вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" липня 2025 р. Справа№ 910/557/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Кравчука Г.А.
розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін) матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 (повний текст складено і підписано 04.04.2025)
у справі № 910/557/25 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі»
про стягнення 122 822,23 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 122 822,23 грн.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначає, що:
- на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 53-129-01-24-02961 від 14.03.2024 позивачем було поставлено відповідачу оливу моторну М-14Г2ЦС на загальну суму 3 018 240,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі ТМЦ № 24-18 від 03.04.2024. № 24-19 від 08.04.2024 та видатковими накладними № КСМ-0402-1 від 02.04.2024, № КСМ-0405-13 від 05.04.2024;
- згідно п. 4.2 спірного договору покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 45 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі продукції;
- відповідачем було здійснено оплату з простроченням встановлених строків оплати, що підтверджується платіжними інструкціями від № 2213 та № 2214 від 12.09.2024.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 122 822,23 грн., з яких: 9 459,62 грн. становить пеня; 84 965,39 грн. - інфляційні втрати; 28 397,22 грн. - 3% річних.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що:
- обставини втрати відповідачем в результаті війни і окупації значної частини своїх виробничих потужностей, об'єктивно унеможливили своєчасні розрахунки відповідача перед позивачем за спірним договором, що свідчить про відсутність його вини та підстав для задоволення позовних вимог;
- позивачем не зазначено, що прострочення виконання зобов'язання відповідачем спричинило йому збитки;
- сторонами при укладанні договору було досягнуто домовленість, яка передбачена п. 7.12 спірного договору, де вказано, що у разі прострочення покупцем виконання грошового зобов'язання у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1 (один) % річних від простроченої суми, тобто нарахування 3% річних, яке передбачене ст. 625 ЦК України, зменшено до 1% річних;
- договір не містить положень щодо пені для покупця, а це означає, що застосовується загальне правило ст. 625 ЦК України, яке передбачає сплату 3% річних у випадку прострочення грошового зобов'язання, якщо інший розмір не встановлено договором. В даному випадку договором встановлено розмір 1% річних.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що:
- доводи відповідача про його скрутне матеріальне становище та відсутність його вини у простроченні оплати є необґрунтованими, оскільки відповідач здійснює повноцінну господарську діяльність, проводить закупівлі і укладає договори з постачальниками;
- невиконання відповідачем оплати продукції за договором у травні 2024 року в сумі 3 018 240,00 грн. мало наслідком втрати позивачем обігових коштів на які він розраховував при плануванні своєї господарської діяльності, через що довелось залучати кредитні кошти у розмірі 3 000 000,00 грн. та нести збитки у вигляді сплати процентів;
- позивач не визнає заперечення відповідача щодо невірного тлумачення п. 7.12 спірного договору, оскільки вважає, що цим пунктом передбачено саме штрафну санкцію (пеню), у розмірі 1% річних від простроченої суми, оскільки вказана норма договору не має посилання на ст. 625 ЦК України і в інших умовах не зазначено про те, що це зменшений розмір 3 % річних, передбачений у ст. 625 ЦК України.
Під час розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру 1% річних до 0,1% річних, посилаючись на те, що їх стягнення ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об'єктів атомної енергетики, та заява про відстрочення виконання судового рішення на 1 рік з дня його ухвалення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 позов задоволено частково;
- стягнуто з відповідача на користь позивача 9 287,76 грн. пені, 27 863,29 грн. 3% річних, 84 909,13 грн. інфляційних втрат, відстрочивши в цій частині виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/557/25 від 04.04.2025 до 04.08.2025;
- стягнуто з відповідача на користь позивача 2 407,37 грн. витрат по сплаті судового збору;
- в іншій частині в позові відмолено повністю.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції:
- встановивши, що відповідач, в порушення умов спірного договору, у визначений строк зобов'язання щодо оплати поставленої продукції не виконав, визнав його таким, що прострочив виконання зобов'язання;
- у зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення з оплати поставленої продукції, дійшов висновку, що позивач на підставі ст. 625 ЦК України має право заявити вимогу про стягнення з відповідача 9 459 грн. 62 коп. пені, 84 965 грн. 39 коп. інфляційних втрат, 28 397 грн. 22 коп. 3% річних;
- з'ясувавши, що п. 7.12 спірного договору, яким передбачено, що у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми, міститься у розділі VII договору «Відповідальність сторін», не має посилання на те, що ним визначено інший розмір процентів в порядку передбаченому ст. 625 ЦК України та те, що пеня зазвичай встановлюється у відсотковому відношенні, прийшов до висновку, що даним пунктом договору сторони узгодили саме штрафну санкцію - пеню;
- перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, прийшов до висновку, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з тим, що нарахування пені було здійснено позивачем без урахування положень ч. 5 ст. 254 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції частково задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 9 287 грн. 76 коп.;
- перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, прийшов до висновку, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з тим, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем без урахування положень ч. 5 ст. 254 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції частково задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 27 863,29 грн.;
- перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, прийшов до висновку, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з тим, що розрахунок інфляційних втрат було здійснено позивачем без урахування положень ч. 5 ст. 254 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції частково задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 84 909,13 грн.;
- розглянувши клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення позивачем 1% річних (фактично позивачем заявлено 3% річних) до 0,1% річних, відхилив його, зазначивши, що чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг, тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України;
- розглянувши подане відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення суду на один рік, прийшов до висновку про його часткове задоволення та відстрочив виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 на чотири місяці, тобто до 04.08.2025 з посиланням на те, що в даному випадку відстрочення виконання рішення не є інструментом ухилення від виконання судового рішення, а відповідною заявою відповідач лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити у майбутньому повне виконання рішення та погашення заборгованості перед позивачем.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 в частині стягнення 9 287,76 грн. пені повністю; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 в частині стягнення 27 863,29 грн. 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити розмір річних у розмірі 1%, відповідно до умов договору; судові витрати понесені відповідачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на позивача.
24.04.2025 через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» від скаржника надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25, аналогічна за змістом раніше поданій.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 є таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного й всебічного з'ясування всіх обставин.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- суд першої інстанції зробив неправильний висновок, що 1% річних є пенею, і у резолютивній частині рішення встановлює додаткові 3% річних посилаючись на ст. 625 ЦК України, хоча у спірному договорі це не зазначено;
- сторонами при укладанні спірного договору було досягнуто домовленість, яка передбачена в п.7.12 договору, де вказано, що у разі прострочення покупцем виконання грошового зобов'язання у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1 (один) % річних від простроченої суми, тобто в даному пункті договору мова йде про нарахування 3% річних, яке передбачено ст. 625 ЦК річних, а не про пеню, а тому суд дійшов невірного висновку, що передбачені відповідним пунктом договору проценти є пенею, оскільки сторони чітко вказали, що ці проценти є річними відсотками, що з філологічної точки зору не може бути трактовано інакше;
- оскільки сторони у пункті 7.12 спірного договору передбачили відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання шляхом нарахування 1% річних від простроченої суми, така умова є реалізацією положень ч 2 ст. 625 ЦК України, яка дозволяє сторонам встановлювати інший, ніж передбачений законом, розмір процентів за прострочення; відповідно, зазначені у договорі 1% річних є саме компенсаційною формою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання, а не штрафною санкцією;
- спірний договір не містить положень щодо пені для покупця, а це означає, що застосовується загальне правило, вказане у ст. 625 ЦК України, яке передбачає сплату 3% річних у випадку прострочення грошового зобов'язання, якщо інший розмір не встановлено договором. Але в даному випадку договором встановлено зменшений розмір - 1% річних;
- зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18);
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 справа № 910/557/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Кравчук Г.А.
З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі № 910/557/25 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/557/25; відкладено вирішення питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали 01.05.2025 матеріали справи № 910/557/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*100=302 800 грн. 00 коп.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 910/557/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
19.05.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що:
- згідно з положенням п.п 7.12. спірного договору, за згодою сторін було передбачено саме штрафну санкцію (пеню), у розмірі 1 (один) % річних від простроченої суми, оскільки вказана норма договору не має посилання на ст. 625 ЦК України і в інших умовах не зазначено, про те, що це зменшений розмір 3 % річних, передбачений за ст. 625 ЦК України;
- оскільки пеня зазвичай встановлюється у відсотковому відношенні, судом першої інстанції було зроблено правомірний висновок, що даним пунктом сторони узгодили штрафну санкцію - пеню у розмірі 1% річних від простроченої суми;
- необхідно звернути увагу на тлумачення договору в Україні в практиці Верховного Суду, де було висловлено наступну позицію: «Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови» (постанова Верховного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц);
- при укладенні спірного договору було допущено порушення балансу інтересів сторін, адже в умовах договору поставки для позивача, як постачальника, було одразу виписано всю можливу відповідальність (максимальні штрафні санкції зазначені в розділі № 7, п. п. 7.1-7.8 договору), що передбачали нарахування і пені, і декількох різновидів штрафів, що застосовуються разом, і відшкодування збитків, тоді як для відповідача, як покупця, наявна єдина норма у договорі щодо відповідальності за порушення договору, стосовно якої відповідач наполягає, що цей 1% річних згідно п. 7.12 договору є зменшеним відсотком 3% річних за ст. 625 ЦК України, що є абсолютно несправедливим і прямо порушує баланс інтересів сторін при порушенні умов договору з боку замовника (апелянта).
Станом на дату ухвалення постанови інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині та зміні з наступних підстав.
14.03.2024 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки № 53-129-01-24-02961 (далі договір), в п. 1.1 якого погодили, що постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити оливу моторну М-14Г2ЦС, виробництва ТОВ «КСМ ПРОТЕК» Україна (далі продукція) для потреб філії «ВП «Південноукраїнська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» (далі Кінцевий споживач), а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити продукцію.
Відповідно до п. 3.1 договору загальна сума договору становить 3 024 000,00 грн. з ПДВ.
На виконання договору позивач передав, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 3 018 240,00 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується видатковими накладними № КСМ-0402-1 від 02.04.2024 на суму 1 635 840,00 грн. та № КСМ-0405-13 від 05.04.2024 на суму 1 382 400,00 грн. та актами приймання-передачі ТМЦ № 24-18 від 03.04.2024 на суму 1 635 840,00 грн. та № 24-19 від 08.04.2024 на суму 1 382 400,00 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що спірний товар відповідачем було оплачено повністю, проте з порушенням встановлено договору строку, з огляду на що є підстави для стягнення з відповідача 122 822,23 грн., з яких: 9 459,62 грн. становить пеня; 84 965,39 грн. - інфляційні втрати; 28 397,00 грн. - 3% річних.
Відповідач проти задоволення позову заперечив.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 9 287,76 грн. пені, 27 863,29 грн. 3% річних, 84 909,13 грн. інфляційних втрат та відстрочено в цій частині виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/557/25 від 04.04.2025 до 04.08.2025, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 9 287,76 грн. пені та 27 863,29 грн. 3% річних, відтак, враховуючи, що рішення в частинах задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 84 909,13 грн. та відстрочення виконання рішення апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частинах задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 84 909,13 грн. та відстрочення виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його
Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 45 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З огляду на викладене, відповідач мав виконати зобов'язання по сплаті продукції у наступні строки:
- за актом № 24-18 від 03.04.2024 у строк до 18.05.2024 включно, однак, оскільки кінцевий день строку припадає на вихідний день, то з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України відповідач мав виконати зобов'язання по сплаті продукції до 20.05.2024 включно;
- за актом № 24-19 від 08.04.2024 у строк до 23.05.2024 включно.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено повну оплату поставленої продукції у розмірі 3 018 240,00 грн.. згідно наступних платіжних інструкцій № 2213 від 12.09.2024 в сумі 1 635 840,00 грн. та № 2214 від 12.09.2024 в сумі 1 382 400,00 грн., тобто з порушенням встановленого договором строку.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 7.12 договору у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що у п. 7.12 договору сторони не зменшили, визначений ст. 625 ЦКМ України розмір річних, а погодили нарахування пені, оскільки даний пункт міститься у розділі VII договору «Відповідальність сторін» не має посилання на те, що ним визначено інший розмір процентів в порядку передбаченому ст. 625 ЦК України, пеня зазвичай встановлюється у відсотковому відношенні, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
Зміст п. 7.12 договору чітко встановлює, що на вимогу постачальника, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми. В свою чергу, положення ст. 625 ЦК України не встановлюють жодних вказівок та обмежень щодо того в якому розділі договору сторони мають дійшли згоди щодо зміни розміру процентів річних, а також не визначають що така згода обов'язково має містити посилання на ст. 625 ЦК України. Саме лише те, що пеня зазвичай встановлюється у відсотковому відношенні не може свідчить про те, що у п. 7.12 договору сторони погодили нарахування саме пені, адже і, передбачені ст. 625 ЦК України річні встановлюються у відсотковому відношення до суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Отже, у п. 7.12 договору сторонами погоджено саме зміну, визначеного ст. 625 ЦК України розміру річних.
При цьому, умови договору не містять положень щодо застосування штрафних санкцій у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання покупцем з оплати товару, оскільки відсутнє формулювання такого наслідку прострочення виконання зобов'язання як «сплата пені».
За таких обставин, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого за договором товару, позивач відповідно до положень ст. 625 ЦК України та договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань інфляційні втрати та 1 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
Водночас, з огляду на те, що умовами договору не передбачено нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати покупцем, а положення ч. 2 ст. 547 ЦК України встановлюють, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені відсутні, а рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення пені відмовляється повністю.
Щодо розрахунку розміру процентів річних колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, прийшов до висновку, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з тим, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем без урахування положень ч. 5 ст. 254 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції частково задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 27 863,29 грн.
Водночас, як встановлено вище, у п. 7.12 договору сторони дійшли згоди про зміну, визначеного ст. 625 ЦК України розміру процентів річних, що судом першої інстанцій при розгляду спору сторін враховано не було.
За таких обставин, враховуючи, що:
- пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 45 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції;
- за актом № 24-18 від 03.04.2024 відповідач мав виконати зобов'язання по сплаті продукції у строк до 20.05.2024 включно ( з урахуванням вихідних днів), а за актом № 24-19 від 08.04.2024 - до 23.05.2024 включно;
- фактично відповідачем здійснено повну оплату поставленої продукції лише 12.09.2024,
період прострочення грошового зобов'язання складає з 21.05.2024 по 11.09.2024 на суму заборгованості 1 635 840,00 грн. та з 24.05.2025 по 11.09.2025 на суму заборгованості 1 382 400,00 грн., а за розрахунком суду 1 % складає 9 287,76 грн. (5 095,24+4 192,52).
1 635 840,00 x 1 % x 114 : 366 : 100=5 095,24
1 382 400,00 x 1 % x 111 : 366 : 100= 4 192,52
З огляду на вказані обставини рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення відсотків річних підлягає зміні.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У ч. 1 ст. 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 підлягає:
- скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9 287,76 грн. із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог;
- зміні в частині стягнення з відповідача відсотків річних, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають річні в розмірі 9 287,76 грн.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору за подачу позову, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За наслідками розгляду спору сторін по суті, з загальної суми заявлених позивачем до стягнення позовних вимог - 122 822,23 грн. задоволенню підлягають вимоги на загальну суму 94 196,89 грн. (76,69 %).
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 1 857,74 грн. (з урахуванням того, що позов був поданий через систему «Електронний суд» та встановленого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору - примітка суду)
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 9 287,76 грн. із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків річних.
4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 залишити без змін.
5. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі № 910/557/25 в такій редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі» (01054, м. Київ, вул. Франка Івана, 31; код ЄДРПОУ 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 15, літера А; код ЄДРПОУ 37333587) 9 287 (дев'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 76 коп. 1% річних, 84 909 (вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'ять) грн. 13 коп. інфляційних втрат, відстрочивши в цій частині виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/557/25 від 04.04.2025 до 04.08.2025.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі» (01054, м. Київ, вул. Франка Івана, 31; код ЄДРПОУ 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 15, літера А; код ЄДРПОУ 37333587) 1 857 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят сім) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині в позові відмовити повністю.»
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 15, літера А; код ЄДРПОУ 37333587) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі» (01054, м. Київ, вул. Франка Івана, 31; код ЄДРПОУ 26251923) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.
7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 07.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
Г.А. Кравчук