09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 581/562/24
провадження № 61-8672ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Сумського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила суд щомісячно стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 31 960,00 грн, починаючи з 01 січня 2024 року і до досягнення нею повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 25 630,00 грн, починаючи з 01 січня 2024 року і до досягнення ним повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_4 ), а також стягнути судові витрати по справі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилися діти - дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які на цей час перебувають на її утриманні. Шлюб між сторонами розірвано, на момент розгляду судом справи та розірвання шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 переїхали разом із мамою і проживають за адресом мешкання бабусі, а саме в будинку АДРЕСА_1 . Як і під час перебування у шлюбі, вона виконувала і продовжує виконувати свій обов'язок із виховання й догляду за дітьми, забезпечуючи їх розвиток і благополуччя. Однак, на даний час вона навіть не може розглянути можливість власної часткової зайнятості або роботи з гнучким графіком для забезпечення фінансової стабільності через малолітній вік сина ОСОБА_7 (йому виповнилося неповних 2 роки). Відсутність стабільного доходу значно ускладнює забезпечення дітей усім необхідним для їхнього розвитку та благополуччя на тому рівні, який діти мали до розлучення батьків. Батько двох дітей ОСОБА_3 на постійній основі не виконує своїх обов'язків з фінансового забезпечення дітей для їх всебічного фізичного, розумового, емоційного, соціального розвитку, тощо. Він надає грошові кошти на утримання дітей через неї лише тоді, коли сам того забажає, а не тоді, коли ці кошти дійсно необхідні, а саме, після розлучення протягом 6 місяців декілька разів переказував кошти для утримання дітей на її рахунок, які вона використала для життя, харчування, догляду і розвитку малолітніх дочки і сина. Таке непостійне та нерегулярне фінансування не забезпечує потреб дітей, порушує їхні права на належне харчування, одяг, медичне обслуговування, освіту, тощо.
Також відповідач маніпулює грошовою допомогою та чинить емоційний шантаж. ОСОБА_3 продовжує власну підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець, був та залишається кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Агропартнери - 2009», ТОВ «Агропартнери - Експорт», ТОВ «ТПК Агрогарант» та Фермерське господарство «Т.М.Б.», має у власності декілька житлових об'єктів для власного проживання, нежитлову нерухомість, автомобілі, земельні ділянки і продовжує накопичувати власні статки, придбавав і продовжує придбавати майно, сума якого перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, відпочиває за кордоном в умовах воєнного стану.
Зазначила про те, що тверда грошова сума аліментів забезпечує стабільний дохід на утримання дітей, незалежно від коливань заробітної плати батька, що дозволяє позивачці планувати витрати на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 більш ефективно, знаючи точно, яку суму вона отримає щомісяця на їх потреби, а у разі встановлення аліментів у відсотку від заробітної плати, відповідач може зменшити її розмір, такий розмір захищає від маніпуляцій відповідача щодо зменшення розміру отримуваних ним доходів, точніше враховувати реальні потреби дітей і забезпечує більш прозоре та ефективне виконання фінансових зобов'язань зі сторони їх батька, забезпечуючи стабільний рівень фінансової підтримки дітей. Такий розмір аліментів дозволяє їй точніше врахувати реальні потреби дітей, такі як витрати на харчування, одяг, медичне обслуговування, освіту, розвиток та інші витрати, спрощує розрахунки і уникнення можливих суперечок щодо правильності обчислення відсотків від змінного доходу. Для обрахунку розміру аліментів у твердій грошові сумі вважав за необхідне використовувати прожитковий мінімум на дитину відповідно віку (для дітей до 6 років він становить 2 563 грн, а для дітей від 6 до 18 років - 3 196 грн), відповідно визначаючи тверду грошову суму аліментів на кожну дитину в розмірі по 10 розмірі прожиткових мінімумів, а саме: для сина ОСОБА_7 їх розмір становить 25 630 грн, та 31 960 грн для дочки ОСОБА_6 .
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Вирішено стягувати щомісячно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох малолітніх дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5 500,00 грн та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4 500,00 грн, починаючи стягнення з 19 червня 2024 року, і до досягнення кожною дитиною повноліття.
Суд визначив, що розмір аліментів, що буде стягуватися на підставі цього рішення суду у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Допушено негайне виконання рішення суду в межах аліментного платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 587,42 грн судового збору.
Постановою Сумського апеляційного суду від 05 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 серпня 2024 року змінено в частині присудженого до стягнення розміру аліментів та в частині розподілу судових витрат.
Вирішено стягувати щомісячно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох малолітніх дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 15 000,00 грн та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000,00 грн, починаючи стягнення з 19 червня 2024 року, і до досягнення кожною дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1 211,20 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1 816,80 грн судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.
У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою напостанову Житомирського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення розміру аліментів.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Заявниця у касаційній скарзі зазначає про фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовної практики, з огляду на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки у аліментних спорах.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявницею не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки заявницею подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Ломака Юрій Миколайович, на постанову Сумського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник