08 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1408/25 пров. № А/857/10075/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої С.Я.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Клименко О.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 04 березня 2025 року,
24 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Франківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лодинської Оксани про накладення штрафу від 10 січня 2025 року ВП № 76624722.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваною постановою на неї накладено штраф у розмірі 1700,00 грн за невиконання виконавчого документа у виконавчому провадженні № 76624722 щодо примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14 березня 2024 року на підставі наказу № 914/1238/22 від 29 жовтня 2024 року. Вказує, що її МАФ не розташований на даху нежитлового приміщення - будівлі м'ясо-рибного відділу критого ринку «Володимира Великого», літ. А-1, загальною площею 231,6 м. кв, а розміщений за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106. Вважає, що державний виконавець повинен встановити місцерозташування цього майна і тільки тоді може констатувати факт відсутності демонтажу МАФу. Зазначає, що Західним апеляційним господарським судом 30 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Львівської області від 14 березня 2024 року у справі № 914/1238/22. Вказує, що оскільки відкрито апеляційне провадження, то до завершення його розгляду рішення суду призупиняє свою чинність.Звертає увагу на те, що не отримувала вимоги державного виконавця, поштових повідомлень їй не надходило, а тому очевидно не могла будь-яким чином виконувати рішення суду. Зауважує, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-IX розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, згідно із підпунктом 4 якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Отже, немає підстав для притягнення до відповідальності боржника за порушення вчинення або невчинення дій у виконавчому провадженні, оскільки будь-який строк, встановлений державним виконавцем на період дії воєнного стану, є таким, що переривається.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що головний державний виконавець Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оксана Лодинська, приймаючи спірну постанову про накладення штрафу за невиконання виконавчого документа, діяла на підставі та в межах своїх повноважень, визначених Законом №1404, тому вимоги позивача про визнання протиправною та скасування цієї постанови є безпідставними. Суд першої інстанції також вказав, що правові підстави для зупинення виконавчого провадження у спірній ситуації були відсутні, про що державний виконавець обґрунтовано повідомив представника позивача листом від 23 січня 2025 року за № 1134.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що спірний МАФ не знаходиться на даху нежитлового приміщення (будівлі м'ясо-рибного відділу критого ринку Володимира Великого, літ.А-1, загальною площею 231,6 м2, а державний виконавець повинен встановити місцезнаходження вказаного майна і тільки тоді може констатувати факт відсутності демонтажу МАФу. Вказує, що ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2024 року у справі № 914/1238/22. Зауважує, що оскільки відкрито апеляційне провадження, то до завершення його розгляду рішення суду призупиняє свою чинність. Зазначає, що не отримувала вимоги державного виконавця, поштові повідомлення їй не надходили, а тому, очевидно, що вона не могла будь-яким чином виконувати рішення суду. Вважає, що відсутні підстави для притягнення до відповідальності боржника за порушення вчинення або невчинення дій у виконавчому провадженні, оскільки будь-який строк, встановлений державним виконавцем, на період дії воєнного стану є таким, що переривається.
Сторони в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги,, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на примусовому виконанні у Франківському відділі державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ) перебуває виконавче провадження № 76624722 (відкрите постановою від 22 листопада 2024 року) з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області № 914/1238/22 від 29 жовтня 2024 року, яким зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 демонтувати МАФ, що знаходиться впритул до стіни та даху нежитлового приміщення (будівлі м'ясо-рибного відділу критого ринку «Володимира Великого», літ.«А-1», загальною площею 231,6 м.кв., РНОНМ 2185320046101), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Боржником у межах цього виконавчого провадження є ОСОБА_1 , а стягувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАУРІТА».
20 грудня 2024 року на адресу Відділу надійшла заява стягувача, за змістом якої слідує, що вимоги виконавчого документа боржником не виконано.
31 грудня 2024 року Відділ надіслав на адресу сторін виконавчого провадження № 76624722 лист за № 76624722 щодо призначення на 09 січня 2025 року о 10:00 год. перевірки виконання боржником вимог виконавчого документа. Вищевказаний конверт з листом був повернутий на адресу Відділу з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
09 січня 2025 року державний виконавець Відділу здійснив вихід за адресою: вул. Володимира Великого, 59Б, м. Львів та встановив, що рішення суду боржником не виконано, про що складено відповідний акт державного виконавця.
09 січня 2025 року на адресу Відділу надійшла заява представника позивача, в якій він просить зупинити виконавче провадження, в якому боржником є ОСОБА_1 . До вказаної заяви додано ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 30 грудня 2024 року у справі № 914/1238/22 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Львівської області від 14 березня 2024 року у справі № 914/1238/22.
10 січня 2025 року державний виконавець Відділу відповідно до статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову про накладення штрафу ВП № 76624722, згідно із якою за невиконання вимог виконавчого документа на боржника (позивача у справі) накладено штраф на користь держави у розмірі 1700,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 2 статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень;
3) законності;
4) диспозитивності;
5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;
6) гласності та відкритості виконавчого провадження;
7) розумності строків виконавчого провадження;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
У частинах першій, другій статті 15 Закону № 1404-VIII вказано, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1, 10, 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених вказаним Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
У частинах четвертій, п'ятій статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Боржник зобов'язаний:
1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;
3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;
4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;
5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця;
6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
В абзаці першому частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до частин першої - третьої цієї статті за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зазначає, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас для накладення зазначеного штрафу законодавство передбачає встановлення факту невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.
Із матеріалів справи слідує, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови про накладення на позивача штрафу є встановлення державним виконавцем станом на 10 січня 2025 року факту невиконання без поважних причин боржником виконавчого документа - наказу № 914/1238/22, виданого 29 жовтня 2024 року Господарським судом Львівської області.
На час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій позивачем не надано суду доказів фактичного виконання виконавчого документа - наказу №914/1238/22, виданого 29 жовтня 2024 року Господарським судом Львівської області.
Стосовно посилань скаржника на те, що її МАФ не розташований на даху нежитлового приміщення - будівлі м'ясо-рибного відділу критого ринку «Володимира Великого», літ. А-1, загальною площею 231,6 м. кв., МАФ позивача розташований на земельній ділянці, що державний виконавець міг встановити під час обстеження такого об'єкту, то такі суд апеляційної інстанції не враховує, оскільки позивач жодного разу не зверталась до державного виконавця із листами про наявність будь-яких поважних причин невиконання виконавчого документа у встановлений виконавцем строк, як і не повідомляла державного виконавця про будь-які труднощі чи перешкоди у виконанні судового рішення.
Крім того, як підтверджується матеріалами справи, 09 січня 2025 року державний виконавець здійснив вихід за адресою: вул. Володимира Великого, 59Б у м. Львові та встановив, що рішення суду боржником не виконано, про що складено відповідний акт державного виконавця. Наведеним спростовуються твердження про те, що державний виконавець повинен встановити місцерозташування спірного майна і тільки тоді може констатувати факт відсутності демонтажу МАФу позивача.
Суд апеляційної інстанції не бере до уваги аргументи скаржника про те, що ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30 грудня 2024 року у справі № 914/1238/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційного скаргою фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Львівської області від 14 березня 2024 року у справі № 914/1238/22, а, відтак до завершення його розгляду рішення суду призупиняє свою чинність, з огляду на таке.
Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 грудня 2024 року у справі № 914/1238/22 касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 914/1238/22 в частині перегляду рішення Господарського суду Львівської області від 14 березня 2024 року про розподіл витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» на професійну правничу допомогу скасовано; у цій частині справу № 914/1238/22 направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 914/1238/22 залишено без змін. Поновлено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 914/1238/22.
Отже, на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції направлено справу № 914/1238/22 лише в частині перегляду рішення Господарського суду Львівської області від 14 березня 2024 року про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 914/1238/22 залишено без змін та до того ж поновлено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 914/1238/22.
Відповідно до частини першої статті 38 Закону № 1404-VIII виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
Враховуючи зміст наведеної норми та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних відносинах відсутні правові підстави для зупинення виконавчого провадження, про що державний виконавець обґрунтовано повідомив представника позивача своїм листом від 23 січня 2025 року за № 1134.
Стосовно доводів скаржника про те, що вона не отримувала жодних поштових повідомлень від відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з частиною першою статті 28 Закону № 1404-VIII боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
За цих обставин, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач була повідомлена про початок примусового виконання виконавчого документа (наказу № 914/1238/22, виданого 29 жовтня 2024 року Господарським судом Львівської області), адже як постанова про відкриття виконавчого провадження від 22 листопада 2024 року, так і лист від 31 грудня 2024 року № 76624722 про необхідність присутності під час проведення виконавчих дій, надіслані їй за адресою, зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_2 . Більше того, така ж адреса зазначена позивачем у позовній заяві.
Щодо посилань скаржника на положення підпункту 4 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, згідно із яким на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, суд першої інстанції обгрунтовано вважав їх безпідставними, оскільки положення вказаної норми є спеціальними та регулюють правовідносини за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, стягувачами за якими є російська федерація або такі особи, як громадяни російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.
Тобто вказана норма не розповсюджується на спірні правовідносини.
Суд апеляційної інстанції враховує, що виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VIII, а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими під час вчинення ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Тож виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що головний державний виконавець Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оксана Лодинська, приймаючи спірну постанову про накладення штрафу за невиконання виконавчого документа без поважних причин, діяла на підставі та в межах своїх повноважень, визначених Законом № 1404-VIII, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 380/1408/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін