Справа № 759/14932/24
Провадження № 2/761/4119/2025
16 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Мальцева Д.О.,
за участю секретаря Процко В.М.,
представник позивача ОСОБА_3,
представники відповідача: Дмитренко К.М., Кияниця О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» про стягнення невиплаченої заробітної плати, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» (відповідач), відповідно до якого, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:
- стягнути з Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 309 794,80 грн.;
- стягнути з Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час затримки при проведенні остаточного розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, але не більше ніж за 6 місяців (згідно наданого розрахунку 120 598,69 грн.);
- стягнути з Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 5017,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 серпня 2019 року позивач був прийнятий на роботу на посаду охоронника (стажера) до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» згідно Наказу № 257-к від 28.08.2019 р. 23 вересня 2019 року призначений охоронником 3 розряду згідно Наказу №257 пр від 23.09.2019 р. 09 липня 2021 року позивач був переведений на посаду охоронника за Наказом №108-к від 08.07.2021 року. 18 травня 2022 року Наказом №27 від 18.05.2022 року зарахований до 1-го відділу охорони об'єктів охоронником. 01.06.2022 року звільнений із займаної посади охоронника згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за Наказом №1305-к від 22.11.2022 року. Вказане звільнення оскаржене до суду та згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2023 року по справі №759/2825/23, Наказу №1025-к від 25.05.2023 року позивача поновлено на посаді охоронника 1-го відділу охорони об'єктів з 01.06.2022 року. Згідно рішення суду також була виплачена середня заробітна плата з 02.06.2022 року по 14.02.2023 рік. 02 травня 2024 року позивача звільнено із займаної посади згідно Наказу №577-к від 25.04.2024 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) на підставі заяви від 18.04.2024 року. При цьому при звільненні не була виплачена заробітна плата за період з 07.04.2023 р. по 02.05.2024 р. У зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заробітної плати, на що отримав відповідь з відмовою.
Згідно листа від 03.06.2024 року №079/110-1355) причиною невиплати заробітної плати позивачу є той факт, що позивач не приступив до роботи станом на 15.01.2024 р., що не відповідає дійсності, адже
позивач є членом добровольчого формування територіальної оборони, отже припинення збереження середнього заробітку суперечить приписам ч. 1 ст. 119 КЗпП України і порушує його право на отримання середнього заробітку під час виконання обов'язків добровольця добровольчого формування територіальної громади, у зв'язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Представник відповідача у своєму відзиві заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості. Зазначив, що позивач з моменту ухвалення рішення суду по справі 759/2825/23 від 22.05.2023 року не приступив до виконання обов'язків. Крім того, укладений контракт добровольця територіальної оборони, не є підставою для поширення на нього положень ч. 1 ст.119 КЗпП України, оскільки застосування ст. 119 КЗпП України в питаннях виконання обов'язку можливе лише у випадку, коли такий обов'язок встановлено у передбачений законом спосіб та щодо передбачених законом осіб, і члени добровольчих формувань територіальних громад до категорій осіб, що виконують державний або громадський обов'язок, не належать.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29.07.2024 року справу передано за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
У грудні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024 матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
11.12.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцевим Д.О. справу прийнято до свого провадження, прийнято рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
10.01.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладенням заперечень.
21.01.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
06.02.2025 року від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.
13.02.2025 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.02.2025 року у справі було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позові, просила суд їх задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити в їх задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив обставини справи та дійшов наступного висновку.
Як встановлено судом, 29 серпня 2019 року позивач був прийнятий на роботу на посаду охоронника (стажера) до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» згідно Наказу №257-к від 28.08.2019 р.
23 вересня 2019 року позивача призначено на посаду охоронника 3 розряду згідно Наказу №257пр від 23.09.2019.
09 липня 2021 року переведений на посаду охоронника за Наказом №108-к від 08.07.2021 року.
18 травня 2022 року Наказом №27 від 18.05.2022 року зарахований до 1-го відділу охорони об'єктів охоронником.
01 червня 2022 року звільнений із займаної посади охоронника згідно п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за Наказом №1305-к від 22.11.2022 року.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2023 року по справі №759/2825/23, визнано протиправним та скасовано наказ Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» від 22 листопада 2022 року №1305-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» з 01 червня 2022 року.
Відповідно до Наказу №1025-к від 25.05.2023 року позивача поновлено на посаді охоронника 1-го відділу охорони об'єктів з 01.06.2022 року, а також позивачу була виплачена середня заробітна плата за період з 02.06.2022 року по 14.02.2023 року у сумі 208 100,28 грн.
02 травня 2024 року згідно з Наказом №577-к від 25.04.2024 року позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Оскільки при звільненні відповідачем не була виплачена заробітна плата позивачу за період з 14.02.2023 року по 02.05.2024 року позивач 29.04.2024 року звернувся до відповідача із заявою про виплату заробітної плати.
Як вбачається зі змісту листа директора Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» №079/110-1355 від 03 червня 2024 року, адресованого ОСОБА_1 , останній звернувся до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» щодо виплатти середнього заробітку, разом з тим йому було повідомлено, що оплата праці здійснюється за фактично відпрацьований час, проте враховуючи що у вказаний в зверненні період позивач не працював, вирахування середнього заробітку є неможливим. В той же час, ОСОБА_1 здійснено оплату лікарняних за період тимчасової непрацездатності з 22.03.2024 по 25.03.2024, з 20.04.2024 по 22.04.2024 та 26.04.2024 по 29.04.2024.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 уклав контракт з Добровольчим формуванням №34 територіальної громади м.Києва Святошинського району « ІНФОРМАЦІЯ_1 » строком на три роки, згідно якого зобов'язався виконувати завдання територіальної оборони в межах відповідної територіальної громади протягом строку дії контракту (а.с. 19).
Згідно Довідки за вих. №Д-34/44 від 13 грудня 2022 року наданої Добровольчим формуванням № НОМЕР_1 територіальної громади м.Києва Святошинського району « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ОСОБА_1 добровільно виконує завдання ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому ОСОБА_1 не являється військовослужбовцем.
05.02.2024 року ОСОБА_1 уклав контракт з Добровольчим формуванням Бучанської міської територіальної громади №1 строком на три роки, згідно якого зобов'язався виконувати завдання територіальної оборони в межах відповідної територіальної громади протягом строку дії контракту (а.с. 20).
За змістом довідки Добровольчого формування Бучанської міської територіальної громади №1 № 2024/0502-П від 27 березня 2024 року ОСОБА_1 дійсно перебуває у складі Добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні НОМЕР_2 БТрО (в/ч НОМЕР_3 ) Збройних сил України та станом на 27 березня 2024 року, залучений до заходів із збезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримання збройної агресії російської федерації.
Позивачу видано посвідчення добровольця територіальної оборони №0514 серії 34 від 01 квітня 2022 року, яке дійсне до 01 квітня 2025 року(а.с.23).
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони та інших визначених суб'єктів з питань підготовки і ведення національного спротиву визначені Законом України «Про основи національного супротиву» від 16 липня 2021 року № 1702-ІХ (далі - Закон № 1702-ІХ).
Складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян України до національного спротиву. Метою національного спротиву є підвищення обороноздатності держави, надання обороні України всеохоплюючого характеру, сприяння забезпеченню готовності громадян України до національного спротиву (частини перша, друга статті 3 Закону № 1702-ІХ).
Згідно зі статтею Закону № 1702-ІХ, територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.
Військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.
Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.
Доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п'яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.
В особливий період комплектування органів військового управління, військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України здійснюється військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом (частина перша статті 9 Закону № 1702-ІХ).
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 8 Закону № 1702-ІХ, діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.
Комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 9 Закону № 1702-ІХ).
Види діяльності та завдань добровольчих формувань територіальної громади визначені пунктом 2 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449 (далі - Положення).
Командир добровольчого формування є відповідальним за діяльність добровольчого формування. Командир визначає завдання членам добровольчого формування з урахуванням їх спроможностей та за потреби структуру добровольчого формування. Діяльність добровольчого формування провадиться під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил за територіальним принципом (пункт 3 Положення).
Пунктом 21 Положення встановлено, що контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. Форма контракту добровольця територіальної оборони затверджується Міноборони.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 04 квітня 2022 року уклав Контракт з Добровольчим формування № НОМЕР_1 територіальної громади м. Києва Святошинського району « ІНФОРМАЦІЯ_1 » строком на три роки.
05 лютого 2024 року позивач перейшо до іншого добровольчого формування територіальної громади та уклав контракт добровольця териоріальної оборони з Добровольчим формуванням ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на три роки.
Згідно з пунктом 3 Форми контракту добровольця територіальної оборони, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 березня 2022 року за № 307/37643 на добровольця, який уклав цей Контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статтею 119 КЗпП України.
Крім того, гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у національному спротиві визначені статтею 24 Закону № 1702-ІХ.
Так, на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За приписами частин першої статті 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
З 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ), яким у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Отже, з набранням чинності Законом № 2352-ІХ відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, з 19 липня 2022 року за такими категоріями працівників не зберігається середній заробіток.
Гарантії для працівників визначені у частинах першої й третьої статті 119 КЗпП України є різними, оскільки частиною першою гарантовано право працівника на збереження місця роботи і середнього заробітку на час виконання державних або громадських обов'язків, не пов'язаних із проходженням працівником військової служби, проте як частиною третьою цієї статті передбачені працівникам гарантії під час проходження військової служби.
Відповідач застосував приписи частини третьої статті 119 КЗпП України до відносини з позивачем, припинивши збереження середнього заробітку, починаючи з 19 липня 2022 року.
На думку суду, зміни у правовому регулюванні трудових відносин за участі працівників, які проходять військову службу, не поширюються на спірні трудові правовідносини сторін цієї справи, з огляду на таке.
Так, відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
До видів військової служби належать: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України.
Як встановлено судом, внаслідок укладення 04 квітня 2022 року Контракту з Добровольчим формування № НОМЕР_1 територіальної громади м. Києва Святошинського району « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та в подальшому укладення 05 лютого 2024 року Контракту добровольця териоріальної оборони з Добровольчим формуванням ІНФОРМАЦІЯ_3 , він є добровольцем Добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_3 і виконує за умовами контракту державні та громадські обов'язки.
Діяльність добровольчого формування територіальної громади з виконання завдань, визначених пунктом 2 Положення, не є військовою службою в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Держава, скасувавши збереження середньомісячної заробітної плати військовослужбовцям, компенсувала одночасним збільшенням грошового забезпечення їм за місцем проходження служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою установлено на період воєнного стану виплату військовослужбовцям додаткової винагороди відповідного розміру.
На відміну цьому, комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі, на час виконання державних та/або громадських обов'язків, перебуваючи під захистом держави, маючи усі права, свободи, гарантії, закріплені Конституцією України та КЗпП України.
Слід зазначити, що у коментарі від 01 серпня 2022 року Міністерство економіки України також зазначило, що норми Закону № 2352-ІХ та Форма контракту добровольця територіальної оборони, затверджена наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84, не містять змін у правовому регулюванні соціального і правового становища членів добровольчих формувань територіальних громад, зокрема, і в частині збереження за ними середнього заробітку, а тому законодавчих підстав для припинення виплати збереженого середнього заробітку зазначеним категоріям працівників не вбачається.
Таким чином, суд дійшов висновку, що припинення збереження середнього заробітку позивачу відповідачем суперечить приписам частини першої статті 119 КЗпП України і порушило право позивача на отримання середнього заробітку під час виконанням ним обов'язків добровольця добровольчого формування територіальної громади.
Як вбачається з наданої копії рішення Святошинського районного суду м.Києва у справі №759/2825/23 від 22.05.2023 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 22.05.2023 рік (дата постановлення судовго рішення) Всього 220 днів. Середньоденна заробітна плата позивача відповідно до вказаного рішення суду становить 1106,41 грн.
Отже, сума загального середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 243 410,20 грн.
Однак оскільки позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 208 100,28 грн. за період з 02 червня 2022 року по 14 лютого 2023 року, при цьому не було подано заяви про зменшення або збільшення або зміну позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 208 100,28.
Як вбачається з наданих до метеріалів справи розрахунків заробітна плата фактично розрахована та виплачена позивачу до 06 квітня 2023 року, таким чином при звільненні 02.05.2024 року, всупереч ч. 1 ст. 116 КЗпП України, позивачу не була виплачена заробітна плата за період з 07.04.2023 по 02.05.2024 року (дата звільнення).
Останні виплати, що були здійснені позивачу, фактично проводились вже після звільнення за рішенням суду по справі №759/2825/23, який розрахував, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1106,41 грн.
Кількість робочих днів з часу вимушеного прогулу до дати звільнення позивача із займаної посади згідно Наказу №577-к від 25.04.2024 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) на підставі заяви від 18.04.2024 року становить 280 днів.
Враховуючи вище викладене, заборгованість із виплати заробітної плати перед позивачем склала 309 794,80 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Ч. 2 цієї ж статті передбачено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Судом встановлено, що відповідач не провів з позивачем розрахунок при звільненні, а тому заборгованість по заробітній платі в сумі 309 794,80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивач в позовній заяві зазначив що, останні виплати, що були здійснені позивачу, фактично проводились вже після звільнення за рішенням суду по справі №759/2825/23, який розрахував, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1106,41 грн.
Загальна кількість днів затримки розрахунку становить 109 днів (з 03.05.2024 року по 02.10.2024 року), тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 1106,41 грн. х 109 день = 120 598,69 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з положеннями ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Згідно з ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації.
Для визначення суми компенсації індекс споживчих цін обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. У місяці, за який виплачується дохід, індекс споживчих цін до розрахунку не включається.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів). На індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Компенсація виплачується при затримці виплати заробітної плати за календарний місяць і більше.
Як встановлено судом, заробітна плата не виплачувалась позивачу 07 квітня 2023 року по 02 травня 2024 року, що підтвердується наданими до матеріалів справи доказами.
Розрахунок компенсації, проведений позивачем і поданий до суду відповідає вимогам спеціального Закону, який регулює даний вид правовідносин, не спростований відповідачем, а тому може бути взятий судом до уваги.
З огляду на викладене, в зв'язку з доведеністю позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів в зв'язку з затримкою виплати заробітної плати, суд приходить до висновку про їх задоволення.
Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, згідно до ст. 79 ЦПК України.
В свою чергу положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд ухвалює рішення про задоволення позову про стягнення з Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у сумі 309 794,80 грн., середньомісячної заробітної плати за час затримки при проведенні остаточного розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, але не більше ніж за 6 місяців у сумі 120598,69 грн. та компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 5017,09 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» про стягнення невиплаченої заробітної плати - задовольнити.
Стягнути з Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Муніципальна охорона» (ЄДРПОУ:41680696, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість по невиплаченій заробітній платі в розмірі 309794,80 грн., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 120 598,69 грн. та компенсацію за невчасну виплату заробітної плати в розмірі 5017,09 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: