вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" червня 2025 р. Справа № 910/13496/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025
у справі № 910/13496/24 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРГОПРОД СЕРВІС»
до Державного підприємства “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ»
про стягнення коштів,
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОД СЕРВІС» (далі - позивач; ТОВ «ЕНЕРГОПРОД СЕРВІС»; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» (надалі - відповідач; ДП «УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ»; апелянт; скаржник) про стягнення 425 346,27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу № 13 від 19.01.2024 в частині повної та своєчасної оплати переданої йому електричної енергії, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 402 628,29 грн, яку позивач просив господарський суд стягнути з відповідача. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати - 16 871,94 грн, 3% річних - 5 846,04 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу - 21 000 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2025, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 про виправлення описки, позов задоволено. Стягнуто з ДП “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» на користь ТОВ “ЕНЕРГОПРОД СЕРВІС» заборгованість у розмірі 402 628 (чотириста дві тисячі шістсот двадцять вісім) грн 29 коп., інфляційні втрати - 16 871 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят одна) грн 94 коп., 3% річних - 5 846 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн 04 коп., а також витрати по сплаті судового збору - 5 104 (п'ять тисяч сто чотири) грн 16 коп. та витрати на професійну правничу допомогу - 21 000 (двадцять одна тисяча) грн.
Як зазначено місцевим господарським судом, оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена в повному обсязі наявними доказами у матеріалах справи, та за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, наявними є підстави для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 402 628,29 грн. Також суд першої інстанції вказав, що перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, господарським судом встановлено, що надані розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, а тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ДП “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 по справі № 910/13496/24 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є таким, що винесено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням матеріального права.
Апелянт зазначає, що відповідачем було оплачено електричну енергію на загальну суму 111 433,89 грн, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача вказану заборгованість.
В частині витрат на професійну правничу допомогу відповідач вказав, що Державне підприємство «УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн є завищеними та необґрунтованими з огляду на наступне.
По-перше, в «детальному описі наданої професійної правничої допомоги» та в «акті №1/7/24 про прийняття-передачі наданих послуг» зазначено про ознайомлення адвокатом з копією претензії № 152/88 від 14.06.2024 з доказами направлення та отримання, але така «претензія» в матеріалах справи відсутня, а наявна зовсім інша - № 1158 від 13.06.2024 , що свідчить про фіктивність відомостей, які містяться у вказаних описі та акті.
По-друге, в пункті 2 акта зазначено про підготовку позовної заяви «до Господарського суду Одеської області» та вартість - « 12 000,00», що не відповідає підготовці позову до ДП “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» (в Господарський суд міста Києва), а тому відповідна сума не може бути стягнута з ДП “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ».
По-третє, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, яке, як зазначено ч. 3 ст. 12 ГПК України, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
По-четверте, не врахував суд першої інстанції й те, що аналіз відомостей на веб-ресурсі «Судова влада України» (за 2024 рік) свідчить, що адвокат Невструєв Л.Б. (яким було подано даний позов) «спеціалізується» саме на справах по стягненню заборгованості на користь енергопостачальних компаній (роздруківка відомостей наявна в матеріалах справи). Тобто фактично позов є «шаблонним» і не потребував значних витрат часу для його підготовки.
За наведеного відповідач вважає, що відсутні жодні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу (навіть без врахування безпідставності та недоведеності позовних вимог).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/13496/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/13496/24. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/13496/24 призначено на 26.05.2025.
В судовому засіданні 26.05.2025 по справі оголошено перерву до 11.06.2025.
Представник позивача в судовому засіданні 11.06.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення - залишити без змін.
Представник апелянта в судове засідання 11.06.2025 не з'явився. Про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 29.05.2025 про доставку електронного документа до електронного кабінету останнього та його представника.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність від апелянта обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності скаржника, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Також судова колегія зазначає, що письмового відзиву/пояснень на апеляційну скаргу від позивача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 19.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОД СЕРВІС» (Постачальник) та Державним підприємством «УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 13 (скорочено - Договір; Договір поставки) відповідно до умов якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору сума договору складає 2 149 713 грн з ПДВ. Остаточна сума визначається після проведення розрахунків за фактично відпущену Електричну енергію з урахуванням Закону України «Про публічні закупівлі».
Згідно п. 5.2. Договору поставки споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни Електричної енергії та згідно з умовами цього Договору.
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.6. Договору).
Відповідно до п. 5.7. Договору поставки оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за передану електричну енергію відповідно до умов цього Договору.
Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його споживачем (п. 5.8. Договору).
Колегією суддів зазначається, що спірні правовідносини щодо стягнення боргу за продану електричну енергію та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань, регулюються нормами ЦК України та ГК України, Законом України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Стаття 509 ЦК України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься також у ст. 193 ГК України.
За ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно частини 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Статтею 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів. Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» та п. 5.5.5 Правил споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно п. 4.12. Договору розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Позивачем за період з січня 2024 року по червень 2024 року було передано, а відповідачем отримано (використано) електричної енергії на загальну суму 640 278,56 грн, що підтверджується підписаними позивачем та відповідачем актами приймання-передачі електричної енергії: № ЕС000000144 від 31.01.2024 за поставлену електричну енергію за січень 2024 року на суму 182 720,28 грн; № ЕС000000269 від 29.02.2024 за поставлену електричну енергію у лютому 2024 року на суму 142 714,12 грн; № 89 від 31.03.2024 за поставлену електричну енергію у березні 2024 року на суму 127 746,73 грн; № 262 від 30.04.2024 за поставлену електричну енергію у квітні 2024 року на суму 76 089,11 грн; № 347 від 31.05.2024 за поставлену електричну енергію у травні 2024 року на суму 68 318,64 грн; № 452 від 30.06.2024 за поставлену електричну енергію у червні 2024 року на суму 42 689,69 грн.
Відповідач за отриману (використану) електричну енергію розрахувався частково на загальну суму 237 650,28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 1837 від 06.09.2024 на суму 99 292,74 грн; № 1965 від 19.09.2024 на суму 5 000 грн; № 1977 від 19.09.2024 на суму 5 000 грн; № 1982 від 20.09.2024 на суму 5 000 грн; № 1991 від 23.09.2024 на суму 11 923,65 грн; № 1992 від 23.09.2024 на суму 275,56 грн; № 2320 від 21.10.2024 на суму 111 158,33 грн.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором щодо оплати електричної енергії позивач звертався до відповідача з претензією № 1158/68 від 13.06.2024 (поштове відправлення № 0503883239026) щодо сплати заборгованості. До вказаної претензії було додано відповідні акти приймання-передачі електричної енергії та рахунки на оплату.
Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять, так само як і не містять доказів оплати відповідачем отриманої (використаної) електричної енергії в повному обсязі.
Протилежного до суду не надано.
Таким чином, відповідач належним чином взяті на себе обов'язки з оплати отриманої (використаної) електричної енергії не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у сумі 402 628,29 грн.
З урахуванням наведеного, оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 402 628,29 грн (640 278,56 грн - 237 650,28 грн).
В свою чергу, з огляду на прийняття судом 1-ої інстанції до уваги обставин сплати відповідачем отриманої (використаної) електричної енергії на суми 275,56 грн та 111 158,33 грн згідно відповідних платіжних інструкцій, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта у відповідних межах.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати - 16 871,94 грн та 3% річних - 5 846,04 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснений Товариством розрахунок є арифметично правильним.
Тому, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірах 5 846,04 грн та 16 871,94 грн відповідно.
В частині стягнутих з відповідача 21 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу апеляційний господарський суд звертає увагу на таке.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Колегія суддів вважає, що висновки про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн позивач надав: договір № 1/24 про надання правничої допомоги від 10.01.2024, укладений між Невструєвим Л.Б. (адвокатом; виконавцем) та ТОВ «ЕНЕРГОПРОД СЕРВІС» (замовником; клієнтом), додаткову угоду № 7/24 від 14.10.2024, детальний опис наданої професійної правничої допомоги, а також акт № 1/7/24 про прийняття-передачі наданих послуг від 31.10.2024 на суму 21 000 грн.
Щодо зазначеного, колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії складності справи, розмір заявлених позовних вимог, об'єм та вид роботи проведеної адвокатом, а також повне задоволення заявлених позовних вимог.
В межах вказаного судовою колегією враховується, що подання позовної заяви обумовлено виключно діями та бездіяльністю самого відповідача, внаслідок чого ТОВ «ЕНЕРГОПРОД СЕРВІС» змушено було захищати свої права та інтереси в суді, в єдиний ефективний та доступний спосіб захисту своїх порушених відповідачем прав.
Судовою колегією приймається до уваги й те, що за п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 4 - 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують надання виконавцем правничої допомоги клієнту, а саме з: ознайомлення з документами щодо несплати ДП “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» заборгованості за поставлену електричну енергію; підготовки позовної заяви (а.с. 1 - 4 т. 1), в т.ч. усіх додатків до позову, приймаючи до уваги й фактичне надання правничої допомоги клієнту в суді першої інстанції з вивчення відзиву на позов та складання і подачі відповіді на відзив (а.с. 52 т. 1), з урахуванням правил розподілу судових витрат у разі задоволення позову, суд апеляційної інстанції вважає вмотивованими висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем подано належні докази в обґрунтування фактичного обсягу наданих ним послуг і виконання робіт та їх вартості, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, колегія суддів висновується про обґрунтованість висновків про співмірність та розумність судових витрат у цій справі з урахуванням предмета спору, складності відповідної роботи, а також про правильність врахування місцевим господарським судом правил розподілу судових витрат у разі задоволення позову, зокрема на відповідача, що, як наслідок, є підставою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 21 000 грн.
Зважаючи на наведене, на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 21 000 грн.
В свою чергу, з урахуванням фактичного підтвердження, вищезазначеними документами, надання адвокатом професійної правничої допомоги Товариству в межах справи № 910/13496/24 (за відповідним позовом про стягнення заборгованості за Договором поставки; наявними всіма первинними документами), судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта щодо відсутності жодних підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, в т.ч. через технічне (помилкове) посилання в акті № 1/7/24 про підготовку позову до Господарського суду Одеської області.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення є таким, що винесено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/13496/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/13496/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/13496/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне підприємство “УКРАЇНСЬКА ГЕОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ».
4. Справу № 910/13496/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.07.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков