Справа № 344/5106/25
Провадження № 22-ц/4808/1056/25
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Пнівчук
09 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О.В.,
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Римарук Юрій Ігорович, на рішення Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2025 року, у складі судді Бородовського С.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У березні 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась спільна донька - ОСОБА_3 .
18 листопада 2017 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, про що Миколаївським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зроблено відповідний актовий запис № 812.
14.03.2025 ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Ухвалою суду від 19.03.2025 у справі № 344/4567/25 прийнято дану позовну заяву та відкрито провадження у справі.
Зазначав, що ОСОБА_2 не проживає за спільною адресою, малолітня дитина ОСОБА_3 проживає із матір'ю та перебуває на її повному утриманні.
Позивачка просила суд стягувати аліменти з ОСОБА_2 на її користь на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2025 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно; аліменти стягувати з 24.03.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення одного щомісячного платежу аліментів.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 гривень судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Римарук Ю.І. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, прийнятим за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права.
Апелянт зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась спільна донька - ОСОБА_3 .
18 листопада 2017 року сторони уклали шлюб, який рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 квітня 2025 року розірвано.
У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 не проживає за спільною адресою, сторонами досягнуто усної домовленості про проживання дитини з матір'ю, дитина ОСОБА_3 проживає з матір'ю та перебуває на її повному утриманні, тому позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу).
Судом вказано, що відповідач визнав аліменти у розмірі 1/10 частки від його доходу, що дорівнюватиме 9000 грн щомісячно.
Вважає, що часткове визнання відповідачем позову не призводить безпосередньо до задоволення судом позову в частині, що визнається відповідачем, за відсутності дослідження обставин.
Частиною 5 статті 183 СК України передбачено стягнення аліментів у розмірі доходу платника аліментів на одну дитину. Вказаний розмір знаходиться в межах 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, хоча в позовному провадженні відсутні обмеження у максимальному розмірі аліментів.
Твердження представника відповідача щодо значних фіксованих сум, що будуть стягуватися в якості аліментів, є недостовірними, оскільки відповідно до долучених сторонами довідок про доходи відповідача ОСОБА_2 його дохід не є стабільним у фіксованому розмірі.
При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, що мають істотне значення відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України. Судом не враховані обставини, викладені у відповіді на відзив, зокрема відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, задовільний стан здоров'я платника аліментів, стабільний дохід, матеріальне становище дитини ( в силу віку повністю залежить від батьків).
Зазначає, що дитина проживає разом з матір'ю, яка повністю забезпечує дитину за рахунок свого доходу, купує дитині одяг, їжу, необхідні ліки, самостійно сплачує житлово-комунальні послуги та забезпечує інші побутові витрати. Натомість з відповідача підлягає стягненню лише частина доходу.
Вважає, що посилання відповідача про його витрати як військовослужбовця не є підставою для звільнення його від участі в утриманні малолітньої дитини, а також ніяким чином не підтверджені доказами.
Стягнення аліментів у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу) буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Також вважає, що судом безпідставно не взято до уваги клопотання представника позивача адвоката Римарука Ю.І. від 21.05.2025, подане в системі «Електронний суд» про долучення доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, до якого долучено копії договору про надання правової допомоги, додаткової угоди та акту наданих послуг. Тому зважаючи на наявність доказів витрат на правову допомогу позивачки, наявність підстав для задоволення позовної заяви у повному обсязі, керуючись положеннями ч. 2 ст. 141 ЦК України, слід покласти дані витрати на відповідача ОСОБА_2 .
Просить ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі аліменти частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття. Судові витрати покласти на відповідача.
Представник ОСОБА_2 адвокат Думич О.І. подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає залишенню без змін.
Зазначає, що ні ч. 5 ст. 183 СК України, ні загалом сімейне законодавство України, не закріплюють імперативний обов'язок суду у межах позовного провадження визначати аліменти, що будуть стягуватися на утримання однієї дитини, виключно у розмірі 1/4 частки доходу їх платника.
Вважає, що аліменти у розмірі 1/4 частки всього доходу відповідача, що у гривневому виразі складатимуть орієнтовно 22 500,00 грн, є завищеними та явно перевищують потреби 8-ми річної дитини, перевищуватимуть власний дохід позивачки та мінімальний рекомендований розмір аліментів у понад сім разів.
Сторона відповідача повністю погоджується з рішенням суду першої інстанції, що стягнення аліменти у розмірі 1/6 частки всього доходу ОСОБА_2 сприятиме дотриманню принципу рівності обов'язків батьків та є достатнім для забезпечення усіх потреб дитини й дотримання її найкращих інтересів.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).
Малозначними є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); (п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи взаємний обов'язок батьків утримувати дитину, якнайкращі інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) відповідача.
З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Сторони перебували в шлюбі з 18 листопада 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 квітня 2025 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 18 листопада 2017 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №812 - розірвано.
Згідно довідки №171/1069 від 09 квітня 2025 року ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 з 01.03.2023 по теперішній час.
Відповідно до звіту про здійснені відрахування та виплати військової частини НОМЕР_3 за період з 01.11.2024 по 30.04.2025 року ОСОБА_2 усього нарахована зарплата становить 507 841,12 грн. Згідно довідки про доходи від 10.04.2025 року №210/ФС-263 загальна сума доходу ОСОБА_2 за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 536 992,83 грн.
Згідно довідки про отримані доходи ОСОБА_1 за період 2024 року загальна сума доходу становить 180 035, 35 грн.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
У статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року для дітей віком від 6 до 18 років встановлено прожитковий мінімум на місяць у розмірі 3196 гривень.
Відповідно до частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5 ст. 183 СК України).
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Зазначені обставини повною мірою були враховані судом першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи докази в їх сукупності та вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дочки, суд першої інстанцій не встановив наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_2 у виконанні його батьківських обов'язків, та врахував стан здоров'я та матеріальне становище відповідача.
Суд першої інстанції постановляючи рішення врахував, що відповідач визнав позов в частині стягнення з нього аліментів на утримання дочки у розмірі 1/10 частки від його доходу, однак ухвалив рішення про стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини доходів відповідача, відтак необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо часткового визнання позову відповідачем та задоволенням позову саме в цій частині.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив гарантований у частині п'ятій статті 183 СК України мінімальний розмір аліментів на утримання однієї дитини, колегія суддів вважає необґрунтованими з таких мотивів.
У частині п'ятій статті 183 СК України вказано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Аналіз розділу II Наказне провадження ЦПК України підтверджує, що наказне провадження за своєю сутністю призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Тлумачення частини першої статті 182 та частини п'ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п'ятою статті 183 СК України, встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 760/6860/17, провадження № 61-31915св18).
Оскільки в справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів у порядку позовного провадження, то застосуванню підлягають положення статті 12 ЦПК України щодо змагальності сторін, зокрема, в частині їх права на подання доказів з приводу обставин, які в силу статті 182 СК України мають враховуватися судом під час визначення розміру аліментів.
При цьому за змістом частини першої статті 183 СК України саме на суд покладено обов'язок з визначення розміру частки заробітку платника аліментів, яка буде стягуватися як аліменти на дитину.
У справі, яка переглядається, визначаючи розмір частки заробітку ОСОБА_2 , яка буде стягуватися як аліменти на дитину, суд першої інстанції, урахував майновий стан сторін, а також стан їх здоров'я, перебування відповідача на військовій службі. Доказів того, що визначений судом розмір аліментів не відповідає потребам дитини позивачка до суду апеляційної інстанції не надала.
Крім того, позивачкою не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів наявності витрат та необхідності стягувати з відповідача аліменти в розмірі зазначеному в позовній заяві.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду висловленими в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 522/8353/21.
Враховуючи викладене, виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням встановлених обставин справи, матеріального становища відповідача, його фізичного стану, розміру прожиткового мінімуму, встановленого на дитину відповідного віку, та обов'язку утримання дітей в рівній мірі як матері так і батька, суд першої інстанції стягнувши з відповідача аліменти в розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу, прийняв рішення, що відповідає положенням СК України та інтересам дитини, її рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про часткову обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат понесених позивачкою на правову допомогу адвоката в суді першої інстанції слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що представник відповідача просила стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10 000,00 грн. При цьому представник позивачки просив стягнути з відповідача понесені ОСОБА_1 витрати на оплату послуг з професійної правової допомоги в розмірі 15 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката, сторона відповідача подала ордер на надання правничої допомоги №1095165, договір про надання правничої допомоги №2025/04-8 від 10 квітня 2025 року, додаток №2 до Договору надання правничої допомоги №2025/04-8 від 10 квітня 2025 року та платіжну інструкцію №2.116407901,1 від 10.04.2025 (а.с.44, 48-53). Представник позивачки подав до суду такі докази: ордер на надання правничої допомоги №1096613, договір про надання правової допомоги №21/25 від 21 березня 2025 року, додаткову угоду №1 від 20 травня 2025 року до Договору №21/25 від 11.03.2025 року, акт щодо надання юридичних послуг від 20 травня 2025 року по договору №21/25 від 21.03.2025 року.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Колегія суддів, аналізуючи надані сторонами докази понесення витрат на правничу допомогу приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно врахував характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, що обидві сторони понесли витрати з професійної правової допомоги, а оскільки позов задоволено частково, відтак витрати не підлягають компенсації за рахунок відповідної протилежної сторони, а їх несуть самі сторони за надані їм послуги з правничої допомоги.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Римарук Юрій Ігорович, залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
В.А. Девляшевський