про відмову у відкритті касаційного провадження
07 липня 2025 року
м. Київ
справа №360/1359/24
адміністративне провадження № К/990/25613/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 у справі №360/1359/24 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
06.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиготовленні та ненаправленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області нової довідки про розмір грошового забезпечення позивача, за нормами чинними станом на 19.11.2019, за посадою начальника факультету, яку він займав на дату звільнення, із визначенням посадового окладу - начальника управління за 21 тарифним розрядом згідно з додатком 2 до наказу Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року № 557 «Схема тарифних розрядів посад керівних та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації», який згідно із Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік», постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1037 «Про оплату працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату працівників на основі Єдиної тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», станом на 19.11.2019 складає - 8 209,56 грн (враховуючи підвищення посадових окладів науково-педагогічних працівників на 11% згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 36 «Про підвищення посадових окладів науково-педагогічних працівників»); із значенням відомостей про розмір окладу за спеціальним званням (полковник поліції) - 2 400,00 грн, відсоткової надбавки за вислугу років (30% від посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням) та обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 та наказу МВС України № 260 від 06.04.2016, та із зазначенням відомостей про доплату за науковий ступінь доктора філософії - 15% від посадового окладу та доплату за вчене звання доцент);
- зобов'язати відповідача виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача за нормами чинними станом на 19.11.2019, за посадою начальника факультету, яку він займав на дату звільнення, із визначенням посадового окладу - начальника управління за 21 тарифним розрядом згідно з додатком 2 до наказу Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року №557 «Схема тарифних розрядів посад керівних та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації», який згідно із Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік», постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1037 «Про оплату працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298 «Про оплату працівників на основі Єдиної тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», станом на 19.11.2019 складає - 8 209,56 грн (враховуючи підвищення посадових окладів науково-педагогічних працівників на 11% згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 36 «Про підвищення посадових окладів науково-педагогічних працівників»); із значенням відомостей про розмір окладу за спеціальним званням (полковник поліції) - 2400,00 грн, відсоткової надбавки за вислугу років (30% від посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням), та обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 та наказу МВС України № 260 від 06.04.2016, та із зазначенням відомостей про доплату за науковий ступінь доктора філософії - 15% від посадового окладу та доплату за вчене звання доцент - 25% від посадового окладу,).
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Луганський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 09.01.2025 позов задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) щодо відмови у виготовленні та надісланні до Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області нової довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , в частині зазначення за чинними нормами, станом на листопад 2019 року, доплати за вчене звання доцента - 10%.
Зобов'язав Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) виготовити та надіслати до Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , із зазначенням за чинними нормами, станом на листопад 2019 року, доплати за вчене звання доцента - 10%.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
За результатом апеляційного провадження, Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 змінив.
У абзацах другому та третьому резолютивної частини рішення цифри « 10» замінив цифрами « 5».
У інших частинах рішення Луганського адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 360/1359/24 - залишив без змін.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи "Електронний Суд" 18.06.2025 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в якій позивач просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини 5 зазначеної норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до частини 4 статті 12 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Як зазначено вище, процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Втім, із поданої касаційної скарги вбачається, що відповідачем не наведено доводів та мотивів (із посиланням на конкретні підпункти пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України), що дають підстави для висновку, що судове рішення, постановлене у зазначеній справі, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
У підсумку Верховний Суд зауважує, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Скаржник на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 у справі №360/1359/24 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Шарапа Я.О. Берназюк С.М. Чиркін