01 липня 2025 року м. Харків Справа № 917/102/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.
за участю представників учасників справи:
позивача - Сичов А.Ю.
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (вх.№ 732 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 у справі № 917/102/25 (ухвалене в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, повний текст якого складено та підписано 13.03.2025 у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Тимощенко О.М.) та на додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25 (повний текст якого складено та підписано 26.03.2025 у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Тимощенко О.М.)
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАКСІ", вул. Сумська, 33/75, кв. 40, м. Харків, 61002
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ", вул. Зінківська, 14, кв. 67, м. Полтава, 36008
про стягнення 862 545,69 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОМАКСІ" звернулося до господарського суду Полтавської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ" про стягнення 862 545,69 грн заборгованості за договором купівлі - продажу №01/04-02 від 01.04.2023 року, з яких: 550 000,00 грн - основна заборгованість, 217 816,63 грн - пеня, 72 713,25 грн - інфляційні нарахування та 22 015,81 грн - 3% річних (вх. № 102/25).
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за договором купівлі-продажу № 01/04-02 від 01 квітня 2023 року.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАКСІ" 550 000 грн. основного боргу, 95 584,39 грн. пені, 22 015,81 грн. 3% річних, 72 713,25 грн. інфляційних та 8 883,76 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
17.03.2025 до господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про відшкодування понесених судових витрат у розмірі 105 802,84 грн та постановлення додаткового судового рішення у справі №917/102/25 (вх. № 3560 від 17.03.2025 року).
Додатковим рішенням господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 заяву позивача про відшкодування понесених судових витрат у розмірі 105 802,84 грн та постановлення додаткового судового рішення у справі №917/102/25 (вх. № 3560 від 17.03.2025 року) задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (вул. Зінківська, 14, кв. 67, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 41197386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАКСІ" (вул. Сумська, 33/75, кв. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 32673704) 30 000,00 грн витрат на правову допомогу.
31.03.2024, тобто у встановлений статтею 256 ГПК України строк, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ" подало через систему «Електронний суд» до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 та на додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25, в якій апелянт просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 по справі № 917/102/25 за позовом ТОВ «АГРОМАКСІ» до ТОВ «АГРОПРОЦВІТАННЯ» та додаткове рішення господарського суду Полтавської області про стягнення судових витрат від 26.03.2025.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності прийнятого судом апеляційної інстанції рішення, по апеляційній скарзі відповідача на ухвалу суду першої інстанції від 18.02.2025 про відмову в задоволенні клопотання про поновленні строку на розгляд справи в порядку загального позовного провадження, також не надано оцінки та безпідставно відмовлено в клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи по даній справи.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не надано оцінки змісту п.9.2., яким передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню за затримку виконання умов, визначених п. 6.5. Договору у розмірі 1% від суми поставленого товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості. Як зазначає апелянт, даний пункт договору (п.6.5) взагалі відсутній у договорі. З урахуванням наведеного, апелянт стверджує про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення пені.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (вх.№ 732 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 у справі № 917/102/25 та на додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25. Призначено справу до розгляду на 27.05.2025.
Також зазначеною ухвалою позивачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 отримано всіма учасниками справи 21.04.2025 о 20:56, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку учасникам справи електронного листа (ухвали Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у даній справі).
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже ухвала Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 вважається врученою учасникам справи, в тому числі і позивачу 22.04.2025, відповідно, останнім днем для подання відзиву на апеляційну скаргу для позивача було 07.05.2025 включно.
Позивач 06.05.2025, тобто у встановлений судом строк, подав через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечує, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача у повному обсязі та залишити без змін оскаржувані рішення господарського суду Полтавської області.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 01.07.2025. Також зазначеною ухвалою запропоновано учасникам справи надати для огляду суду апеляційної інстанції оригінали договору купівлі-продажу № 01/04-02 від 01.04.2023.
27.06.2025 від представника ТОВ "АГРОМАКСІ" надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає, що розділом 6 договору «Порядок розрахунків» врегульовані питання щодо способів та строків оплати поставленого товару. Відповідно до пункту 6.1. договору оплата здійснюється на протязі 120 календарних днів з моменту отримання товару у розмірі 100 %. З системного аналізу пунктів 6.1. та 9.2. договору вбачається, що вони перебувають у логічному взаємозв'язку. Пункт 6.1. регулює строки оплати поставленого товару (120 календарних днів з моменту отримання товару), а пункт 9.2. встановлює розмір пені у випадку допущення покупцем порушення строків оплати товару. Очевидно, що посилання на пункт 6.5. (замість посилання на пункт 6.1.) у пункті 9.2. договору є опискою.
30.06.2025 від представника апелянта надійшла заява, в якій він просить розглядати справу за його відсутності, також до даної заяви ним долучений оригінал договору купівлі-продажу № 01/04-02 від 01.04.2023 для огляду суду.
Зазначений оригінал договору був оглянутий колегією суддів в судовому засіданні.
В судове засідання, призначене на 01.07.2025, з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Щодо розумності строку розгляду справи судова колегія зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Проте, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 19.02.2023 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.11.2022 №2738-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, яка склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, слід оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Східного апеляційного господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Східного апеляційного господарського суду з міркувань безпеки, розгляд даної апеляційної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2023 року між ТОВ «АГРОМАКСІ» («Продавець», «Позивач») та ТОВ «АГРОПРОЦВІТАННЯ» («Покупець», «Відповідач») укладено договір купівлі-продажу № 01/04-02 ( арк. справи 6-7).
У Договорі № 01/04-02 сторони узгодили, зокрема, наступне :
- Згідно з пунктом 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти й оплатити товар у повному розмірі, на умовах та в порядку, визначених цим Договором.
- Відповідно до пункту 3.1. Договору передача товару здійснюється на умовах самовивозу за адресою Продавця, а саме: м. Харків, проспект Ново-Баварський 118 протягом 3 (трьох) днів з моменту оплати, за рахунок Покупця.
- Пунктом 6.1. Договору визначено, що оплата здійснюється протягом 120 календарних днів з моменту отримання товару у розмірі 100 %.
- Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню за затримку виконання умов, визначених п. 6.5. Договору у розмірі 1% (один відсоток) від суми поставленого товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє Покупця від сплати основної суми заборгованості.
26.04.2023 Продавцем було продано, а Покупцем прийнято товар за видатковою накладною № 57 на суму 300 000,00 грн. та за видатковою накладною № 58 на суму 600 000,00 грн. (арк. справи 8-9).
Термін оплати поставленого товару згідно з пунктом 6.1. Договору (120 календарних днів з моменту отримання товару) - 25.08.2023.
Однак ТОВ «АГРОПРОЦВІТАННЯ» оплатило поставлений товар лише частково на суму 350 000,00 грн.
За даними позивача заборгованість відповідача складає 550 000,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 550 000,00 грн - основної заборгованості, 217 816,63 грн - пені, 72 713,25 грн - інфляційних нарахувань та 22 015,81 грн - 3% річних.
Місцевий господарський суд повністю погодився із доводами позивача та дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.
Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком господарського суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України, частина 7 статті 193 ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не повністю оплатив отриманий товар у встановлені строки, заборгованість останнього складає 550 000,00 грн.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт виконання своїх зобов'язань з оплати в повному обсязі отриманого Товару, пред'явлення претензій щодо його якості та кількості, неотримання Товару за вказаними накладними.
Колегією суддів враховано, що накладні № 57 та № 58 від 26.04.2023 містять підпис представника відповідача. При цьому особа, яка підписала зазначені накладні (керівник відповідача) жодних заперечень до суду не надав.
До того ж, в матеріалах справи наявні складені, підписані та скріплені печатками юридичних осіб позивача та відповідача акти звірки взаєморозрахунків за період : 1 півріччя 2022 року, 1 квартал 2024 року, 2 квартал 2024 року (арк. справи 11-12), згідно яких заборгованість відповідача становить 550 000 грн.
Двадцять першого грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Із наявних актів звірки взаєморозрахунків вбачається, що відповідач засвідчує факт наявності у нього зобов'язання зі сплати грошових коштів у розмірі 550 000,00 грн.
Відповідач доказів сплати суми боргу суду не надав.
Стосовно клопотання представника відповідача про призначення експертизи колегія суддів зазначає наступне.
У своєму клопотанні адвокат відповідача зазначив, що проаналізувавши копії документів, які надійшли від позивача разом з позовною заявою, а саме видаткова накладна № 58 та видаткова накладна 57 від 26.04.2023 та договір купівлі-продажу викликають сумнів у справжності підпису їх керівником даних документів, а тим більше не може слугувати фактом отримання директором Кандауровим В.С, товарів так як 26 квітня 2023 року жодних відряджень до міста Харків ні у кого з працівників не було. Заборгованість в сумі 550 000,00 грн. яка вказана в акті звірки між підприємствами виникла в наслідок виконання інших договорів та зобов'язань.
При цьому жодних доказів укладення між сторонами інших договорів представник відповідача не надав суду.
Колегія суддів також враховує часткову оплату відповідачем отриманого товару по накладним № 57 та 58 в сумі 350 000 грн, що відображено також у підписаних сторонами актах звірки, наявних в матеріалах справи.
Отже, представником відповідача підписано накладні про отримання товару, здійснено часткову оплату цього товару, підписано акти звірок взаєморозрахунків та скріплено їх печатками відповідача.
Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №915/825/17, від 13.06.2018 року у справі №916/4225/15, від 13.06.2018 року у справі №916/2144/17.
Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.
Таким чином, з урахуванням наведеного, відповідно до предмету доказування у даній справі, доводів сторін, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про проведення експертизи, оскільки для з'ясування обставин, що мають значення для справи, залучення висновків експертів не є необхідним.
Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Враховуючи викладене, суд відзначає, що споживач, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента - постачальника, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 550 000 грн підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Щодо нарахування позивачем за спірний період, в силу приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідачу 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору (аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц).
Пунктом 9.1. спірного Договору за недотримання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних - 22015,81 грн та інфляційних втрат - 72 713, 25 грн, враховуючи неподання апелянтом заперечень по заявленим вимогам, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
В свою чергу, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовної вимоги про стягнення пені, оскільки умови нарахування пені викладені у п. 9.2 договору, у відповідності до якого визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню за затримку виконання умов, визначених п. 6.5. Договору у розмірі 1% (один відсоток) від суми поставленого товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості.
Зазначений пункт договору має посилання на п. 6.5 договору, який в договір відсутній.
Між тим, пеня за невиконання зобов'язань за договором нараховується виключно на підставі угоди сторін, про що прямо зазначено у ст. 547 ЦК України.
Аналогічного тлумачення норми матеріального права дотримується ВС, що підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 № 911/952/22 (12-79гс23).
Як зазначено у п. 9.2. договору, умови стягнення пені встановлюються п. 6.5., якого у договорі не існує.
За таких умов, враховуючи, що сторони не узгодили умов стягнення пені, колегія суддів вважає, що ними не укладено письмового правочину про порядок і підстави такого стягнення, що унеможливлює задоволення відповідної позовної вимоги.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо порядку, розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
В даному випадку законодавство не містить положень, які б встановлювали обов'язок та умови сплати пені у зв'язку з простроченням оплати товару за договором поставки.
З огляду на усе вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені не підлягають задоволенню.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 550 000 грн основного боргу, 22 015,81 грн 3% річних та 72 713,25 грн інфляційних правомірні, підтверджені поданими доказами, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню. В іншій частині позову колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог.
Щодо до тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності прийнятого судом апеляційної інстанції рішення, по апеляційній скарзі відповідача на ухвалу суду першої інстанції від 18.02.2025 про відмову в задоволенні клопотання про поновленні строку на розгляд справи в порядку загального позовного провадження, колегія суддів зазначає, що ухвала суду про відмову у призначенні експертизи може бути оскаржена в апеляційному порядку, але це не зупиняє розгляд основної справи. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі № 520/10/20.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 1-3 ч.1 ст. 277 ГПК України, є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
З огляду на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 у справі № 917/102/25.
Стосовно додаткового рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Верховний Суд у постанові № 922/376/20 від 06.10.2020 р. зазначив, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.
Водночас, в даному випадку, до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Колегією суддів встановлено, що позивачем дотримані вимоги частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позовній заяві позивач зазначив, що у зв'язку з розглядом справи очікує понести такі судові витрати: 12 938,19 грн - витрати зі сплати судового збору, 129 381,85 грн - витрати на професійну правничу допомогу (86 254,57 грн - фіксована частина гонорару, 43 127,28 грн - гонорар успіху, який становить 5% від суми задоволених позовних вимог).
Відповідно до заяви (вх. №1907 від 12.02.2025), позивач повідомив, що докази здійснення ним судових витрат будуть надані суду протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення у справі (а. с. 48, 49).
Відповідно до заяви про відшкодування понесених судових витрат та постановлення додаткового судового рішення у справі №917/102/25 (вх. № 3560 від 17.03.2025) позивач зазначив, що пропорційно до задоволених позовних вимог (85,83%) з відповідача підлягає стягненню 105 802,84грн.
Понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 105 802,84 грн підтверджується наступними доказами: ордером серія АХ № 1232366 від 10.01.2025, договором про надання правничої допомоги №2024-12-25 від 25.12.2024, рахунком №100012024 від 25.12.2024, платіжною інструкцією № 3275 від 04.02.2025, рахунком №20250000103 від 13.03.2025, актом виконаних робіт №20250000103 від 13.03.2025, платіжною інструкцією №3325 від 13.03.2025, рахунком №20250000113 від 13.03.2025.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Судом першої інстанції вірно зауважено, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Як вбачається з матеріалів справи, надання правничої допомоги та представництво інтересів позивача у справі здійснювалось адвокатом Сичовим А. Ю. на підставі ордеру серія АХ № 1232366 від 10.01.2025 року та договору про надання правничої допомоги №2024-12-25 від 25.12.2024 року (далі - договір).
Відповідно до п. 2.1 договору за надання правничої допомоги за цим договором сторони встановили оплату:
- фіксована частина гонорару - 10% від суми позовних вимог, що становить 86 254,57 грн;
- гонорар успіху - 5% від суми задоволених позовних вимог.
За наслідками виконання цього договору (або окремих етапів) сторони можуть підписувати акт наданої правничої допомоги. Сторони погодили, що акти наданої правничої допомоги, а також інші документи можуть передаватися електронними засобами зв'язку, у тому числі із застосуванням електронного цифрового підпису через сервіс "Вчасно" (https://vchasno.ua) (п. 2.6 договору).
Отже сторони договором визначили фіксовану форму гонорару.
Відповідно до Акту виконаних робіт №20250000103 від 13.03.2025 року адвокатом Сичовим А. Ю. надані наступні послуги з правової (правничої ) допомоги:
- вивчення наданих клієнтом ТОВ "АГРОМАКСІ" матеріалів щодо дебіторської заборгованості ТОВ "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (25.12.2024 року, 2 год.);
- вивчення судової практики, визначення розміру заборгованості, підготовка розрахунків пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, визначення розміру судового збору, підготовка проєкту позовної заяви (27.12.2024 року, 5 год.);
- підготовка позовної заяви, впорядкування документів, направлення копії позовної заяви разом з додатками відповідачеві, подання позовної заяви до Господарського суду Полтавської області (10.01.2025 року, 3 год.);
- вивчення клопотання відповідача про призначення судового почеркознавчої експертизи. Вивчення заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (05.02.2025 року, 1 год.);
- підготовка та подання до суду заперечень проти клопотання відповідача про призначення судового почеркознавчої експертизи та заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (08.02.2025 року, 2,5 год.);
- підготовка та подання до суду заяви щодо розподілу судових витрат (11.02.2025 року, 0,5 год.).
Відповідно до вказаного акту вартість робіт з надання правової (правничої) допомоги становить 86 254,56 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказане відповідає правовій позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, та позиції Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04), заявник має право на відшкодування витрат у розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений (справа "Немайстер проти Австрії), у рішенні "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, в матеріалах справи відсутнє клопотання представника відповідача про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем.
При цьому, колегія суддів зазначає, що такі послуги, як: вивчення наданих клієнтом ТОВ "АГРОМАКСІ" матеріалів щодо дебіторської заборгованості ТОВ "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (25.12.2024 року, 2 год.); вивчення судової практики, визначення розміру заборгованості, підготовка розрахунків пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, визначення розміру судового збору, підготовка проекту позовної заяви (27.12.2024 року, 5 год.) охоплюється поняттям підготовка позовної заяви, а направлення копії позовної заяви разом з додатками відповідачеві; подання позовної заяви до господарського суду Полтавської області - не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права, оскільки такі дії не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно, не підлягають відшкодуванню.
Щодо стягнення витрат за таку правову послугу, як підготовка та подання до суду заяви щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. Подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору. Заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (пункти 6.26-6.28).
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відшкодуванні витрат відповідача за таку послугу як підготовка та подання до суду заяви щодо розподілу судових витрат.
Також, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Зазначена позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/3547/21 від 27.09.2022.
Отже, заявлена позивачем за первісним позовом до стягнення з відповідача на підставі договору про надання правової допомоги сума як гонорар успіху не є безумовною підставою для відшкодування її в зазначеному розмірі за рахунок відповідача. Наразі судом враховано, що судові витрати на правничу допомогу у вигляді "гонорару успіху" за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді ("гонорар успіху") до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги.
При цьому колегія суддів не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює вказані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Також, під час вирішення питання про розподіл витрат на послуги адвоката колегія суддів враховує, що даний спір для представника позивача зі статусом адвоката, який передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових засіданнях, є спором незначної складності, до якого наявна стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Як вбачається з матеріалів справи, остання за своєю суттю не відноситься до категорії складних та не викликає значного публічного інтересу, обсяг наданих адвокатом послуг не є значним.
Крім того, колегія суддів зазначає, що адвокатом під час складання позовної заяви, а саме в частині нарахування пені, не було взято до уваги відсутність у договорі купівлі-продажу п. 6.5., та безпідставно нараховано пеню.
Отже, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу (105 802,84 грн), на думку колегії суддів, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.
Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.
Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 25 000,00 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити, а оскаржуване додаткове рішення скасувати в частині стягнення з ТОВ "АГРОПРОЦВІТАННЯ" на користь ТОВ "АГРОМАКСІ" 5000,00 грн. витрат на правову допомогу та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовити.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ТОВ "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (вх.№ 732П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 та на додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 у справі № 917/102/25 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 95 584,39 грн. та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 у справі № 917/102/25 у наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (вул. Зінківська, 14, кв. 67, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 41197386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАКСІ" (вул. Сумська, 33/75, кв. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 32673704) 550 000 грн основного боргу, 22 015,81 грн 3% річних, 72 713,25 грн інфляційних та 7736,74 грн. судового збору».
В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.2025 у справі № 917/102/25 залишити без змін.
Додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25 скасувати в частині стягнення з ТОВ "АГРОПРОЦВІТАННЯ" на користь ТОВ "АГРОМАКСІ" 5000,00 грн. витрат на правову допомогу та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовити.
Пункт 2 резолютивної частини додаткового рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25 викласти в наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (вул. Зінківська, 14, кв. 67, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 41197386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАКСІ" (вул. Сумська, 33/75, кв. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 32673704) 25 000,00 грн витрат на правову допомогу.»
В іншій частині додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2025 у справі № 917/102/25 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАКСІ" (вул. Сумська, 33/75, кв. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 32673704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОЦВІТАННЯ" (вул. Зінківська, 14, кв. 67, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 41197386) 1720,51 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 09.07.2025.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко