вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" червня 2025 р. Справа№ 911/2508/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 30.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 (повний текст складено та підписано 07.03.2025)
у справі №911/2508/24 (суддя Заєць Д.Г.)
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства «Медичні закупівлі України»
про стягнення штрафних санкцій,-
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України №15/1/1-75808вих-24 від 19.09.2024 року (вх. №3598 від 19.09.2024) (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (далі відповідач) про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору про закупівлю №09/238-09/2021 від 23.09.2021 року у сумі 20 131 280,00 грн., з яких 14 334 580,00 грн. пені та 5 796 700,00 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю № 09/238-09/2021 від 23.09.2021, укладеного між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (далі - ДП "Медичні закупівлі України", третя особа) та ТОВ "Автоспецпром" (далі - Договір), у частині дотримання строку поставки товару.
Як зазначив Прокурор, договір про закупівлю автомобілів швидкої допомоги фінансувався державою за рахунок капітальних трансфертів підприємствам (установам, організаціям), які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України, а отже, державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов'язань за договором, який укладався з метою забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів і на фінансування яких державою виділялися бюджетні кошти у великому розмірі.
За доводами Прокурора, через вказані дії ТОВ "Автоспецпром" своєчасно не виконано завдання бюджетної програми щодо забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом. Відтак, у даному випадку порушено інтереси держави внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки за невчасне постачання товару, внаслідок чого на користь держави не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі №911/2508/24 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 230 - 231 ГК України та ст. 549, 611 ЦК України, встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Пункт 9.2. Договору про закупівлю, укладений між ДП «Медичні закупівлі України» та ТОВ «Автоспецпром», містить домовленість сторін щодо сплати пені та штрафу в разі порушення строків поставки товару. Враховуючи принцип свободи договору, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про стягнення пені та штрафу на користь Державного бюджету України, а не ДП «Медичні закупівлі України», є необґрунтованою.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що факт фінансування закупівлі товару за рахунок бюджетних коштів, не є підставою для зміни умов договору або для стягнення коштів у Державний бюджет всупереч умовам договору.
Окрім цього, судом зазначено, що МОЗ не є належною стороною для стягнення пені та штрафу, оскільки такою стороною відповідно до умов договору є ДП «Медичні закупівлі України».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, прокурор 18.03.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 18.03.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Прокурор вважає, що оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову було ухвалено:
- з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, суд не застосував п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України, який підлягав застосуванню;
- за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи (суд не навів мотиви відхилення доводів прокурора про те, що відповідно до вимог п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України пеня підлягає зарахуванню до Державного бюджету України, а також пояснень ДП «Медичні закупівлі України», що пеня та штраф є бюджетними коштами, доходами загального фонду Державного бюджету України);
- за неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи (зокрема, щодо висновку про те, що неустойка за договором, фінансування якого здійснюється за рахунок бюджетних коштів, має договірний характер);
- з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 236 ГПК України, оскільки суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах стосовно повноважень розпорядників бюджетних коштів, на які посилався прокурор у позовній заяві та відповіді на відзив.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, обґрунтовуючи це тим, що неустойка за державним контрактом визначається сторонами самостійно на основі принципу свободи договору, і оскільки її сплата була узгоджена на користь державного підприємства, вона не може бути стягнута до Державного бюджету України.
Однак суд розглянув спір виключно на підставі норм цивільного та господарського законодавства, не врахувавши правову природу державного контракту, повноваження сторін спору щодо виконання бюджетного зобов'язання. Також суд не застосував норми спеціального бюджетного законодавства, які регулюють ці відносини, чим позбавив МОЗ, як головного розпорядника бюджетних коштів, права та можливості стягнути штрафні санкції за невиконання зобов'язання, укладеного для забезпечення потреб держави у сфері охорони здоров'я.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі №911/2508/24, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.04.2025.
З метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, у справі оголошувались перерви, останній раз на 30.06.2025.
До матеріалів справи від представника відповідача отримано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній спростовує доводи апелянта та просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Від третьої особи у справі отримано відзив на апеляційну скаргу , в якому останній підтримує доводи апелянта в повному обсязі.
25.04.2025 та 25.06.2025 в систему «Електронний суд» представником відповідача подані письмові пояснення з урахуванням судової практики, що сформувалась під час розгляду інших спорів з подібним суб'єктним складом та предметом позову.
Явка представників сторін
В судовому засіданні апеляційної інстанції 30.06.2025 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні 30.06.2025 представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, прийняте у справі рішення суду просив залишити без змін.
Представник третьої особи в судовому засіданні 30.06.2025 повністю підтримав доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні 30.06.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як зазначено прокурором у позові, ДП «Медичні закупівлі України» проведена спрощена процедура закупівлі за предметом спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х4) ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-14-000011-a, за результатами якої між ДП «Медичні закупівлі України» (за договором замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (за договором - постачальник) укладено Договір про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021 (далі Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник бере на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити Замовнику Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно УКТЗЕД 8703321900) ДК 021:2015-34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога) (далі Товар) (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель ID: UA-2021-08-14-000011-а), а Замовник прийняти такий Товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Найменування (номенклатура, асортимент) Товару, обсяг та кількість Товару, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується в Специфікації (Додаток №1), що є невідємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).
ДП «Медичні закупівлі України» проведено закупівлю на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» і постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році», для проведення закупівель спеціалізованого санітарного транспорту державному підприємству виділено з державного бюджету 82810000,00 грн.
Валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Товару складає 82810000,00 грн. (вісімдесят два мільйони вісімсот десять тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ. Ціна за одиницю Товару вказується у Специфікації (Додаток №1), що є невід?ємною частиною цього Договору. Оплата за Товар, який є предметом цього Договору, звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (п. 3.1 Договору).
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що оплата за партію поставленого Товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем призначення, визначеним відповідно до п. 2.3 цього Договору, за відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.
Згідно Додаткової угоди від 22.10.2021 №1 до Договору сторони погодили, що відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з урахуванням пункту 3.4.1. розділу 3 Договору про закупівлю №09/238-09/2021 від 23 вересня 2021 року (далі - Договір) та на підставі наданого Постачальником вмотивованого звернення про проведення попередньої оплати від « 07» жовтня 2021 року №403 Замовником проводиться попередня оплата в розмірі 100 (сто) відсотків від ціни Товару, вказаної у Специфікації (Додаток №1 до Договору), на підставі оригіналу рахунку на оплату. Також, сторонами погоджено, що строк дії Договору до 14.02.2022.
Позивачем на виконання умов Договору сплачено відповідачу 82810000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №25 від 28.10.2021.
Згідно п. 4.1 Договору, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, направленій Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором.
Відповідно до п. 4.6 Договору, датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання Товару.
Відповідно до п. 2.3 Договору, адреса (-и) пункту (-ів) поставки Товару (у межах переліку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі кінцевий набувач) визначаються Замовником у заявці на поставку Товару, складеної Замовником за формою, встановленою у Додатку №2 до цього Договору.
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки Товару, до повного виконання.
Додатковими угодами від 22.10.2021 №1, від 11.02.2022 №2, від 28.02.2022 №3, від 25.04.2022 №4, від 28.06.2022 №5, від 23.08.2022 №6, від 21.10.2022 №7, від 20.01.2023 №8 до Договору строк дії Договору неодноразово змінювався. Останнім строком дії Договору сторонами визначено 28.04.2023.
Також, згідно п. 2 Додаткової угоди №8 від 20.01.2023 до Договору, сторони погодили, що Постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 28.04.2023 та у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, здійснити поставку Товару за Договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.
Згідно п. 8.3.1 Договору, Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Товару у встановлені Договором строки.
Відповідно до п. 9.1 Договору, сторонами погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, які виникають відповідно до Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Згідно Додаткової угоди №8 від 20.01.2023 до Договору, (крім визначення кінцевого строку дії договору 28.04.2023, зі збереженням обов'язку виконання сторонами своїх зобов'язань, у тому числі щодо штрафних санкцій та поставки Товару, до повного виконання) сторони також домовилися про обов'язок Постачальника сплатити штрафні санкції у період з 29.10.2022 по 20.01.2023 включно.
Пунктом 9.7 Договору встановлено, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за цим Договором.
Як зазначено прокурором, відповідач, в порушення умов Договору, станом на 28.10.2022 та на 28.03.2023 не поставив спеціалізований санітарний транспорт - 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги позивачу за Договором.
Пунктом 4.1 Договору сторонами визначено, що Постачальник здійснює поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару.
Так, на виконання Заявки на поставку №1 (Уточнююча №10) від 14.10.2022, останнім днем постачання Товару визначено 28.10.2022 включно, однак, ТОВ «Автоспецпром» Товар не поставлено. На виконання Заявки на поставку №1 (Уточнююча №11) від 02.02.2023 останнім днем постачання Товару визначено 28.03.2023 включно, однак, ТОВ «Автоспецпром» поставлено Товар: 06.06.2023 4 одиниці Товару; 23.06.2023 36 одиниць Товару; 12.07.2023 9 одиниць Товару.
Поставка Товару ТОВ «Автоспецпром» з порушенням строків, встановлених п. 4.1 Договору, підтверджується видатковими накладними. Останнім днем для поставки товару сторонами визначено 28.10.2022 та 28.03.2023, проте поставки 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги постачальником здійснені у повному обсязі лише 12.07.2023.
Пунктом 9.2 Договору встановлено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, прострочення усунення недоліків Товару згідно із пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожен день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.
У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Автоспецпром» обов'язків постачальника за Договором, відповідно до п. 9.2 Договору, відповідачу нараховано пеню у розмірі 14334580,00 грн. та штраф за простроченням поставки Товару понад 30 (тридцять) днів у розмірі 5796700,00 грн.
Прокурор зазначає, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки вони не лише поставили під загрозу забезпечення центрів екстреної медичної допомоги спеціалізованим санітарним транспортом в умовах воєнного стану, а й призвели до порушень майнових інтересів держави у бюджетній сфері, оскільки договір про закупівлю автомобілів швидкої допомоги фінансувався державою за рахунок капітальних трансфертів підприємствам (установам, організаціям), які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України.
В розрізі викладеного прокуратурою зазначено, що наказом Міністерства охорони здоров'я України №1385 від 07.07.2021 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021 рік КПКВК 2301220 КФКВК 0763 «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф передбачено відповідне фінансування.
Постановою Кабінету Міністрів України №339 від 09.03.2021 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я (далі Порядок), який визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік за програмою «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я».
Відповідно до п. 2 Порядку, використання коштів головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство охорони здоров'я України.
Однак, за доводами прокурора, Міністерство охорони здоров'я України, як головний розпорядник бюджетних коштів, належним чином не виконав покладених на нього обов'язків щодо захисту відповідних інтересів держави.
Незастосування до відповідача передбаченої Договором неустойки призвело до незалучення відповідних коштів на користь держави, які могли бути використані для задоволення її потреб.
Враховуючи зазначене, в обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі Міністерства охорони здоров'я України, прокурором зазначено, що Офіс Генерального прокурора на виконання вимог абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 21.12.2023 №15/1/3-41521-23 повідомив Міністерство охорони здоров'я України про існування порушення інтересів держави у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Автоспецпром», як постачальником своїх договірних зобов'язань з поставки спеціалізованого санітарного транспорту, і наявності підстав для стягнення штрафних санкцій у судовому порядку. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Листом від 24.01.2024 №14-13/3399/2-24 Міністерство охорони здоров'я України повідомило Офіс Генерального прокурора, що, відповідно до Статуту ДП «Медичні закупівлі України», зазначене підприємство має право укладати договори, угоди, набувати майнових прав, виконувати обов'язки, нести відповідальність, здійснювати претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем і третьою особою у суді відповідно до законодавства. Також, згідно пп. 8 п. 11 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1040, саме юридична служба підприємства організовує претензійну роботу.
Офісом Генерального прокурора на виконання вимог, установлених ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо, до пред'явлення позову, листом від 13.09.2024 №15/1/1-74251вих-24 повідомлено Міністерство охорони здоров'я України про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду позову в інтересах держави в особі останнього про стягнення з ТОВ «Автоспецпром» неустойки (пені та штрафу) за Договором про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021.
Прокурором зазначено, що Міністерство охорони здоров'я України, як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», та який є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах не вжив всіх дієвих заходів претензійного характеру, зокрема, щодо звернення до суду з відповідним позовом, відтак, останнім не здійснено захисту інтересів держави, що, згідно вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», надає право прокурору здійснювати представництво інтересів держави в суді.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві зазначив про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки, позовна заява спрямована на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства - ДП «Медичні закупівлі України», в інтересах якого прокуратура не має права звертатися до суду в силу приписів закону.
Відповідачем зазначено, що ДП «Медичні закупівлі України» є окремою юридичною особою, зареєстрованою в установленому законом порядку і у спірних правовідносинах, які виникли на підставі Договору про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021, є їх самостійним учасником.
В частині здійснення розрахунків за Договором про закупівлю, в тому числі, щодо стягнення неустойки (пені та штрафу), ДП «Медичні закупівлі України» є самостійною стороною у зобов'язальних правовідносинах, позаяк Міністерство охорони здоров'я України не є стороною Договору.
Відповідачем також зазначено, що внаслідок виникнення ряду незалежних від нього та непереборних обставин не вдалось за можливе поставити вчасно спеціалізовані автомобілі екстреної (швидкої) медичної допомоги за Договором.
Відповідач зауважив, що обставини, пов'язані з веденням військових дій проти нашої країни, є обставинами непереборної сили (форс-мажорними), що підтверджується листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Відповідач також наголосив на неодноразових випадках несвоєчасної оплати за товар органами Державної казначейської служби України, внаслідок чого, відповідач, з незалежних та об'єктивних причин, не мав можливості своєчасно укомплектувати автомобілі швидкої медичної допомоги, закупити бази (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги та поставити їх у відповідності до умов Договору. Відповідач зазначає, що додатковою перешкодою у належному виконанні умов Договору також стали затримки поставки баз (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги їх виробником концерном STELLANTIS.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного прокурором в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно умов Договору, постачальник бере на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити Замовнику спеціалізовані автомобілі швидкої медичної допомоги на базі Dangel Jumper 4х4, тип В (Спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х4)) у кількості 49 одиниць на загальну суму вартості 82810000,00 грн. без ПДВ (згідно Специфікації до Договору), а Замовник зобов'язується прийняти Товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених Договором.
З матеріалів справи вбачається, що обумовлений Договором про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021 товар - спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х4) ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-14-000011-a, відповідач третій особі ДП «Медичні закупівлі України» поставив несвоєчасно, що відповідачем під час розгляду справи не заперечено.
Тобто, відповідач є таким, що порушив виконання своїх зобов'язань за Договором про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021.
Стверджуючи про порушення інтересів держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.
Місцевий господарський суд в позові відмовив, оскільки (1) за умовами Договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника; (2) пеня за спірним Договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно зі статтею 230 ГК України (тут і далі - в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами першою-третьою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
У справі, що переглядається (№911/2508/24), судом встановлено, що згідно з пунктом 9.2 Договору постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі замовнику - Третій особі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
За обставинами справи, що переглядається (№911/2508/24), укладаючи Договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами Договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
Водночас з моменту, коли всі істотні умови Договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що в пункті 9.2 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику).
Таким чином, доводи Скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за Договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Третьої особи.
Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.
Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі №902/1372/23, де прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.
Висновки про неможливість зміни визначеного в договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів державного бюджету, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину, викладені в постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23.
Наведеним відхиляються і доводи скаржника про те, що третя особа є лише одержувачем бюджетних коштів, а тому кошти, сплачені як штрафні санкції за державними контрактами, з його рахунків в обов'язковому порядку повертаються до Державного бюджету України, тобто сплачені відповідачем кошти як штрафні санкції через рахунки ДП "Медичні закупівлі України" проходять транзитом, оскільки вказане не впливає на свободу договору.
Поряд із цим слід зауважити, що статутом ДП "Медичні закупівлі України", затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.02.2024 № 238, передбачено, що підприємство є юридичною особою публічного права, має право від свого імені укладати договори, угоди, набувати майнові та немайнові права, виконувати обов'язки, нести відповідальність, здійснювати претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем і третьою особою в суді відповідно до законодавства (п. 1, 10 розділу ІІІ статуту). Відтак, третя особа може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором, за яким вона наділена правами та обов'язками.
Наведе також свідчить про те, що стягнення штрафних санкцій у судовому порядку має здійснюватися виключно відповідно до умов п. 9.2 Договору, а саме на рахунок та на користь ДП "Медичні закупівлі України".
Також колегія суддів не погоджується з доводами прокуратури про те, що штрафні санкції за Договором підлягають сплаті до Державного бюджету України на підставі ст. 29 БК України. Так, пунктом 23 частини другої зазначеної статті БК України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафів, пені тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 63, 64, 69, і 135 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 641 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні, адміністративні правопорушення тощо, а не про штрафи та пеню, сплата яких передбачається у договірних відносинах.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, що також узгоджується з попередніми висновками, яких Верховний Суд дійшов у постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23.
У договірних відносинах обов'язок зі сплати штрафів та пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.
Проте п. 9.2 Договору не передбачено сплату постачальником штрафних санкцій до Державного бюджету України, а передбачено їх сплату замовнику, тобто ДП "Медичні закупівлі України".
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання прокуратури на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та постанову Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21 у зв'язку з неподібністю правовідносин у цих справах із правовідносинами у справі, що розглядається.
Так, спір у справі № 905/1907/21 виник між комунальним закладом, який був визначений прокурором позивачем у справі та на користь якого прокурор просив стягнути грошові кошти з відповідача у зв'язку з порушенням ними Закону України "Про публічні закупівлі" та умов укладеного договору постачання природного газу, позов стосувався неефективного витрачання коштів місцевого бюджету, оскільки сторони договору без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу.
У справі № 924/1283/21 предметом позову було стягнення на користь селищної ради грошових коштів із відповідача у зв'язку з порушенням ними Закону України "Про публічні закупівлі" та умов укладеного договору постачання природного газу, позов також стосувався неефективного витрачання коштів місцевого бюджету.
Водночас у даній справі позов не стосується неефективного витрачання бюджетних коштів.
Отже, колегія суддів відхиляє доводи Скаржника, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів наголошує, що:
- у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та / або іншими умовами Договору не передбачено сплату постачальником (Відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (Третьої особи);
- одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
- обґрунтованими є висновки суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні позову, що також узгоджується з практикою Верховного Суду у справах, як виникли з подібних правовідносин (постанови від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23).
За таких обставин, оцінивши подані докази в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.06.2025 у справі №911/1623/24, від 17.06.2025 у справі №9112191/24, від 17.06.2025 у справі №911/2192/24.
Щодо науково-правового висновку, поданого до суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII до ГПК України були внесені зміни, що виокремили експерта з питань права як самостійного учасника господарського процесу, а також закріпили норми, присвячені висновку експерта у галузі права. Наведене бере витоки з інституту amicus curiae, що покликаний сприяти суду шляхом надання відповідей та кваліфікованих роз'яснень, забезпечення суду експертними знаннями, які є необхідними для правильного та об'єктивного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Так, згідно зі статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (частина друга статті 108 ГПК України).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22.
Частиною сьомою статті 303 ГПК України також передбачено, що після передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.
Водночас науково-правовий висновок, підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О.А., (1) не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права та / або змісту норм іноземного права; (2) надійшов не у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 303 ГПК України.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції (1) не розглядає поданий Скаржником документ як науковий висновок фахівця, наданий за зверненням судді-доповідача у справі; (2) ураховує його як письмові пояснення Скаржника, проте лише в частині, яка стосується підстав апеляційного оскарження та доводів апеляційної скарги.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди прокурора з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи прокурора (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі №911/2508/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі №911/2508/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на прокуратуру.
4. Матеріали справи №911/2508/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 09.07.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко