Постанова від 18.06.2025 по справі 911/1974/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2025 р. Справа№ 911/1974/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025 (повний текст рішення підписано 10.03.2025)

у справі № 911/1974/24 (суддя Конюх О.В.)

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державного підприємства «Медичні закупівлі України»

про стягнення 10 426 594,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора, м. Київ (далі по тексту прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою від 26.07.2024 в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ (далі по тексту МОЗ України, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (далі по тексту ТОВ «Автоспецпром», відповідач), в якій просить суд стягнути з ТОВ «Автоспецпром» до Державного бюджету України неустойку в сумі 10 426 594,74 грн., нараховану з зв'язку із неналежним виконанням умов Договору про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021, а саме на підставі пункту 9.2 Договору за прострочення поставки пеню 0.1% від вартості товару, щодо якого допущено прострочення, в сумі 4 587 701,80 грн. за період з 01.12.2022 по 24.01.2023, та штраф 7% у сумі 5 838 892,94 грн.

Крім того, прокурор просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Позов обґрунтований тим, що Державним підприємством «Медичні закупівлі України» була проведена спрощена процедура закупівлі, предметом якої був спеціалізований санітарний транспорт, за результатами якої між ДП «Медичні закупівлі України» та ТОВ «Автоспецпром» було укладено договір про закупівлю від 28.12.2021 №09/526-12/2021. За умовами договору відповідач зобов'язався поставити спеціалізовані автомобілі швидкої медичної допомоги в кількості 49 одиниць загальною вартістю 83 412 756,35 грн.

Закупівля проведена на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та постанови КМУ від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році»; для проведення закупівлі державному підприємству «Медичні закупівлі України» було виділено 83 412 756,35 грн.

Замовник на виконання договору сплатив виконавцю платіжним дорученням №68 кошти в сумі 83 412 756,35 грн. Кінцевий строк поставки неодноразово змінювався та остаточно був встановлений додатковою угодою №3 до 23.12.2022. Також додатковою угодою №3 було встановлено обов'язок постачальника використати одержану попередню оплату до 23.12.2022.

Пунктом 9.1 Договору було встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, які виникають відповідно до Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством.

Поставка товару відповідачем здійснена не була. Додатковою угодою №4 від 24.01.2023 сторони припинили дію договору з 24.01.2023, а також встановили, що постачальник не звільняється від сплати пені та штрафу, передбачених договором.

Пунктом 9.2 Договору було встановлено, що у разі порушення строку поставки постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань включаючи день виконання зобов'язання.

Прокурор стверджував, що МОЗ України як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми є уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах. Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, прокурор твердить, що розпорядник бюджетних коштів є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, тому є належним позивачем. ДП «Медичні закупівлі України» засноване на державній власності та належить до сфери управління МОЗ України і є підзвітним йому. Як головний розпорядник бюджетних коштів і відповідальний виконавець бюджетної програми МОЗ зобов'язане забезпечити цільове та ефективне використання бюджетних коштів, зокрема законність та ефективність використання ДП «Медичні закупівлі України» коштів державного бюджету за Договором щодо закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.02.2025 позов Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України у справі №911/1974/24 залишено без задоволення. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» 20 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник Генерального прокурора звернувся 24.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 24.03.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025 у справі №911/1974/24 та прийняти нове рішення про задоволення позову. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Прокурор вважає, що судом першої інстанції не вірно застосовано п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, а також не наведено мотиви відхилення доводів прокурора про те, що пеня і штраф підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.

Також, прокурор вважає, що судом не враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 09.08.2023 у справі №924/1283/21 та від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 справу № 911/1974/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025 у справі № 911/1974/24. Призначено до розгляду на 13.05.2025.

09.04.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Медзакупівлі України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа підтримала доводи прокурора та просила задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

10.04.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів прокурора та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

16.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1974/24.

13.05.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення, де відповідач зазначив, що в провадженні господарського суду Київської області та Північного апеляційного господарського суду перебували справи між тими ж сторонами з подібним предметом позову за іншими договорами, які були розглянуті і судовими рішеннями відмовлено в задоволенні позовів прокуратури.

13.05.2025 розгляд справи №911/1974/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням суддів у відпустках.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 розгляд справи №911/1974/24 призначено на 18.06.2025.

16.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення відповідача, в яких відповідач повідомив про прийняття постанови Верховного суду 03.06.2025 у справі №911/1623/24 за позовом Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Медичні закупівлі України", про стягнення заборгованості в розмірі 15 985 340,00 грн. та просив врахувати висновки Верховного Суду при розгляді справи №911/1974/24.

18.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Міністерства охорони здоров'я України про долучення документів, що підтверджують повноваження представника Міністерства.

В судове засідання 18.06.2025 з'явились прокурор, представники відповідача та третьої особи. Представник позивача в судове засідання не з'явився, в зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Прокурор надав свої пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги скаржника, просив залишити її без задоволення. Також зазначив, що після винесення постанови у справі буде подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Представник третьої особи надав свої пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги прокурора, також просив її задовольнити.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 07 серпня 2025 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом МОЗ України від 07.07.2021 №1385 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021 рік за КПКВК 2301220 КФКВК 0763 «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф передбачено фінансування на загальну суму 1 357 129,1 тис. грн.

Метою бюджетної програми визначено забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів, одним із завдань забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типів В та С.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я, який визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік за програмою «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я».

Згідно із п. 47 частини 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (у редакції, яка була чинною станом на 28.12.2021) розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету.

Відповідно до п. 2 Порядку використання коштів головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство охорони здоров'я України.

Згідно із п. 38 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Одержувачем бюджетних коштів за напрямом використання бюджетних коштів - забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типу В і С як системою медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування у складі колісних засобів, призначених для виконання спеціальних робочих функцій, та додаткових предметів спеціального обладнання є ДП «Медичні закупівлі України», що належить до сфери управління МОЗ України.

Враховуючи вищевикладене, а також зміст пунктів 3, 4 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІV, пункту 14 розділу V Статуту підприємства, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відхилення посилання прокурора на те, що ДП «Медичні закупівлі України» є бюджетною установою.

28.12.2021 між замовником ДП «Медичні закупівлі України» та постачальником ТОВ «Автоспецпром» за результатами проведення спрощеної закупівлі UA-2021-12-06-017591-с укладено Договір про закупівлю №09/526-12/2021, відповідно до якого постачальник бере на себе зобов'язання у строки, порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування, а замовник зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його у порядку та на умовах, визначених договором (1.1).

Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю та загальна вартість вказується у специфікації (Додаток №1) (1.2).

Договір виконується в рамках виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та постанови КМУ від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» (1.4).

Поставка товару здійснюється на умовах DDR (2.2).

Право власності на товар переходить від постачальника до замовника після підписання уповноваженими представниками постачальника та кінцевого набувача, якому здійснено поставку товару, Акту приймання-передачі транспортного засобу за формою, наведеною у Додатку №6 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації) зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 №1388 (2.4).

Загальна ціна товару складає 83 412 756,35 грн. без ПДВ. Ціна за одиницю зазначається у специфікації (3.1).

Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти (4.1). Протягом двох робочих днів після отримання заявки постачальник підтверджує замовнику готовність поставити товар або надає застереження засобами електронної пошти (4.3). Датою поставки є дата підписання видаткової накладної або Акту приймання товару (4.6).

У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених договором) товару, прострочення усунення недоліків товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань включаючи день виконання зобов'язання (9.2).

У разі застосування пені/штрафу постачальник зобов'язаний сплатити суму на підставі окремо виставленого у кожному випадку рахунку. Оплата проводиться протягом 30 банківських днів з дати виставлення такого рахунку. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов договору (9.5).

Договір набирає чинності після його підписання та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами зобов'язань, у тому числі у частині штрафних санкцій та поставки товару до повного виконання (11.1).

У разі настання обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, має негайно (упродовж 3 робочих днів повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, вказавши характер цих обставин та очікуваний строк їх дії. Якщо інша сторона не надасть їй інших письмових інструкцій, вона й надалі має виконувати свої зобов'язання за цим договором, наскільки це буде можливо та шукати інших альтернативних способів виконання своїх зобов'язань (12.2). Виникнення, дія та/або припинення обставин непереборної сили підтверджується документом, виданим ТПП України (12.3). Сторона не має права посилатися на обставини непереборної сили, як на підставу для звільнення її від відповідальності, якщо на момент виникнення обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, прострочила виконання своїх зобов'язань (12.5).

Обмін повідомленнями у межах виконання умов цього договору здійснюється сторонами у письмовій формі власноручно або шляхом передачі поштовим зв'язком (рекомендованим листом) на адреси, вказані у підпункті 14.2 договору, та/або шляхом надіслання електронного повідомлення засобами електронної пошти на адреси, вказані у підпункті 14.3 цього договору (14.1).

Додатком №1 сторони підписали Специфікацію до договору, за якою до поставки належало 49 одиниць спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги тип С загальною вартістю 83 412 756,35 грн.

Відповідач звернувся до ДП «Медичні закупівлі України» з листом від 28.12.2021 №431, яким, посилаючись на кількість та тривалий процес виготовлення товару, просив продовжити дію договорів до 30.06.2022 та гарантував вчасне виконання всіх умов договорів. Листом від 28.12.2021 №430 відповідач просив здійснити попередню оплату, посилаючись на те, що договірні умови з постачальниками передбачають 100% попередньої оплати.

Додатковою угодою №1 від 28.12.2021 сторони установили, що на підставі наданого постачальником вмотивованого звернення від 28.12.2021 №430 замовником проводиться попередня оплата в розмірі 100% від ціни товару (1). Постачальник може використовувати одержану попередню оплату для здійснення оплат, необхідних для виконання договору (1.1). у межах дії договору, визначеного пунктом 11.1, невикористані суми попередньої оплати підлягають поверненню постачальником замовнику (1.3). У пункті 11.1 договору строк дії договору сторони продовжили до 30.06.2022 (2.1).

Відповідно до платіжного доручення №67 від 29.12.2021 ДП «Медичні закупівлі України» сплатило ТОВ «Автоспецпром» кошти в сумі 83 412 756,35 грн. із призначенням платежу «передоплата за спец.саніт.трансп.екстр.мед.доп. по рах №223 від 28.12.2021 зг.дог. №09/526-12/2021 від 28.12.2021».

Заявкою на поставку №1 до договору про закупівлю, яка була підписана 28.06.2022 за номером 05/1468-06/2022, замовник вказав, що 49 одиниць спеціалізованих автомобілів мають бути поставлені на умовах DDR за адресами центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, визначених наказом МОЗ України від 17.02.2022 №317. Дата поставки до 25.07.2022 включно.

Копія вказаного Наказу від 17.02.2022 №317 «Про розподіл спеціалізованого санітарного транспорту екстреної мадичної допомоги типів В і С, закупленого за кошти Державного бюджету України на 2021 рік» з додатком долучено до матеріалів справи.

Відповідач звернувся до ДП «Медичні закупівлі України» з листом від 21.06.2022 №20, у якому, посилаючись на введення воєнного стану, тривалий процес виготовлення товару та блокування платежів ТОВ «Автоспецпром» ДКСУ у Києво-Святошинському районі, просив продовжити строк дії договорів до 30.12.2022.

Додатковою угодою №2 від 28.06.2022 сторони продовжили строк дії договору у пункті 11.1 до 23.08.2022 року (1.1), та встановили, що по закінченню терміну надання попередньої оплати, невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику у той же день (2.1).

Заявкою на поставку №1 (Уточнюючою №1) до договору про закупівлю, яка була підписана 25.07.2022 за номером 05/1734-07/2022, замовник вказав, що дата поставки за визначеним місцем поставки до 23.08.2022 включно.

Додатковою угодою №3 від 23.08.2022 до договору про закупівлю сторони продовжили строк дії договору у пункті 11.1 до 23.12.2022 року (1.1). Встановили, що постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 23.12.2022, та у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або Акту приймання товару за місцем поставки (2). Укладаючи цю угоду, сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Сторони усвідомлюють, що Договір буде виконуватись протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні Договору (5).

Заявкою на поставку №1 (Уточнюючою №2) до договору про закупівлю, яка була підписана 24.08.2022 за номером 05/2338-08/2022, замовник вказав, що дата поставки за визначеним місцем поставки до 30.11.2022 включно.

Відповідач звернувся до ДП «Медичні закупівлі України» з листом від 18.01.2023 №05, у якому повідомив про кількість виготовлених станом на 18.01.2023 автомобілів (зокрема по Договору від 28.12.2021 №09/526-12/2021 - нуль з 49). Посилаючись на форс-мажорні обставини відповідач просив підготувати додаткові угоди на продовження дії семи договорів, а також про припинення дії 8 договорів, по яких ТОВ «Автоспецпром» не зможе гарантувати вчасне отримання та виробництво машин швидкої допомоги.

Додатковою угодою №4 від 24.01.2021 сторони дійшли згоди припинити дію Договору з 24.01.2023. з моменту набрання чинності цією додатковою угодою зобов'язання сторін, що виникли, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із Договору, але при цьому постачальник не звільняється від обов'язку щодо повернення протягом 5 банківських днів авансового платежу за непоставлений товар, сплати пені та штрафу, передбачених договором, а також відшкодування замовнику документально підтверджених витрат, спричинених порушенням строків поставки.

Листом ДП «Медичні закупівлі України» від 01.02.2023 №05/652-02/2023, у якому замовник вимагав від постачальника ТОВ «Автоспецпром» оплати пені та штрафу за укладеними договорами, зокрема за Договором про закупівлю №09/526-12/2021 в сумі 10 426 594,74 грн. (в т.ч. пені за період з 01.12.2022 по 24.01.2023 в сумі 4 587 701,80 грн. та 7% штрафу 5 838 892,94 грн.).

Також до матеріалів справи додано лист ДП «Медичні закупівлі України» від 25.01.2024 №03/433-01/2024 до Офісу генерального прокурора щодо вжиття передбачених законодавством заходів із звернення прокуратури із позовами до суду та представництва в суді законних інтересів державного підприємства «Медичні закупівлі України» зі стягнення неустойки у зв'язку із порушенням строків поставок спеціалізованого транспорту, яка у подальшому підлягає зарахуванню до державного бюджету.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами, відповідач, уклавши із третьою особою договір про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 та отримавши 100% передоплати, умови договору не виконав, жодної одиниці товару не поставив.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені статтею 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно із ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на презумпції вини, відтак, підставою для застосування до учасника господарських відносин господарсько-правової відповідальності є факт порушення ним господарських зобов'язань; а обов'язок доведення відсутності вини закон покладає на особу, яка порушила зобов'язання.

Судом першої інстанції вірно враховано позицію Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, де вказано:

« 7.5. Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

7.6. На відміну від положень Цивільного кодексу України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення Господарського кодексу України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

7.7. Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

7.8. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.

7.9. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов'язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

7.10. Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.

7.11. Поряд з цим Господарський кодекс України, також як і Цивільний кодекс України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

7.12. Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).»

У пункті 9.2 Договору про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 сторони погодили, що у разі порушення строку поставки постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Таким чином сторони спірного зобов'язання, джерелом якого є укладений між ними договір, передбачили пеню та штраф за прострочення виконання зобов'язання з поставки у розмірі та на умовах, що відповідають ст. 231 Господарського кодексу України.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, невиконання зобов'язань з поставки є підставою для застосування до постачальника передбачених договором пені та штрафу.

Суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як підстави для звільнення постачальника від передбаченої договором відповідальності за невиконання зобов'язання, виходячи з наступного.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Розділом 12 Договору про закупівлю сторони встановили порядок дій при настанні форс-мажорних обставин. Так, пунктом 12.2 договору встановлено, що у разі настання обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, має негайно (упродовж 3 робочих днів повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, вказавши характер цих обставин та очікуваний строк їх дії. Якщо інша сторона не надасть їй інших письмових інструкцій, вона й надалі має виконувати свої зобов'язання за цим договором, наскільки це буде можливо та шукати інших альтернативних способів виконання своїх зобов'язань. Пунктом 12.3 Договору встановлено, що виникнення, дія та/або припинення обставин непереборної сили підтверджується документом, виданим ТПП України.

Проте, відповідач в порядку, визначеному розділом 12 Договору, не повідомив третю особу про форс-мажорні обставини протягом 3 робочих днів та не надав документ, виданий ТПП України. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). Така позиція Верховного Суду викладена у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21.

Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, лише у листі від 21.06.2022 №20 відповідач побічно згадав введення воєнного стану в обґрунтування продовження строків дії договорів.

При цьому у п. 5 Додаткової угоди №3 від 23.08.2022 сторони погодили, що укладаючи цю угоду, сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Сторони усвідомлюють, що Договір буде виконуватись протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні Договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що не може бути застосоване звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за період прострочення з 01.12.2022 по 24.01.2023 на підставі застосування положень про обставини непереборної сили.

Також, судом відхилено посилання відповідача на неможливість виконання зобов'язань з підстав неможливості придбання бази (шасі) та медичного обладнання для виготовлення спеціалізованих автомобілів, позаяк в силу прямої норми ст. 617 ЦК України не вважаються випадком зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Суд наголошує, що відповідно до норм ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині своєчасної поставки товару, у тому числі, з урахуванням обставин укладання Договору та Додаткових угод №2 та №3 до нього під час дії на території України воєнного стану, у зв'язку з чим відповідач мав усвідомлювати, що під час виконання Договору можуть мати місце певні обставини, пов'язані з широкомасштабною триваючою військовою агресією російської федерації проти України.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що невиконання відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю порушує інтереси держави, позаяк закупівля спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги здійснювалась ДП «Медичні закупівлі України» не з метою власної господарської діяльності, а на виконання бюджетної програми з метою покращення медичного обслуговування населення, зокрема з метою покращення оснащення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим транспортом, що набуло особливого значення в умовах триваючої повномасштабної військової агресії проти України.

Проте, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що спірні пеня та штраф не мають бути стягнуті з відповідача безпосередньо на користь державного бюджету України за позовом Міністерства охорони здоров'я України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зазначеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Відповідно до статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).

Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки. Така позиція Верховного Суду зазначена у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Разом з тим, у постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.

Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Отже, саме умовами п. 9.2 договору сторони обумовили, що у разі порушення строку поставки, не передачі (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених договором) товару, прострочення усунення недоліків товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань включаючи день виконання зобов'язання.

Уклавши за результатами проведення спрощеної закупівлі UA-2021-12-06-017591 спірний договір про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами Договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.

Таким чином, в пункті 9.2 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику). Таким чином, доводи Скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.

Та обставина, що грошові кошти, які відповідач одержав у рахунок оплати за Договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату неустойки можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і третя особа визначили в п.9.2, 9.5 договору підстави для сплати постачальником замовнику пені та штрафу на підставі окремо виставленого у кожному випадку рахунку.

Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.06.2025 у справі №911/1623/24.

Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі №902/1372/23, де прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.

Також, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 23 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

Колегія суддів наголошує, що ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, що також узгоджується з попередніми висновками, яких Верховний Суд дійшов у постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23.

Суд першої інстанції вірно відхилив посилання прокурора на лист Мінфіну від 29.01.2018 №35140-05/23-92/252 з огляду на наступне.

Відповідно до вказаного листа, оскільки штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) відповідно до норм Кодексу не є ціною послуг вартісного характеру, тому не можуть зараховуватись як власні надходження бюджетних установ. Бюджетною класифікацією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 р. №11, не визначено окремого коду для зарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У зв'язку із відсутністю окремого коду бюджетної класифікації для зарахування вищенаведених коштів дані надходження доцільно обліковувати за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції".

Разом із тим, по-перше, у розумінні вищенаведених норм ДП «Медичні закупівлі України» є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня у відносинах із відповідачем. По-друге, наступне перерахування пені та штрафу замовником до бюджету не свідчить про обов'язок постачальника сплачувати передбачені договором пеню та штраф безпосередньо до бюджету. По-третє, вказаний лист Мінфіну має лише роз'яснювальний характер і не є може бути застосований судом як нормативний акт.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі №911/826/23.

У даному випадку договір не є тристороннім; замовник ДП «Медичні закупівлі України» є самостійним суб'єктом спірних правовідносин замовником, який наділений власною праводієздатністю, здатним нести права та обов'язки та виступати позивачем у суді. Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» містить пряму заборону на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, де зазначено, що штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет.

З огляду на викладене, подання прокурором позову про стягнення з ТОВ «Автоспецпром» неустойки за Договором про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 в інтересах держави в особі МОЗ України є безпідставним, а позов про стягнення такої неустойки на користь державного бюджету не підлягає задоволенню.

Колегія суддів не приймає твердження скаржника, що судом не враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 09.08.2023 у справі №924/1283/21 та від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, оскільки:

- у справі №924/1283/21 предметом є визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об'єм постачання природного газу), та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати) у сумі 22 285,88 грн.

- у справі №905/1907/21 прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради та Комунального закладу "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС" про стягнення коштів у сумі 365 870,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII та умов укладеного договору постачання природного газу, оскільки додаткові угоди укладені, якими внесено зміни до істотних умов договору, збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу, укладені без належних підстав.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Отже, у цих справах Верховний Суд не висловлювався щодо можливості або неможливості стягнення пені, встановленої договором, до Державного бюджету України за порушення однією зі сторін своїх зобов'язань.

Водночас за обставинами справи №911/1974/24: 1) предметом спору є стягнення неустойки - пені та штрафу за Договором, а не бюджетних коштів за недопоставлені автомобілі, отриманих Відповідачем як попередня оплата; 2) умовами Договору визначено сплату пені та штрафу саме на користь замовника (Третьої особи); 3) правочин, укладений Третьою особою та Відповідачем, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору.

Щодо оскарження рішення в частині стягнення з Офісу Генерального Прокурора на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що долучений до заяви відповідача детальний опис робіт, виконаних адвокатом по справі № 911/1974/24, не містить інформації щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, за кожним видом робіт, що виконуються адвокатом, тому неможливо встановити дійсну вартість витрат на професійну правничу допомогу за кожну з наданих послуг.

Також скаржник вважає, що стягнений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним ані зі складністю справи, ані з обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Витрати на правову допомогу не відповідають фактичним затратам на виконання конкретних юридичних дій, оскільки адвокат має в роботі 10 подібних справ, що свідчить про стандартизований характер виконаних ним послуг, Такі витрати не враховують реальний обсяг часу, витраченого на кожну конкретну справу, та складність правових питань, що виникли в процесі розгляду

Прокурор вказує, що витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування». Проте, як стверджує прокурор в своїй апеляційній скарзі, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «Унілекс» у рамках надання правничої допомоги ТОВ «Автоспедпром» у справі № 911/1974/24 за договором від 23.02.2020 № 23/02-20 про надання правової допомоги, не містить інформації, що підтверджує їхню вартість, а саме - порядку обчислення гонорару адвоката та кількості годин, витрачених адвокатами на підготовку.

Колегія суддів вважає вказані доводи необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідач в своїй заяві про стягнення витрат на правову допомогу просить суд включити до судових витрат по справі та стягнути з Офісу Генерального прокурора України витрати ТОВ «Автоспецпром» на професійну правову допомогу у розмірі 120 000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач до заяви додав

- договір №23/02-20 про надання правової допомоги від 23.02.2020, укладений між ТОВ «Автоспецпром» та АО «Унілекс», відповідно до якого розмір гонорару визначається сторонами у відповідному додатку до Договору за домовленістю сторін та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 35 календарних днів після надання рахунку і Акту приймання-передачі наданих послуг;

- додаток №7 до договору, відповідно до якого замовник та АО «Унілекс» погодили завдання на надання правової допомоги у справі №911/1974/24 та розмір гонорару 120 000,00 грн.;

- Акт приймання-передачі наданих послуг від 24.01.2025, за яким АО «Унілекс» передало, а ТОВ «Автоспецпром» прийняло перелік наданих послуг загадьною вартістю 120 000,00 грн.;

- Детальний опис робіт (наданих послуг) у справі №911/1974/24, за підписом адвоката А.О.Поцелова та заступника керуючого партнера АО від 24.01.2025;

- Рахунок на оплату №24-01/2025 від 24.01.2025 на суму 120 000,00 грн.

За змістом ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України до витрат на професійну правничу допомогу належать розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як форма винагороди адвоката, але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

На виконання умов договору між сторонами 24.01.2025 був підписаний акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до якого АО «Унілекс» було надано, а ТОВ «Автоспецпром» прийнято послуги (правову допомогу) вартістю 120 000,00 грн.:

1) Аналіз позовної заяви Заступника Гененрального прокурора в інтересах держави в особі МОЗ України;

2) Підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту;

3) Підготовка та подача до суду відзиву на позовну заяву;

4) Підготовка та подача до суду заперечень на відповідь на відзив;

5) Підготовка та подача до суду клопотання про залишення позову без розгляду;

6) Підготовка та подача до суду письмових пояснень від 03.10.2024;

7) Підготовка та подача до суду письмових пояснень від 16.12.2024;

8) Участь у судових засіданнях 23.09.2024, 14.10.2024, 11.11.2024, 26.11.2024, 17.12.2024, 03.02.2025.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 18.01.2024 у справі №9901/459/21 зазначила, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись

Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, пропорційності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №911/3323/14.

Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Вирішення питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова КЦС ВС від 23.10.2024 у справі №753/25081/21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Отже, оцінивши докази на підтвердження понесених витрат відповідачем суд першої інстанції дійшов висновку, що загальний обсяг витраченого адвокатом часу на правову допомогу у справі №911/1974/24 був суттєво завищеним для того, щоб відповідати фіксованому розміру гонорару у 120 000,00 грн., а тому є не співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг та ринковими цінами адвокатських послуг у м. Києві.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду, вважав суму судових витрат позивача на правову допомогу 20 000,00 грн. розумно необхідною, співмірною та обґрунтованою, тому саме така сума належить до включення до судових витрат по справі та розподілу між сторонами відповідно до ст. 129 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 вказала на те, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові відступила від висновків, викладених, зокрема, в постановах Верховного Суду у справах №908/799/17, №908/2005/19 стосовно застосування норм Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 зазначила, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.

Також суд вірно врахував правові висновки Верховного Суду щодо правомірності стягнення судових витрат з прокуратури, у справах за позовами прокурора в інтересах держави, які викладено в постанові від 19.01.2023 у cправі №923/507/21.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано покладав на Офіс Генерального прокурора відшкодування відповідачу витрат на професійну правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Водночас, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника, що долучений до заяви відповідача детальний опис робіт, виконаних адвокатом по справі №911/1974/24, не містить інформації щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, за кожним видом робіт, що виконуються адвокатом, тому неможливо встановити дійсну вартість витрат на професійну правничу допомогу за кожну з наданих послуг.

Прокурор вказує, що витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування». Проте, як стверджує прокурор в своїй апеляційній скарзі, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «Унілекс» у рамках надання правничої допомоги ТОВ «Автоспедпром» у справі №911/1974/24 за договором від 23.02.2020 № 23/02-20 про надання правової допомоги, не містить інформації, що підтверджує їхню вартість, а саме - порядку обчислення гонорару адвоката та кількості годин, витрачених адвокатами на підготовку.

Колегія суддів зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, де « 81. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

82. Відповідно до цього висновку неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

140. Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

141. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

146. Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.»

Також скаржник вважає, що стягнений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним ані зі складністю справи, ані з обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Витрати на правову допомогу не відповідають фактичним затратам на виконання конкретних юридичних дій, оскільки адвокат має в роботі 10 подібних справ, що свідчить про стандартизований характер виконаних ним послуг. Такі витрати не враховують реальний обсяг часу, витраченого на кожну конкретну справу, та складність правових питань, що виникли в процесі розгляду.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, суд визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, судова колегія звертає увагу, що доводи, викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. І колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без задоволення позову Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного підприємства «Медичні закупівлі України» про стягнення 10 426 594,74 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025 у справі № 911/1974/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025 у справі № 911/1974/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025 у справі №911/1974/24 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №911/1974/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 07.07.2025 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга