Справа № 643/11206/25
Провадження № 2/643/4861/25
09.07.2025 Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Довготько Т.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного виконавця Салтівської державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Антосік Олега Андрійовича про звільнення майна з-під арешту,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шандула О.О., звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просить суд скасувати постанову про арешт майна боржника (квартири АДРЕСА_1 ) та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2004 року при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 25 квітня 2002 року Червонозаводським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 , 1961 року народження, на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.12.1994 року та до повноліття сина, що винесена державним виконавцем Московського районного відділу Державної виконавчої служби (тепер - Салтівської державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (документ сформований в системі «Електронний суд» 06.07.2025.
Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов до висновку, що провадження по даній справі не може бути відкрито, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч. 1ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачу ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності разом із його матір'ю ОСОБА_5 належить квартира АДРЕСА_1 . Під час переоформлення на нього вище названої квартири після смерті його матері він дізнався, що на квартиру накладено арешт державним виконавцем Салтівської державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (раніше - Московського районного відділу Державної виконавчої служби) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2004 року при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 25 квітня 2002 року Червонозаводським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 , 1961 року народження на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.12.1994 року та до повноліття сина. З повідомлення Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харків Східного міжрегіонального управління юстиції від 17.05.2024 року № 958 вбачається, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень відсутня інформація про підстави накладання арешту на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 . Згідно ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження (в редакції, що діяла на час настання відповідних обставин) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Враховуючи викладене, у Відділу відсутні правові підстави для зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_3 . Додатково повідомлено, що відповідно до п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом МЮУ № 2274/5 25.12.2008 року строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки. Таким чином, виконавче провадження за яким було накладено арешт на нерухоме майно позивача, було завершено, оскільки виконавчий лист № А.5-6 від 03 січня 1995 року повернуто до суду, який його видав, а по закінченню строку зберігання виконавче провадження було знищено.
Згідно зі ст.447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Підстави зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначено ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
За приписами ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підстави зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначено ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, що містяться в постанові №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», в питанні щодо звільнення майна з під-арешту, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження, існує два способи здійснення такого права, а саме, на рішення та дії державного виконавця стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства (наприклад адміністративного), а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору майном чи речовим правом на майно, і яка не є стороною виконавчого провадження, подається позов про зняття арешту з майна.
Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.
Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження», в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За змістом ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
У цій справі арешт на майно було накладено державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, у якому позивач визначений боржником, тобто є стороною виконавчого провадження. Позивачу лише обмежено його право розпорядження всім майном на стадії виконавчого провадження, а тому належним способом захисту даного права є саме звернення до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не з позовною заявою.
Заява про зняття арешту подається стороною справи, якщо арешт накладений судом відповідно до глави 10 ЦПК України.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №607/3894/17.
У Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі № 642/4263/21 зроблено наступний висновок, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Залишаючи ухвалу місцевого суду в силі, Верховний Суд виходив з того, що за змістом положень Закону України «Про виконавче провадження» в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладений арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутися не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно. Тож, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органом державної виконавчої служби, треба розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
З огляду на наведені норми та роз'яснення, надані Верховним Судом, суд дійшов висновку, що боржник, на майно якого державним виконавцем накладено арешт, не може звертатися до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна, оскільки у судовому процесі він є боржником та законом для нього встановлений інший порядок вирішення такого питання, а саме, шляхом звернення до суду зі скаргою відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України.
Оскільки позов про скасування арешту на майно, на переконання суду, підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись ст. 186 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
У відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного виконавця Салтівської державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Антосік Олега Андрійовича про звільнення майна з-під арешту відмовити.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст ухвали складено 09.07.2025.
Суддя Т.М.Довготько