04 липня 2025 року м. Чернівці
Справа № 713/134/25
Провадження №22-ц/822/554/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н.,
секретар - Бугай В. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року, головуючий у І-й інстанції - Пилип'юк І. В.,
У січні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 08 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №334, відповідно до якого банк надав позичальнику кошти в сумі 70 000 доларів США зі сплатою 13% річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 07 грудня 2021 року.
08 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір поруки №334, відповідно до якого ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання солідарно відповідати за виконання позичальником умов кредитного договору.
У якості забезпечення виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань, між сторонами 08 грудня 2006 року укладено іпотечний договір №334, відповідно до п.1.1 якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: будинок, що складається з житлового будинку (літ. «А») загальною площею 258,40 кв.м, житловою площею 135,40 кв.м, літня кухня (літ. «Б») дерево, сарай (літ. «В») дерево, сарай (літ. «Г») дерево, сарай (літ. «Д») дерево, убиральня (літ. «Е») цегла, криниця (літ. «К») бутова, вигрібна яма («1-3) з/бетон, огорожа (№4) дер.штах./мет. труби, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належав іпотекодавцю на підставі права власності.
Оскільки ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання по кредитному договору, АТ «Укрсоцбанк» звернув стягнення на передане в іпотеку майно на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» (п.4.6.3. Іпотечного договору).
11 березня 2019 року державний реєстратор Накай Ю. В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №45895101, згідно з яким було зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час власником вказаного будинку є АТ «Сенс Банк» (попередня назва АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником АТ «Укрсоцбанк»).
З відповіді ЦНАП Берегометської селищної ради від 26 липня 2023 року № 287 вбачається, що у зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У зв'язку з набуттям банком права власності на предмет іпотеки та припиненням за попереднім власником права власності на житловий будинок, у 2019 році до Вижницького районного суду було подано позов до зареєстрованих в належному позивачу майні осіб про зняття їх з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном.
Постановою Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 713/2311/19 залишено без змін рішення Вижницького районного суду від 28 січня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, якими у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що банк не вказав у позові іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті109 ЖК Української РСР має бути надане особі одночасно з її виселенням.
Вважав, що на даний час існують інші підстави для звернення до суду з позовом до відповідачів про виселення, а саме, порушення ними положень статті 9 Закону України «Про іпотеку» та умов кредитних та іпотечних договорів, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові №361/4481/19 від 22.03.2023.
Згідно з паспортними даними відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також кредитного, іпотечного договорів та договору поруки, на час їх укладення відповідачі проживали за адресою, відмінною від адреси знаходження предмета іпотеки, а саме: с. Долішній Шепіт Вижницького району Чернівецької області.
Позичальник (іпотекодавець) не звертався до банку з повідомленнями про зміну місця проживання, жодних документів про такі обставини до банку відповідачі не надавали, а про них позивач дізнався лише під час розгляду справи №713/2311/19 та з відповіді ЦНАП Берегометської селищної ради від 26 липня 2023 року №287, що свідчить про зумисне зловживання відповідачами своїми правами на шкоду кредитору в порушення положень статті 13 ЦК України, статті 9 Закону України «Про іпотеку», та умов договорів.
Такі обставини мають істотне значення у даній справі, оскільки свідчать про порушення прав кредитора та відсутність у випадку задоволення позову порушення прав відповідачів (в тому числі і житлових прав третіх осіб), оскільки у них наявне інше житлове майно, яким вони користувались до часу зміни місця реєстрації.
Відповідач ОСОБА_3 не має майнових прав на нерухоме майно, що перебуває у власності позивача, його права у випадку задоволення позову не порушуються, оскільки він також був зареєстрований у зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки. Тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній особи.
Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення.
Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, відповідачі продовжують користуватися ним та відмовляються добровільно виселятися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.
Відповідно до умов договорів іпотеки іпотекодавець гарантував, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку (п.1.6-1.7 Іпотечного договору), а тому АТ «Сенс Банк» вправі звертатись до суду з позовом про виселення відповідачів з метою захисту своїх прав.
Подальше проживання відповідачів у будинку, що належить на праві власності АТ «Сенс Банк», всупереч умовам договору та положенням закону, і відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси позивача, гарантовані умовами кредитних та іпотечних договорів, а також законом.
Просило виселити відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на користь АТ «Сенс Банк» витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для втручання у право відповідачів на повагу до житла шляхом їх виселення без надання іншого житла з предмету іпотеки, право власності на який перейшло у позасудовому порядку до іпотекодержателя, оскільки останнім не доведено придбання предмету іпотеки відповідачами за кредитні кошти, наявності у них іншого житла, яке належить їм на праві власності, і не зазначено житла, в яке вони можуть бути переселені.
На зазначене рішення суду АТ «Сенс Банк» подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим при невірному застосуванні судом норм матеріального права та порушенні норм процесуального права. Судом при його постановленні не з'ясовано усіх обставин, що мають істотне значення для справи та не надано їм належної оцінки.
Зазначає, що усі відповідачі були зареєстровані в предметі іпотеки після укладення Договору іпотеки, позивач, вважаючи, що існують також і інші підстави для звернення до суду з позовом, але вже про виселення (а саме, порушення відповідачами положень статті 9 Закону України «Про іпотеку» та умов кредитних та іпотечних договорів щодо реєстрації місця проживання в предметі іпотеки), звернувся до суду з позовом про виселення.
Згідно з паспортними даними відповідачів, Кредитного, Іпотечного договорів, а також Договору поруки, на час їх укладення відповідачі проживали за адресою, відмінною від адреси знаходження предмета іпотеки, а саме: с. Долішній Шепіт Вижницького району Чернівецької області.
Позичальник (Іпотекодавець) не звертався до Банку з повідомленнями про зміну місця проживання, жодних документів про такі обставини до Банку відповідачі не надавали, про такі обставини позивач дізнався тільки під час розгляду справи №713/2311/19 та відповіді ЦНАП Берегометської селищної ради від 26 липня 2023 року № 287, що свідчить про зумисне зловживання відповідачами своїми правами на шкоду кредитору в порушення положень статті 13 ЦК України, статті 9 Закону України «Про іпотеку», та умов договорів.
Такі обставини мають істотне значення у даній справі, оскільки свідчать про порушення прав кредитора, та відсутність у випадку задоволення позову порушення прав відповідачів (в тому числі і житлових прав третіх осіб), адже очевидно, що у відповідачів наявне інше житлове майно, яким вони користувались до часу зміни місця реєстрації.
Тобто, у даній справі підставою позову було не набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, а саме порушення відповідачами Закону та умов договорів при вселенні та реєстрації місця проживання в предметі іпотеки.
Висновки суду про те, що позивачем не доведено того, що відповідачі зареєстрували місце проживання та вселились в предметі іпотеки без згоди Іпотекодержателя, також є необґрунтованими, адже відповідачі не звертались до Іпотекодержателя із проханням надати згоду на таке вселення, а тому і будь-яких доказів у жодної із сторін з цього приводу немає та не може бути, єдиними доказами є умови договорів про те, що відповідачі взяли на себе зобов'язання отримати таку згоду на вселення, однак відсутність в матеріалах справи такої письмової згоди Іпотекодержателя свідчить тільки про те, що вселення відповідачів відбулось без згоди Іпотекодержателя (Банку).
У відзиві представник відповідача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Вказує на те, що визначальним при вирішенні питання чи є підстави для виселення осіб, які проживають у житловому приміщенні, яке було надано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за валютним кредитом, є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе з одночасним наданням іншого постійного житла.
Ініціювавши питання про виселення, відповідно до вимог статті 109 ЖК України, банк не вказав у позовній заяві іншого житлового приміщення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту від 8 грудня 2006 року №334, за яким банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 70 000 дол. США зі сплатою 13 % та кінцевим терміном повернення кредиту до 07 грудня 2021 року.
Також між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №334, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. 08 грудня 2006 року за реєстровим №8996, відповідно до п. 1.1. якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, а саме, житловий будинок (літ. «А») дерево загальною площею 258,40 кв. м, житловою площею 135,40 кв. м, літня кухня (літ. «Б») дерево, сарай (літ. «В») дерево, (літ. «Г») дерево, сарай (літ. «Д») дерево, убиральня (літ. «Е») цегла, криниця (літ. «К») будова, вигрібна яма («1-3) з/бетон, огорожа (№4) дер.штах./мет. труби, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області 02 листопада 2005 року на підставі рішення № 107 від 21 жовтня 2005 року, зареєстрованого у Вижницькому районному бюро технічної інвентаризації 10 листопада 2005 року в реєстрову книгу № 15, стор. 361, за реєстровим № 2691, та внесеного до Реєстру прав власності на нерухоме майно 10 листопада 2005 року за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 12639049; Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Державним комунальним підприємством “Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації» 10 листопада 2005 року № 8912217, реєстраціний № 12639049, Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Державним комунальним підприємством “Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації» № 12711627, 30 листопада 2006 року, реєстраційний номер 12639049, номер запису 2691 в книзі 15, сторінка 361, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.1.4 -2.1.5 Договору іпотеки встановлено, що без письмової згоди іпотекодержателя іпотекодавець не має права відчужувати предмет іпотеки, а також передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування та інше.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 березня 2019 року було зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк», а саме на будинок загальною площею 258,40 кв.м, житловою площею 135,40 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_1 .
З довідки ЦНАП Берегометської селищної ради №287 від 26 липня 2023 року вбачається, що в АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25.12.2008; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 25.12.2001; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 08.12.2010.
Згідно з рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» припинено шляхом приєднання до АТ «Альфа-банк». В пункті 1.2. вказаного рішення зазначено, що правонаступником всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» з 15 жовтня 2019 року є АТ «Альфа-банк».
12 серпня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк», що підтверджується протоколом № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 12 серпня 2022 року та Статутом АТ «Сенс Банк».
Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» 07 серпня 2019 року за вих. №2475 направлялася вимога ОСОБА_1 про добровільне виселення.
Відповідачі вимогу щодо добровільного виселення зі спірного житла не виконали.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у справі № 713/2311/19 у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про зняття з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування майном, відмовлено, оскільки банк не вказав у позовній заяві іншого житлового приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК України має бути надано особі одночасно з виселенням.
У позові, який є предметом розгляду у цій справі, позивач, зокрема, просив суд виселити відповідачів з житлового будинку, посилаючись на порушення відповідачами положень статті 9 Закону України «Про іпотеку» та умов кредитного та іпотечного договорів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку).
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК України). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК України щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.
Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19.
Водночас стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.
Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц.
Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об'єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об'єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц).
При вирішенні питання застосування частини другої статті 109 ЖК України Верховний Суд наголошував на необхідності встановлення відповідності такого виселення вимогам пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу між правом власності позивача на майно та правом користування цим майном відповідачами (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року у справі №209/2032/14-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20).
Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ при вирішенні спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 496/5343/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 756/5928/20, від 31 липня 2024 року у справі № 206/2041/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 336/1859/20.
У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний житловий будинок, який було передано в іпотеку, придбаний не за рахунок кредитних коштів, відповідачі зареєстровані та проживають у спірному житловому будинку, іншого житла не мають.
Так, місце проживання відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у спірному житловому будинку зареєстровано з 25 грудня 2001 року, тобто до укладання договору іпотеки, що підтверджується довідкою Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області від 26 липня 2023 року та долученим в суді апеляційної інстанції Витягом з реєстру територіальної громади від 25 червня 2025 року; відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у спірному житловому будинку зареєстровано з 25 грудня 2008 року та з 08 грудня 2010 року відповідно, тобто після укладення договору іпотеки.
Банк, ініціювавши питання про виселення ОСОБА_2 із спірного будинку, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до частини другої статті 109 ЖК України має бути надане особі одночасно з її виселенням.
Разом з тим, як встановлено судом, у спірному житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_3 - з 25 грудня 2008 року та ОСОБА_1 - з 08 грудня 2010 року відповідно, тобто після укладення договору іпотеки.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у спірному житловому будинку разом з відповідачами зареєстрована та проживає їх неповнолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до якої позовних вимог про виселення не заявлено (а.с. 106).
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
З аналізу частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім'ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21.
Як зазначено вище, у спірному житловому будинку, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_2 зареєстрована з 25 грудня 2001 року, тобто ще до укладення договору іпотеки 08 грудня 2006 року, тому доводи позивача про незаконність реєстрації зазначеної особи у квартирі є помилковими.
Що стосується реєстрації у 2008 та 2010 роках (після укладення договору іпотеки) у спірній квартирі чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та їх сина ОСОБА_3 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини 2 статті 11Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року (далі - Закон) кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Це кореспондує більш широкому визначенню права особи на проживання у сім'ї, закріпленому у частині третій статті 4 СК України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону).
Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (ч. 2 ст. 18 Закону).
Отже, у даній справі, як вже зазначалося, спірний житловий будинок придбаний не за рахунок кредитних коштів, а син іпотекодавця ОСОБА_3 , 1994 року народження, який був неповнолітній на час його реєстрації у спірному житловому будинку, та зареєстрований після укладення іпотечного договору 08 грудня 2010 року за місцем проживання своїх батьків, що узгоджується із зазначеними вище вимогами Закону.
На підставі наведеного та встановивши, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами однієї сім'ї, проживають разом і користуються жилим приміщенням, колегія суддів приходить до висновку, що вказані особи не можуть бути виселені за вимогами кредитора у цій справі.
Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 442/2982/18 та від 08 травня 2024 року у справі № 209/79/22.
Враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, установивши, що спірний житловий будинок, який є предметом іпотеки, не придбаний за кредитні кошти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів з цього житла без надання іншого жилого приміщення.
Відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Доводи апеляційної скарги про те, що укладаючи кредитний договір, договір іпотеки та договір поруки, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що зареєстровані за адресою: с. Долишній Шепіт Вижницького району Чернівецької області, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідачів іншого житла, а позивач вказаного не спростував. Також не надано доказів про можливість надання відповідачам іншого постійного житлового приміщення.
З огляду на викладене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішеннях суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішень суду відповідно до статті 376 ЦПК України апеляційна скарга не містить.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому їх слід залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 07 липня 2025 року.
Суддя-доповідач І. М. Литвинюк
Судді: Н. К. Височанська
І. Н. Лисак