Провадження № 22-ц/803/6008/25 Справа № 191/1356/25 Суддя у 1-й інстанції - Порошина О. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
07 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Державного міжрегіонального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2025 року у цивільній справі номер 191/1356/25 за заявою Державного міжрегіонального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати централізованого водопостачання,
У березні 2025 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулось Державне міжрегіональне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та за абонентське обслуговування в розмірі 10926,75 грн, та витрат зі сплати судового збору в розмірі 242,24 грн.
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 04 квітня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою Державного міжрегіонального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати централізованого водопостачання.
Із вказаним судовим рішенням не погодився заявник ДМП ВКГ «Дніпро-Західний Донбас», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 04 квітня 2025 року у справі №191/1356/25 і направити справу для продовження розгляду до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржувана ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Спірним питанням у даній справі є стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги водопостачання за період з 01 березня 2022 року по 31 січня 2025 року в сумі 10926,75 грн.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції зазначив, що стягувач вказує період виникнення боргу з 01 березня 2022 року по 31 січня 2025 року, з вимогою до суду заявник звернувся 21 березня 2025 року, таким чином, заявник звернувся з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості за послуги водопостачання за межами встановленої законом позовної давності та з підстав пункту 5 частини 1 статті 165 ЦПК України відмовив у видачі судового наказу.
Не погоджуючись з такими доводами суду першої інстанції, заявник вказує, що строк позовної давності не пропущено, ДМП ВКГ «ДЗД» звернувся з вимогою про стягнення заборгованості в межах встановленої законом строку позовної давності, а отже висновок суду першої інстанції про наявність спору про право є безпідставним, оскільки строк позовної давності не пропущений, враховуючи воєнний стан.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу.
Згідно з частиною 2 статі 369 ЦПК України апеляційна скарга на вказану ухвалу суду першої інстанції підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 13 статі 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що у березні 2025 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулось Державне міжрегіональне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас»із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та за абонентське обслуговування в розмірі 10926,75 грн, а також витрат зі сплати судового збору в розмірі 242,24 грн (а.с. 1-4).
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦПК України).
З поданої до суду заяви про видачу судового наказу вбачається, що стягувач зазначає період виникнення боргу з 01 березня 2022 року по 31 січня 2025 року, з заявою про видачу судового наказу заявник звернувся 21 березня 2025 року, таким чином, суд першої інстанції вважав, що заявник звернувся з вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за послуги водопостачання за період поза межами встановленої законом позовної давності. Тому з поданої до суду заяви і долучених до неї документів вбачається наявність обставин, які за правилами п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу, відмовив у видачі судового наказу (а.с. 11-11зв.).
Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Стаття 163 ЦПК України містить вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу, недодержання яких, як передбачено ч. 1 ст. 165 ЦПК України, є безумовною підставою для відмови у видачі судового наказу.
Між тим, пунктом 5 частини 1 статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановленому законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Положеннями статей 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі статтями 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Однак, пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України передбачає зупинення позовної давності, якщо виконання зобов'язання перешкоджає закон чи інший нормативно-правовий акт.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні», з 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05 березня 2022 року на період воєнного стану було введено заборону на стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, що зупинило перебіг позовної давності з 05 березня 2022 року до 29 грудня 2023 року, після чого постановою Кабінету Міністрів України №1405 від 29.12.2023 заборону було скасовано. Період зупинення строків становить приблизно 19 місяців, позовна давність зупинялася з 05 березня 2022 року до 29 грудня 2023 року і відновилася з 30 грудня 2023 року до 20 лютого 2025 року, що продовжує строк позовної давності для вимог, які виникли до 05 березня 2022 року.
Заборгованість, яка заявляється до стягнення з боржника, визначена періодом з 01 березня 2022 року по 31 січня 2025 року, тобто, у тому числі за період дії мораторію. Загальний строк, за який стягується заборгованість, без урахування мораторію на стягнення, становить приблизно 13 місяців, що не перевищує трирічного строку позовної давності. Отже, вимоги заяви залишаються в межах строку позовної давності.
Суд першої інстанції не врахував постанову Кабінету Міністрів України №206 про зупинення позовної давності, що є неправильним застосуванням норм матеріального права та призвело до необґрунтованої відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до частини 1 статті 379 ЦПК України, підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Державного міжрегіонального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2025 року - задовольнити.
Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: