Ухвала
Іменем України
08 липня 2025 року
м. Київ
справа № 199/7707/24
провадження № 61-8414ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року у складі судді: Руденко В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування квартирою,
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування квартирою.
10 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про забезпечення позову, в якій просила:
вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 укладати із третіми особами правочини, спрямовані на відчуження та обтяження спірної квартири, яка розташована: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню майнових прав на майно, а саме - квартири, яка розташована: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 32469312101).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову;
з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, факт того, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд приходить до висновку, що слід заборонити вчинення будь-яких дій щодо вказаного майна шляхом накладення заборони на відчуження.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом;
заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву про забезпечення позову, оскільки існує ймовірність того, що відповідач може відчужити нерухоме майно, яке є предметом позову в цій цивільній справі. З метою охорони матеріально-правових інтересів позивача, необхідно вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна.
ОСОБА_1 02 липня 2025 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і відмовити у забезпеченні позову у повному обсязі.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
квартира придбана відповідачем 23 травня 2023 року за особисті бойові виплати для забезпечення житлом дитини. На момент купівлі позивачка з березня 2022 року проживала за кордоном і не брала фінансової участі. У цей період відповідач перебував на лікуванні у лікарні, що додатково підтверджує неможливість здійснення будь-яких дій, які стверджує позивачка;
14 жовтня 2024 року ухвалою суду першої інстанції накладено арешт на квартиру, проте копію ухвали відповідач не отримав, оскільки на той момент він проходив стаціонарне лікування та реабілітацію у військових закладах;
апеляційний суд не надав обґрунтувань, чому саме ця квартира є об'єктом майнових вимог подружжя. Суди не перевірили походження коштів на придбання квартири. Ця квартира придбана за особисті бойові виплати, що підтверджується виписками та іншими документами. Позивачка не надала жодних доказів спільного фінансування;
обмеження прав власника не відповідає вимогам статті 41 Конституції України, статей 317-319 ЦК України. Позивачка не довела наявності права спільної сумісної власності, тому підстав для арешту немає;
порушений принцип співмірності при накладенні арешту;
суди не врахували положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України щодо зупинення провадження у праві.
позивачка не надала доказів реальної загрози відчуження;
суд першої інстанції порушив права відповідача на належне повідомлення про хід справи та на ефективне оскарження ухвали;
суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 727/3071/23, про те, що арешт не може накладатися на майно, що не є спільною власністю.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення позову про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування квартирою, в якій просив суд заборонити відповідачу ОСОБА_1 укладати із третіми особами правочини, спрямовані на відчуження та обтяження спірної квартири, яка розташована: АДРЕСА_1 .
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Суди встановили, що: предметом позову є визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування квартирою, яка розташована: АДРЕСА_1 ; між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; вказаний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, який спрямований на забезпечення фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Таким чином, установивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви про забезпечення позову.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду: від 05 червня 2024 року у справі № 727/3071/23, необґрунтоване, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Так, у справі № 727/3071/23 ОСОБА_4, який не був учасником справи звернувся із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову. Суд касаційної інстанції зазначив: «ОСОБА_4 не є учасником справи за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, на забезпечення якого вжито заходи забезпечення позову. З огляду на викладене, з урахуванням положень частини першої статті 158 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 позбавлений можливості звертатися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, оскільки для нього чинним законодавством передбачено інший спосіб судового захисту, а саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна». Натомість у справі № 199/7707/24 заходи забезпечення позову вжиті за заявою позивачки.
Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив права відповідача на належне повідомлення про хід справи та на ефективне оскарження ухвали, оскільки за змістом частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування квартирою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков