що про проведення загальних зборів учасники повідомляються не менш, як за 30 днів до їх скликання. Зазначені норми щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства також дотримано учасником ОСОБА_2 .
Із аргументації позовної заяви та тверджень Позивача протягом розгляду справи, суд приходить до висновку, що Позивачем не оспорюється факт його обізнаності про скликання загальних зборів учасників Товариства на 18 березня 2025 року.
Статтею 33 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», визначено наступний порядок проведення загальних зборів учасників товариства. Учасники товариства беруть участь у загальних зборах учасників особисто або через своїх представників. (ч. 2 ст. 33 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
За змістом ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», загальні збори учасників передбачають спільну присутність учасників товариства в одному місці для обговорення питань порядку денного або можуть проводитися у режимі відеоконференції, що дозволяє бачити та чути всіх учасників загальних зборів учасників одночасно, чи із застосовуванням інших засобів електронної ідентифікації.
На загальних зборах учасників ведеться протокол, у якому фіксуються перебіг загальних зборів учасників та прийняті рішення. Протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа з числа учасників товариства або їх представників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Протокол, що містить відомості про рішення про зміну керівника товариства, у разі якщо для прийняття такого рішення достатньо голосів не більше 10 осіб, підписується учасниками (їх представниками), які голосували за таке рішення та кількості голосів яких достатньо для прийняття рішення, якщо інше не передбачено статутом товариства. Кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол. (ч.4 ст. 33 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Пунктом 8.4 Статуту встановлено обов'язок кожного учасника особисто або через представників бути присутнім на зборах. Згідно п. 8.6 Статуту, у випадку якщо учасник (учасники) не мають можливості бути присутніми на Загальних зборах, то Загальні збори проводяться в режимі відеоконференції.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач, обізнаний про проведення загальних зборів учасників, не забезпечив свою особисту присутність на загальних зборах, також ним не було забезпечено участь у Зборах через повноважного представника або участь в загальних зборах в режимі відеоконференції.
За змістом п. 8.14 Статуту, загальні збори вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники (представники Учасників), які володіють в сукупності більш ніж 50% голосів.
Пунктом п. 8.29 Статуту визначено, що загальні збори учасників товариства мають право в будь-який час прийняти рішення про дострокове звільнення Генерального директора.
За змістом ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим голосуванням, якщо інше не передбачено статутом товариства.
У відповідності до ч.ч. 2-4 ст. 34 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 13 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Рішення загальних зборів учасників з питань, передбачених пунктами 4, 5, 9, 10, 14 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Пунктом 7 ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», до компетенції загальних зборів учасників належать: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
З огляду на зазначене, враховуючи володіння ОСОБА_2 51% Статутного капіталу Товариства, що дорівнює 51% голосів, загальні збори учасників Товариства, проведені 18 березня 2025 року, правомірно визнано повноважними та 51% голосів було правомірно прийнято рішення про звільнення Позивача та призначення на посаду нового Генерального директора.
Стосовно доводів позивача про те, що його було протиправно звільнено з посади директора відповідача в період тимчасової непрацездатності, суд зазначає таке.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Тобто, підставою для розірвання договору згідно з п.5 ч.1 ст.41 КЗпП є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому / звільнення працівників.
Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (рішення органу управління юридичної особи).
Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, по-перше, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті, й, по-друге, передбачена законодавством чи статутом процедура припинення повноважень такої посадової особи за рішенням власника, адже наявність юридичного факту - припинення повноваження посадової особи за рішенням власника в особі відповідного органу управління, повинно передувати звільненню на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП.
Вказане підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.09.2020 у справі №205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц, від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19). Також аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023 у справі №766/23789/19 та Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №319/151/19.
За умовами частин 1-4 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон) виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.
До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).
Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.
Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
Відповідно до пункту 8.2 Статуту ТОВ "ДАРЕКС-ЕНЕРГО", затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 18.03.2021, виконавчим органом товариства є Дирекція, яку очолює Генеральний директор.
У свою чергу, згідно з частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
За положеннями частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Враховуючи наведені приписи, корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13.05.2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів"), реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
У зв'язку з цим "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу (435-15) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 Кодексу законів про працю.
Отже, в аспекті конституційного звернення положення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV (435-15) "члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків" слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов'язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав. Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 Кодексу законів про працю України.
У статті 99 Цивільного кодексу України визначені засадничі положення щодо порядку утворення, діяльності, назви цього органу, його компетенції, способу усунення від виконання обов'язків осіб, які належать до його складу. Вказані норми наведені в главі 7 "Загальні положення про юридичну особу" Цивільного кодексу України і відповідно до приписів частини четвертої статті 83 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств, якщо інші правила для окремих видів товариств не встановлені законом.
За системним аналізом норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
Разом із тим, суд звертає увагу на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року в справі № 915/540/16, за яким припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права.
Суд зазначає, що рішення уповноваженого органу товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальним за таких обставин є відносини корпоративні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року в справі №752/10984/14-ц зазначено, що припинення повноважень члена виконавчого органу є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
Суд зазначає, що за умовами пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року в справі № 683/351/16-ц вказано, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.
З огляду на викладене, суд вказує, що за умовами пункту 7 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
Відповідно до пункту 13 статті 39 Закону повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
До позову позивачем долучено копію інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров'я від 17.03.2025 та від 21.03.2025, а також виписки №5543 про перебування Позивача у стаціонарі з 14.03.2025 по 21.03.2025 та виписки №25/0719 про перебування у стаціонарі з 21.03.2025 по 31.03.2025.
Разом з тим, суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2020 у справі № 145/166/18, відповідно до яких:
"Із частини першої статті 3 КЗпП України вбачається, що до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав.
Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2023р. у справі №127/9479/21 виклав правовий висновок, що розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.
Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами товариства.
Разом з тим, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП є прийняття рішення про припинення повноважень посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню.
При цьому відповідне рішення стосується саме припинення повноважень щодо управління поточною діяльністю товариства, тобто припинення корпоративних відносин.
Важливим моментом є те, що таке рішення не припиняє трудових відносин і не має наслідком звільнення працівника, а може бути лише підставою для подальшої видачі роботодавцем наказу про звільнення.
Необхідно розмежовувати припинення корпоративних відносин з цією особою, яка входить до органу управління товариства, та припинення трудових відносин з ним як працівником, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення".
Тобто, обов'язковою вимогою для припинення трудових правовідносин є факт винесення підприємством наказу про звільнення такої особи.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
З матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2025 року на підставі протоколу від 18 березня 2025 року було видано Наказ № ДЕ08-01 про звільнення ОСОБА_1 з посади Генерального директора 24 березня 2025 року, через припинення повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Суд зазначає, що доводи позивача щодо оскарження рішення (оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» від 18.03.2025) здебільшого зводяться до порушення порядку скликання зборів та неможливості прийняття рішення про його звільнення з посади директора у зв'язку з тим, що під час проведення загальних зборів учасників від 18.03.2025 він перебував на лікарняному.
З огляду на встановлені судом обставини, судом відхиляються посилання позивача щодо неможливості прийняття рішення про його звільнення з посади директора у зв'язку з тим, що під час проведення загальних зборів учасників від 18.03.2025 він перебував на лікарняному, з огляду на те, що Позивачу було достовірно відомо про порядок денний та перелік питань, які на ньому повинні бути розглянуті і ним не було подано жодного документу для їх розгляду, ні пояснень ні заперечень. Окрім того, Позивач не був позбавлений права направити свого представника для участі у загальних зборах учасників або направити письмові пояснення по питаннях, які розглядались або реалізувати своє право на участь в загальних зборах в режимі відеоконференції.
Таким чином, спір у цій справі не відноситься до трудових спорів, а є корпоративним спором, тому не потребує зазначення в протоколі загальних зборів посилань на відповідні норми трудового законодавства, оскільки є реалізацією права засновника усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив.
Відтак, посилання позивача на порушення норм Кодексу законів про працю України при прийнятті загальними зборами оспорюваного рішення про припинення повноважень директора, який перебуває на лікарняному, судом оцінюється як безпідставні та помилкові.
З огляду на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що виходячи зі специфіки корпоративних відносин у господарському товаристві та особливостей управління таким товариством, права загальних зборів щодо припинення повноважень директора превалюють над відповідними правами працівника за трудовим законодавством.
Таким чином, доводи позовної заяви в частині підстав позову щодо незаконності звільнення директора, який перебуває на лікарняному, за висновками суду, є необґрунтованими та недоведеними.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України припинення повноважень позивача, як директора Товариства, фактично стало підставою для розірвання трудових відносин між позивачем та відповідачем.
У даному випадку, вищим органом управління Товариством було реалізовано право на припинення повноваження одноосібного виконавчого органу відповідача у будь-який час відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України та доручення управління справами Товариства іншій особі.
Оскільки загальними зборами відповідача реалізовано право на припинення повноважень одноосібного виконавчого органу з дотриманням процедури, передбаченої статтею 39 Закону та частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України у будь-який час та на свій розсуд, а учасник Товариства був належним чином повідомлений про скликання Зборів, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання недійсним Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРЕКС-ЕНЕРГО», оформленого Протоколом від 18.03.2025р., вимога про визнання протиправним та скасування Наказу заступника директора ТОВ «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» ОСОБА_2 № ДЕ08-01 від 24.03.2024р. про звільнення ОСОБА_1 з посади та вимога про поновлення ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРЕКС-ЕНЕРГО» на посаді, не підлягають задоволенню.
Окрім того суд звертає увагу Позивача, що в постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що "не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 ст.40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення ч.3 ст.40 КЗпП). Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні ч.3 ст.40 КЗпП, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки".
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 80 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Також господарський суд звертає увагу на те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2025
Суддя М.О. Лиськов