30 червня 2025 року м. Харків Справа № 917/939/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представників Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» та Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вх. № 2911 П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/939/24,
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», вул. Симона Петлюри, 25, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 00100227
до відповідача Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал», вул. Пилипа Орлика, 40-А, м. Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 03361661
про стягнення 3 207 236, 32 грн,-
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» (відповідач) 901 965,56 грн основного боргу, 175 825,04 грн річних, 510 895,65 грн інфляційних втрат, 1 074 297,72 грн штрафу, 544 252, 35 грн пені.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на преюдиційність рішення у справі №917/16/20, яке встановило відсутність заборгованості відповідача за липень-серпень 2019 року, адже вона сплачена станом на 11.09.2019. Позивач не довів наявності боргу за грудень 2023, а його розрахунок містив помилки та суперечив доказам, наданим відповідачем. Також позивач неправильно застосував умови договору, покладаючись на редакцію від 04.01.2023, тоді як вимоги охоплювали періоди, регульовані іншими умовами. Суд визнав, що позивач не довів прострочення оплати та обґрунтованість стягнення штрафу, пені й інших нарахувань.
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішенням, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що суд першої інстанції не врахував рішення Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/12695/19, яким підтверджено чинність Постанови НКРЕКП № 954. Це рішення підтверджує законність встановлення тарифів, які використовувалися апелянтом у розрахунках. Апелянт наголошує, що таке рішення має преюдиційний характер і є обов'язкове для врахування.
27.12.2024 через систему «Електронний суд» від Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення просить залишити без змін.
В обґрунтуванні зазначеного відзиву вказує, що відповідачем до суду першої інстанції були надані контррозрахунки, які дослідив суд першої інстанції та вирішив, що у відповідача наразі відсутня заборгованість перед позивачем. Стосовно нарахування штрафних санкцій, то Комунальне підприємство Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» зазначає, що доказів наявності заборгованості задля нарахування штрафу, інфляційних, пені і річних матеріали справи не містять.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 30.06.2025 з'явився представник позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» та представник Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал».
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила таке.
01.01.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія “Укренерго», правонаступником якого є позивач (Оператор системи передачі, ОСП), та Комунальним підприємством Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» (відповідач, Користувач) було укладено договір № 0358-2032 про надання послуг з передачі електричної енергії (далі - Договір, том 4, а.с.176-179).
За п. 1.1 Договору, ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга) відповідно до умов цього Договору, а Користувач зобов'язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна Договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим Регулятором та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному сайті.
П. 5.1 Договору встановлено, що планова та фактична вартість Послуги (грн.) за цим Договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу (МВт*год) за розрахунковий період на тариф на Послугу, затверджений Регулятором (грн/ МВт*год).
Згідно з п. 6.1 Договору, розрахунковим періодом (розрахунковим місяцем) за цим Договором є 1 календарний місяць.
Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 Договору, у разі зміни Регулятором тарифу на послугу з передачі електричної енергії ОСП здійснює розрахунок належної до сплати вартості Послуги за новим тарифом, починаючи з дня набрання чинності рішенням Регулятора про зміну тарифу. Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг Послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата Послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих Виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою “Системи управління ринком» (далі - Сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
04.01.2023 між сторонами по справі була укладена Додаткова угода до Договору (том 4, а.с.166-172), підписана електронними цифровими підписами представників сторін, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (том 4, а.с.173), відповідно до п.1 якої Договір було викладено в новій редакції.
Згідно з п.п.5.1,5.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.01.2023) розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць.
Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості Послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього Договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуг, яка визначена згідно з розділом 3 цього Договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця.
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Відповідно до п.5.5 Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.01.2023, абзац перший, другий п.5.5) користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання Послуги, наданих Виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим включно).
П.13.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.01.2023) передбачено, що Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023.
До позовної заяви позивачем додані також копії інших додаткових угод до Договору, якими змінювалася його первісна редакція стосовно порядку здійснення розрахунків, зокрема, Додаткова угода №4 від 14.08.2019 (том 4, а.с.149-153), Додаткова угода №7 від 17.09.2021 (том 4, а.с.156,зворот - 161), Додаткова угода від 28.12.2021 (том 4, а.с.161,зворот - 166).
Разом з тим, в тексті позовної заяви позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається лише на порядок та строки здійснення розрахунків, які встановлені саме Додатковою угодою від 04.01.2023, а на умови інших додаткових угод в обґрунтування позову не посилається.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом апеляційного розгляду у даній справі є перевірка законності та обґрунтованості рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі № 917/939/24, яким відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» про стягнення 901 965,56 грн основного боргу, 175 825,04 грн річних, 510 895,65 грн інфляційних втрат, 1 074 297,72 грн штрафу та 544 252,35 грн пені.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» поділяються на такі:
1) у зв'язку з несвоєчасною оплатою наданих послуг за період з вересня 2019 по грудень 2023 позивачем нараховано 175 825,04 грн річних, 510 895,65 грн інфляційних втрат, 1 074 297,72 грн штрафу та 544 252,35 грн пені;
2) відповідачем порушено вимоги укладеного договору за грудень 2023 року у розмірі 901 965,56 грн.
Щодо вимоги стягнути з відповідача на користь позивача за період з вересня 2019 по грудень 2023: 175 825,04 грн річних, 510 895,65 грн інфляційних втрат, 1 074 297,72 грн штрафу та 544 252,35 грн пені.
У межах справи №917/939/24 позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача значного обсягу штрафних санкцій, а саме: 175?825,04 грн річних, 510?895,65 грн інфляційних втрат, 1?074?297,72 грн штрафу та 544?252,35 грн пені. Як убачається з позовної заяви, ці суми були нараховані за період з вересня 2019 року по грудень 2023 року на підставі нібито несвоєчасного виконання відповідачем своїх платіжних зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електроенергії.
Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність таких вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Водночас, відповідно до частин 3 і 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, ст. 79 ГПК України встановлює, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.11.2020, яке було залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 по справі № 917/16/20, було відмовлено в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» про стягнення 1 206 994,94 грн заборгованості по оплаті послуг, наданих відповідачу у липні та серпні 2019 року відповідно до умов Договору (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92971091).
Зазначеними вище судовими рішеннями, які набрали законної сили, були встановлені, зокрема, наступні обставини.
Постановою НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 «Про встановлення тарифу на передачу електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на ІІ півріччя 2019 року» (далі - Постанова № 954), яка набрала чинності з 01.07.2019, установлено Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго» на II півріччя 2019 року тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 347,43 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з передачі електричної енергії згідно з додатком (п.1 постанови).
За п. 3 вказаної постанови, визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 12 грудня 2018 року № 1905 “Про встановлення тарифу на передачу електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на 2019 рік».
Раніше чинною постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 12.12.2018 № 1905 “Про встановлення тарифу на передачу електричної енергії ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2019 рік» був встановлений тариф 57,40 грн/ МВт*год.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 у справі № 640/11330/19 дія постанови № 954 була зупинена в порядку забезпечення адміністративного позову (https://reyestr.court.gov.ua/Review/82677530).
Зупинення дії Постанови № 954 мало своїм наслідком продовження чинності в липні 2019 р. попередньої постанови № 1905, якою на ІІІ квартал 2019 р. позивачу був встановлений тариф на послуги з передачі електроенергії в розмірі 5,74 коп./КВт*год. (57,4 грн./МВт*год.).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №640/12695/19 були замінені заходи по забезпеченню позову по даній справі, зупинено дію постанови № 954 лише у відношенні до Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», Акціонерного товариства «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат», Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та Акціонерного товариства «Дніпроазот» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83550476).
Протягом липня 2019 дія Постанови № 954 була зупинена стосовно невизначеного кола осіб, в тому числі стосовно відповідача, тому відсутні правові підстави для обрахування вартості послуг, які були надані позивачем та спожиті відповідачем в липні 2019, за тарифом, визначеним вказаною Постановою.
Виходячи з фактичного обсягу послуг, наданих липні-серпні 2019 за даними позивача, їх вартість із застосуванням тарифу 57,4 грн./МВт*год. складає 3398,908 Х 57,4=195 097,32 грн., таким чином сумарна вартість послуг, наданих як в липні, так і в серпні 2019 (розбіжності по вартості яких були врегульовані сторонами), що становить 1 262 221,87 грн., разом складає 1 457 319,18 грн. (195 097,32 грн. за липень + 1 262 221,87 грн. за серпень).
Саме така сума була оплачена позивачу відповідачем платіжними дорученнями від №13102 від 02.07.2019 на суму 300 000,00 грн., №14004 від 02.08.2019 на суму 208 596,47 грн., №15184 від 11.09.2019 на суму 981 903,71 грн.
З урахуванням викладеного, рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.11.2020 по справі № 917/16/20 було встановлено, що вартість спожитих відповідачем послуг у липні-серпні 2019 була сплачена в повному обсязі до подання позову.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд виходить із обов'язковості врахування висновків, зроблених Господарським судом Полтавської області у справі №917/16/20, як преюдиціальних обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, з метою забезпечення юридичної визначеності, як складової верховенства права, що виключає можливість повторного перегляду остаточно вирішеного спору та забезпечує стабільність судових рішень.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (подібний правовий висновок викладено також і Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі № 916/495/21, від 03.11.2020 у справі № 909/948/18).
У пункті 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (заява № 48553/99) зазначено, що відповідно до прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 § 1, повинно тлумачитися в контексті преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, наведено і в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Салов проти України» та інші.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Отже, з урахуванням принципу res judicata (остаточності судового рішення) та принципу правової визначеності, обставини, встановлені судом, а також правові висновки, сформульовані у справі №917/16/20, мають обов'язковий характер і не підлягають повторному перегляду чи переоцінці в межах цієї справи.
Таким чином, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не можуть повторно переглядати ті обставини, які вже були предметом дослідження у іншій справі, рішення якого набрало законної сили.
Водночас, в доданому до позовної заяви розрахунку позовних вимог зазначено про наявність заборгованості відповідача в період з 19.09.2019 по 10.10.2019 в розмірі 1 206 994,94 грн, що не підтверджено документально та суперечить обставинам, які були встановлені у рішенні Господарського суду Полтавської області від 19.11.2020 по справі № 917/16/20 (здійснення відповідачем 11.09.2019 остаточної сплати вартості послуг, наданих за Договором в липні-серпні 2019).
Подальший розрахунок позивача (апелянта) заборгованості відповідача ґрунтується на невизнанні позивачем факту відсутності у відповідача заборгованості на суму 1 206 994,94 грн станом на 11.09.2019, в стягненні якої позивачу було відмовлено зазначеним вище рішенням суду з урахуванням Постанови № 954 та врахування здійснених відповідачем платежів в оплату послуг за Договором на покриття неіснуючої заборгованості за липень-серпень 2019.
Постанова НКРЕКП №954 від 07.06.2019, яка була предметом судового розгляду у справі №640/12695/19, справді передбачала підвищення тарифу на послуги з передачі електричної енергії у II півріччі 2019 року. Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 підтвердив, що підвищення тарифу ґрунтувалося на положеннях Закону України «Про ринок електричної енергії» і було зумовлене об'єктивними чинниками, а саме: необхідністю компенсації технологічних витрат електроенергії та виконанням спеціальних обов'язків щодо розвитку відновлюваних джерел енергії.
Водночас слід наголосити, що зазначене судове рішення не спростовує та не змінює преюдиційні висновки, встановлені у справі №917/16/20 рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.11.2020. У цій справі було встановлено факт остаточного виконання відповідачем зобов'язань за договором шляхом повної оплати вартості наданих послуг за липень-серпень 2019 року станом на 11.09.2019. Повторне порушення цього питання є неприпустимим відповідно до принципу правової визначеності та вимог процесуального законодавства.
Отже, Постанова №954, як і рішення у справі №640/12695/19, не можуть бути підставою для перегляду чи переоцінки вже встановлених фактичних обставин у справі №917/16/20. Вимоги апелянта у справі №917/939/24 фактично спрямовані на перегляд преюдиційних висновків, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції у справі №?917/939/24 обґрунтовано не врахував постанову у справі №?640/12695/19 як таку, що не спростовує раніше встановлених преюдиційних обставин щодо відсутності заборгованості за липень-серпень 2019 року.
Суттєвим також є те, що протягом строку дії договору порядок розрахунків неодноразово змінювався. Так, додатковими угодами від 14.08.2019 (№4), 17.09.2021 (№7), 28.12.2021 та 04.01.2023 сторони погоджували різні строки для здійснення платежів - від 3 банківських днів після підписання акту до оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Проте у своїй позовній заяві позивач посилався лише на редакцію договору, чинну з 04.01.2023, тоді як заявлені до стягнення суми охоплюють і попередні періоди - з вересня 2019 року.
Таким чином, позов не містить належного розмежування умов договору за різні періоди, що унеможливлює перевірку правильності розрахунків санкцій.
Крім того, позивач не надав інформації щодо дати отримання актів приймання-передачі відповідачем, часу можливих коригувань та дати отримання відповідних актів коригувань, які безпосередньо впливають на строк виконання платіжних зобов'язань. Така інформація мала бути наведена у позові відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України, однак вона відсутня.
Таким чином, суд першої інстанції, надавши належну оцінку усім наданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення штрафних санкцій (річних, інфляційних втрат, пені та штрафу) за період з вересня 2019 по грудень 2023 року не підтверджені належними і допустимими доказами, як того вимагають ст. 13, 74, 79, 86 ГПК України. Позивач не довів факту наявності прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, не обґрунтував правову природу нарахувань за кожен окремий період з урахуванням умов договору, що змінювалися додатковими угодами, а також не врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням у справі №917/16/20.
У зв'язку з цим, вимоги позивача про стягнення 175 825,04 грн річних, 510 895,65 грн інфляційних втрат, 1 074 297,72 грн штрафу та 544 252,35 грн пені залишено без задоволення як необґрунтовані, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Щодо вимоги за грудень 2023 року у розмірі 901 965,56 грн.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач стверджує, що заборгованість відповідача у розмірі 901?965,56 грн обґрунтована тим, що відповідач начебто не сплатив в повному обсязі вартість послуг з передачі електричної енергії, наданих у грудні 2023 року.
Суд першої інстанції встановив, що вимога позивача щодо стягнення суми в розмірі 901?965,56 грн є необґрунтованою, оскільки базується на припущенні про наявність заборгованості, яка не підтверджена жодними належними доказами та суперечить фактичним обставинам, які відображені в документах, погоджених обома сторонами.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду з огляду на таке.
Відповідно до приписів ст.74 ГПУ України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення у справі.
Відповідно принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи.
Відповідно до ч.1 ст.162 ГПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з п.5 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява має містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За приписами ч.2,3 ст.164 ГПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надає до суду рахунок-фактуру №ПР-0004997/0358-2032 від 09.01.2024, що містить інформацію про необхідність оплати відповідачем за послугу з передачі електричної енергії за грудень 2023 року у розмірі 2 506 382,85 грн. Додаткових розрахунків з посиланням на будь-які документи, що їх підтверджують (акти приймання-передачі, рахунки-фактури і т.д.) матеріали справи не містять.
Натомість, відповідачем до свого відзиву на позовну заяву додано в порядку черговості здійснення платежів за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 за період з 01.01.2023 по 15.01.2024.
Так, платіжною інструкцією №23104 від 15.01.2024 на суму 1 352 941,07 грн відповідач здійснив остаточний розрахунок за послуги з передачі електричної енергії за грудень 2023, і така сплата була здійснена в строк, встановлений п.5.5 Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.01.2023).
Додані до письмових пояснень відповідача копії актів коригування від 30.01.2024, від 13.03.2024, від 21.03.2024, від 28.03.2024 свідчать про те, що вже після закінчення строку дії Договору сторонами здійснювалося коригування фактичних обсягів та/або вартості наданих послуг за вересень-грудень 2023 (том 5, а.с. 112-115).
Саме внаслідок проведення вказаного коригування розмір заборгованості відповідача за даними позивача склав суму 901 965,56 грн, яку позивач просить стягнути як заборгованість за послуги, надані в грудні 2023, в той час як за даними відповідача, після проведення коригування, його заборгованість за всі відкориговані періоди загалом (вересень-грудень 2023) склала 48 523,78 грн, що відображено в акті звірки розрахунків станом на 31.07.2024, підписаному сторонами (том 5, а.с.72-78).
Зазначену вище суму 48 523,78 грн відповідач сплатив на користь позивача платіжною інструкцією №28833 від 19.08.2024 (том 5, а.с.89). Тобто відповідач повністю виконав свої зобов'язання за Договором, і підстав для задоволення позову у цій частині не було.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення 901?965,56 грн, визнавши її необґрунтованою та недоведеною.
Разом з тим, позивач у своїх доводах зазначав, що заборгованість за грудень 2023 року, на його думку, виникла ще й у зв'язку із тим, що отримані від відповідача кошти були ним зараховані на погашення попередньої заборгованості, яка, за твердженням позивача, існувала з 2019 року. Таким чином, позивач вважав, що сума 1?352?941,07 грн, сплачена відповідачем у січні 2024 року, не покриває фактичної заборгованості за грудень 2023 року, оскільки ця сума мала, на його розсуд, бути зарахована в рахунок погашення іншої заборгованості.
Однак така позиція є необґрунтованою та суперечить чинному законодавству. Суд першої інстанції правомірно наголосив, що відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», право визначати призначення платежу належить виключно платнику, тобто особі, яка здійснює платіж. У разі, якщо грошові кошти вже списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, платіж вважається завершеним, а банк вважається таким, що виконав доручення платника.
Більше того, внесення будь-яких змін до призначення платежу після здійснення переказу є недопустимим. Ця правова позиція неодноразово підтверджувалась Верховним Судом, зокрема у постановах Касаційного адміністративного суду у справах № 809/34/17 від 19.06.2018 та № 824/74/19-а від 01.07.2020, а також у постанові Касаційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 917/1283/21, в якій прямо зазначено, що з моменту списання банком грошових коштів з рахунку платника «зміна призначення платежу» є недопустимою.
Таким чином, суд обґрунтовано відхилив посилання позивача на начебто існування в нього дискреційного права самостійно змінювати призначення платежу після його здійснення. Така практика суперечить закону та усталеній судовій практиці. Відповідач чітко визначив призначення платежу як оплату послуг за грудень 2023 року, і будь-які подальші довільні тлумачення позивача щодо розподілу цих коштів є юридично нікчемними.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/939/24, має бути залишене без змін.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 76-79, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/939/24 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 09.07.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян