25 червня 2025 року
м. Київ
справа № 619/3341/23
провадження № 61-12843св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): судді-доповідача Пархоменка П. І. суддів Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Крата В. І.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1
на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року, а також на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року
у справі за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду,
постановив ухвалу про таке:
І. Короткий зміст вимог заяви
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.
2. Заява мотивована так:
- 04 жовтня 2002 року ОСОБА_1 був затриманий і доставлений до прокуратури Золочевського району Харківської області, де його звинуватили у кримінальних діях за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частинами першою, другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК);
- з 04 жовтня 2002 року відносно ОСОБА_1 здійснювалося кримінальне провадження, він був обвинувачений у кримінальних діях за вказаними статтями;
- 10 березня 2009 року слідчим прокуратури Золочевського району Харківської області Прокопенко А. С. була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частинами першою, другою статті 368 КК, у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину;
- ОСОБА_1 знаходився під слідством з 04 жовтня 2002 року до 10 березня 2009 року;
- у зв'язку з незаконними діями працівників прокуратури ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, пов'язаної з незаконним обвинуваченням в кримінальних діях, обмеженням у правах та іншими негативними наслідками, обумовленими проведенням незаконного слідства відносно нього протягом більше ніж 6 років.
3. Керуючись статтею 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР), ОСОБА_1 просив відшкодувати йому моральну шкоду за незаконне перебування під слідством у період з 04 жовтня 2002 року до 10 березня 2009 року у розмірі, визначеному законом, із розрахунку однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.
IІ.Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення наявних у ній недоліків. ОСОБА_1 мав звернутися до суду в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
5. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року, заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.
6. Повертаючи заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 у встановлений судом строк не усунув недоліки та не надав до суду виправлену позовну заяву.
7. 05 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про часткове відновлення втраченого судового провадження у справі № 619/3341/23 за період з 12 липня 2023 року.
8. Дергачівський районний суд Харківської області згідно з ухвалою від 17 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про часткове відновлення втраченого судового провадження відмовив, встановивши, що жодного документа цивільної справи № 619/3341/23 не втрачено.
9. Не погодившись із вказаною ухвалою, 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
10. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення наявних у ній недоліків. ОСОБА_1 роз'яснено, що в порушення вимог пункту 2 частини четвертої статті 356 ЦПК до апеляційної скарги ним не були додані копії цієї скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
11. 28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 надав заяву, з якої апеляційний суд дійшов висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не зрозуміла, що потрібно зробити, щоб усунути недоліки.
12. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для надання копій апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів для Харківської обласної прокуратури.
13. В ухвалах суд апеляційної інстанції роз'яснив ОСОБА_1 , що у разі неусунення вказаних недоліків у встановлений строк, апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута.
14. 11 листопада 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій він зазначає, що вимога суду про надання копії апеляційної скарги для особи, яка не може бути учасником цієї справи, суперечить приписам частини першої статті 19 Конституції України. Ухвала Дергачівського районного суду Харківської області від 15 грудня 2023 року, якою Харківську обласну прокуратуру залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, якого не існує, постановлена з порушенням вимог частин четвертої, п'ятої статті 53 ЦПК, без зазначення, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у цій справі. У зв'язку з цим ОСОБА_1 просив не покладати на нього обов'язки, не передбачені нормативною базою України.
15. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 17 вересня 2024 року визнано неподаною та повернуто.
16. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга була подана з порушенням приписів пункту 2 частини четвертої статті 356 ЦПК та у встановлений судом строк ОСОБА_1 вимоги ухвал суду апеляційної інстанції від 17 та 31 жовтня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконав і наявні у ній недоліки не усунув.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала
17. У касаційній скарзі на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 рокуОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
18. Цю касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтував такими обставинами:
- залишаючи без руху заяву, суд першої інстанції порушив приписи частини першої статті 19 Конституції України, статей 12, 13 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР та не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20, згідно з якими, якщо особа звертається з вимогами про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР і вказує суму відшкодування на мінімальному рівні, у випадку відсутності спору не передбачено розглядати це питання через позовне провадження;
- суд першої інстанції, визнавши заяву ОСОБА_1 позовною заявою, порушив порядок її розгляду, встановлений статтею 12 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, та знехтував висновками Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких позовна заява не подається, оскільки відсутній спір про суму стягнення коштів, бо ця сума визначена на мінімальному рівні;
- повертаючи заяву суд першої інстанції порушив, зокрема, приписи частини шостої статті 185 ЦПК, яка забороняє суду повторно повертати заяву, оскільки це питання вже було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції;
- суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 без наявності у матеріалах справи № 619/3341/23 документів, які б відображали розгляд справи за період з 12 липня 2023 року по 24 червня 2024 року, та без урахування постанови Харківського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року.
19. У касаційній скарзі на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року ОСОБА_1 просить цю ухвалу скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
20. Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтував тим, що апеляційний суд не мав права вимагати від нього усунути якісь недоліки апеляційної скарги, оскільки суд сам вирішив, що у розгляді справи повинна брати участь третя особа на стороні неіснуючого відповідача.
ІV. Рух справи в суді касаційної інстанції
21. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року.
22. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
23. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року.
24. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
25. 03 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
26. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
27. Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
V. Позиція Верховного Суду
28. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційних скаргах доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
29. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 403 ЦПК.
30. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
31. Передання справи на Велику Палату Верховного Суду на підставі зазначеного припису ЦПК необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо порядку розгляду заяв про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, поданих відповідно до Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР. Мова йде про те, щоб у розвиток практики Великої Палати Верховного Суду визначити, чи може така заява розглядатися судом за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК позовної заяви у випадку, якщо спору щодо розміру відшкодування такої шкоди немає. Неоднаковий підхід до тлумачення та застосування приписів Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВРта ЦПК не сприяє передбачуваності у вирішенні судами питання щодо процесуальної форми звернення особи за відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та виду судового провадження цієї категорії справ.
32. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
33. Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
34. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
35. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).
36. Обмеження можливості звернення до суду і отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.
37. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
38. Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
39. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК).
40. Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання.
41. Саме до таких нормативних актів належить й Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, згідно з пунктом 5 статті 3 якого у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
42. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).
43. Крім того, як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК, моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
44. Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).
45. Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат (стаття 14 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).
46. Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 також затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення), що визначає порядок застосування цього Закону.
47. Таким чином, Законом від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР та Положенням передбачено, що громадянин, який вважає, що йому завдано моральну шкоду незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду може звернутися до суду із відповідною заявою, який має вирішити питання відшкодування моральної шкоди відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 цього Закону.
48. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, посилаючись на Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
49. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 17 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано йому строк для усунення наявних у ній недоліків. ОСОБА_1 слід було подати позовну заяву, яка б за формою та змістом відповідала вимогам статей 175, 177 ЦПК, а саме вказати відповідачів та надати копії позовної заяви відповідно до кількості учасників справи.
50. 21 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій зазначив, що він не має бажання виконувати незаконні вимоги суду щодо подання окремої позовної заяви.
51. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, через неусунення наявних у ній недоліків.
52. Не погодившись з цією ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
53. Постановою Харківського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
54. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно повернув заяву ОСОБА_1 через неусунення недоліків, оскільки обставини, вказані в ухвалі суду від 17 липня 2023 року, не можуть бути перешкодою в доступі до правосуддя. Суд першої інстанції помилково виснував щодо необхідності застосування до заяви ОСОБА_1 положень статей 175, 177 ЦПК, оскільки останній просив про відшкодування моральної шкоди, виходячи із гарантованого державою мінімального розміру, встановленого Законом від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
55. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 12 лютого 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Жорняка О. М., справу передано до системи автоматизованого розподілу для визначення складу суду.
56. 13 лютого 2024 року згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 619/3341/23 передано судді Болибоку Є. А.
57. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 лютого 2024 року справу за заявою ОСОБА_1 передано на розгляд Дзержинського районного суду м. Харкова.
58. Постановою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 лютого 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
59. 24 червня 2024 року суддею Болибоком Є. А. задоволено самовідвід у справі № 619/3341/23 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2024 року цю справу розподілено судді Нечипоренко І. М.
60. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення наявних у ній недоліків. ОСОБА_1 мав звернутися до суду в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених статтями 175, 177 ЦПК.
61. 04 липня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , у якій він відмовляється виконувати вимоги ухвали про залишення заяви без руху і повідомляє, що йому з цього приводу не потрібен строк у десять днів.
62. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто у зв'язку з тим, що останній не усунув у встановлений строк недоліки та не подав до суду виправлену позовну заяву.
63. Суд апеляційної інстанції згідно з постановою від 16 серпня 2024 року ухвалу про повернення заяви ОСОБА_1 залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції.
64. Суть доводів заяви, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 зводиться до того, що відповідно до вимог Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР він має право на компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, шляхом звернення до суду із заявою, за наслідком розгляду якої суд має постановити ухвалу, а не лише із позовною заявою, що розглядається судом в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження.
65. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20, згідно з якими, якщо особа звертається з вимогами про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР і вказує суму відшкодування на мінімальному рівні, у випадку відсутності спору не передбачено розгляд цього питання у позовному провадженні. Вважає, що суди, визнавши заяву ОСОБА_1 позовною заявою, порушили порядок її розгляду, встановлений статтею 12 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
66. Отже, при перегляді цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд повинен дати оцінку доводам касаційної скарги, зокрема, чи може розглядатися судом заява про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК позовної заяви, що підлягає розгляду у позовному провадженні, у випадку відсутності спору.
67. На розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувала справа № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) за заявою громадянина про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, подана на підставі Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
68. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для конкретизації висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), з огляду на їхню неузгодженість.
69. У полі правового аналізу в таких правовідносинах постають такі правові проблеми: чи може розглядатися судом заява про відшкодування у мінімальному гарантованому розмірі моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК позовної заяви, що підлягає розгляду в позовному провадженні; чи завжди існує між сторонами цих правовідносин спір про право.
70. У постанові від 08 лютого 2022 року по справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, які потребують конкретизації, щодо форми звернення до суду за Законом № 266/94-ВР і виду провадження (позовне, окреме).
- У пунктах 116-117 постанови зроблено висновки щодо розгляду заяв/вимог про відшкодування шкоди відповідно до вказаного закону лише у позовному провадженні:
Лише у ЦПК 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява».
За таких обставин термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК.
- Поряд із цим у пунктах 121-128 постанови зроблено висновки про те, що:
Правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права (пункт 121).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (пункт 122).
При цьому перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в частинах другій та третій статті 293 ЦПК. Разом з тим, як випливає зі змісту частини третьої цієї статті, у порядку окремого провадження розглядаються також і інші справи у випадках, встановлених законом (пункт 123).
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (пункт 124).
Таким чином, вирішальним питанням, що постає перед судами при зверненні особи до суду з відповідною заявою, що за формою і змістом не відповідає позовній заяві, є те, чи існує в спірних правовідносинах спір про право (пункт 125).
Дуалізм окремого і позовного провадження полягає в різній сутності та специфічній матеріально-правовій природі, яка визначається певними особливостями об'єктів та способів судового захисту (пункт 126).
У цьому сенсі звертає на себе увагу положення частини третьої статті 13 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, за змістом якого відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (пункт 127).
Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір (пункт 128).
В подальшому, відхиляючи доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що доводи касаційної скарги про те, що Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР дозволяє звернутися до суду саме із заявою про відшкодування моральної шкоди без зазначення відповідача, а не лише з позовною заявою, є безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, у цьому випадку заявник просить про відшкодування моральної шкоди в більшому розмірі, ніж визначений частиною третьою статті 13 цього Закону, що вимагає доведення визначеного ним розміру на підставі наданих ним доказів. При цьому орган державної влади, що представляє державу у цих правовідносинах, у свою чергу має право на спростування цього розміру (пункт 147).
71. Наведене у пунктах 121-128, 147 зазначеної постанови дає підстави вважати, що коли особа подає заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, саме в гарантованому державою мінімальному розмірі, така заява може розглядатися судом за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК позовної заяви і не у позовному провадженні.
72. Крім того, у пункті 132 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК та статтею 4 від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК елементів у позовному провадженні.
73. Застосовуючи підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 116-117 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), 27 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши справу № 638/10545/23 (провадження № 61-659св24) за іншою заявою ОСОБА_1 (яка теж стосувалася відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом у мінімально гарантованому державною розмірі), погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність звернення до суду з вимогою саме в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених положеннями статей 175, 177 ЦПК.
74. Отже, з огляду на суперечливий зміст окремих пунктів постанови Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) слід відступити від наведених висновків, конкретизувавши їхній зміст щодо процесуальної форми звернення особи за відшкодуванням моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом та виду судового провадження цієї категорії справ, а саме вказати:
«Заява про відшкодування на підставі частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом у гарантованому державою мінімальному розмірі може розглядатися судом за правилами окремого провадження за відсутності оформленої відповідно до вимог статей 175, 177 ЦПК позовної заяви.
Якщо заявник претендує на отримання відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом на підставі вказаного Закону у більшому розмірі, ніж мінімально визначений у частині третій статті 13, заява такого заявника повинна відповідати вимогам статей 175, 177 ЦПК України та підлягає розгляду судом у позовному провадженні».
75. Зазначений підхід сприятиме забезпеченню розвитку права, розумної передбачуваності судових рішень і формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості подібних справ, які перебувають у провадженні судів, щодо розгляду заяв про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом на підставі Закону № 266/94-ВР.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК, Верховний Суд
1. Справу № 619/3341/23 за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков В. І. Крат