Справа № 347/588/15-ц
Провадження № 2-п/347/18/25
Іменем України
09.07.2025 року Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі судді Драч Д.С., за участі секретаря Атаманюк О.І., розглянувши заяву представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення,
16.06.2025 року ОСОБА_2 звернувся до Косівського районного суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просить поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22.04.2015 року у справі №347/588/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; скасувати заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22.04.2015 року у цій справі, посилаючись на те, копію вказаного судового рішення відповідач ОСОБА_1 не отримувала, про його наявність дізналася лише після укладення договору про надання правничої допомоги (№02-06/04 від 02.06.2025 року - а.с.184) та отримання інформації з Єдиного реєстру судових рішень.
Вказаним рішенням від 22.04.2015 рокупозов задоволено, а саме вирішено стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно на користь Позивача, заборгованість згідно кредитного договору CVVWAK37540711 від 04.03.2008 року в розмірі 303 665,23 (триста три тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн. 23 коп. та судовий збір у розмірі 3036,65 грн. В резолютивній частині рішення також зазначено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Також, представник зазначає, що дійсно 04.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №CVVWAK37540711 терміном по 01.03.2013 року, згідно якого ОСОБА_3 надано кредит на суму 49 319, 50 грн. зі сплатою 15,48 % річних за користування кредитом. На забезпечення вимог, які виникають з даного кредитного договору між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки №CVVWAK37540711/1 від 04.03.2008 року, згідно якого поручитель солідарно відповідає перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов'язання. Згідно кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язався здійснювати погашення кредиту згідно графіку розрахунків до кредитного договору, який є його невід'ємною частиною. Однак, відповідач ОСОБА_3 умов кредитного договору у визначений термін не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 303 665,23 грн.
Кінцевою датою повернення коштів за кредитним договором №CVVWAK37540711 є 01.03.2013 року. З позовною заявою позивач до суду звернувся тільки у квітні 2015 року (ухвала про відкриття провадження у справі №347/588/15-ц від 07.04.2015 року), при цьому зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається, що Позивач надав докази письмового звернення до Відповідача ОСОБА_6 , як до поручителя, із вимогою погасити заборгованість за кредитом в шестимісячний строк після закінчення строку кредитних зобов'язань - а тому в задоволенні позовних вимог до поручителя мало бути відмовлено.
Ухвалюючи рішення у заочному порядку за відсутності відповідача ОСОБА_6 , суд виходив з того, що відповідач в судове засідання не з'явився та був повідомлений належним чином про дату та час судового засідання. Суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_6 , щодо якої відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, суд розгляд справи не відклав, причини її неявки в судове засідання не з'ясував, чим порушив конституційне право ОСОБА_6 на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Виходячи з наведених обставин вбачається порушення судом першої інстанції вимог ЦПК України (в редакції 2004 року) щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового розгляду, а також щодо проведення заочного розгляду справи.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 звернулась до нього за правничою допомогою після виявлення заблокування її банківських рахунків. Під час перевірки підстав цього факту - ним було виявлено наявність спірного рішення суду від 22.04.2015 року, підставою ухвалення якого був отриманий її колишнім чоловіком кредит у ПАТ КБ «ПриватБанк». Термін сплати вказаного кредиту закінчився 01.03.2013 року, а 23.03.2015 року банк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. 22.04.2015 року у досить короткий період часу було ухвалено спірне заочне рішення суду без участі відповідачів, яких суд вважав належним чином повідомленими. За змістом ст.559 ЦК України регламентовано 6-місячний строк для звернення банку до поручителя з вимогою погасити кредит, що не було зроблено, тому у позові в частині стягнення із поручителя - ОСОБА_5 слід було відмовити. Отже, просить скасувати заочне рішення суду від 22.04.2015 року. Щодо поважності причин пропуску строку звернення із цією заявою до суду зазначив, що ОСОБА_1 не отримувала спірне заочне рішення суду, на час розгляду справи по суті вона із ОСОБА_3 не підтримувала подружніх відносин, шлюб між ними було розірвано, тому, посилаючись на «право на виправлення судової помилки», гарантоване Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, просить поновити строк для звернення із заявою про перегляд заочного рішення суду. Щодо наявних у матеріалах справи повідомлень про вручення судових документів припустив, що їх могли одержати члени сім'ї його довірительки, оскільки остання стверджує про неодержання нею спірного заочного рішення суду.
Вивчивши підстави порушеного клопотання про поновлення процесуального строку, суд дійшов наступних висновків.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 3.04.2008 у справі «Ponomaryov v. Ukraine», п.41)»;
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення від 29.10.2015 у справі «Ustimeтko v. Ukraine», п.46)».
Отже, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Частиною 1 ст. 127 ЦПК України установлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що заочне рішення у цій справі ухвалено Косівським районним судом Івано-Франківської області 22.04.2015 року (а.с.48). При цьому відповідач ОСОБА_6 була повідомлена про час судового засідання шляхом відправлення судових повідомлень за зареєстрованим місцем її проживання (а.с.,31,46,56). Хоча зі змісту цих повідомлень вбачається, що вони одержані адресатом після ухвалення судового рішення 22.04.2015 року (зокрема - 23.04.2015 року) - я мінімум з цієї дати ОСОБА_1 стало відомо про розгляд судом цієї справи.
29.04.2015 року копія рішення була одержана відповідачем ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним повідомленням про вручення рекомендованого лист (а.с.59), що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про наявність судового рішення про стягнення з неї заборгованості.
У резолютивній частині цього заочного рішенні відповідачці роз'яснено строк та порядок подання заяви про його перегляд, а саме вказано, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заяву про перегляд заочного рішення та клопотання про поновлення процесуального строку представником ОСОБА_1 подано до суду 16.06.2025 року, при цьому причину подання заяви про перегляд заочного рішення суду поза межами строку з дня одержання його повного тексту заявник обгрунтовує тим, що копію рішення його довірителька не одержувала.
В апеляційному порядку спірне рішення не оскаржувалося.
Крім того, як вбачається із постанови державного виконавця ВДВС Косівського районного управління юстиції Йоника І.М. (а.с.74-75) від 18.06.2015 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 347/588/15-ц, виданого 20.05.2015 року Косівським районним судом Івано-Франківської області про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 303665,23 грн.
Відповідач ОСОБА_5 28.12.2018 року одержала також копію ухвали суду від 19.12.2018 року за результатом розгляду заяви в порядку виконання судового рішення, що підтверджується також відповідним повідомлення про вручення потової кореспонденції (а.с.166).
ЄСПЛ, висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, параграфи 53, 55, від 06 грудня 2007 року).
З урахуванням того, що належне повідомлення відповідача про розгляд справи є однією з основних умов проведення її заочного розгляду, а також приймаючи до уваги положення статей 284, 287, 288 ЦПК України, право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.
Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Встановлений частиною другою статті 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності.
За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.
Оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не без задоволення. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 року у справі №756/11081/20).
Статтею 126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов'язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність поважних обставин, що об'єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суд із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому клопотання її представника про поновлення цього процесуального строку задоволенню не підлягає і заява про перегляд заочного рішення у цій справі підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 126, 127, 253, 260, 261, 284, 353 ЦПК України, суд
заяву представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22.04.2015 року у справі №347/588/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Д.С. Драч