про відмову у відкритті касаційного провадження
08 липня 2025 року
м. Київ
справа №160/25946/24
адміністративне провадження № К/990/26682/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 160/25946/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - відповідач, скаржник), в якому просив:
визнати незаконним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 26.07.2024 № 9/в яким ОСОБА_1 у відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою 20% працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини;
зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 у одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою 20% працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призначені на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025, позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 26.07.2024 № 9/в, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою 20% працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою 20% працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, згідно х Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призначені на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
20.06.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України, у якій скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025, ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), на підпункт «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи), на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (становить значний суспільний інтерес), а також на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19, від 26.04.2024 у справі № 260/2081/23, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктами 3, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі оскаржується рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд в ухвалі від 01.10.2024 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, а справа становить значний суспільний інтерес.
Однак у касаційній скарзі відсутні обґрунтування того, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Покликання скаржника як на підставу касаційного оскарження на підпункт «б» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України також є безпідставним, оскільки не зазначено іншої справи, у якій особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Так само, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, оскільки воно не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у цій справі.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19, від 26.04.2024 у справі № 260/2081/23.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19, від 26.04.2024 у справі № 260/2081/23, відповідно до яких, право звільненої особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби; причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми, або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою під час виконання нею обов'язків військової служби. Заявник наголошує, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчиненні особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Скаржник зазначає, що позивача звільнено 18.12.2022, а ступінь втрати працездатності встановлено 03.05.2023, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Так, Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19 сформулював висновок у подібних правовідносинах з питання призначення та виплати грошової допомоги у зв'язку з встановленням ступеню втрати працездатності у зв'язку із травмою, що пов'язана із захистом Батьківщини про те, що: « у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає.».
Однак, Верховний Суд у постанові від 26.04.2024 у подібних правовідносинах, повертаючи справу № 260/2081/23 на новий розгляд, вказав, що суди попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги, вважаючи непропущеним встановлений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тримісячний строк, не встановили обставини, що спричинили пропуск такого строку, зокрема ті, що передували отриманню довідки МСЕК, в тому числі коли саме документи надійшли до МСЕК, чи були наявні інші непереборні обставини, що могли спричинити затримку видачі МСЕК відповідної довідки та чи вживала позивачка дії щодо прискорення розгляду МСЕК її документів.
У контексті вказаного, Верховний Суд зауважує, що задовольняючи позовні вимоги у справі № 160/25946/24, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 18.12.2022 був звільнений з військової служби, у січні 2023 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги. 07.02.2023 ІНФОРМАЦІЯ_2 видав ОСОБА_1 направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії. Документи до МСЕК надійшли 24.04.2023.
Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 03.05.2023 ОСОБА_1 підтверджено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 20%.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивач об'єктивно не мав можливості для отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, оскільки висновку МСЕК про встановлення часткової втрати працездатності передувала тривала підготовка документів до МСЕК та їх подальший розгляд.
Отже, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19, від 26.04.2024 у справі № 260/2081/23, оскільки висновки судів попередніх інстанцій повністю узгоджуються із зазначеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19, від 26.04.2024 у справі № 260/2081/23, а доводи касаційної скарги жодним чином їх не спростовують.
Також, судом апеляційної інстанції враховано висновки, сформульовані Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17, від 12.03.2019 у справі № 760/18315/16-а, у яких Суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме: права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Отже, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи, що висновки судів попередніх інстанцій повністю узгоджуються із зазначеними правовими позиціями Верховного Суду, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника із висновком суду апеляційної інстанції, зазначеним в рішення, яке оскаржується, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень.
Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 КАС України скаржник не зазначив.
Отже, за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, та скаржником не доведені визначені законом виключні обставини, які можуть слугувати підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 160/25946/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: В.М. Шарапа
Я.О. Берназюк