08 липня 2025 року Справа № 300/8038/24 пров. № А/857/9353/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року (суддя Бобров Ю.О., м.Івано-Франківськ), -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 24.05.2024 №263040013629 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 10.03.1998 по 30.04.2000, з 25.02.2002 по 07.04.2003, з 07.04.2003 по 01.04.2022 та виплатити з 09.03.2024 заборгованість зі сплати щомісячних пенсійних виплат.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.05.2024 №263040013629 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.03.1998 по 30.04.2000, з 25.02.2002 по 07.04.2003 та періоди здійснення підприємницької діяльності з позивача з 01.09.2005 по 07.09.2005, з 12.11.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 31.12.2012.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 10.03.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі вказує, що періодів роботи з 10.03.1998 по 30.04.2000, з 25.02.2002 по 07.04.2003, згідно записів трудової книжки не підлягає зарахуванню, у зв'язку з виправленнями у ній. Зазначила, що у пенсійного органу відсутність підстав для зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності з 12.11.2006 по 31.12.2012 до страхового стажу, оскільки за вказаний період відсутня інформація про сплату страхових внесків, а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що записи трудової книжки НОМЕР_1 від 13.11.1997 відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на неможливість врахування періоду роботи з 10.03.1998 по 30.04.2000 та з 25.02.2002 по 07.04.2003 у зв'язку з виправленнями у них та складення їх з порушеннями не є достатньою підставою для не врахування періоду трудової діяльності позивача до його стажу. Також, підлягають до зарахування періоди здійснення підприємницької діяльності позивача з 01.09.2005 по 07.09.2005, з 12.11.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 31.12.2012, оскільки у вказані періоди він перебував на спрощеній системі оподаткування. Згідно інформації податкового органу за вказані періоди йому видано свідоцтва про сплату єдиного податку, відомості по наявну заборгованість відсутні. Окрім цього за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 позивачем сплачено страхові внески, що підтверджується квитанціями про їх сплату. За період з 12.11.2006 по 30.11.2006, перебуваючи на загальній системі оподаткування, позивачем сплачено страхові внески. Щодо періоду з 01.01.2014 по 31.12.2014, то згідно наданого позивачем Витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату страхових внесків за вказаний період. Решта періоду з 01.01.2013 по 31.03.2024 відповідачем зараховано до страхового стажу позивача, а тому посилання позивача на необхідність їх врахування до страхового стажу є безпідставними. Враховуючи викладене та те, що позивач на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягнув 60 річного віку, має достатній загальний страховий стаж, пенсію йому слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 10.03.2024.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.05.2024 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.05.2024 прийнято рішення №263040013629 про відмову у призначенні пенсії позивачу.
Так, вказаним рішення позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу - 31 років. Страховий стаж становить 29 років 3 місяці 27 днів. Відповідачем не зараховано до страхового стажу: період роботи з 10.03.1998 по 30.04.2000, оскільки дата прийняття виправлена, відсутня підстава звільнення; з 25.02.2002 по 07.04.2003, оскільки запис проведено з порушеннями, відсутня інформація про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу; період підприємницької діяльності з 12.11.2006 по 31.12.2012, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Не погоджуючись з вказаним рішення позивач звернувся з даним позовом до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1058 від 27.09.2022, чинній на час звернення із заявою про призначення пенсії) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 13.11.1997, позивач з 10.03.1998 по 30.04.2000 працював у ТОВ «Експо-Консалтінг» на посаді юриста.
Так, відповідно до вказаного запису позивача 10.03.1998 року прийнято на роботу звільнено з роботи 30.04.2000, міститься печатки вказаного підприємства, підпис відповідальної особи відсутній, однак місяць прийняття виправлений та відсутній номер та дату наказу про звільнення.
Суд першої інстанції вірно вказав, що вказані записи є послідовними, чіткими, без перекреслень, містять печатки підприємств, хоча й місяць прийняття виправлений та відсутній номер та дату наказу про звільнення. Однак, навіть за вказаних обставин, можна чітко ідентифікувати дату прийняття та звільнення з роботи, посаду, підприємство на якому позивач працював.
Разом з тим, пенсійним органом не виявлено жодних неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи позивача, у зв'язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж.
Щодо не врахування відповідачем період трудового стажу з 25.02.2002 по 07.04.2003, оскільки запис проведено з порушеннями, відсутня інформація про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, то колегія суддів зазначає таке.
Судом встановлено, що відповідно до даного запису у трудовій книжці позивач у вказаний період позивач працював за сумісництвом в Українському авіаційному метеорологічному центрі та компанії «Інвестиції і технології» та відповідно до Витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за позивача у період з 2002-2003 років вказаними підприємствами були сплачені страхові внески, що підтверджує факт його роботи у спірний період.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваних періодів роботи позивача до його страхового стажу.
Так, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність страхового стажу позивача за спірний період.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача або від підприємства (установи, організації), а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
Пунктом 4 Порядку № 637 встановлено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Абзацом 4 підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Як вірно встановлено судом, з позивач з 17.04.2003 по теперішній час перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець, що стверджується відповіддю Головного управління ДПС у м. Києві від 18.06.2024. Також, здійснював діяльність на загальній системі оподаткування: з 17.04.2003 по 30.09.2004; з 01.01.2006 по 31.12.2006; з 01.01.2008 по 31.03.2009; на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності: з 01.10.2004 по 31.12.2004 (свідоцтво про сплату єдиного податку серія В № 320854 від 14.09.2004); з 01.01.2005 по 31.12.2005 (свідоцтво про сплату єдиного податку серія В № 220937 від 14.12.2004); з 01.01.2007 по 31.12.2007 (свідоцтво про сплату єдиного податку серія Д № 512674 від 13.12.2006); з 01.04.2009 по 31.12.2009 (свідоцтво про сплату єдиного податку серія Є №657393 від 12.03.2009); з 01.01.2010 по 31.12.2010 (свідоцтво про сплату єдиного податку серія Ж № 297341 від 08.12.2009); 01.01.2011 по 31.12.2011 (свідоцтво про сплату єдиного податку серія И №255008 від 13.12.2010). 3 01.01.2012 по теперішній час перебуває на спрощеній системі оподаткування, 3 група платників.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, розділ XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.
Крім того, до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.07.2014 №22-1 законодавцем також внесені зміни та встановлено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску), незалежно від суми сплачених коштів.
Так, законодавчо визначеною умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003 на спрощеній системі оподаткування є сам лише факт реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що періоди роботи позивача за основним місцем роботи, які враховані до трудового стажу співпадають з періодами здійснення підприємницької діяльності. При цьому норми, як б давала право на зарахування стражу, за один і той самий період в подвійному розмірі, відсутня.
Так, неврахований період здійснення підприємницької діяльності з 17.04.2003 по 01.06.2003, не може бути зарахований до страхового стажу, оскільки у вказаний період, згідно відомостей податкового органу, перебував на загальній системі оподаткування, а відомості про сплату страхових внесків за даний період відсутні. Підставою для зарахування стажу за період з 10.12.1997 по 31.12.2003 є факт реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності та перебування його на спрощеній системі оподаткування.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до зарахування підлягають періоди здійснення підприємницької діяльності позивача з 01.09.2005 по 07.09.2005, з 12.11.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 31.12.2012, оскільки у вказані періоди він перебував на спрощеній системі оподаткування. Згідно інформації податкового органу за вказані періоди йому видано свідоцтва про сплату єдиного податку, відомості по наявну заборгованість відсутні. За період з 01.01.2010 по 31.12.2012 позивачем сплачено страхові внески, що підтверджується квитанціями про їх сплату. За період з 12.11.2006 по 30.11.2006, перебуваючи на загальній системі оподаткування, позивачем сплачено страхові внески.
Щодо зарахування незарахованого періоду з 01.01.2014 по 31.12.2014, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно наданого позивачем Витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату страхових внесків за вказаний період.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.05.2024 №263040013629, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасування, бо страховий стаж позивача з урахування зарахованого відповідачем стажу становить більше 31 року.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки 09.03.1964 року позивачу виповнилось 60 років, із заявою про призначення пенсії він звернувся 17.05.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку.
Враховуючи викладене та те, що позивач на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягнув 60 річного віку, має достатній загальний страховий стаж, пенсію йому слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 10.03.2024, про що вірно вказав суд першої інстанції.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич