Ухвала
Іменем України
04 липня 2025 року
м. Київ
справа № 303/8721/24
провадження № 61-7574ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року в складі судді: Куцкір Ю. Ю., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 травня 2025 року в складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., в справі за скаргою стягувача ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Лесі Степанівни, боржник ОСОБА_2 ,
У жовтні 2024 року стягувач ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на рішення старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Л. С.
Скарга мотивована тим, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із 04 квітня 2012 року знаходилося виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2011 року про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_3 заборгованості на загальну суму 125 034,07 грн.
Постановою державного виконавця від 12 липня 2023 року замінено сторону виконавчого провадження, стягувача ОСОБА_3 на ОСОБА_1 .
З 04 квітня 2012 року по 23 жовтня 2024 року боржником ОСОБА_2 не було сплачено жодної суми заборгованості, а ДВС не стягнуло жодних коштів.
23 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем відділу ДВС у місті Мукачево Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Л. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв'язку з виконанням у повному обсязі рішення суду.
ОСОБА_1 зазначав, що жодних коштів до 23 жовтня 2024 року та 24 жовтня 2024 року стягувач не отримував, натомість кошти в сумі суму 125 034,07 грн ним отримано лише 25 жовтня 2024 року.
ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 23 жовтня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
із квитанцій від 23 жовтня 2024 року становлено, що ОСОБА_2 сплатив 12 511,00 грн виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та 126 355,00 грн;
24 жовтня 2024 року начальником відділу ДВС затверджено Розпорядження № НОМЕР_1 про перерахування 125 034,07 грн на користь ОСОБА_1 ;
із платіжного доручення від 23 жовтня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 по ВП № НОМЕР_1 сплатив суму у розмірі 125 104,07 грн;
відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини;
З урахуванням вказаних обставин, суд зробив висновок, що оскільки боржник ОСОБА_2 23 жовтня 2024 року повністю виконав рішення суду про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 125 034,07 грн, а також сплатив повністю виконавчий збір у виконавчому провадженні НОМЕР_2, що підтверджується відповідними наданими державним виконавцем доказами, то відповідно до вимог статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець правомірно виніс Постанову про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 23 жовтня 2024 року.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 травня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
встановлено, що згідно з квитанцією від 23 жовтня 2024 року № 4402310077, боржник ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 сплатив 12 511,00 грн виконавчого збору, а також згідно з квитанцією від 23 жовтня 2024 року № 144 - сплатив 125 104 грн заборгованості;
23 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем відділу ДВС у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Л. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки рішення суду виконано боржником у повному обсязі, згідно з квитанціями № 144 та № 4402310077, заборгованість, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачені;
встановивши, що боржник ОСОБА_2 23 жовтня 2024 року повністю виконав рішення суду про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 125 034,07 грн, а також сплатив виконавчий збір у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, що підтверджується відповідними наданими державним виконавцем доказами, тому відповідно до вимог статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець правомірно виніс 23 жовтня 2024 року постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
стягувач ОСОБА_1 визнав ту обставину, що він отримав 25 жовтня 2024 року кошти у розмірі 125 034,07 грн на виконання виконавчого листа № 2-607/11, виданого 19 травня 2011 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області;
зважаючи на вказане та неприпустимість подвійного стягнення, судова колегія вважає необґрунтованими посилання стягувача ОСОБА_1 на те, що за встановлених обставин виконання боржником судового рішення у повному обсязі, ОСОБА_1 бажав би також реалізувати намір залишити за собою нереалізоване майно - 1/6 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за лотом №133877 після надіслання йому державним виконавцем відповідної пропозиції.
ОСОБА_1 06 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 травня 2025 року, у якій просить оскаржені судові рішення скасуватита ухвалити нове рішення, яким його скаргу задовольнити повністю.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судові рішення є необґрунтованими та незаконними, що не відповідають принципу розумності, якості закону та правової визначеності;
23 жовтня 2024 року ОСОБА_2 перерахував кошти на рахунок державної виконавчої служби, що не означає, що такі кошти, по-перше зараховані такій ДВС, а по-друге, що такі кошти перераховані стягувачу. Таким чином, станом на 23 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 фактичного не виконав у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Станом на день прийняття оскарженої постанови, ухвалою суду від 28 грудня 2023 року у справі № 303/10983/23, залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, зобов'язано державного виконавця надіслати (надати) стягувачу повідомлення щодо нереалізації майна боржника та пропозицію про залишення за стягувачем нереалізованого майна. Таке судове рішення не виконано і у зв'язку з прийняття оскарженої постанови виконано бути не може. Апеляційним судом не враховані відповідні правові висновки Верховного Суду.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 04 квітня 2012 року старшим державним виконавцем МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції Зейкан В. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-607/11, виданого 19 травня 2011 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 125 034,07 грн.
15 квітня 2013 року головним державним виконавцем МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції Зейкан В. Л. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
12 липня 2023 року старшим державним виконавцем відділу ДВС у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Л. С. винесено постанову, якою скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 30 травня 2016 року.
12 липня 2023 року старшим державним виконавцем відділу ДВС у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Л. С. винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача ОСОБА_3 на ОСОБА_1 .
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2023 року у справі № 303/10983/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115991291), залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122264055), скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано старшого державного виконавця Осташук Л. С. надіслати стягувачу повідомлення щодо нереалізації майна - 1/6 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за лотом №133877 та пропозиції про залишення за стягувачем нереалізованого майна.
Згідно з квитанцією від 23 жовтня 2024 року № 4402310077, боржник ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 сплатив 12 511 грн виконавчого збору, а також згідно з квитанцією від 23 жовтня 2024 року № 144 - сплатив 125 104 грн заборгованості.
23 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем відділу ДВС у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Л. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки рішення суду виконано боржником у повному обсязі, згідно з квитанціями № 144 та № 4402310077, заборгованість, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачені.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункт 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.
У пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 цього Закону України «Про виконавче провадження»).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 року в справі № 2218/25821/2012 (провадження № 61-1864св23) зазначено, що «за змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною другою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв'язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню».
Касаційний суд уже вказував, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII підставою закінчення виконавчого провадження є факт виконання рішення суду у повному обсязі так, як це визначено у виконавчому документі (див. пункти 9.8-9.9 постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 13 травня 2020 року у справі № 904/1209/18).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що:
з урахуванням змісту статті 19 Конституції України, виконавець при виконанні судового рішення має діяти лише в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов'язки);
перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов'язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання (див. постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
Суди встановили, що згідно з квитанцією від 23 жовтня 2024 року № 4402310077, боржник ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 сплатив 12 511 грн виконавчого збору, а також згідно з квитанцією від 23 жовтня 2024 року № 144 - сплатив 125 104 грн заборгованості. 23 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем відділу ДВС у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Л. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки рішення суду виконано боржником у повному обсязі, згідно з квитанціями № 144 та № 4402310077, заборгованість, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачені. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 визнав ту обставину, що він отримав 25 жовтня 2024 року кошти у розмірі 125 034,07 грн на виконання виконавчого листа № 2-607/11, виданого 19 травня 2011 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 травня 2025 року в справі за скаргою стягувача ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Осташук Лесі Степанівни, боржник ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков