Провадження № 11-кп/803/1971/25 Справа № 203/7860/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 липня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в реимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202404211000477 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року, ухвалений щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Першотравенська Дніпропетровської області, громадянин України, із середньо-спеціальною освітою, маючого на утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на посаді навідника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше судимого, останній раз:
29.11.2019 року Першотравенським міським судом за ч. 3 ст. 185 КК України до відбування покарання за строком на 3 роки. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Першотравенського міського суду від 09.11.2028 року, остаточно до відбування покарання 3 роки 6 місяців,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Крім того, судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 4 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
За обставин, встановлених судом та викладених в мотивувальній частині вироку, Солдат ОСОБА_7 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації у посаді навідника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , 21 листопада 2024 року, близько 09:51 годин, перебуваючи у приміщенні магазину «Водафон», розташованого по пр. Дмитра Яворницького 133, де у останнього виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, в умовах воєнного стану ОСОБА_7 21 листопада 2024 року приблизно в 09 годині 53 хвилин знаходячись біля торгівельного стелажу, де розміщенні мобільні пристрої у приміщенні магазину «Водафон», розташованого за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького 133, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, переслідуючи мету наживи, скориставшись тим, що за їх діями ні хто не спостерігає, відірвав з верхньої полиці торгівельного стелажу мобільний телефон «Samsung М-35» 5G6 128 gb Dark Blue ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , до якого був під'єднаний дроти сигналізації, який визнав об'єктом свого злочинного посягання.
В цей момент 21 листопада 2024 року приблизно о 09 годині 51 хвилин ОСОБА_10 побачивши незаконні дії ОСОБА_7 вибіг слідом по пр. Дмитра Яворницького у бік пл. Вокзальної у м. Дніпро, який тримав в руках мобільний телефон Samsung М-355G6128 gb Dark Blue ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , ОСОБА_10 , розуміючи протиправність дій останнього, зробив йому зауваження вимагаючи припинити його протиправні дії та повернутись до приміщення магазину «Водафон» для подальшого виклику поліції.
Однак, ОСОБА_7 , переслідуючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна вчинене повторно, в умовах воєнного стану та звернення його на свою користь, вибіг з приміщення магазину, та з метою доведення свого злочинного умислу до кінця покинув місце скоєння злочину, а відкрито викрадений мобільний телефон марки «Samsung М-35» 5G6 128 gb Dark Blue ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 разом з дротом сигналізації, який був під'єднаний до мобільного телефону, обернув у свою власність та розпорядились ними на власний розсуд шляхом закладу вищезазначеного мобільного тефлону до «Ломбарду Перший» за адресою: м. Дніпро, пл. Вокзальна 1, чим спричинив ТОВ «Сота-Альянс» магазину «Водафон», матеріального збитку на загальну суму 9999 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої інстанції змінити, визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та, із застосуванням ст. 69 КК України, призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на те, що суд призначаючи обвинуваченому покарання не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_7 повністю визнав вину, щиро розкаявся, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем, проходив службу пов'язану з захистом та територіальної цілісності, в матеріалах провадження знаходиться клопотання військової частини НОМЕР_4 про застосування до обвинуваченого для проходження військової служби з метою посилення обороноздатності нашої держави.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу та з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити та пом'якшити покарання обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України до 2 років позбавленян волі, яке замінити на тримання в дисциплінарному батальйоні.
Прокурор та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, а вирок суду вважав законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив залишити його без змін.
Потерпілий, будучи повідомлений належним чином про дату, час та місце апеляційного перегляду, до зали суду не з'явився, заяв та клопотань про відкладення розгляду провадження не подавав.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, які визнавались обвинуваченим в судовому засіданні, та на підставі чого судовий розгляд було здійснено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а також вказані обставини не оспорюються і в апеляційній скарзі, тому перегляду в апеляційному порядку не підлягають.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Вказане положення закону повністю кореспондується з вимогами ч. 2, 3 ст. 65 КК, відповідно до якого, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання, окрім зазначеного, враховуються також й обставини, що пом'якшують та обтяжують його, у відповідності до ст. 66 - 67 КК.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних положень закону України про кримінальну відповідальність та, при призначенні покарання належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким злочином, особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який вину у скоєні інкримінованого йому злочину визнав повністю, щиро розкаявся, за місцем реєстрації та мешкання характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Разом з цим, суд визнав, обставинами, що пом'якшують покарання - визнання вини та щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.
На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України та необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч. 4 ст. 186 КК України, у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується й апеляційний суд, з огляду на наступне.
Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, вмотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Частина 1 цього положення надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Суд, посилаючись при призначенні покарання на статтю 69 КК, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
У цьому випадку, суд першої інстанції не встановив обставин, які істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та таких обставин, які б вказували на їх зв'язок з вчиненим злочином і чому вони та в який спосіб істотно знизили його тяжкість, що було б підставою для застосування положень ст. 69 КК України. Не зазначено таких обставин й в апеляційній скарзі захисника.
Посилання захисника на визнання обвинуваченим своєї провини, його щире каяття, враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та враховуються також й апеляційним судом, однак в апеляційних скаргах не зазначено, а апеляційним судом не встановлено, що вищевказані обставини істотно знижують ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 злочину.
Твердження захисника на те, що суд належним чином не врахував того, що обвинувачений є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на посаді навідника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», має на утриманні неповнолітніх дітей, також не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини були враховані судом в сукупності з іншими обставинами. Водночас, зазначені обставини не стали стримуючими факторами від вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що як видно з скаржуваного вироку та матеріалів провадження ОСОБА_7 не вперше вчинив кримінальне правопорушення проти власності, пов'язане з крадіжкою чужого майна, а відтак посилання захисника на те, що обвинувачений був вимушений вчинити крадіжку, через відсутність у нього грошових коштів, щоб заплатити за проїзд до військової частини, не заслуговують на увагу.
До того ж, колегія суддів зазначає, що як видно з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 на цей час не перебуває на військовій службі, та як пояснює сам обвинувачений на цей час він дійсно з 17.10.2024 вважається таким, що самовільно залишив військову частину, однак він намагається вирішити це питання, шляхом повернення на службу, тому просив застосувати до нього положення ст. 62 КК України.
В цьому контексті колегія суддів також зазначає, що положеннями ч. 1 ст. 62 КК України дійсно врегульвано призначення покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, яке призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
Частиною 2 вказаної статті визначено обмеження щодо призначення такого виду покарання, а саме таке покарання не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
Разом з цим, як видно з матеріалів провадження та чого не заперечував сам обвинувачений він є особою, яка раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, зокрема за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
До того ж, обвинувачений не змін надати суду докази на підтвердження того, що на цей час він є військовослужбовцем, який приступив до виконання своїх обов'язків або стосовно вирішення питання про повернення його на військову службу є позитивне рішення.
Таким чином, підсумовуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що у даному випадку підстави для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України, а так само і ст. 62 КК України відсутні, оскільки судом першої інстанції не встановлено, а в апеляційній скарзі не наведено обставин які б істотно знижували тяжкість вчинених кримінальних правопорушень та свідчили б про те, що призначення покарання, передбаченого санкцією статті, буде явно не справедливим, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та достатньо мотивованим, у зв'язку з чим не підлягає зміні або скасуванню.
Керуючись ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженим який перебуває під вартою, в той самий строк з моменту отримання ним копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4