02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 204/2637/23
провадження № 61-17861св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заря Наталія Георгіївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , поданих адвокатом Шпаком Володимиром Івановичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г. про визнання недійсним договору та поновлення права власності.
Позов мотивований тим, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП. Відповідно до змісту вказаної постанови суду ОСОБА_2 22 вересня 2022 року, керуючи автомобілем «Фольксваген», номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг вул. Стартова з вул. Трудових резервів у м. Дніпрі, виїжджаючи з другорядної дороги, не виконала вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та не надала переваги у русі, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «Тесла», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який слідував по головній дорозі вул. Трудових резервів з боку вул. Запорізьке шосе. Своїми діями ОСОБА_2 порушила п.п. 10.1, 16.11, д.з. 2.1 Розділу 33 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам. Крім того, тілесних ушкоджень зазнала пасажир автомобіля «Фольксваген». ОСОБА_2 оскаржила зазначене судове рішення та постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року їй відмовлено у задоволенні апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції залишено в силі. При цьому, ОСОБА_2 та її представник - адвокат Ільєнко Р. П. були присутні під час ухвалення судового рішення та достовірно були обізнані, що 25 січня 2023 року постанова Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року набрала законної сили.
Після ухвалення Дніпровським апеляційним судом постанови від 25 січня 2023 року, між ОСОБА_2 та його представником біля приміщення апеляційного суду були проведені переговори щодо відшкодування ОСОБА_2 майнової шкоди, яка була завдана автомобілю «Тесла», та було вказано, що загальний її розмір згідно з висновку експерта становить 1,66 млн грн, а також повідомлено, що в порядку мирової угоди можливо зменшити суму відшкодування, щоб обійтись без судових суперечок. 27 січня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ільєнко Р. В в телефонному режимі повідомив, що ОСОБА_2 на теперішній час перебуває в складному матеріальному становищі та не може сплатити кошти за заподіяну шкоду. Після цього його представник отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з якої стало відомо, що 27 січня 2023 року ОСОБА_2 здійснила продаж належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважає, що наведене свідчить, що ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу очевидно незаконно та виключно з метою ухилення від виплати коштів в рахунок відшкодування заподіяної майнової шкоди. Такі дії ОСОБА_2 та іншого сторони договору - ОСОБА_3 (покупець за договором) являють собою шахрайство з метою ухилення від виплати коштів за рахунок нерухомого майна, яке є у ОСОБА_2 . Отже, договір купівлі-продажу від 27 січня 2023 року є фіктивним та вчиненим для уникнення стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 за завдану нею майнову шкоду, в той час як її вина була встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Така ціль, як укладення особою протягом двох днів з моменту набрання законної сили постановою суду, якою ОСОБА_2 було визнано винною у порушенні правил дорожнього руху, які спричинили майнові збитки, приховання майна від звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що правова мета договору є іншою ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин може бути визнаний судом недійсним.
ОСОБА_1 просив суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г., зареєстрований в реєстрі за № 33;
визнати (поновити) за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 66217194 від 27 січня 2023 року, винесене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г. та поновити за ОСОБА_2 запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу та судові витрати зі сплати судового збору.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 23,1 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1620831712101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 січня 2023 року, посвідченого ПН ДМНО Заря Н.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 33; заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження та переходу права власності на квартиру; заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти дії щодо здійснення державної реєстрації прав, пов'язаних з відчуженням та переходом права власності на квартиру.
Заява мотивована тим, що враховуючи поведінку сторони відповідачів, які вчиняли дії з метою ухилення від сплати коштів та виведення цінного нерухомого майна від можливого подальшого звернення на нього стягнення, існують очевидні підстави вважати, що за час розгляду справи спірний об'єкт нерухомості, щодо якого заявлені вимоги про повернення права власності на нього ОСОБА_2 , буде відчужений іншим особам, що значно ускладнить або зробить неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
У порядку забезпечення позову накладено арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 23,1 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1620831712101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 січня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 33.
Заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження та переходу права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти дії щодо здійснення державної реєстрації прав, пов'язаних з відчуженням та переходом права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, приймаючи до уваги той факт, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Невжиття заходів забезпечення позову дійсно може призвести до реального ускладнення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, а отже необхідним є накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчиняти певні дії.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27 січня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г, зареєстрований в реєстрі за № 33.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 66217194 від 27 січня 2023 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 49079701 про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1620831712101.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 705,28 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 705,28 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 виникли правовідносини як між потерпілим та особою, яка завдала шкоду. При цьому, деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди. До теперішнього часу ОСОБА_2 жодним чином не відшкодувала ОСОБА_1 шкоду, завдану внаслідок ДТП, з огляду на що суд не приймає до уваги та відхиляє наведені у відзиві на позовну заяву доводи ОСОБА_2 про відсутність невиконаного зобов'язання перед ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 27 січня 2023 року. При цьому ОСОБА_2 було достовірно відомо про наявність постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року у справі № 201/8464/22, залишеної без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, оскільки ОСОБА_2 та її захисник - Ільєнко Р. П. були особисто присутні в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Під час розгляду справи ОСОБА_2 визнавала, що представник ОСОБА_1 доводив до її відома, що завдана нею майнова шкода є значною, повідомляв їй про розмір такої шкоди та пропонував врегулювати питання щодо відшкодування шкоди в позасудовому порядку. Разом з тим, достовірно знаючи про наявність постанови у справі № 201/8464/22 та наявність обов'язку в повному обсязі відшкодувати ОСОБА_1 шкоду, завдану пошкодженням з її вини транспортного засобу «Тесла», та розуміючи, що на належне їй нерухоме майно в подальшому може бути звернуто стягнення за зобов'язанням ОСОБА_2 , вирішила терміново відчужити належне їй нерухоме майно.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2 про те, що позивач не є стороною оспорюваного договору та не має прав на відчужене майно, оскільки оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Про направленість оспорюваного договору купівлі-продажу на ухилення від виконання зобов'язання з відшкодування ОСОБА_1 майнової шкоди у своїй сукупності свідчать наступні обставини:
оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу укладений між відповідачами через незначний проміжок часу (два дні) після набрання законної сили постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року по справі № 201/8464/22, якою ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП;
ОСОБА_3 , яка набула право власності на квартиру, є рідною бабою ОСОБА_2 , що свідчить про фіктивність укладеного між відповідачами договору шляхом переоформлення права власності щодо майна ОСОБА_2 на користь близького родича;
зазначена в оспорюваному договорі купівлі-продажу ціна продажу квартири - 288 224,33 грн є значно нижчою, ніж ціна цієї ж квартири, за якою ОСОБА_2 придбала її 13 серпня 2018 року ? 325 932,00 грн. Крім того, визначена вартість квартири за оспорюваним договором є заниженою у порівнянні з ринковою цінною (633 695,00 грн);
будучи достовірно обізнаною про наявність обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 завдану шкоду у значному розмірі, ОСОБА_2 навіть не намагалась вживати заходів щодо продажу належної їй на праві власності квартири за вигіднішою ціною. Сама ж ОСОБА_2 під час розгляду справи суду пояснила, що отримані від продажу квартири грошові кошти вона передала ОСОБА_5 - власниці пошкодженого нею внаслідок ДТП 22 вересня 2022 року транспортного засобу «Фольксваген», яким вона керувала в момент ДТП, на підтвердження чого надала копію розписки ОСОБА_5 від 10 лютого 2023 року про отримання останньою від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 260 000,00 грн;
на користь фіктивності оспорюваного договору свідчить також поведінка ОСОБА_2 , яка не надала відповіді на запитання позивача, поставлені у позовній заяві, посилаючись на те, що показаннями свідка у цій справі не може доводитися факт недійсності правочину та питання, які ставить до неї як до свідка позивач, не стосуються предмету та підстав позову. Суд розцінює такі дії відповідача як приховування обставин справи, оскільки поставлені позивачем питання в порядку статті 93 ЦПК України стосуються предмету і підстав позову. Також наведене свідчить про наявність у ОСОБА_2 умислу на вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу саме з метою приховання квартири від виконання в майбутньому за її рахунок грошового зобов'язання, без наміру створення правових наслідків, обумовлених вказаним договором;
на користь фіктивності оспорюваного договору свідчить і поведінка відповідача ОСОБА_3 , яка жодного разу не з'явилась до суду для надання особистих пояснень та з'ясування судом її дійсних намірів під час укладення оспорюваного договору.
Жодних доказів того, що передача квартири фактично відбулася, відповідачами суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження реальної матеріальної можливості придбання відповідачем ОСОБА_3 вказаного майна.
За таких обставин суд зробив висновок про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки вказаний договір купівлі-продажу був вчинений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним, тобто є фіктивним.
Оскільки під час розгляду справи суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 січня 2023 року, суд вважає, що слід також скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності ОСОБА_3 на квартиру.
Щодо вимог ОСОБА_1 в частині визнання (поновлення) за ОСОБА_2 права власності на квартиру, яка є предметом оспорюваного договору, а також щодо вимог в частині поновлення запису про право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 , то такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки вони не є ефективним способом захисту порушеного права. Скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для припинення за ОСОБА_3 речового права, поновлення права власності та запису про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , оскільки відповідні права повертаються у стан, що існував до скасування державної реєстрації, а дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної (скасованої) державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, залишаються незмінними.
ОСОБА_1 пред'явив свої позовні вимоги, в тому числі і до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г., проте при вирішенні справ, які стосуються оспорювання прав і обов'язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні), нотаріуси в розумінні положень ЦПК України не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення.
Відхилено доводи відповідача щодо невідповідності кольору автомобіля «Тесла», зазначеного у висновку експерта-автотоварознавця № 9259 від 12 жовтня 2022 року та свідоцтві про реєстрацію т/з НОМЕР_3 , фактичному кольору автомобіля, який було пошкоджено внаслідок ДТП, оскільки вони не стосуються предмету спору, так як факт пошкодження автомобіля «Тесла» встановлений рішенням судів двох інстанцій у справі про адміністративне правопорушення, визнавався учасниками цієї справи, а отже доведенню не підлягає.
Суд звертає увагу сторін, що факт завдання шкоди майну потерпілої особи та її розміру є предметом доказування та має доводитися у цивільній справі за позовом потерпілого про відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди.
Короткий зміст постанов апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року про забезпечення позову скасовано та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року була подана 14 липня 2023 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, і скаржник не ставив питання про його поновлення, тому ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року апеляційну скаргу було залишено без руху для надання клопотання про поновлення строк та сплати судового збору. Вимоги ухвали були виконані, зокрема надано платіжне доручення та клопотання про поновлення строку, в якому наведені правові підстави для його поновлення. Вивчивши клопотання про поновлення строку та матеріали справи встановлено, що представник відповідача ОСОБА_2 ? адвокат Стрижак Є. Ю. з матеріалами справи та з оскаржуваною ухвалою ознайомився 05 липня 2023 року та 14 липня 2023 року за допомогою засобів поштового зв'язку подав апеляційну скаргу. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для поновлення строку та відкриття апеляційного провадження.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині того, що жодних рішень з приводу стягнення з неї на користь ОСОБА_1 збитків наразі немає. Позивач не надав доказів на обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір у розмірі по 3 220,80 грн кожному.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину, тобто у справі, що переглядається, необхідно встановити наявність умислу як у ОСОБА_2 , так і у ОСОБА_3 , що спірний договір купівлі-продажу укладалися без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а саме відчуження ОСОБА_2 транспортного засобу на користь ОСОБА_3 , а також набуття останнім права власності на це рухоме майно.
Посилання на фіктивність договору купівлі-продажу з тих підстав, що цей правочин укладений з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно ОСОБА_2 в рахунок погашення боргових зобов'язань за судовими рішеннями про стягнення збитків, завданих внаслідок ДТП, не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи позивач не довів наявність таких обставин, зокрема, ним не доведено, що станом на момент укладення оспорюваного договору у ОСОБА_2 існувало невиконане та прострочене боргове зобов'язання перед позивачем та що спірне майно було відчужено на момент виникнення цього боргового зобов'язання.
Аргументи учасників справи
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, у якій просив оскаржену постанову скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та прийняття апеляційної скарги до розгляду або відмови у відкритті апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із суттєвими порушеннями норм процесуального права, які полягають у безпідставному поновленні строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 (майже на 3 місяці, замість встановлених процесуальним законом 15 днів). Так, з матеріалів цивільної справи вбачається, що 21 квітня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 ? адвокат Ільєнко Р. П. повністю ознайомився із матеріалами цивільної справи, в тому числі із ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року про забезпечення позову, та в подальшому неодноразово здійснював різні процесуальні дії у справі. З огляду на вказане, ОСОБА_2 мала процесуальну можливість оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про забезпечення позову у встановлений статтею 354 ЦПК України строк, а саме ? протягом 15-ти днів з моменту ознайомлення з матеріалами справи 21 квітня 2023 року, тобто до 06 травня 2023 року включно. Натомість, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 звернулася лише у липні 2023 року, тобто із значним пропуском строку на апеляційне оскарження. При цьому у ОСОБА_2 змінився представник ? адвокат Стрижак Є. Ю. У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року про забезпечення позову адвокат Стрижака Є. Ю. зазначив, що начебто ознайомився з текстом вказаної ухвали суду 04 серпня 2023 року в ході ознайомлення з матеріалами справи, після чого в межах 15-денного строку звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу. Натомість, фактично апеляційна скарга підписана 14 липня 2023 року, а з матеріалами справи новий представник повторно (після представника адвоката Ільєнка Р. П.) ознайомився 05 липня 2023 року. Таким чином, представники ОСОБА_2 ознайомлювалися з матеріалами цивільної справи двічі, а саме: 21 квітня 2023 року ознайомився адвокат Ільєнко Р. П.; 05 липня 2023 року ознайомився адвокат Стрижак Є. Ю. За для того, щоб звернути увагу апеляційного суду на вказані обставини, від подав клопотання про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження, однак будь-якої оцінки вказаним доводам в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції взагалі не надав.
Вже під час судового засідання із розгляду апеляційної скарги представник відповідача ? адвокат Стрижак Є. Ю. зазначив про те, що дійсно права ОСОБА_2 захищав інший адвокат, який ознайомлювався з матеріалами справи, втім був призваний на військову службу. Водночас будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин надано не було.
Необґрунтованими є висновки суду в частині того, що жодних рішень з приводу стягнення з ОСОБА_2 на його користь збитків немає. Зокрема, судовим рішенням у справі № 201/8464/22 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення; продаж квартири здійснено через 2 дні після набрання зазначеним судовим рішенням законної сили; розмір майнової шкоди визначено висновком експерта-автотоварознавця та складає 1 655 400,00 грн; вартість квартири значно занижена за оспорюваним договором купівлі-продажу; відповідачі є близькими родичами; жодних збитків на цей час йому не відшкодовано.
У постановах Верховного Суду було надано визначення поняттю «фраудаторного правочину» та розкриті його сутнісні ознаки, як такого, що свідчить про вжиття «права на зло». Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Важливим є те, що він має матеріально-правовий інтерес щодо відшкодування ОСОБА_2 заподіяних нею збитків, тоді як враховуючи її поведінку і тривалість судового розгляду іншої судової справи про стягнення збитків (розглядається Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, справа № 201/2245/23), поки будуть стягуватися збитки виконання можливого рішення суду про їх стягнення буде неможливим. При цьому неможливо в межах іншої справи про стягнення збитків накласти арешт на спірну квартиру, оскільки формально вона належить іншій особі, яка не є винуватою у ДТП і спричиненні йому майнові збитків.
У лютому 2024 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги щодо безпідставності поновлення строку на апеляційне оскарження та неврахування категорії «матеріального інтересу» позивача як матеріально-правової підстави забезпечення позову не спростовують правомірність, законність та справедливість висновків апеляційного суду. Задовольняючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року, Дніпровський апеляційний суд встановив, що копія зазначеної ухвали не була вручена судом ОСОБА_2 та/або її представнику, тоді як відповідач отримала зазначене судове рішення тільки 05 липня 2023 року, після ознайомлення представника з матеріалами справи. Докази, які б спростовували зазначені обставини, відсутні.
Позивач не надав доказів на обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним та поновлення права власності, тобто з немайновими вимогами. Отже, запропонований вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі, оскільки в разі задоволення позову оспорюваний договір буде вважатися недійсним без вчинення додаткових дій для цього, з огляду на що заходи забезпечення позову не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в цій справі.
Позивач, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, посилався на фраудаторність укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу. При цьому в якості підстави для відшкодування заподіяної майнової шкоди вказує постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року у справі № 201/8464/22, якою ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Жодних рішень з приводу стягнення з неї на користь позивача збитків немає. У неї не виникало жодного зобов'язання із повернення грошових коштів ОСОБА_1 .
У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, у якій просив скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права щодо фраудаторних правочинів, в тому числі щодо ознак такого правочину та наявності матеріально-правового інтересу кредитора на його оскарження. Судом апеляційної інстанції справу розглянуто формально та без визначення питання про момент настання у відповідача обов'язку із здійснення сплати в рахунок спричиненої майнової шкоди внаслідок ДТП, враховуючи, що вина була встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відчуження цінного нерухомого майна здійснено на користь своєї близької родички ? бабусі, через декілька днів після ухвалення рішення про визнання ОСОБА_2 винуватою у ДТП.
З встановлених обставин судами вбачається, що вони розвивались наступним чином: постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишено в силі постанову суду першої інстанції у справі № 201/8464/22, якою ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП; оспорюваний договір укладено через 2 дні після набрання законної сили рішенням суду у справі № 201/8464/22; розмір матеріального збитку визначено згідно з висновку № 9259 від 12 жовтня 2022 року, який становить 1 655 400,00 грн; вартість квартири, яка була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , склала суму 288 224,33 грн. Натомість до позовної заяви було додано довідку № 1 від 06 лютого 2023 року про ринкову вартість майна, згідно з якою вартість цієї квартири становить 633 695,00 грн станом на дату оцінки; придбавалась квартира ОСОБА_2 13 серпня 2018 року за суму 325 932,00 грн, тобто більшу, ніж продала у січні 2023 року, що свідчить про недобросовісну та непослідовну поведінку ОСОБА_2 , оскільки не було будь-якого сенсу продавати вказану квартиру дешевше, а будь-яких доказів протилежного відповідачі до суду не надали; під час розгляду справи в суді першої інстанції 27 вересня 2023 року представник позивача заявляв клопотання про призначення судової експертизи судово-оціночної експертизи для визначення ринкової вартості квартири, проте відповідач заперечувала проти проведення вказаної експертизи, внаслідок чого суд першої інстанції врахував їх позицію та в подальшому врахував дійсну ринкову вартість вказаної квартири у розмірі 633 695,00 грн; на момент пред'явлення позову та в подальшому відповідачі приховували, що вони є близькими родичами між собою (онукою та бабусею), однак в подальшому з витребуваних від нотаріуса матеріалів це стало відомо. Отже, його доводи про фраудаторний правочин, враховуючи інші обставини справи та спричинення йому майнової шкоди, є обґрунтованими для стороннього спостерігача.
Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність судового рішення про стягнення коштів на його користь з ОСОБА_2 є помилковим, оскільки обов'язок відшкодування шкоди виникає у зв'язку із її заподіянням, а не після примусового стягнення суми збитків в судовому порядку. На момент подання позову та до сьогоднішнього дня ОСОБА_2 жодних збитків не відшкодувала йому, а отже він має очевидний матеріальний інтерес до вчинення ОСОБА_2 дій по відчуженню цінного належного їй нерухомого майна. Крім того, ОСОБА_2 не надала до суду жодних доказів, що вона є власником будь-якого іншого цінного рухомого або нерухомого майна, або грошових коштів, наявності яких достатньо для відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.
Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив конструкцію фраудаторного та фіктивного договорів, а також не врахував висновки Верховного Суду щодо: часу вчинення фраудаторного правочину, суб'єктного складу сторін фраудаторного правочину, неринкової ціни угоди, відсутність будь-якого відшкодування заподіяної шкоди з боку ОСОБА_2 . При цьому, проявивши належну обачність, ОСОБА_3 могла з'ясувати наявність судових рішень щодо вини ОСОБА_2 у ДТП та, відповідно, скласти уявлення щодо ризиків для себе. Так само слід було звернути увагу щодо неринкової ціни продажу.
Апеляційний суд вийшов за межі апеляційного апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили скасувати рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, тоді як оскарженою постановою апеляційного суду повністю скасовано рішення першої інстанції.
У зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду про те, в який саме момент у особи, яка має обов'язок відшкодувати заподіяну нею майнову шкоду внаслідок ДТП, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкових та передчасних висновків, що такий обов'язок може виникнути лише в майбутньому, тобто після ухвалення рішення в судовій справі про примусове стягнення суми заподіяних збитків, що не відповідає законним очікуванням позивача та принципам цивільного законодавства. Також відсутній висновок Верховного Суду з питання, чи може заінтересована особа у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної внаслідок ДТП майнової шкоди реалізувати своє право на подання позову про визнання дій або правочинів боржника фраудаторними, до того як судом ухвалено рішення про примусове стягнення коштів з такого боржника. Також необхідним є вирішення питання щодо моменту виникнення у боржника в деліктних зобов'язаннях через заподіяння майнової шкоди внаслідок ДТП обов'язку здійснити відшкодування заподіяної шкоди потерпілій особі (власнику майна).
У січні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволенні.
Відзив мотивовано тим, що наявність шкоди та її розмір мають доводитися особою, якій вона спричинена та вирішуватися судом в межах окремої судової справи, а особа, щодо якої встановлено вину постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, не позбавлена права доводити протиправність дій інших учасників ДТП та причинний зв'язок цієї протиправності із завданою шкодою.
Жодних судових справ на момент укладення оспорюваного договору про відшкодування шкоди до неї ініційовано не було, відповідно і будь-яких рішень з приводу стягнення з неї на користь позивача збитків, як на дату звернення із позовом, так і на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій, не було.
У справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги. Однак позивач жодним належним та допустимим доказом не підтвердив конкретні факти порушення його майнових прав та інтересів оспорюваним договором. Посилання на намір задовольнити свої вимоги щодо відшкодування збитків саме за рахунок відчуженого майна за оспорюваним договором не є достатнім підтвердженням порушення спірним договором його прав. Більше того, позивачем не доведено, що станом на момент укладення оспорюваного договору у неї існувало невиконане та прострочене боргове зобов'язання перед позивачем та що спірне майно було відчужено на момент виникнення цього боргового зобов'язання. З огляду на наведене, позивач не довів порушення оспорюваним договором його прав, свобод та/або законних інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Не допускається одночасна кваліфікація правочину як фіктивного і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, а тому не можуть бути задоволені відповідні вимоги позивача. У свою чергу, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Однак, позивачем не доведено наявність умислу всіх сторін правочину, тобто у відповідачів, а також не спростовано факт передання майна, що унеможливлює кваліфікацію оспорюваного договору як фіктивного, що правильно встановлено у оскарженій постанові апеляційного суду та не спростовано доводами касаційної скарги.
Згідно з усталеною практики Верховного Суду для визнання фраудаторного правочину недійсним останній повинен містити низку характерних ознак. Жодної із таких знак оспорюваний договір не містить, оскільки: на момент укладення оспорюваного договору у неї не виникало жодного зобов'язання із повернення грошових коштів позивачу: жодного рішення з приводу стягнення з неї на користь позивача збитків не існувало; постанова в справі про адміністративне правопорушення не встановлює жодних зобов'язань для особи щодо якої вона винесена та є обов'язковою для інших судів лише щодо з'ясування питань, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою; сторонами оспорюваного договору вчинено відплатний договір за ринковою ціною; не існувало заборони відчуження на підставі ухвали суду про забезпечення позову про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, від 11 жовтня 2023 року у справі № 205/2053/22, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16- ц, від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19, від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 752/12045/17, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суди не дослідили зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року продовжено ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року. Справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року свідчить, що заявник оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року у справі № 201/8464/22, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 850,00 грн.
Під час розгляду справи № 201/8464/22 встановлено, що ОСОБА_2 22 вересня 2022 року о 18.30 год, керуючи автомобілем «Фольксваген», номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг вул. Стартова з вул. Трудових резервів в м. Дніпрі, виїжджаючи з другорядної дороги, не виконала вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та не надала переваги у русі, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «Тесла», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який слідував по головній дорозі вул. Трудових резервів з боку вул. Запорізьке шосе. Своїми діями ОСОБА_2 порушила п. п. 10.1, 16.11, дорожній знак 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам. Крім того тілесних ушкоджень зазнала пасажир автомобіля «Фольксваген» - ОСОБА_6 .
Власником пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу «Tesla Model 3», номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 .
Згідно з висновком № 9259 експерта-автотоварознавця ОСОБА_7 по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 12 жовтня 2022 року, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля «Tesla Model 3», номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого у наслідок ДТП, становить 1 655 400,00 грн.
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1328, на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 23,1 кв. м, житловою площею 15,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1620831712101.
27 січня 2023 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г., зареєстрований в реєстрі за № 33.
27 січня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заря Н. Г. за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру.
Позиція Верховного Суду
Щодо забезпечення позову
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному (касаційному) порядку та в яких межах (див. постанови Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц, від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що «Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 вказано, що «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».
Аналогічні висновки зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23).
У справі, що переглядається:
суд першої інстанціїзаяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив, у порядку забезпечення позову наклав арешт на квартиру, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 27 січня 2023 року, заборонив ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження та переходу права власності на квартиру, заборонив державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти дії щодо здійснення державної реєстрації прав, пов'язаних з відчуженням та переходом права власності на цю квартиру. Суд вважав, що за час розгляду справи спірний об'єкт нерухомості, щодо якого заявлені вимоги про повернення права власності на нього ОСОБА_2 , може буде відчуженим ОСОБА_3 іншим особам, що значно ускладнить або зробить неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
апеляційний суд не врахував, що апеляційну скаргу на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року про забезпечення позову було подано ОСОБА_2 . Інший відповідач, власник квартири - ОСОБА_3 , саме щодо якої суд першої інстанції вжив наведені заходи забезпечення позову, не реалізувала своє право на подання апеляційної скарги, приєднання до апеляційної скарги. Така процесуальна поведінка ОСОБА_3 свідчить про її згоду з оскарженим судовими рішеннями про забезпечення позову щодо неї. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не навела доводів, яким чином судове рішення про забезпечення позову щодо ОСОБА_3 порушує її права та інтереси за умови, що ОСОБА_3 не оскаржила це судове рішення.
За таких обставин наявні підстави для скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та залишення в силі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження, а наведені нею причини пропуску такого строку не є поважними, колегія суддів не вважає достатніми для скасування рішень апеляційного суду з цієї підстави, оскільки вирішуючи питання про поновлення такого строку суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам, викладеним у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, та мотивував свій висновок про наявність поважних причин на його поновлення.
Щодо вирішення справи по суті в оскарженій частині
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18, Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження
№ 61-37390свп18)).
Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
фіктивного (стаття 234 ЦК України);
такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).
Відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі (частина перша, пункт 3 частини другої стаття 11 ЦК України).
Цей суд вже вказував, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про: компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. По своїй суті вказані зобов'язання є досить специфічними, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризуються визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації чи відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації чи відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації чи відшкодування шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21)).
Касаційний суд зауважує, що:
цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису;
зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом;
недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником;
застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після виникнення обов'язку компенсувати майнову шкоди іншій особі, пред'явлення вимоги або позову про стягнення коштів); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з'ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, ОСОБА_1 вказував, що 22 вересня 2022 року сталося ДТП, в результаті якого його автомобілю «Тесла» завдано значних механічних пошкоджень. Вказане ДТП сталось за участі ОСОБА_2 , яку визнано виною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року, яка набрала законної сили 25 січня 2023 року. 27 січня 2023 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири. Вважав, що такий договір є фіктивним та укладений з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно у рахунок погашення заборгованості;
судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 виникло деліктне зобов'язання у зв'язку із завданням шкоди (зокрема, майнової), тобто правовідносини як між потерпілим та особою, яка завдала шкоду; ОСОБА_2 було достовірно відомо про наявність постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року у справі № 201/8464/22, залишеної без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, оскільки ОСОБА_2 та її захисник - Ільєнко Р. П. були особисто присутні в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції; 27 січня 2023 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 (рідною бабою ОСОБА_2 ) договір купівлі-продажу належної їй квартири за ціною нижчою ніж ця квартира придбавалась та нижчою за її ринкову вартість; згідно з висновком № 9259 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 12 жовтня 2022 року, розмір збитків власника автомобіля «Tesla Model 3», номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого у наслідок ДТП, становить 1 655 400,00 грн; ОСОБА_2 не відшкодувала ОСОБА_1 шкоду, завдану внаслідок ДТП; під час розгляду справи ОСОБА_2 визнавала, що представник ОСОБА_1 доводив до її відома, що завдана нею майнова шкода є значною, повідомляв їй про розмір такої шкоди та пропонував врегулювати питання щодо відшкодування шкоди в позасудовому порядку;
за таких обставин суд першої інстанції проаналізував їх у своїй сукупності та, вважаючи наявними підстави для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, обґрунтовано виснував, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу квартири слід кваліфікувати як фраудаторний правочин, який зводяться до зловживання правом з метою ухилення від виконання зобов'язання з відшкодування ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої ОСОБА_2 внаслідок ДТП;
скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд помилково вважав, що кваліфікація правочину як такого, що укладений з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, неможлива, оскільки позивач не довів наявність невиконаного грошового зобов'язання. Апеляційний суд не врахував, що зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом. Обов'язок у зв'язку із завданням позивачу майнової шкоди у ОСОБА_2 виник з моменту її завдання. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після виникнення обов'язку компенсувати майнову шкоди іншій особі); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин, зокрема, родичами); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Сама лише наявність спору між сторонами щодо розміру завданої шкоди на момент укладення договорузовсім не виключає можливість кваліфікації договору як такого, що вчинений на шкоду кредитору;
доводи ОСОБА_2 , що після продажу квартири вона сплатила ОСОБА_5 суму завданої шкоди, ? власниці пошкодженого автомобіля «Фольксваген», яким вона керувала в момент ДТП, що підтверджується відповідною розпискою від 10 лютого 2023 року (розмір відшкодування визначено у сумі 260 000,00 грн), не впливають на висновки суду першої інстанції щодо фраудаторності оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, оскільки, за умови відсутності у неї коштів для виконання зобов?язань перед декількома кредиторами, відповідач не погодила з ними порядок такого відшкодування, зокрема, з урахуванням принципу пропорційності, не пояснила та не підтвердила підстав для надання переваги одному з кредиторів, не спростувала установленої судом обставини щодо продажу квартири за ціною істотно нижчою ніж її ринкова вартість;
водночас суд першої інстанції, визнаючи договір купівлі-продажу недійсним, одночасно кваліфікував оспорюваний договір як фіктивний (стаття 234 ЦК України) і такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); суд першої інстанції не врахував, що: кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.
З урахуванням, що за оспорюваним правочином відбувся перехід прав, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визнання договору недійсним належить змінити, виключивши посилання на фіктивність договору купівлі-продажу.
Щодо вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов'язувати суб'єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 вказано, що:
«функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми.
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 932/18757/19 зазначено, що «апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що всупереч принципу добросовісності ОСОБА_2, після пред'явлення до нього позову про стягнення боргу, відчужив спірну частку домоволодіння ОСОБА_3 (іншому співвласнику домоволодіння) з метою уникнення виконання зобов'язання з повернення боргу за договором позики та задля унеможливлення в подальшому звернення стягнення на частку майна боржника у праві власності на виконання судового рішення про стягнення боргу. … вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 не є належною, оскільки для повернення майна (частки в праві спільної часткової власності) боржнику оспорювання реєстраційних дій щодо цього майна не вимагається. У зв'язку з цим постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати. При відмові в задоволенні цієї позовної вимоги суд першої інстанції вважав її похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити в мотивувальній частині».
Тому вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності ОСОБА_3 не є належним, оскільки для повернення майна боржнику оспорювання реєстраційних дій (рішень, записів) щодо цього майна не вимагається, а вимоги про повернення майна боржнику позивач не заявляв.
У зв'язку з цим апеляційний суд правильно відмовив у позові в цій частині, однак не звернув увагу на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги. За таких обставин постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 , з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржена постанова про відмову у забезпеченні позову ухвалена без додержання норм процесуального права, а оскаржені постанова про відмову у задоволені позову по суті ? частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року слід задовольнити, а касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року - задовольнити частково; постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року належить скасувати та залишити в силі ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року; постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року в цій частині змінитив мотивувальній частині; постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності належить змінити в мотивувальній частині.
Щодо розподіл судових витрат
У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу із зміною в мотивувальній частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року щодо вказаної позовної вимоги, а також задоволення касаційної скарги на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 254,56 грн (1 717,76 грн + 536,80 грн) підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року задовольнити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати, а ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2023 року залишити в силі.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасувати, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року про задоволення позову в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 254,56 грн судового збору у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко