Справа № 22 - 2555 / 2006 Головуючий в 1 інстанції - Онушко Н.М.
Категорія -38/39 Доповідач - Глущенко Н.Г.
27 червня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного
суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Григорченка Е.І., Прозорової М.Л.
при секретарі - Колесніченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Придніпровська залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.03. 2006 року та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.03. 2006 року ОСОБА_1 відмовлено в його позовних вимогах до ДП « Придніпровська залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу /а. с. 81-84/.
Як на підстави апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що рішення є незаконним та необгрунтованим. Крім того, рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального закону / а. с. 88-89 /.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з п. 5 ч.1 ст. 311 ЦПК України з наступних підстав.
Відмовляючи позивачу в його позовних вимогах про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходив з того, що відповідач не допустив порушень підстав, порядку та процедури звільнення позивача з роботи. Суд прийшов до висновку, що позивач допустив факт перевезення безквиткових пасажирів, а тому у відповідності з п 18 контракту № НОМЕР_1, укладеного між позивачем та відповідачем, працівник може бути звільнений з роботи, тобто контракт підлягає достроковому розірванню.
Між тим, з даними висновками суду погодитись неможна, оскільки вони не відповідають обставинам справи, а також діючому матеріальному та процесуальному закону.
Так, вирішуючи даний спір суд виходив з того, що між сторонами було укладено контракт на роботу № НОМЕР_1 / а. с. 33-34 /.
При цьому суд не прийняв до уваги, що ще 17.03.2000 року, як вбачається з трудової книжки позивача / а. с.5 /, він був прийнятий на постійну роботу до відповідача провідником пасажирського вагону, де і працював до 25.10.2004 року.
Суд не встановив причину та підстави укладення контракту між позивачем та відповідачем ( оскільки між сторонами вже було укладено безстроковий трудовий договір), як і не установив чи не було примусу з боку відповідача на укладення зазначеного контракту, а також контракту № НОМЕР_2 / а. с. 17-18 /, наданого суду позивачем, оцінку якому суд взагалі не дав, прийнявши до уваги лише контракт № НОМЕР_1. Фактично суд не встановив чи були правові підстави на укладення контракту між позивачем та відповідачем, в зв'язку з тим, що уже мало місце укладення між тими ж сторонами безстрокового трудового договору ще в 2000 році.
Крім того, під час розгляду справи позивач 19.07.2005 року доповнив свої позовні вимоги де ставив питання про визнання недійсними зазначених контрактів, як № НОМЕР_2
15.08.2003 року, так і № НОМЕР_1 / а. с. 41-42 /, а 25.07.2005 року позивач ще
раз доповнив свої позовні вимоги та просив визнати недійсними п. 7.4.1. контракту № НОМЕР_2 від 15.08.2003 року та п.18 контракту № НОМЕР_1 / а. с. 44-45 /, які були
прийняті судом але вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції і рішення судом
по ним прийняте не було, що вбачається як з протоколу судового засідання / а. с. 67-79 /, так
і з самого рішення суду від 01.03.2006 року / а. с. 81-84 /. Фактично суд не розглянув вимоги
позивача, які є невід'ємною частиною його позовних вимог щодо підстав та законності його
звільнення з роботи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами суд не прийняв до уваги ст.ст. 9,21-24 КЗпП України, постанову Кабміну України від 19.03.1994 року № 170 « Про порядок застосування контрактної форми трудового договору" та роз'яснення Верховного Суду України з цих питань, які викладені в постанові Пленуму від 06.11.1992 року № 6 ( з послідуючими змінами та доповненнями) « Про практику розгляду судами трудових спорів".
За таких обставин рішення суду не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розглядаючи справу по суті та вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції не встановив чи відповідає вимогам чинного трудового законодавства наказ (розпорядження) відповідача № НОМЕР_3 про звільнення позивача з роботи, в якому не зазначено причини та підстави звільнення позивача з роботи і таке інше, а є лише посилання на п. 8 ст. 36 КЗпП України / а. с. 10 /.
Крім того, з матеріалів справи вбачається що позивач звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі 20.01.2005 року / а. с. 2 /, тоді як з роботи він був звільнений
25.10.2004 року, тобто з пропуском строку передбаченого ст. 233 КЗпП України. Однак, суд
не прийняв до уваги дані обставини, як і не з'ясував причини пропуску строку на звернення
до суду, як і не обсудив питання щодо можливості поновлення позивачу зазначеного строку.
За таких обставин рішення суду, що постановлене з грубим порушенням, як матеріального, так і процесуального закону, - підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303,307,311 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольни частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 березня 2006 року -
скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в
касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.