вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" липня 2025 р. Справа№ 910/15083/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця»
на рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2025 р. (повний текст складено 09.04.2025 р.)
у справі № 910/15083/24 (суддя - Щербаков С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард»
до Акціонерного товариства “Українська залізниця»
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов'язання внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 65659,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача підстав для нарахування позивачу збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 122606 на суму 65659,56 грн на підставі договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 від 06.03.2020 р. та, відповідно, для списання цих грошових коштів з особового рахунку позивача, внаслідок чого ці кошти вважаються набутими відповідачем без достатньої правової підстави.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.03.2025 р. у справі № 910/15083/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» задоволено.
Не погодившись з рішенням, Акціонерне товариство “Українська залізниця» подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що представником позивача було підписано без зауважень накопичувальну карточку № 26120704 від 26.12.2021 р. Крім того, позивач не звертався до відповідача з претензією в порядку, встановленому п. 7.1 договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом, та у строки встановлені Статутом залізниць України. Також скаржник зазначив про необхідність застосування спеціальної позовної давності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця» у справі № 910/15083/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15083/24 та вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства “Українська залізниця» без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України.
24.04.2025 р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
14.04.2025 р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат.
28.04.2025 р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на клопотання про розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Копію ухвали від 22.04.2025 р. про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/15083/24 учасникам справи було доставлено до електронних кабінетів 24.04.2025 р., доказом чого є довідки про доставку електронного документа від 28.04.2025 р., що містяться в матеріалах справи.
Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала 22.04.2025 р. у справі № 910/15083/24 оприлюднена у реєстрі 23.04.2025 р.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення строків на подання всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
06.03.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - замовник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (далі - договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти).
26.11.2021 р. Акціонерним товариством "Українська залізниця" оприлюднено нову редакцію договору, яка введена в дію з 01.12.2021, р.
Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.4 договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Згідно з п. 1.5 договору перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п. 1.6 договору).
Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору (п. 1.7 договору).
Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 договору (п. 1.10 договору).
У відповідності до п. 9.4 договору зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/ з накладенням КЕП.
Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору, здійсненого на вебсайті http://uz-cargo.com/, та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин із замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію (п. 12.1 договору).
На виконання пп. 2.3.3 п. 2.3 договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для позивача відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.
Згідно з п. 3.1 договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються відповідно до умов Збірника тарифів.
Як передбачено п. 3.4 договору, замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника).
Додаток 1-4 “Умови організації накопичення вагонів» до договору є невід'ємною його частиною (далі - додаток 1-4).
Згідно з п. 3 додатку 1-4 для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
За п. 5 додатку 1-4 на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзда та відправлення на станцію призначення.
У відповідності до п. 6 додатку 1-4 початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Відповідно до п. 7 додатку 1-4 часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагона перевізником.
Згідно з п. 8 додатку 1-4 час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Як передбачено п. 9 додатку 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом “Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення);
- за затримку вагонів замовника - платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника, згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів;
- за затримку власних вагонів перевізника - платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника, згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4 договору.
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Згідно з п. 10 додатку 1-4 нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
26.12.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» відправило залізницею зі станції відправлення Городенко-Завод Львівської залізниці 50 вагонів зерна кукурудзи у складі одного маршрутного поїзда № 122606, що підтверджується залізничною накладною № 357077322, відомістю вагонів.
З переліку № 20211227 від 27.12.2021 р. та переліку № 20211228 від 28.12.2021 р. вбачається, що станцією Городенко-Завод Львівської залізниці на підставі накопичувальних карток № 26120703 та № 26120704 від 26.12.2021 р. нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 15357,07 грн з ПДВ;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у сумі 65659,56 ПДВ;
- плату за користування вагонами у розмірі 260632,56 грн з ПДВ.
Відповідно п. 4.4 договору виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована пеня.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, без належних правових підстав здійснив нарахування збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда в розмірі 65659,56 грн, отже такі кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 908 ЦК України унормовано, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
У відповідності до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, (далі - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Відповідно до п. 9 Правил зберігання вантажів за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Отже нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, незалежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є “очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Встановлено, що укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком № 1-4 до вказаного договору, який є його невід'ємною частиною.
З урахуванням умов укладеного між сторонами договору та додатку № 1-4 у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів, тому процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда.
Зважаючи на умови додатку № 1-4 до договору (пункт 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим додатком.
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 до договору за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом “Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору.
Згідно з п. 9.1 додатку № 1-4 при нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення).
За п. 9.2 додатку № 1-4 у період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування.
Отже при нарахуванні плати обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є затримка з вини замовника.
Вбачається, що п. 9 додатку № 1-4 розділяє такі поняття як “накопичення рухомого складу» та “затримку вагонів перевізника».
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (п п. 6, 7 додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Таким чином, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина позивача. За таких обставин, пункти 8, 9 наведених Правил зберігання вантажів не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від Акціонерного товариства “Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях Акціонерного товариства “Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.04.2024 р. у справі № 915/5/23, від 01.02.2024 . у справі № 915/305/22.
Отже, відповідач як перевізник надав позивачу як замовнику відповідно до умов укладеного договору послугу з накопичення вагонів за попередньо погодженим планом, який мав ознаку “маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим грошові кошти в сумі 65659,56 грн з ПДВ безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача як збір за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні не можуть бути застосовані.
Як було встановлено вище, 26.12.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» відправило залізницею зі станції відправлення Городенко-Завод Львівської залізниці 50 вагонів зерна кукурудзи у складі одного маршрутного поїзда № 122606, що підтверджується залізничною накладною № 357077322 та відомістю вагонів.
З переліку № 20211227 від 27.12.2021 р. та переліку № 20211228 від 28.12.2021 р. вбачається, що станцією Городенко-Завод Львівської залізниці на підставі накопичувальних карток № 26120703 та № 26120704 від 26.12.2021 р. нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 15357,07 грн з ПДВ;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у сумі 65659,56 грн ПДВ;
- плату за користування вагонами у розмірі 260632,56 грн з ПДВ.
Однак у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу збору за зберігання вантажів у вагонах, тому кошти у розмірі 65659,56 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, списання відповідачем з особового рахунку позивача спірних коштів як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним договором.
Враховуючи викладене, а також те, що Акціонерним товариством “Українська залізниця» було необґрунтовано нараховано та списано з Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» збір за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про зобов'язання внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 65659,56 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Стосовно доводів скаржника про те, що позивачем було пропущено спеціальний строк позовної давності для звернення до суду, судова колегія зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 3 статті 925 ЦК України визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Скаржник просив про застосування строків позовної давності, встановлених ст. ст. 134 і 136 Статуту та ст. 315 ГК України.
Відповідно до п. 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Згідно з п. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Як передбачено ч. 5 ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами щодо прострочення доставки вантажу.
Однак судова колегія зазначає, що оскільки предметом позову у даній справі є вимога про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 65659,56 грн, а не пред'явлення перевізникові позову внаслідок прострочення доставки вантажу, а тому до даних правовідносин не підлягають застосуванню спеціальні строки позовної давності встановлені ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України та ст. 315 ГК України.
При цьому, встановлені ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч. ч. 1 - 4 статті 315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
Окрім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про пропуск строків позовної давності, оскільки на день звернення позивача до суду з даним позовом строк позовної давності пропущено не було.
Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія судів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2025 р. у справі № 910/15083/24 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства “Українська залізниця» задоволенню не підлягає.
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, судова колегія зазначає таке.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду наступні докази:
- договір про надання правничої допомоги № 17-01 від 04.01.2021 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» та Адвокатським об'єднанням «Право, бізнес і фінанси»;
- додаткову угоду до договору від 07.07.2021 р.;
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/493 від 24.04.2025 р.
Відповідно до п. 4.3 договору вартість однієї години роботи адвоката становить 1000,00 грн.
Згідно з п. 4.4 договору вартість представництва інтересів клієнта у суді, який територіально розташований у межах міста Києва, становить 2000,00 гривень за одне судове засідання.
Так, 24.04.2025 р. між сторонами було підписано акт виконаних робіт (наданих послуг) №17-01/493 - складання відзиву на апеляційну скаргу (3 години) 3000,00 грн.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
За змістом ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 2, 4, 5 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 129 ГПК України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Доводи відповідача про те, що дана справа за своєю складністю є типовою справою з усталеною судовою практикою, відтак адвокату не потрібно було витрачати значні зусилля на надання правової допомоги, тому розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката є неспівмірним із часом, витраченим адвокатом, та із ціною позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідач не надав, а тому останнім не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 р. у справі № 910/5410/19.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов'язану із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а також співмірність розміру таких витрат, у зв'язку з чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» про розподіл судових витрат підлягає задоволенню повністю та стягненню з Акціонерного товариства “Українська залізниця» витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2025 р. у справі № 910/15083/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство “Українська залізниця»
4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» про розподіл судових витрат задовольнити.
5. Стягнути з Акціонерного товариства “Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 32-А, код 41564379) 3000 (три тисячі),00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
6. Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
В.В. Шапран