04 липня 2025 року
м. Київ
справа № 380/23695/24
адміністративне провадження № К/990/7176/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/23695/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович,
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року (головуючий суддя: Кравців О.Р.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року (суддя-доповідач: Гудим Л.Я., судді: Кузьмис С.М., Качмар В.Я.).
І. Історія справи
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 1 січня 2016 року до дня фактичної виплати 2 вересня 2023 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 1 січня 2016 року до дня фактичної виплати 2 вересня 2023 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав, що до суду позивач звернувся із пропуском строку більше року, проте не долучив до позовної заяви клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
На виконання вимог цієї ухвали, представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що право позивача на звернення до суду із позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року в належному розмірі відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX) не обмежувалось будь-яким строком, тому на переконання позивача до спірних правовідносин про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів щодо нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року не можуть поширюватися норми статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX), оскільки порушення права на компенсацію втрати частини доходів на суми несвоєчасної виплаченої індексації мало місце із січня 2016 року та продовжувало тривати до часу виплати такої індексації.
Крім того зазначив, що в ухвалі суду від 25 листопада 2024 року, визначаючи початок перебіг строку звернення до суду, суд покликається на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), при вирішенні спорів з приводу пенсійного забезпечення. Враховуючи те, що спори щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати на суми індексації грошового забезпечення стосуються заробітної плати військовослужбовця, представник позивача виснував, що єдина норма, яка регулює строки звернення до суду у справах стягнення заробітної плати є частина друга статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу.
Ухвалюючи таке судове рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки предметом цього спору є право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка проведена на виконання рішення суду 2 вересня 2023 року, то застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП України, чинна на момент виникнення спірних правовідносин, а саме яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями. Встановивши, що відповідач виплатив заборгованість з грошового забезпечення позивачу 2 вересня 2023 року, суди дійшли висновку, що саме з 2 вересня 2023 року почався перебіг тримісячного строку звернення з позовом до суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України. Судами також було встановлено, що до суду позивач звернувся лише 21 листопада 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.
До того ж судами попередніх інстанцій було вказано про те, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
За вказаних мотивів, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач пропустив встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду не навів, суд першої інстанції повернув позовну заяву позивача на підставі приписів пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України з підстав неусунення недоліків позовної заяви, яка залишена без руху ухвалою від 25 листопада 2024 року.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача звернувся з касаційною скаргою на них до Верховного Суду.
У касаційній скарзі представник позивача посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 233 КЗпП України в редакції після 1 липня 2022 року, що, на переконання представника позивача, призвело до безпідставного повернення позовної заяви.
За позицією скаржника, оскільки звільнення позивача з військової служби відбулось у 2017 році, а індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалася за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року, то на період спірних правовідносин частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 10 березня 2025 року о 23:14 год.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.
Спір у цій справі виник у зв'язку з невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення.
Спірним в межах розгляду цієї справи є питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу компенсації втрати частини доходів з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 1 січня 2016 року по день фактичної виплати 2 вересня 2023 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу.
Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить із того, що спір щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
За висновками судів попередніх інстанцій, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, позаяк про порушення свого права на отримання компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату індексації позивач дізнався 2 вересня 2023 року.
На противагу таким висновкам представник позивача указує на те, що право позивача на звернення до суду у цій справі не обмежено будь-яким строком, оскільки на момент виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Отже, у спірних правовідносинах постає питання, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду у справі, щодо якої виник спір, що у підсумку стане відповіддю на інше запитання, яке постає перед судом при розгляді цієї справи, - якою редакцією статті 233 КЗпП України слід керуватися при обчисленні строків звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Так, питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказаними положеннями закону встановлено обов'язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає зокрема, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2023 року у справі № 380/13448/22 задоволено його позов: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року та зобов'язано нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за вказаний період, із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
Відповідно до указаного рішення у відповідача виник обов'язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року.
Згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у відповідача одночасно виник обов'язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення.
Позивач вказує, що індексація грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2023 року у справі № 380/13448/22 виплачена 2 вересня 2023 року.
Водночас при виплаті індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Отже, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (2 вересня 2023 року) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Станом на 2 вересня 2023 року стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX.
А отже, висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, є правильним.
Позивач помилково пов'язує перебіг строку звернення до суду із цим позовом з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації у період з січня 2016 року до вересня 2017 року, оскільки право позивача на індексацію грошового забезпечення у період з січня 2016 року до вересня 2017 року установлено рішенням суду у справі № 380/13448/22, одночасно з ухваленням відповідного рішення у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.
Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. У спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав 2 вересня 2023 року (дата виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 8 вересня 2017 року).
Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2025 у справі № 560/10053/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України.
За правилами частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на ненаведення позивачем поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, повертаючи позовну заяву позивачу на підставі частини другої статті 123, пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, суд першої інстанції діяв у межах процесуального закону.
Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
……………………………………
……………………………………
……………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду